Валентина Чепурко: палітра її творчості

Чепурко Валентина Адамівна

Україна, Дніпропетровська область

  • 3 серпня 1964 |
  • Місце народження: с Зорівка, Новомиколаївський район, Запорізька область |
  • Координаторка Покровського поетичного клубу «Ліра», громадська діячка, літераторка.

Валентина Чепурко – координаторка Покровського поетичного клубу «Ліра», громадська діячка, талановита літераторка, переможниця літературних конкурсів.

Координаторка поетичного клубу «Ліра»

Покровська бібліотека є осередком літературного життя Покровщини, де з 2003 року працює клуб покровських поетів «Ліра». В 2016 році цей клуб очолила Валентина Чепурко, ставши координатором його роботи. Маючі гарні організаторські та комунікативні здібності, будучи авторитетним лідером, Валентина Адамівна зуміла згуртувати літературну спільноту громади та значно пожвавити її роботу. Вона є організатором щорічних літературних конкурсів, у яких беруть участь не тільки місцеві прозаїки та поети, а й аматори з інших міст і сіл України. Сприяє участі членів клубу у різноманітних літературно-мистецьких конкурсах, в тому числі республіканських і міжнародних. Мотивує, всіляко допомагає місцевим авторам у виданні авторських і спільних збірок. За останні п’ять років видано дев’ять книг члені поетичного клубу. Члени клубу активно спілкуються на своїх відкритих засіданнях, які відбуваються систематично і проводяться у форматі літературно-мистецьких вечорів, творчих зустрічей, презентацій книг, літературних свят. Деякі засідання відбуваються в місцевому музеї, на концертному майданчику в центральному парку селища, що покращує культурне життя громади, сприяє популяризації літературної творчості покрівчан та естетичному вихованню членів громади.

Валентина Адамівна у Фейсбуці створила групу «Покровське надвечір’я», що об'єднує творчих людей.

Трохи біографії

Валентина Адамівна Чепурко свою професійну долю поєднала з медициною. Як фахівець лікує, підтримує й оберігає фізичне здоров’я людей. А її захоплення  – писати вірші й проникливу прозу – також лікує душі всіх, хто читає її твори. Як художник на полотні фарбами відтворює миті життя, так і Валентина Адамівна в своїх творах за допомогою слова малює історії життя людей, що колись стануть пам’яттю, історією, цінністю. Творчість Валентини Чепурко – небуденна і особлива. Образи її творів – соковиті, своєрідні, притаманні поетиці людини натхненної, витонченої, яка бачить навколишню дійсність через призму багатого внутрішнього світу. 

Поезія Валентини Адамівни досягає найглибших, найпотаємніших куточків душі читача, адже авторка пише те, що пережила, відчула серцем. Подібні творіння не можуть залишити нікого байдужим, бо кожен має можливість знайти у віршах щось своє, рідне, близьке, яке пересічній людині важко висловити словами. Читаючи її поезією, ніби поринаєш у написане, бо там є зрозумілі багатьом переживання, мрії, думки,котрі виливаються у чудові слова, фрази, рядки, вірші. Вірші – надзвичайно животрепетні. Образи рідної землі, матері, любові, жіночності – завжди доречні, завжди зрозумілі.

Поетеса у своїх творах милується світом, порами року, людськими стосунками, життям взагалі, бо така вона, Валентина Чепурко, – щира, романтична, справжня леді з талантом від Бога – писати чудові вірші та дарувати їх вдячним читачам.

Родина. Перші літературні кроки

Валентина Чепурко живе в селі Олександрівка на Покровщині. Народилася 3 серпня 1964 року в мальовничому селі Зорівка на Запоріжжі в сім’ї спеціалістів сільського господарства Беднарчуків. Тато Адам Леонтійович працював ветеринаром, а мама Софія Митрофанівна – агрономом. Здавалося б, звичайна собі родина. Але досить цікавою є саме її історія. Сім’я по батьковій лінії – вихідці з Польщі – була досить заможною, мала свій маєток і велике господарство. Після переселення в Україну сім’я Беднарчуків потрапила в село Зорівку, де на той час утворилося ціле поселення переселенців із сусідньої Польщі. А мамина сім’я була з Чернігова. В Зорівці, куди юна Софія приїхала працювати, і познайомилися батьки Валентини, згодом одружились, створивши міцну дружню працьовиту сім’ю, де в любові росли діти. В родині завжди панувала творча обстановка, всі захоплювалися мистецтвом яскраво, лірично, красиво висловлювати свої почуття. «Тато, – згадує Валя, – пізно в ввечері грав на баяні, і ми, троє дітей, разом з мамою співали. Запам’ятався медовий чебрецевий степ, корівки на толоці, сади, квіти, молоді руки мами».

Через деякий час батьків запросили в село Андріївку Покровського району. Тут минули дитячі роки нашої героїні, тут вона закінчила Братську неповну середню школу. Валентина писала чудові твори, якими зачитувалися і вчителі, й учні, і мріяла, що, коли виросте, стане письменницею або, принаймні, журналісткою. Та мама порадила їй присвятити себе медицині. Закінчивши Дніпропетровське медичне училище, з 1983 року Валентина Адамівна працює на станції швидкої допомоги в смт Покровське. З того часу жодного разу не змінила свого місця роботи. Сьогодні Валентина Адамівна фельдшер вищої категорії з медицини невідкладних станів. Протягом 2014–2015 років перевозила поранених із зони бойових дій, спомини про ті події по цей час ятрять душу:

А в лікарів сльоза, мов йод, пекуча.
Хоч їм болить, того ніхто не зна.
І голка плаче – бач, яка колюча, –
Краплини крові в спразі поглина.

У щасті десь виблискує Європа,
А наш маяк вже сліпне від біди.
Мені хоч би з свого фонендоскопа
Відчути ритму зниклого сліди.

Складна, відповідальна і виснажлива робота забирає багато сил, та все ж у неї вистачає натхнення писати вірші. Це захоплення з’явилося ще в шкільні роки, потім була перерва — заміжжя, малі діти, домашнє господарство, робота.

Та якось, коли на душі було неспокійно, чомусь взялася за ручку. Спочатку писала лише для себе, не наважуючись показати вірші навіть рідним, а коли почитала деякі свої твори подругам, колегам, то почула їхні схвальні відгуки. Просили дати почитати інші твори, написати вірші для них до якихось знаменних дат. Тоді ж уперше її вірші було надруковано в газеті «Днепр вечерний» і в журналі «Сестра милосердия», часто публікувалися в місцевій пресі. У 2008 році самвидавом вийшло дві збірки Валентини Чепурко «Зеркало души» та «Мой мир это ты».

Перемоги в літературних конкурсах, фестивалях. Видання творів

У 2010 році з її поезіями ознайомився і вирішив написати на них пісні заслужений діяч мистецтв України, співак і композитор з Дніпропетровська Петро Миколайович Клименко. З тих пір пісні на слова Валентини Чепурко увійшли до його концертного репертуару. Вона є співавторкою його диску «Для вас живу, для вас пою».

Будучи чуттєвою, талановитою, небайдужою людиною пані Валентина все більше надихалася поетичною творчістю. За її словами: «Писати дуже хотілося, навіть, дорогою зупинялася, щоби занотувати образи та рими, які раптом осяяли». Вона натхненно і плідно творила.

2016 року побачила світ збірка поезій «Осіння жінка», 2018 рік – книга поезій і оповідань «Соняшникова доля», в 2020 році під псевдонімом Ядвіга Сонячна вийшла збірка прозових творів «Малюнок художника», 2021 рік – збірка творів «Чорно-білі клавіші життя». Крім авторських збірок твори Валентини Чепурко публікуються в альманахах і збірках: «Натхненні рідною землею», збірка поезій, присвячена 90-річчю утворення Покровського району (2013); «Поетичне намисто Покровщини» (2019); «Зірка Різдва» (2018, 2020); «З музою на вахті (2020); «Ти і Я» (2021); «Зі мною завжди» (2021); «Фестиваль збирає суперників, фестиваль знаходить друзів» (2021).

Валентина Чепурко бере активну участь у різноманітних Всеукраїнських і міжнародних літературних конкурсах. Стала переможницею у районних літературно-мистецьких конкурсах «Сніжний етюд» (2016), «Золотий листопад» (2017), «На годиннику весна» (2018). У 2017 році надіслала свої роботи на Всеукраїнський поетичний вернісаж імені Максима Рильського «Троянди й виноград». За оцінкою журі нагороджена Дипломом-відзнакою у номінації «Інтимна лірика». 

Нагороджена також дипломом міжнародного ярмарку-фестивалю «Петриківський дивоцвіт», де 2017 року представляла Покровську територіальну громаду. Дипломантка фестивалю «Моя пісня в душі, моя доля в культурі» (2018). Двічі фіналістка (2018, 2020) Міжнародного фестивалю мистецтв «Зірка Різдва», що проводиться у Запоріжжі. Переможниця ІІ Міжрайонного фестивалю «Струни душі» («2019) у Васильківці, фестивалю «Тарасова стежина», (2019) у місті Запоріжжі. Фіналістка дистанційного міжнародного фестивалю «Україна єднає світ», (Київ, 2019), Запорізького літературно-музичного фестивалю «Широкий простір» (2019). У конкурсі есе та віршів «Моя Україна», присвяченого 30-річю Незалежності України, який проводив Центр національних культур ЗОУНБ Валентина Чепурко посіла перше місце (2021). Переможниця міжнародного літературного конкурсу «Сестра таланта» (м. Канів, 2021) журнал «Склянка часу». За підсумками заочного туру міжнародного фестивалю літературних видань та їхніх авторів «Рідкісний птах-2021» у м. Дніпро, Валентина Чепурко виборола Гран Прі.

Поетеса – постійна учасниця «Книжкової толоки» міста Запоріжжя, «Книжкового арсеналу», часта гостя на Запорізькому телебаченні. Творчі зустрічі та презентації її книг неодноразово проводилися у ЗУОНБ і в Запорізькому видавництві Ольги Меркулової.

Талановита людина – талановита в усьому

Особливість творчої натури пані Валентини в тому, що вона не замикається лише на своїй творчості, а, незважаючи на свою зайнятість, брак часу та ресурсів, має дуже щиру й активну позицію і потребу своєї великої душі, щоб якнайбільше людей, особливо молоді, розвивали свої творчі таланти та розкривали свій літературний потенціал. Валентина Адамівна часта гостя у освітніх закладах Покровщини, де проводяться мистецькі заходи за участі місцевих літераторів, у тому числі і юних початківців. Її виступи на ярмарках, святах, фестивалях, концертах зустрічають із захопленням. 

Крім літературної творчості Валентина Адамівна незмінна учасниця художньої самодіяльності Олександрівського сільського будинку культури, співає в народному хорі, вокальному гурті «Дніпряни». Вона – одна з провідних актрис Олександрівського народного аматорського театру, який є неодноразовим переможцем конкурсів самодіяльних театрів. Найбільш запам’яталися глядачам її ролі баби Параски в «Кайдашевій сім’ї», Катерини Володимирівни у виставі «Хата, або Кінець епохи вишневих садів».

З початку російсько-української війни В. Чепурко займається волонтерською діяльністю. У складі концертної бригади вона виступає у військових частинах, бере активну участь у збиранні коштів, речей, продуктів для наших захисників, організовує збір і відправку книг у військові частини. Була одним із організаторів благодійного концерту на підтримку воїнів АТО, кошти від якого передали на лікування поранених покрівчан, учасників АТО. Свої книги Валентина Чепурко дарує шкільним і публічним бібліотекам Покровщини та запоріжцям.

Зараз Валентина Адамівна перебуває в розквіті творчих сил, дарує людям радість спілкування з прекрасним. Вона повна енергії і поетичних задумів. А її натхненні твори говорять самі за себе – варто лише пірнути в них з головою.

МАМІ

А їй привиділися зорі –
Яскраві зорі в небесах: 
Вони немов пливли поволі 
На срібно-білих парусах

І весело так миготіли, 
Гукали зморену: «Іди! 
Лети до нас на білих крилах –
Вже натерпілася біди!

У нас тут затишно, спокійно... 
Ти будеш однією з нас. 
Залиш, що є, в руках надійних, 
Лети до нас, тобі вже час!»

А через рік її не стало. 
Все в хаті пусткою здалось. 
Я цю розмову пригадала –
Аж серце болем узялось.

До неба підвела я очі: 
«Так де ж ти, мамо? Озовись, 
Сріблястим блиском серед ночі 
Душі моєї доторкнись!»

А зорі тихо миготіли. 
Немов хотіли щось сказати.
А я чекала – я хотіла 
Тебе, матусенько, впізнати.

Вони всі між собою схожі, 
Яскравіш всіх лише одна. 
Холодним променем тривожно 
Мене торкнулася вона.

Ой, що ж це серце обпалило? 
«Матуся, мамочко, це ти?» 
Десь тихо трави шелестіли... 
А зірка сяє з висоти.

СТАРИЙ ДІМ

Мій теплий дім! Моя фортеце!
Знайшла я прихисток в тобі. 
Я ритм відчула твого серця 
І біль в кістлявому горбі.

Тримаєш дах без зайвих зойків, 
Сховався в прошарку білил,
А я тобі лишаю кроки 
І набираюсь в тебе сил.

А ти чекаєш лиш на мене, 
Радієш скрипом половиць. 
Жовтава глина тисне вени, 
Та ти не зігнеш шию ниць.

Твої стожильнії самани
Ще пам'ятають слід копит 
І дідуся зболілі рани, 
В соломі прілій – пряний піт.

Старий мій дім, твої зіниці
Прикрили кіптяву вікна. 
Ховаєш сонце жовтолице 
У складках світлого рядна.

У сажі піч, малюнок стертий –
Вона зігріла стільки тіл! 
У сінях, дошкою підпертий,
Роззявив рот старий підпіл.

А у світлиці скатертина 
Старенький столик звеселя, 
І скособочена картина 
На мене дивиться здаля.

Я чую, чую, любий доме, 
Як вітер стогне у димар, 
Як відлітає моя втома 
Із димом аж до синіх хмар.

В тобі звільнилась я від пилу 
І від байдужості товщин. 
Міцніш нема за тебе тилу 
І більш об'ємності площин.

Лунають знову мої кроки 
У «що було» і «не було», 
А дім підпер збілілі боки 
І підставля дощам чоло.

14.03.2020

ОСІННЯ ЖІНКА

Осіння жінка – як п'янке вино: 
Багряний цвіт в красі її спізнілій.
Дощами юність вмилась вже давно... 
Чи загубилась в сніжній заметілі.

Крокує в осінь, в шелест пізніх трав, 
Де сонце тихо котиться у вечір, 
У переливи дощових октав. 
Їй вітер шаллю огортає плечі.

Старий годинник уповільнить хід, 
Почувши повечірні її кроки, 
В очах вже ніжність розтопила лід.
Лиш сніг в волоссі більшає щороку...

***
Сіріють на небі розпатлані хмари, 
В купанні грудневім – прозорості шовк,
Виблискують мокро нічні тротуари, 
Ліхтар жовтоокий розгублено змовк.

І сліпне в пітьму скособочена вежа, 
Дощем лихоманить стурбований край. 
Палає на Сході криваво пожежа, 
А з неї дорога – чи в пекло, чи в рай.

На слово своє я напну парасолю, 
Розкрилю її – хай огорне бліндаж. 
Поранена птаха – загублена доля –
Торкнеться до неба до сірого аж.

Хитне безпорадно вологі полотна, 
Відтане душа, що загорнута в плед. 
В грудневих туманах, звабливо-самотня, 
Збирає дощинки холодні в куплет.

22.12.2019

Ольга Котенко, Лариса Таращук
Бібліографія:

Сонячна Я. Малюнок художника.– Запоріжжя: ФОП Меркулова О.Г., 2020.– 90 с.
Чепурко В. Осіння жінка: збірка поезій.– Запоріжжя: Плюс73, 2016.– 72 с.
Чепурко В. Соняшникова доля.– Запоріжжя: ФОП Меркулова О.Г., 2018.– 97 с.
Чепурко В. Чорно-білі клавіші життя: поетична збірка.– Запоріжжя: ФОП Меркулова О.Г., 2021.– 95 с.
***
Дідович Н. Перемога у конкурсах // Покровський край.– 2018.– № 16 (23.02).– С. 2: фот.
Дідович Н. Свято поезії, таланту, краси: [презентація зб. поезії «Осіння жінка»] // Покровський край.– 2017.– № 11 (7.02).– С. 2: фот.
Дідович Н. Кошти для бійців: [члени Клубу покров. поетів Я. Сілецька-Васильєва та В. Чепурко організували благодійний концерт] // Покровський край.– 2015.– № 48 (20.06).– С. 1
Чепурко В. «Час зберегти в душі все святе...»: [презентація зб. «Соняшникова доля»] // Покровський край.– 2019.– № 1 (04.01).– С. 6, 7: фот.
Федоренко Л. «Чорно-білі клавіші життя»: [вийшла збірка поезій координаторки поет. клубу «Ліра» В. Чепурко] // Покровський край.– 2021.– № 33 (29.04).– С. 6: фот.
Федоренко Л. Палітра творчості земляків // Покровський край.– 2021.– № 16 (02.03).– С. 3: фот.
Федоренко Л. Постала як прозаїк: [презентація прозової кн. Я. Сонячної (В. Чепурко) «Малюнок художника»] // Покровський край.– 2020.– № 64 (14.08).– С. 7: фот.
Федоренко Л. Авторський вечір фельдшера «Швидкої допомоги»: [засідання жіночого клубу «У світі прекрасного» в Покровській б-ці] // Покровський край.– 2012.– № 82 (20.10).– С. 6.
Дідович Н. Вірші пише душею // Покровський край.– 2011.– № 43 (7.06).– С. 3.
Дідович Н. Свято музики і пісні // Покровський край.– 2013.– № 18 (9.03).– С. 1.
Федоренко Л. Закохана в поетичне слово: [зустріч із В. Чепурко в Покровській б-ці] // Покровський край.– 2013.– № 2 (12.01).– С. 3.
Додаткові ресурси:


Створено: 12.12.2021
Редакція від 26.12.2021