Родина Алексєєнків в історії міста Катеринослава

Торгівля залізом у Катеринославі завжди була справою прибутковою. Одним із перших, із 1850-х років, нею почав займатися купець третьої гільдії Мартин Алексєєнко. В 1840-і роки він разом із сім’єю переїхав з Новомосковська до Катеринослава і відкрив тут, у самому центрі міста на проспекті, магазин залізної торгівлі. Кошти від торгівлі він вкладав у земельні ділянки та нерухомість. Слово патріарха купецтва було законом для місцевого товариства, тому воно обрало його спочатку гласним до міської думи (1854 р.), а потім запропонувало і посаду міського голови. Проте торгівля важливіше – вирішив Мартин Олексійович.

У родині Алексєєнків було двоє синів. Старший Іван продовжив справу батька. Другому ж синові, Михайлові, неабиякі здібності та гроші дали можливість легко і швидко досягти вчених ступенів і державних посад.

Купець першої гільдії та його дружина

Іван Мартинович домігся в торговій справі величезних успіхів, ставши купцем першої гільдії та одним із найзаможніших людей Катеринослава. У пам’ять про батьків він побудував богадільню для старих жінок на 30 місць по вул. Короткій 22 (в радянський час – Чичеріна, в 2016 р. перейменована на Надії Алексєєнко) і утримував її власним коштом.

Іван Мартинович мав 10 будинків, із яких 7 розташовувались у самому центрі міста, в Старогостинному ряду на проспекті, й від вул. Троїцької (в радянський час – Червона, в 2016 р. повернута історична назва) до вул. Первозванівської (тепер вул. Короленка). Тут працювали його магазини оптової та роздрібної торгівлі залізом. Мешкав Іван Мартинович у будинку на вулиці Каретній (тепер Челюскінців). 1891 року він облаштував перший у місті приватний телефон – між житлом і магазином.

Як людину шановану, в 1893 році його вперше обрали гласним міської думи, а потім обирали ще чотири рази. Засідання він відвідував ретельно, виступав рідко, та вже коли говорив, до слів його прислухалися. Своїх дітей у Івана Мартиновича та його дружини Надії Іванівни не було, тому немало грошей подружжя жертвувало на розвиток і утримання навчальних закладів: Маріїнської жіночої гімназії, комерційного училища та товариства опікування жіночої освітою. 

У червні 1910 р., після тяжкої тривалої хвороби Іван Алексєєнко помер. На похоронах було присутнє все катеринославське купецтво, домовину несли найпочесніші його представники. Поховали Івана Мартиновича  в огорожі Троїцької церкви, старостою якої він був протягом багатьох років.

По смерті Івана Алексєєнка припинилася діяльність «Железной фирми М.А. Алексеенко», а весь залишок товару придбав купець А. Коган. Через рік Надія Іванівна пожертвувала місту ділянку на розі Пушкінського проспекту та Короткої вулиці, а також 82 500 рублів на спорудження тут дитячої лікарні й амбулаторії та 570 000 рублів капіталу, відсотки від якого мали забезпечувати утримання цих закладів і жіночої богадільні. 1912 року лікарня й амбулаторія були побудовані та освячені. Вони мали ім’я І.М. Алексєєнка (сьогодні це міська дитяча лікарня імені професора М.Ф. Руднєва). 

У залі міської думи та в лікарні виставили портрети Надії Іванівни та Івана Мартиновича. За рішенням міської думи вулицю Коротку перейменували на Надєждінську (тепер Надії Алексєєнко), а Каретну – на Алексєєвську (тепер Челюскінців).

20 листопада 1911 року імператор Микола ІІ на клопотання міської думи зволив надати вдові купця Алексєєнка Надії Іванівні звання Почесної громадянки міста Катеринослава за пожертвування місту ділянки землі та 652 500 рублів на благодійні справи. Капітал Н.І. Алексєєнко був найбільшим із заповіданих місту.

Вчений-фінансист, ректор Харківського університету

Брат Івана Мартиновича Михайло на той час мешкав і працював у Петербурзі, будучи депутатом Третьої Державної думи від Катеринославської губернії. Тут він користувався  величезним авторитетом, йому довірили портфель голови бюджетного комітету.

Народився Михайло 1848 року. В Катеринославі минули його дитинство та юність. У п’ять років він втратив матір, яку дуже любив. Троїцький храм став першою школою його релігійного виховання: немовлям сюди його приносила мати, у підлітковому віці він приходив сюди зі своєю мачухою, яка замінила йому рідну матір. Під впливом цих жінок склалось і зміцніло релігійне почуття, що не залишало його протягом усього життя. Коли Михайло Алексєєнко відвідував Катеринослав, його часто можна було зустріти тут, у Троїцькій церкві, де він скромно стояв серед інших богомольців. Тут же зростали і міцніли інші високі почуття Михайла – правдолюбство, любов до  людини та людства.

Неподалік від храму розташовувався магазин його батька. У дні студентства, провідуючи своїх батьків, він, за словами старожилів, весь вільний час проводив у магазині, знав ціну кожному цвяху, вивчав торгову справу. В цьому магазині майбутній вчений знайомився з практичним життям, тут він же формувався як фінансист. Не забував він міста і тоді, коли вийшов на арену громадського життя. 

У 1864 році Михайло з золотою медаллю закінчив Катеринославську класичну гімназію. Вищу юридичну освіту отримав у Харківському університеті. Темою його досліджень був державний кредит і законодавство про прямі податки.

У 1874 році його на власне прохання відрядили за кордон для вивчення фінансової та кредитної справи, а також методики викладання в університетах Німеччини, Австрії та Франції. Результатом відрядження стала праця «Действующее законодательство о прямых налогах», яка в 1879 році з дуже доброю рецензією була представлена як докторська дисертація.   М. Алексєєнко був професором, деканом юридичного факультету, а з 1890 р. – ректором Харківського університету. Три його дисертації, курс лекцій з фінансового права, монографії про теорію податків були визнані серйозним внеском у фінансову літературу того часу.

З 1899 р. Михайло Мартинович – піклувальник Казанського, а потім і Харківського навчальних округів. Ця бюрократична посада не задовольнила його. Як вчений-фінансист, він прагнув реалізувати свої дослідження на практиці. І скоро така нагода випала.

Депутат Державної Думи, перший парламентський бюджетник

Громадська діяльність М.М. Алексєєнка в Катеринославі відбувалась, головним чином, у земстві. З 1878 р. він був гласним Катеринославського повітового земства, де швидко висунувся, і його обрали губернським гласним. До його голосу тут уважно прислухалися, завжди рахуючись із його думкою. Гласні, для підсилення своїх позицій, часто посилались на слова Алексєєнка: – От і Михайло Мартинович тієї ж думки.

До 1906 року, епохи оновлення, він, облишивши наукову кар’єру, увійшов, було, до лав бюрократії, зайнявши посаду піклувальника навчального округу, і легко міг піти второваним легким шляхом. Після революційних подій 1905–1906 років, коли з’явилася потреба в нових державних людях, у народних представниках, Алексєєнко, відчуваючи в собі бажання працювати на суспільство та державу, добровільно облишив бюрократичну службу й у період 1906–1907 рр. працював лише як земський діяч.

У 1906 р. та на початку 1907 року Михайло Алексєєнко балотувався до 1-ї та 2-ї Державної думи від партії «Союз 17 октября», відділення якої було в Катеринославі, але не був обраним. Зате великою була радість його політичних однодумців, коли в 1907 році переважним числом голосів його обрали депутатом від Катеринославської губернії до 3-ї Державної думи. Ця радість посилилась отриманою у Катеринославі, слідом за відкриттям Думи, новиною про обрання його головою бюджетної комісії. 

Яскраво характеризували Михайла Мартиновича й вибори до 4-ї Державної думи. Кожна партія висувала своїх кандидатів. Довкола кожного імені кипіла пристрасна боротьба. Знаходились і прибічники, і супротивники. И лише одне им’я не викликало заперечень, одна кандидатура мала всезагальне схвалення. Це було им’я М.М. Алексєєнка. На цій кандидатурі сходилися всі, незалежно від політичних переконань. Хоча він належав до лівого крила партії октябристів, праві не голосували проти нього. Мирилися з цією кандидатурою й крайні ліві. 

– Та це ж Алексєєнко. Він незамінний у Думі.

Перед виборами ніхто не сумнівався, що він стане депутатом. Про це говорили з повною впевненістю.

– Ну, Михайла Мартиновича, звичайно, оберуть.

І ці передбачення цілком виправдались. Катеринославці пишалися своїм обранцем і казали задоволенно:

– Це ми дали Думі М.М. Алексєєнка…

У Таврійському палаці Алексєєнко завжди тримався осібно: його обдарування та світогляд не вкладалися в партійні межі. Належачи в Думі до фракції партії «Союз 17 октября», він, у значній мірі, зберігав політичну незалежність, зокрема, не підтримував політики фракції з національного питання. Коли Алексєєнко увійшов до парламенту, ні в кого не було сумнівів відносно майбутньої ролі нового парламентаря:

– Безперечно, голова бюджетної комісії.

Так и трапилось. Алексєєнко не лише очолив бюджетну комісію, він став першим російськім парламентським бюджетником, якому довелося створювати та налагоджувати всю кропітку роботу, давати лад бюджету, узгоджуючи його з сучасними умовами та законодавством.

Фракція «Союз 17 октября» у своєму звіті про діяльність у період першої сесії Думи такими словами схарактеризувала обрання Михайла Мартиновича:

«На чолі бюджетної комісії став одноголосно визнаний усіма фракціями, незаперечний серед наших сучасників авторитет із бюджетних питань і гордість фракції октябристів М.М. Алексєєнко». 

Бюджет, переданий Державній думі старим урядом, перебував у хаотичному стані й був обтяженим хронічними дефіцитами. Під мудрим керівництвом М.М. Алексєнка Дума не тільки упорядкувала бюджет, але й довела його до блискучого стану, чим пізніше пишався уряд. 

У своїх знаменитих бюджетних промовах Алексєєнко спокійно, без пристрастей і гарячкування, проте незаперечно переконливо розкривав політичну та соціальну підвалини бюджету. Він доводив, що весь тягар бюджету виносить на собі найменш забезпечена частина населення, і був переконаним прибічником більш рівномірного розподілу податкового тягаря. Завдяки його особистості посада голови бюджетної комісії опинилась у перших рядах, а сам він користувався і авторитетом, і загальною повагою. І понад те нічого й не шукав, справедливо вважаючи, що більш почесного і більш корисного нічого й немає. Коли ж із ним забалакували про міністерство фінансів, він відхиляв ці розмови, воліючи залишатися народним представником. У цій ролі він контролював і критикував урядову фінансову політику і разом із тим працював над розширенням прав Державної думи. 

Промови Алексєєнка приваблювали тих, хто цікавився внутрішнім змістом депутатської роботи. Особливо пам’ятним став виступ Алексєєнка по закінченні повноважень Державної думи 3-го скликання, коли поважний депутат виступив із великою доповіддю за темою: «Пятилетие бюджета в 3-й Государственной думе».

Свою блискучу доповідь він закінчив такою фразою:

«Дуже часто повторюється вислів французького міністра минулого століття: дайте мені добру політику, і я дам вам добрі фінанси. Російські платники державних податків можуть, звертаючись до представників уряду, сказати: вам дали добрі фінанси, дайте ж нам добру політику».

Ця завершальна частина доповіді була зустріта громом оплесків усіх слухачів шанованого депутата, незважаючи на приналежність кожного з них до тієї чи іншої політичної партії. Сила логіки, якою були наповнені всі доповіді Михайла Мартиновича, і котру особливо яскраво видно було у доповіді, зробленій ним після завершення повноважень Державної думи 3-го скликання, примирила між собою всіх слухачів. Гучні, овації на адресу видатного народного обранця, що довго не змовкали, були відповіддю усього залу на його блискучий виступ перед своїми виборцями.

Мешканці губернії з гордістю говорили про свого депутата, який відразу посів у нижній палаті виняткове становище, завоював неабиякий авторитет і заслужив небувалу любов і повагу серед усіх без винятку членів Державної думи. 

Його величезні знання в фінансовій та політико-економічній галузях, звичний для нього метод наукових пошуків і разом із тим великий практичний розум, його вміння оберігати престиж народного представництва і ставити виконавчу владу в становище відповідача – зробили його незамінним головою бюджетної комісії. Представники відомств йшли до цієї комісії для надання необхідних пояснень не без хвилювання – ніби на іспит.

Працював Алексєєнко надзвичайно багато, він взагалі завжди вирізнявся неабиякою працездатністю і працелюбством. Проте сили у нього з роками меншало, і ця величезна, відповідальна, напружена робота почала його втомлювати. Особливо тяжким був для нього розгляд у Думі бюджету, на якому він був присутнім як доповідач. 

І знову Катеринослав

Із Катеринославом Михайло Мартинович все життя мав найтісніший зв’язок. Інтереси міста та губернії завжди мали в його особі енергійного та стійкого захисника, а органи місцевого самоврядування багато в чому зобов’язані його підтримці.

Приїжджаючи до Катеринослава, він завжди жваво цікавився місцевими справами, відвідував місцевих громадських діячів, бував у міській і земській управах.

На сторінках місцевої преси неодноразово розміщувалися бесіди з Алексєєнком, друкувалися статті, що належали його перу, його виступи. «Екатеринославский юбилейный листок», який видавався в дні підготовки до святкування 100-річного ювілею Катеринослава в 1887 р., навів промову професора Харківського університету М.М. Алексєєнка на урочистому обіді:

«Все змовкло в галасливих залах, коли встав цей достойний представник науки і з вуст його віщих вилилися такі слова: «Дозвольте мені, уродженцеві міста, який отримав у ньому початкову та середню освіту і зберігає дорогі зв’язки з рідними місцями, приєднатися до тосту, виголошеного О.М. Полем за процвітання міста. Мимоволі  згадується високий вислів: не хлібом єдиним житиме людина. Переслідування самих поточних щоденних інтересів не може наповнити життя. Є інтереси громадські, в ім’я яких людина, хоч на час, відривається від щоденного буття, вивищується над ним і творить міцне. Школа для напрацювання громадянських почуттів, для переймання людей громадськими інтересами – громадянське самоврядування, на якому тримається добробут цілої дорогої вітчизни. Громадське врядування – глашатай суспільної думки, виразник громадянських почуттів. У сфері громадської діяльності й створюються міцні пам’ятки, якими можуть пишатися майбутні покоління, які становлять набуток історії та знаменні ознаки добробуту міста. Я проголошую тост за розвиток громадянських почуттів, органом яких є міське громадське самоврядування». Грім оплесків вітав закінчення промови, і десятки келихів потяглися цокнутися з келихом оратора».

Будучи піклувальником Харківського навчального округу, Михайло Мартинович був запрошений на відкриття в Катеринославі ХІІІ Археологічного з’їзду імперії в 1905 році. Буваючи в Катеринославі у відпустці, Алексєєнко не пропускав жодної нагоди, щоб поділитися зі своїми виборцями результатами роботи у Державній думі. Він неодноразово виступав у залах міської думи, губернського земства як доповідач з актуальних політичним питань, неодмінно збираючи величезну аудиторію. Він говорив про роботу Державної думи взагалі, і стосовно бюджету зокрема, про політичні настрої депутатів, про види та наміри уряду. 

Коли в земстві чи в міській думі ставилося питання про звернення за підтримкою клопотання до депутатів від губернії, згадували про Алексєєнка. Всі були впевнені, що він буде енергійно захищати інтереси рідного краю. Його заступництву надавалося велике значення.

– Та ж це – Алексєєнко. З ним і в урядових сферах будуть серйозно рахуватися.

І місто також гідно поцінувало його заслуги, на засіданні міської думи 18 лютого 1914 року обравши почесним громадянином Катеринослава. Рішення це було затверджене імператором 22 квітня 1914 року.

Заслуги ці полягали в наступному: 

1. У 1910 році справив вирішальний вплив на пожертвування місту понад 700 000 рублів на облаштування та утримання дитячої лікарні на 50 ліжок і богадільні на 30 душ зі спадку, що залишився після смерті брата його, гласного думи І.М. Алексєєнка.

2. Сприяв прийняттю рішення про необхідність створення залізниці Мерефо-Херсон, яка мала величезне економічне значення для міста.

3. Сприяв найшвидшому та сприятливому вирішенню питання про обмін землі з Тюремним відомством і перенесенню в’язниці та арештантських рот за межу міста.

4. Брав дієву участь у розгляді всіх питань, пов’язаних із розвитком міста, сприяв правильній організації наукової частини при влаштуванні Гірничого інституту та заснуванні землемірного училища.

За виявлену честь Алексєєнко висловив вдячність міському голові телеграфом. 

Протягом 1916 и 1917 років Михайло Мартинович тяжко хворів. Війна глибоко його хвилювала, тривожила хворе серце и, можливо, стала однією з причин, які призвели до передчасного фатального кінця. Але до останнього часу він не припиняв роботи і віддавав їй усі сили.

– Намагаюся ще попрацювати, – говорив він навесні 1916 року, приїхавши до Петрограду. – Мене особливо втомлює це сидіння на одному місці багато годин підряд і напружена увага.

Уже тоді він переніс перший удар і мав зовсім хворобливий вигляд. – Ви мене не пізнаєте? – з вимученою усмішкою питав він, сам усвідомлюючи переміну, що відбувалася в ньому.

Останній раз Михайло Мартинович був у Катеринославі в різдвяні дні 1917 року. Він був уже тяжко хворим, але нікому, хто знав його, не приходило в голову, що це вже останній передсмертний приїзд на батьківщину популярного депутата.

Творцеві добрих фінансів доля не дала дожити до доброї політики. Другий апоплексичний удар обірвав його життя 18 лютого 1917 року.

19 лютого всі місцеві газети опублікували отриману з Петрограду телеграму:

«Помер член Державної думи, голова бюджетної комісії, таємний радник, професор М.М. Алексєєнко».

Перед смертю Алексєєнко висловив бажання бути похованим у Катеринославі, поряд з могилою матері, Ганни Яківни. У Петербурзі траурна церемонія прощання відбувалася в церкві Таврійського палацу. На ній були присутні депутати всіх фракцій Думи, крім крайніх правих. Міністр фінансів П.Л. Барк поклав на домовину вінок. Після відспівування останки перенесли на Ніколаєвський вокзал. За домовиною в трьох екіпажах везли численні вінки.

Після прибуття траурного вагону до Катеринослава тіло покійного М.М. Алексєєнка перенесли до Троїцької церкви. До нього були звернені останні слова протоієрея отця Василя Разумова:

«Так, не тільки в анналах фінансового права, але й в історії держави Російскої, та й нашого міста, твоє ім’я буде накреслено золотими літерами, добрий християнине, глибокий вчений, видатний державний діячу і Почесний громадянине міста Катеринослава». 

Поховали М.М. Алексєєнка 26 лютого на міському цвинтарі (тепер – територія стадіону «Дніпро-Арена», колишнього «Металурга»). Траурна процесія розтяглася від церкви до цвинтаря – за домовиною йшли, крім родичів покійного, представники всіх цивільних установ, земських і міських закладів. Останнє слово сказав міський голова І.В. Способний:

«Величний був твій життєвий шлях; таланти, дані тобі від Бога, ти не закопав, а віддав на служіння Вітчизні; не кожен знав твоє серце, ти оберігав його від сторонніх, але хто пізнавав його, той відчував у тобі друга, який не зрадить і не обдурить».

У Михайла Мартиновича залишилось дві доньки та двоє синів, доля яких нам невідома.