Річка Саксагань: зеленоброва красуня-степовичка

Нащадкам у спадок

Під білою кригою спить Саксагань.
На старті вітри до зимових змагань.
Чатують на них в берегах комиші,
На чатах всі струни й моєї душі.

Ось чайка злетіла над лоном ріки,
І крила пташині з’єднали віки.
Біліє і сніг, і чаїне крило...
Сюди мене серце від мрій привело.

Я тут зустрічала століття нове,
Життя моє плином бурхливим пливе
 Ріка Саксагань, я – притока твоя,
І русло моє – Криворізька земля
                                     Лідія Челнокова 

Криворіжжя – край, який має давню історію, неповторну природну красу та багатство надр. Сучасний ритм життя практично кожного жителя мегаполісу насичений різними подіями, психологічними навантаженнями, щільним і часом напруженим робочим графіком, діловими поїздками, стресами, які виснажують організм. Тому періодично необхідно давати собі перепочинок. Кращий спосіб змінити обстави, відволіктися від проблем та підбадьоритися – це заміський відпочинок, на природі за межами міста. У регіоні є безліч місць, які належать до територій зі значним рекреаційним потенціалом. Насамперед, це унікальний ландшафт, рослинність, акваторії. Відпочинку сприяє мальовнича природа, велика кількість сонячних днів, унікальні пам’ятки природи та історії. В умовах розвитку промисловості, дуже актуально розвивати саме екологічний туризм, розробляти цікаві маршрути для активного відпочинку та дозвілля.

Через Дніпропетровщину протікає річка довжиною 144 км із колоритною назвою Саксагань, що в перекладі з тюркського означає «сорока». Витік її знаходиться недалеко від населеного пункту Малоолександрівка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області на висоті 140 метрів над рівнем моря. Вона тече в межах Верхньодніпровського, П’ятихатського, Софіївського та Криворізького районів і має 28 приток загальною довжиною 88 км.

На річці є унікальний каскад Саксаганського водосховища, на берегах якого розташовані житломасиви Кривого Рогу – Олександра Поля та Мудрувата. У нижній частині водойми виявлені виходи гранітних оголень і червоного залізняку, що має велике значення для вчених і геологів. Вода з неї використовується для зрошення полів. Долина річки Саксагані в межах міста Кривий Ріг переважно трапецієвидна, заплава відкрита, лугова, суха. 

На території, по який протікає річка, розташовані декілька об’єктів природно-заповідного фонду, які мають великий пізнавальний ресурс і повністю підходять для цілей екологічного туризму. Краєзнавці, науковці та туристи-початківці з зацікавленістю відвідують геологічну пам’ятку природи загальнодержавного значення «Сланцеві скелі». На місці пам’ятки ще у ХІХ ст. велися розробки сланців відкритим і підземним способами. З тих часів залишилась одна штольня і два невеликих кар’єра. Цей туристичний об’єкт розташований на правому березі річки Саксагань, там де вона робить великий і глибокий вигин між шахтами Північна та Артем-1. Скелі тягнуться впродовж 250 метрів і займають територію площею в чотири гектари. Екскурсантів найбільше вражає могутність скель, які круто здіймаються над поверхнею землі під кутом 30–45ͦ. Особливо дивує відвідувачів стара штольня, в якій колись видобували сланець. Недалеко від печери на скелях можна знайти рідкісні види рослин: ефедра з сімейства хвойних, папороть костянець північний, заяча капуста. Дуже гарно тут навесні, коли крізь скелі пробивається до сонця молода зелень: барвінок, ковила, звіробій. У народі сланцеві скелі називають «місцем сили». Тутешні жителі стверджують, що прогулянка цими місцями допомагає позбутися головного болю, поліпшити фізичне та душевне самопочуття.

Не залишається поза увагою туристів й унікальна гідротехнічна споруда – Саксаганський підземний дериваційний тунель, що являє собою підземну річку, закопану на глибину від 31 до 63 м. Тунель був створений з метою відведення води річки Саксагані від великих запасів залізної руди колишнього рудника ім. Кірова. Він пролягає під житловою зоною міста. На поверхні тунель має вхідний і вихідний портали, які складаються з башт, всередині яких встановлена шлюзова конструкція регуляції пропуску та випуску води.

Варто відвідати пам’ятник природи місцевого значення – «Виходи амфіболітів», розташований на правому березі річки Саксагань у районі шахти «Батьківщина». Це найбільші виходи амфіболітів на земну поверхню на Криворіжжі, їхня площа складає 5 га. Гірська порода являє собою відслонення гірських порід темно-зеленого та темно-сірого кольору, тож поверхня пам’ятки привертає увагу туристів красивою лісосмугою з домішками чагарників.

Багато криворіжців знають, що біля річки Саксагань є каньйон зі скелями та бурхливою течією. Мають попит екологічні екскурсії, де учасники дізнаються про унікальне місце, досвідчений краєзнавець проведе туристів по дамбі КРЕС, покаже водозливний канал, природні та змінені людиною ділянки річища Саксагані, чудові пейзажі з дамби, старий парк ім. Суворова і каньйон річки з бурхливою течією.

Туристичні експедиції передбачають не лише відпочинок на природі, а й активні тренування учасників маршруту. Подорожі мають і екологічно-патріотичний характер: за час маршруту виконуються дослідження рівня води річок, швидкості течії, забрудненості, змін гідроландшафту, відвідуються історичні місця, проводяться акції пам’яті. 

Популярні сьогодні скаутські табори розташовуються й на березі річки. За час зміни підлітки не тільки активно відпочивають на свіжому повітрі, а й навчаються спостерігати за природою, єднатися з нею. Діти відпочивають від гаджетів, пізнають основи медицини, тактичного радіозв’язку, навчаються куховарити, орієнтуватися на місцевості та опановують правила поведінки на водоймі.

Річка Саксагань завжди була осередком життя, її шанували та оспівували у піснях і віршах. Від річки отримують безліч природних послуг – воду для пиття та зрошення, рибу та інші природні ресурси, місця для відпочинку, естетичну насолоду, формування рельєфу і багато іншого. Сьогодні міські депутати та екологічні активісти переймаються проблемами Саксагані. Тож активісти громадських організацій Кривого Рогу спільно з громадськими активістами інших країн впроваджують екологічні проекти з відродження річки.

Легенди рідного краю

Де Саксагань, червона від руди, 
Ховається під землю соромливо 
Буяють в чистій зелені сади. 
У веснянім пісеннім переливі. 

А небо, як волошки, голубе, 
Ще не продуте літніми вітрами. 
Мов чарівник, запрошує тебе 
Піднятись над зірчастими копрами. 

І хочеться злетіти у ясинь, 
Красою всіх людей обдарувати, 
Щоб кожен міг, піднявшись над усім, 
Стрімкий політ над часом відчувати.
                                                     Павло Грицай

Криворізькі землі з давніх часів заселяли різні народи, які залишали після себе сотні поселень, курганів, святилищ. Серед найціннішого, що нам дісталося від предків – творчість нашого народу, його легенди та перекази. Річки й озера – джерела прісної води, так необхідної людству, джерела натхнення та наснаги. Спостерігаючи красу навколишньої природи, люди складали легенди про них.

Саме слово «Саксагань» – тюркського походження, означає «сорока». Люди вважали, що вода в річці у верхів’ї, протікаючи камінням, скрекотить як сорока. Також відомо кілька легенд  з чого ж пішла назва:

«Коли наші славні козаченьки з боєм гнали турок чи татар, одним словом, правовірних, добігли бусурмани до невеликої річки та й почали швидко переправлятися через неї. Але робили все поспіхом, бо ось-ось з’являться запорозькі козаки. Під час тієї поспішної переправи втонув один дуже знатний турок чи татарин – Саган. Чи то ім’я в нього було таке поганське, чи, як кажуть знаючи люди, Саган – по їхньому буде «великий князь». Коли козаки допитували одного зі своїх полонених, той розповів, що у Сагана були великі саки (мішки) із золотом, сріблом, алмазами та іншими коштовностями, які й потонули разом із ним під час поспішної переправи. Козаки багато разів пірнали в тому місці, намагаючись знайти щось із награбованих скарбів. Проте історія береже в таємниці, знайдені ті скарби до цього часу чи ні? Зате коли побіля тієї річечки проїздили славні козаки, то показували один одному, махаючи на річку, як утопився Саган зі своїми мішками.

– Бульк сак із Саган! Бульк сак із Саган!

З того часу й назвали в народі степову річку, трішки перекрутивши того виразу, Саксагань». 

Записано Анастасією Степаненко в 30-і роки.

«Ця легенда, як і майже всі криворізькі легенди, проста і трохи сумна. У далеку, сиву давнину це було. Молодий козак дуже любив козачку. Звали красуню Оксаною. Коли радісний хлопець одного разу повернувся з бойового походу, він більше не застав удома своєї коханої. Летючий загін кримських татар захопив її в полон і повіз із собою. Козак, не гаючи часу кинувся навздогін. На третю ніч він догнав бусурманів серед широкого степу. Татари, нічого не підозрюючи, безтурботно спали. Козак, як вихор, налетів на ворожий табір, підхопив свою Оксану, посадив позад себе на коня і стрімко помчав через гори і степи додому. Однак татари швидко кинулися у погоню. У гирлі річки Саксагань вони наздогнали нещасних закоханих. Наздогнали і порубали своїми ятаганами. І от, коли веснами, після снігових зим Саксагань розливалася широкою повінню, підмиваючи кварцитові береги, вода її ставала червоною-червоною. Люди сумно казали, що то Оксанина кров. Можливо, звідси, із цієї легенди, й пішла назва нашої річки – Саксагань. «Ган» – татарською мовою означає «кров». «Сакса» – цілком вірогідно, що це слово Оксана, яке за багато років зазнало змін».

Записано Олександром Мельником у 1962 році.

Ще одна легенда: 

«Давно це було, багато води утекло з того часу, але кажуть, що на тому місці, де зараз виріс наш славний красень Кривий Ріг, був голий степ, серед якого протікала маленька річка, біля якої височів маєток відомого пана Потоцького. 

У цього старого і бундючного Стефана Потоцького була покоївка Ганька. Красуня, як кажуть старі люди, неземна, що була співуча, що була весела, що була смішлива – такої другої, об’їзди весь білий світ, більше не знайдеш. Чорні та довгі вії, небесної блакиті очі, біле, як сметана личко, та зубки, як перлини, не одного парубка зводили з розуму.

Не дивно, що ця Ганька впала в око самому пану Потоцькому. Женитися на кріпачці, звичайно, Потоцький не міг, та й не збирався. До того ж, був уже жонатий і мав багато коханок серед шляхти та челяді. Коханкою цього товстого, старого, осоружного пана дівчина-красуня не хотіла бути, бо давно вже кохала панського конюха – вродливого, молодого і сміливого хлопця Саксу.

Одного разу Ганька із Саксою прийшли до вельможного пана Потоцького і стали навколішки перед ним, прохаючи дозволу на шлюб, але не одержали його. Настав день весілля, і Сакса втік разом з Ганькою. Дізнавшись про їхню втечу, Потоцький звелів своїм гайдукам за всяку ціну наздогнати Саксу і Ганьку і привести їх до нього. 

Кінчилося це нещасне кохання Сакси і Ганьки тим, що Саксу на панському подвір’ї катували палицями, доки не забили на смерть, а Ганьку вкинули у лантух наповнений камінням, зав’язали і кинули у річку. З того часу річка і почала називатися ім’ям цих закоханих – Сакса і Ганьки. 

А в народі склали пісню: 

«Ой, не йди до Саксагані, водиці попити.
Бо лежать там Сакса й Ганька, панами забиті!»

Записано Володимиром Гоголем-Царенком у 1962 р.