Унікальна виробнича акція кінця XVIII ст.

Унікальна виробнича акція кінця XVIII ст.

Україна, Дніпропетровська область

Одне з перших великих промислових підприємств України – казенна суконна фабрика – з`явилося в Катеринославі наприкінці літа 1794 р.

До історії Катеринославської казенної суконної фабрики

Одне з перших великих промислових підприємств України – казенна суконна фабрика, з`явилося в Катеринославі наприкінці літа 1794 р. «Катеринославська» суконна фабрика, придбана ще у 1786 р. князем Г.О. Потьомкіним в м. Дубровна Могилівської губернії для переведення її згодом у нове губернське місто Катеринослав, яке інтенсивно будувалося, після його смерті у 1791 р. була викуплена казною. Урядові наміри перебазувати фабрику до Катеринослава оприлюднені були ще у 1792 р., але інтенсивна підготовка до цього відбулася у 1793 – першій половині 1794 рр.: будувалися виробничі та житлові приміщення, з місцевих будівельних матеріалів влаштовувалося обладнання, для чого з Дубровни до Катеринослава приїжджали майстри, шіхмейстер Бригонцій був відряджений для пошуку необхідної для виготовлення сукна рудої глини, яку він знайшов у Новому Кодаку.

Остаточне рішення стосовно подальшого місця функціонування суконної фабрики сформульовано в царському указі від 30 травня 1793 р. «Про правила влаштування фабрик в Катеринославі та Купавинську». Очільнику намісництва В.В. Каховському наказано було провести у встановлений термін підготовчу роботу до функціонування фабрики в Катеринославі: «Дабы строения для вмещения одной сей фабрики (суконної – прим. авт.) из заготовленных им материалов соответственно местоположению расположены и изготовлены были чрез текущее место из самых прочных и сухих лесных, а красильни из каменных, буде можно, материалов, так чтобы с половины мая, а непременно уже с июня месяца будущего года» вже в Катеринославі відразу розпочати роботу фабрики.

У м. Дубровна також готувалися до перебазування більшої частини казенної суконної фабрики у далекий південний край. Для цього до Катеринослава відряджалися з Дубровни майстри, щоб за відповідними кресленнями побудувати печі, красильню, сушильні, верстати тощо. Під керівництвом інженера-будівельника Семена Степанова будували великі судна (барки). Фабричні робітники та селяни-кріпаки, приписані до фабрики, повинні були розрахуватися з боргами з місцевими кредиторами, розпродати своє майно (у кого воно було).

Виробниче устаткування треба було розібрати, упакувати і закріпити на барках; відповідно у збереженості доправити до місця призначення закуплену вовну та вже готову пряжу; треба було заготовити корабельне оснащення (канати, вітрила, весла), харчі, ліки, одяг, тощо.

Нарешті, 14 червня 1794 р. розпочалася тривала у часі та довга у просторі «дніпровська експедиція» «Катеринославської казенної суконної фабрики» – на 20-ти барках по Дніпру від м. Дубровни до самого Катеринослава рухалася фабрика, що нараховувала сотні робітників, майстрів, адміністрацію з сім`ями.

На підставі фабричної відомості від 5 квітня 1793 р. дослідниця історії Катеринославської суконної фабрики О.Й. Дружиніна пише:

«Накануне указа о переводе суконной фабрики на юг на ней работало 659 душ обоего пола, в том числе 56 иностранцев. Более четверти рабочих (237 душ) числились в бегах, 155 состояли при фабрике, но временно не имели работы. Кроме этих постоянных рабочих, к фабрике было приписано 1336 душ обоего пола, купленных у наследников Потемкина и встречающихся в документах под названием «фабричных крестьян».

Сухопутно і своїм коштом добиралися до місця призначення приписні фабричні селяни (ті, що утворили тут Сурсько-Литовську слободу).

Відповідальним за перебазування фабрики річковим шляхом був фабричний ревізор поручник Остафій Шпігельберг. Директор фабрики П.І. Ліпрандій здійснював керівництво «на відстані» та забезпечував «переселенців» коштами. Виявилося, що їх потрібно було багато. В архіві фабрики збереглися листи ревізора О. Шпігельберга до директора фабрики, які яскраво змальовують драматичну історію «мандрівки» переселенців до Катеринослава.

Перший зі збережених листів ревізора директору написаний 17 серпня 1794 р., очевидно, він був далеко не першим. В ньому Шпігельберг повідомляє, що 27 липня отримав від доглядача («смотрителя») фабрики М. Бржезинського директорські настанови і одну тисячу рублів. Тоді до Києва залишалося 60 верст, і ревізор збирався через два дні надати директору детальний звіт про стан справ. Але «беспрестанные ветры препятствовали нашему здесь прибытию до 12 сего месяца». Тільки від прикордонного містечка Лоєва до Києва переселенці добиралися 4 тижні.

Чомусь відсутній був помічник ревізора старший писар фабрики Ріттава, який мав керувати групою барок, а тому прибуття Бржезинського виявилося дуже вчасним:

«…отрядил я в присмотр господина Бржезинского десять барок и не препятствует уже остановке барок из данного десятка ходу другому десятку».

Лікар, якого було направлено з Чернігова для обслуговування переселенців, не з`явився, а людей на барках хворіло багато. Від лихоманки «лишились ткального мастера Штрунка», помер ще один робітник і 4 «бабы», яких довго лікував тепер уже покійний «лекарь» Кричевський. Фабричний аптекар лікував хворих «порошками», які продав йому лоєвський знахар. Хворих же було багато, бо від «густого» повітря на барках люди були бліді та слабкі. Здорових же, котрі могли управлятися на веслах під час сильного вітру, було мало.

Чотири дні перебування переселенців у Києві йшов дощ. Вовна та сукно за час перебування на барках відсиріли і потребували сушіння, що унеможливлювала дощова погода, Шпігельберг домовився з київським губернатором С.Є. Ширковим про розміщення на квартирах на кілька днів по четверо людей з кожної барки. Крім того він знайшов у Києві лоцманів, які повернулися з Херсона, і найняв їх для проведення барок до Кременчука, оскільки тільки їм було відомо, як пройти цей відрізок Дніпра по «мелким отселе местам и глубине в нынешнем годе совершенно известно, ибо в сих местах сие ежегодно переменяется, где в прошлом годе была глубина, там ныне коса». Лоцмани пообіцяли доправити барки до Кременчука за три тижні, а якщо сприятиме ходу погода, то і за десять днів.

Однак у Києві переселенці затрималися аж на 8 днів, бо після кількаденних дощів треба було висушити вовну, пряжу, сукно. Вартість утримання цього товару на день становила 500 рублів. Ревізор зазначав, що довелося купувати нові канати, рогожі, циновки, якими добре був вкритий товар при відплитті з Дубровни. Тепер вони потерлися і погнили. Деякі барки були пошкоджені й вимагали ремонту, бо чотири чоловіки постійно повинні були вичерпувати з них воду. Все це потребувало грошей, київський губернатор позичити їх відмовився, посилаючись на заборону Сенату.

У наступному листі до П.І. Ліпрандія Шпігельберг повідомляє, як барки добиралися від Києва до Кременчука. Тільки 18 серпня дочекалися сприятливого для плавання дня, міст під Києвом був відкритий для барок. Щойно перші барки наблизилися до мосту як раптом «началась буря и разносила судов по всему Днепру». Щоб барки не розбило об міст, спішно їх треба було повернути (проти течії) назад. Тільки наприкінці другого дня буря стихла. Судна «благополучно через мост прошли». За весь наступний шлях тільки три дні були сприятливими для плавання.

«А прочее время все препятствовали встречные ветры, по причине коих принуждены были несколько раз в день причаливаться… Уже пятый день находимся почти на одном месте разстоянем от Кременчуга в 70 верстах; ибо когда и отчаливаем в чаяние, что погода утихнет, то иногда последние барки еще на своем месте, когда уже первые отчалившие ветром опять к берегу прибиты».

Біди переселенців продовжувалися. 4 вересня в рапорті директору Шпігельберг пише: «Умирают почти все дети, на барках родившиеся, и некоторые престарелые, а из молодых после (прежде – прим. авт.) писанного мною рапорта помер мужского пола один чахоточной болезнью».

Коштів катастрофічно не вистачало. Тільки на провіант на 10 днів витрачалося 250 рублів. Власні кошти людей закінчувалися, продати нічого, щоб виручити гроші на хліб та інші продукти. Немає грошей на необхідні ліки та ремонт барок.

«Я уже отменил покупку причальных канатов, – пише ревізор, – которых необходимо новые лоцманы требовали, заставляя плесть вдвое купленные мною перед сим бичовые канаты, ибо казенные по долговременному и затруднениями наполненому плаванию фабрики давно уже не существуют окроме смоляные, а корабельные канаты, которые теми же затруднениями так же прерваны, не имеются».

Шпігельбергу довелося у різних людей уже позичати 400 рублів. Він просив директора, коли він зможе прибути до Кременчука, то привезти 500 рублів, аби добратися з фабрикою до Катеринослава.

Проте О. Шпігельбергу не довелося до кінця виконати свою місію. До Кременчука він потрапив, уже будучи хворим. Тому, подальший «дніпровський рейд» фабричних переселенців до Катеринослава не описаний. Ревізор останнього листа директору з Кременчука написав 10 вересня, в якому говорить, що можливо «сегодня необходимо будет проходить мост и сего ж дня отправимся».

О. Шпигельберг хворим перебував у Кременчуку 11 тижнів, про що він рапортував П. Ліпрандію в грудні (без точної дати) 1794 р. Так що до Катеринослава фабрика прибула тільки наприкінці вересня, а керівництво нею на цьому відрізку здійснював один із його помічників під  час «експедиції» фабричний доглядач Бржезинський, котрий цю посаду обіймав і в Катеринославі. Найімовірнішою датою прибуття фабрики водним шляхом до Катеринослава є 26–27 вересня. В грудневому рапорті О. Шпігельберга говориться:

«В выполнение предписания вашего высокоблагородия, по прибытии суконной фабрики в Екатеринослав, от 27 сентября под № 198-м здать оную смотрителю прапорщику Бржезинскому, помянутая фабрика ныне ему здана с людьми, со всеми материалами, инструментами».

Три з половиною місяці митарств близько 800 робітників і робітниць фабрики з їхніми сім`ями завершилися. 35 людей (не рахуючи новонароджених дітей) померли в дорозі. 19 барок були незабаром переправлені до Херсона, одну барку залишили і використовували у вовномийному відділенні.

 

З історії Катеринославської казенної суконної фабрики існує сьогодні достатньо літератури, хоча діяльність підприємства висвітлено загалом фрагментарно. Про це йдеться, зокрема, в ряді монографій російської дослідниці О.Й. Дружиніної. Що ж стосується сюжету про переселення фабрики по Дніпру з Дубровни до Катеринослава, то використані у цій статті документи опубліковані вперше нами у науковому щорічнику «Історія і культура Придніпров`я: Невідомі та маловідомі сторінки».

Титульна ілюстрація:
https://www.alamy.com/1870-english-a-barque-and-boats-at-the-shore-drawing-by-fyodor-vasilyev-1870-1870-fyodor-vasilyev-18501873-1226-vasilyev-barque-and-boats-at-the-shore-1870-image185607608.html

 

Створено: 27.05.2020
Редакція від 07.10.2020
Ганна Швидько
Бібліографія:

Швидько Г.К. «Затруднениями наполненное плавание фабрики...» (Документи до історії виникнення Катеринославської казенної суконної фабрики наприкінці XVIII ст.) // Історія і культура Придніпров'я. Невідомі та маловідомі сторінки.– 2017.– Вип. 13.– С. 5–18.
Швидько Г.К. Переселення та організація господарства фабричних селян Сурської слободи наприкінці XVIII – на початку XIX ст. // Питання аграрної історії України та Росії: Матеріали 11-х наукових читань, присвячених пам'яті Д. Пойди.– Дніпро: Ліра, 2016.– С. 48–55.
Швидько Г. Унікальна виробнича акція кінця XVIII ст. // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2019 рік: Краєзнав. бібліограф. видання / упоряд. М.В. Шилкіна.– Дніпро: ДОУНБ, 2018.– С. 176–179.
***
Королев В. Промышленность на Приднепровье началась с белорусов // Днепропетровская панорама.– 2016.– 15 січ.– (№ 1).– С. 10: фот.