Михайло Алексеєнко: патріот Придніпровського краю

Алексеєнко Михайло Мартинович

Україна, Дніпропетровська область

  • 5 жовтня 1847 – 18 лютого 1917 |
  • Місце народження: Катеринослав |
  • купець, громадський діяч, земський діяч, фінансист, землевласник, фінансист, професор фінансового права, почесний громадянин Катеринослава

Серед тих, хто сприяв економічному та соціокультурному розвитку Катеринослава, був також видатний фінансист і громадський діяч Михайло Мартинович Алексеєнко.

Місто Дніпро за свою 375-літню історію знало багато діячів, які тим чи іншим чином прислужилися його становленню як економічного, культурного та адміністративного центру. Серед тих, хто сприяв його економічному та соціокультурному розвитку, був Михайло Мартинович Алексеєнко (1847–1917). Народився він у родині купця 3-ї гільдії Мартина Івановича Алексеєнко та його дружини Ганни Яківни 5 жовтня 1847 році в Катеринославі. Мати померла рано, коли Михайлові було лише 5 років. Батько в самому центрі міста тримав декілька магазинів і торгував залізом. Один із магазинів розташовувався біля Троїцького храму, парафіянами якого були Алексеєнкі. 

За чималі заслуги перед містом Мартин Іванович у 1854 р. став гласним міської думи. Торгівля розвивалася, і М.І. Алексеєнко хотів, щоб його справу продовжили сини. Михайло не пішов батьковими шляхами. Продовжувачем справи батька став його старший брат Іван.

Михайло Алексеєнко в десятилітньому віці вступив на навчання до одного з найстаріших навчальних закладів Катеринослава – Катеринославської класичної гімназії, яку закінчив у 1864 р. із золотою медаллю.

Після закінчення гімназії М.М. Алексеєнко вступає на юридичний факультет Харківського університету. Найбільше на формування його вподобань вплинули викладачі: Іван Петрович Сокальський (1829–1896), який викладав політичну економію і статистику, Семен Вікентійович Пахман (1825–1910) – цивільне і поліцейське право, Дмитро Іванович Каченовський (1827–1872) – державне право європейських країн. До речі, Д.І. Каченовський з 1870 р. обіймав посаду декана юридичного факультету, яку пізніше посів сам Михайло Мартинович. Під впливом цих викладачів Михайло Алексеєнко серйозно зацікавився політичною економією та суспільними науками. У 1868 р. він закінчує університет і його залишають кандидатом для підготовки до професорського звання. Через два роки він підготував кандидатську роботу за темою: «Погляд на розвиток вчення про податок у економістів А. Сміта, Ж.Б. Сея, Рікардо, Сісмонді і Д.С. Мілля». Дисертація була надрукована коштом університету в 1870 р. 

З 1870 р. М.М. Алексеєнко почав викладати в Харькіському університеті як приват-доцент. Після отримання молодим ученим ступеню магістра1, у 1874 р. його обрали на посаду доцента і відрядили до Європи з навчальною метою. Він вивчав суспільні та державні відносини шляхом власних спостережень і в бібліотечних зібраннях Парижа, Відня, Берліна і Мюнхена. Повернувшись із відрядження, М.М. Алексеєнко захистив у 1879 р. докторську дисертацію за темою «Чинне законодавство про прямі податки».

Невдовзі М.М. Алексеєнко почав застосовувати свої знання на практиці, працюючи в Катеринославському губернському земстві. Щоправда, через свою зайнятість у Харківському університеті, на засіданнях земства він бував не часто. 

Михайло Мартинович у 1878 р. був обраний спочатку до складу катеринославського повітового, а згодом губернського земського зібрання від дворян Катеринославського повіту і пробув серед земців до 1886 р. Точно невідомо, коли Михайло Алексеєнко отримав дворянський статус. Його дід Алексеєнко Мартин Іванович належав до категорії державних селян і лише завдяки своїй старанності та кмітливості перейшов в розряд купців. Невідомо, коли отримав дворянство, оскільки у 1875 р. він записаний як купець Катеринославського повіту, в якому мав маєток площею 27911/2 десятин.

У губернському земстві М.М. Алексеєнко не вирізнявся особливою активністю, оскільки наприкінці 1870-х – на початку 1880-х років був зайнятий роботою в Харківському університеті. Буваючи наїздами в Катеринославі, він все ж брав участь у деяких засіданнях губернського земства. На 13-й черговій сесії Катеринославського губернського земства М.М. Алексеєнко брав активну участь в обговоренні питання облаштування ремісничої школи в маєтку Д.Т. Гнєдіна2 в Олександрівському повіті. В подальшому Михайла Мартиновича неодмінно обирали до різного роду комісій, пов’язаних із економічними питаннями. На 15-й черговій сесії губернського земства його разом із О.М. Полем3 і П.М. Миклашевським4 обрали до комісії для попереднього розгляду складних питань, перевірки рахунків та інших підготовчих робіт, на 19-й черговій сесії він разом із О.М. Полем і Г.А. Залюбовським5 увійшов до комісії з розподілення податку в скарбницю з міського нерухомого майна від повітів. У 1886 р. його пропонували включити до сільськогосподарської комісії як представника земства в обласних з’їздах сільських господарів. 

Що стосується сільськогосподарських занять М.М. Алексеєнко, то варто відзначити, що він не належав до відомих землевласників, які уславилися ефективним господарюванням на землі подібно до Е.К. Бродського6 або О.М. Поля. Придбавши у 1875 р. маєток, він не приділяв йому надто багато уваги, про що свідчить заборгованість по губернському земському збору з ховрашкової повинності за 1882 рік у розмірі 145 рублів 19 копійок. Хоча він намагався займатися конезаводською справою, тримаючи декількох чистокровних коней для їх подальшого розведення. Незважаючи на це, М.М. Алексеєнко потрапив до числа землевласників, які представляли Катеринославський повіт на з’їзді сільських господарів. Щоправда, на 21-й сесії губернського земства, коли обирали членів сільськогосподарської комісії, кандидатуру М.М. Алексеєнка відхилили, оскільки він на сесіях губернського земства не з’являвся, що й не дивно, оскільки саме в цей рік (1886 р.) був обраний деканом юридичного факультету Харківського університету. 

На відміну від земської справи і землеробства, своїй роботі в Харківському університеті М.М. Алексеєнко надавав пріоритет. Результатом його сумлінної праці на освітянському поприщі стала карколомна кар’єра. Після захисту докторської дисертації у 1879 р. він був призначений екстраординарним професором, а у 1880 р. – ординарним професором фінансового права. У 1885 р. вийшла його робота «Прибутковий податок і умови його застосування». У 1886 р. Михайло Мартинович обіймає посаду декана юридичного факультету, а у 1890 р. стає ректором Харківського університету. Будучи на посаді ректора, М.М. Алексеєнко ініціював видання «Записок Императорского Харковского университета» (1893 р.), з 1897 р. бере участь у заснованій при Міністерстві фінансів комісії з перегляду законів про біржі та акціонерні підприємства. У 1895 р. став заслуженим професором Харківського університету. 

Під час роботи ректором М.М. Алексеєнко ближче познайомився з Д.І. Яворницьким, якого неодноразово запрошував до себе в гості, незважаючи на статус «неблагонадійного», яким царська влада наділила Дмитра Івановича за його захоплення історією запорозьких козаків. У подальшому їхні шляхи ще не раз будуть перетинатися. Коли в Катеринославі створювалась Вчена архівна комісія (1903 р.), М.М. Алексеєнко, як і Д.І. Яворницький, увійшов до числа членів цієї організації. Через два роки в Катеринославі відбувся ХІІІ Археологічний з’їзд, де Д.І. Яворницький демонстрував результати своїх досліджень, а М.М. Мартиненко вітав учасників з’їзду від імені міста Катеринослава. Постать Михайла Мартиновича Алексеєнка була для Катеринослава настільки значущою, що, незважаючи на те, що він в той час був попечителем Харківського навчального округу і в Катеринославі постійно не мешкав, саме йому доручили виступати перед учасниками археологічного з’їзду від імені міста. У своєму виступі він щиро радів тим позитивним зрушенням, які сталися в Катеринославі за останні десятиліття, з гордістю зараховуючи себе до катеринославців. «Моє серце, – говорив М.М. Алексеєнко, – серце катеринославця, б’ється при думці про те, що з іменем рідного міста пов’язується нова сторінка в історії розвитку російської археології, яка відкривається сьогодні». 

Прихильність і любов катеринославців до М.М. Алексеєнка стала наслідком тривалої суспільно корисної роботи сім’ї Алексеєнків узагалі й Михайла Алексеєнка зокрема. Що стосується Михайла Мартиновича, то він довів свою відданість місту під час відкриття Вищого гірничого училища. Наприкінці ХІХ ст. у зв’язку з бурхливим розвитком гірничозаводської справи на Півдні Російської імперії постало питання про відкриття спеціалізованого навчального закладу, який готував би гірничих інженерів. Серед міст, які хотіли мати в себе такий навчальний заклад, були Катеринослав і Харків. М.М. Алексеєнко був серед тих, хто найбільше сприяв, щоб гірничий навчальний заклад відкрився саме в Катеринославі. 5 жовтня 1896 р. на ХХІ з’їзді гірничопромисловців Півдня Російської імперії, який відбувався в Харкові, обговорювалося питання про відкриття другого вищого гірничого закладу Росії. Завдяки яскравому і переконливому виступу М.М. Алексеєнка, делегати з’їзду у питання про відкриття гірничого навчального закладу віддали перевагу місту Катеринославу. Через чотири роки в Катеринославі почало роботу Вище гірниче училище. Вітаючи цю подію, М.М. Алексеєнко надіслав телеграму такого змісту:

«Прошу прийняти мої душевні вітання рідному місту у знаменний день відкриття вищого гірничого навчального закладу. Нехай слугує воно просвіті населення і розвитку виробничих сил краю. Радію всім серцем, що в дружній спільній роботі, завдяки якій засновано в Катеринославі навчальний заклад, є й моя посильна частка».

У рік, коли відкрилося Вище гірниче училище в Катеринославі, М.М. Алексеєнко залишив пост ректора Харківського університету. В подальшому аж до 1906 року він обіймав посади: спочатку попечителя Казанського, а потім Харківського навчального округів. 

У 1907 р. М.М. Алексеєнко йде у високу політику. В результаті виборів він увійшов до числа депутатів ІІІ Державної Думи Росії від партії «октябристів». У 1912 р. він знову був обраний до IV Державної Думи. Під час думської роботи він працював головою бюджетної комісії. Його як раніше цікавили не лише практичні, але й теоретичні питання в галузі фінансів. У 1910 р. у Петербурзі він видав монографію «Фінансові питання і державний бюджет».

Живучи і працюючи в Петербурзі, М.М. Алексеєнко не забував про рідний Катеринослав. У 1912 р. за активної участі Михайла Мартиновича в місті на Пушкінському проспекті було споруджено будинок дитячої лікарні. Гроші на будівництво лікарні дала вдова його брата Надія Іванівна Алексеєнко. Виконуючи волю покійного чоловіка7, вона пожертвувала місту 652 500 рублів для спорудження лікарні, а також богадільні для старих при ній. М.М. Алексеєнко не лише допоміг виконати волю свого брата, але й сам жертвував місту чималі кошти. В газеті «Придніпровський край» від 20 лютого 1914 р. було вміщено повідомлення такого змісту: «М.М. Алексеєнко у 1910 р. (насправді 1911–1912 рр.– І.К.) мав вирішальний вплив на пожертвування місту більше 700 000 рублів. На утримання Дитячої лікарні на 50 ліжок і богадільні на 30 душ зі спадку, який залишився після смерті його брата – гласного (міської думи Катеринослава – І.К.) І.М.Алексєнка». Звісно, що більша частина вказаної суми надійшла зі спадку Івана Алексеєнка, але і Михайло Мартинович не залишився осторонь цього благодійного акту.

Окрім вищезгаданого, М.М. Алексеєнко був одним із ініціаторів заснування в місті землемірного училища, а також лобіював інтереси міста в питанні спорудження Мерефо-Херсонської залізниці і другого мосту через Дніпро в Катеринославі. У 1912 р. він сприяв перетворенню Вищого гірничого училища на Катеринославський гірничий інститут. Тому зовсім не випадковим є факт надання Михайлові Алексеєнку звання почесного громадянина міста Катеринослава. Це сталося 18 лютого 1914 р. М.М. Алексеєнко надали звання разом із М.В. Родзянком і М.П. Урусовим.

Життєвий шлях Михайла Мартиновича Алексеєнка завершився 18 лютого 1917 р. у Петрограді. Він заповів поховати себе в місті, яке не переставав любити. Його поховали на міському цвинтарі (нині на цьому місці стадіон «Дніпро-Арена») після панахиди в Троїцькому соборі Катеринослава, що відбулася 26 лютого 1917 р.

Місце поховання М.М. Алексеєнка, на жаль, не збереглося. Але пам’ятниками його діяльності можна вважати добру пам’ять тих, хто вчиться або працює в Харківському національному університеті, НТУ «Дніпровська політехніка» в Дніпрі. Гадаю, діти, які поправляються своє здоров’я в дитячій лікарні № 3, що на проспекті Пушкіна в Дніпрі, теж мають бути вдячні Михайлові Мартиновичу. За своє не таке вже й коротке життя Михайло Мартинович Алексеєнко встиг зробити достатньо, щоб його ім’я яскравими літерами було вписане в історію міста Дніпра зокрема, і України в цілому.

Примітки: 
1. У 1872 р. захистив магістерську дисертацію на тему: «Державний кредит, начерк наростання державного боргу в Англії та Франції».

2. Дмитро Титович Гнєдін (1818–1885) – відомий земський діяч, з 1869 р. мировий суддя Олександрівського повіту Катеринославської губернії, засновник Гнєдінського ремісничого училища (1883).

3. Олександр Миколайович Поль (1832–1890) – відомий громадський діяч Катеринославської губернії, брав участь у впровадженні селянської, земської та судової реформи на Катеринославщині, у 1881 р. започаткував промислові розробки залізних руд Кривого Рогу, сприяв відкриттю Катерининської залізниці у 1884 р. і мосту через Дніпро в Катеринославі, його колекція старожитностей стала частиною колекції ДНІМ ім. Д.І. Яворницького.

4. Павло Михайлович Миклашевський (1819–1893) – активний діяч Катеринославського губернського земського зібрання, з 1866 р. перший голова Катеринославської повітової земської управи.

5. Григорій Антонович Залюбовський – (1836–1898) – етнограф, статистик, працював в галузі поширення народної освіти, належав до ліберального крила земців Катеринославського губернського земського зібрання, вчився на філологічному факультеті Харківського університету (не закінчив навчання), редактор «Екатеринославского юбилейного листка», який виходив у 1887 р.

6. Ераст Костянтинович Бродський (1851–1919) – з 1876 р. почесний мировий суддя, з 1880 р. маршалок дворянства Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії, попечитель Саксаганського ремісничого та Верхньодніпровського міського училищ. У 1899 р. за його підтримки відкрито Верхньодніпровську нижчу сільськогосподарську школу.

7. Іван Мартинович Алексєєнко помер у 1911 р.

Фото надані І. Кочергіним, В. Лазебник і фонду ДОУНБ

Створено: 13.08.2019.
Редакція від 07.04.2020.
Ігор Кочергін
Бібліографія:

Кочергін І.О. Михайло Мартинович Алексеєнко. Життя на благо рідного міста // Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія».– Харків: Планет-Прінт, 2009.– Вип. 34.– С. 4–6.
Библиографический словарь ученых Харьковского университета. Т. 1: Ректоры (1805–1919, 1933–1995) / Сост.: В.Д. Прокопова, Р.А. Ставинская, М.Г. Швалб и др.– Х.: НФТЦ, 1995.– 127 с.
Глинка Я. В. Одиннадцать лет в Государственной думе. 1906–1917: Дневник и воспоминания.– М.: Новое литературное обозрение, 2001.– 393 с.
Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Листи діячів культури до Д.І. Яворницького / Укладачі С.В. Абросимова, Н.Є. Василенко, А.І. Перкова та ін.– Дніпропетровськ, 1999.– Вип. 2.– 460 с.
Лазебник В. «Ми дали вам хороші фінанси, ви дайте нам хорошу політику». Михайло Мартинович та Надія Іванівна Алексєєнко // Золоті імена в історії міста. Почесні громадяни Катеринослава: біобібліограф. видання / упоряд:. І. Голуб, В. Лазебник.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2009.– С. 52–57. (Сер.: «Достойники Придніпров’я»).
Лазебник В.І. Люди старого Катеринослава. З історії Катеринославського міського громадського самоврядування // Дніпропетровськ: Минуле і сучасне.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 401–483.
Лазебник В.И. Почетные граждане города Екатеринослава // Музей і місто: Музеєзнавчі аспекти збереження і відтворення своєрідної міської культури (Матеріали обл. наук. конференції, присвяченої 225-річчю м. Дніпропетровська).– Дніпропетровськ, 2003.– С. 60–69.
Лазебник В. Почесні громадяни міста Катеринослава // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава- Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 471–479.
Стародубов А.Ф., Самодрыга В.В., Иванов С.С. Память истории. г. Екатеринослав (г. Днепропетровск) по литературе и воспоминаниям.– Дніпропетровськ: РВА «Дніпро-VAL», 2001.– 372 с.
Чабан М.П. Птахи з гнізда Придніпров’я.– Дніпропетровськ: ВАТ Дніпрокнига, 2005.– 480 с.