Перше казенне підприємство м. Дніпра

Перше казенне підприємство м. Дніпра

Україна, Дніпропетровська область

Один із корпусів шовково-панчішної фабрики Катеринослава ще й нині можна бачити на проспекті Д. Яворницького.

Пересічний мешканець нашого обласного міста, хоча б скільки-небудь обізнаний з історією краю, відразу зауважить, що легка промисловість тут з’явилась у 1794 р. після переведення до Катеринослава з містечка Дубровна Могилівської губернії (Білорусь) казенної суконної фабрики, один із виробничих корпусів якої ще й нині можна бачити на проспекті Д. Яворницького поблизу залізничного вокзалу. Це було одне з небагатьох тоді державних суконних підприємств, які забезпечували армію обмундируванням. Однак у нашому місті воно було не першим.

Спочатку згадаємо цікавий факт, що стосується мандрівки цариці Катерини ІІ до недавно завойованого імперією Криму (1783 р.), здійсненої нею у 1787 р. Помпезну зустріч державній мандрівниці організував правитель краю та її фаворит генерал-губернатор Григорій Потьомкін. Він умів не тільки продемонструвати свої успіхи в освоєнні південноукраїнських земель (колишніх запорозьких володінь і земель, приєднаних Росією внаслідок російсько-турецької війни 1768–1774 рр.), але й здивувати вельможну гостю оригінальним подарунком, який теж мав засвідчити його активну господарську діяльність. Дослідник життя князя Г.О. Потьомкіна А.Г. Брікнер ще у ХІХ ст. писав, що очільник краю тоді подарував цариці виготовлені на його власній фабриці жіночі панчохи такої витонченої роботи, що вони вкладені були у футляр – шкаралупу волоського горіха.

У 1787 р. губернські установи тимчасово перебували в м. Кременчук, а безпосереднє управління будівництвом Катеринослава на місці козацьких слобід здійснювалося з містечка Новий Кодак (Нові Кайдаки), яке за генеральним планом мало стати одним із форштадтів губернського міста.

Шовково-панчішна фабрика Г. Потьомкіна була заснована (чи куплена ним – невідомо) у Кременчуці й називалася «Катеринославською», оскільки передбачалося згодом перенести її до Катеринослава, де князь планував завести 12 фабрик.

У 1789 р. Катерина ІІ затвердила великий кошторис будівництва Катеринослава і наказала перенести адміністративні губернські установи з Кременчука у Нові Кайдаки, що мало сприяти прискоренню будівництва губернського міста. Тоді ж на 5-ти байдаках (суднах) на нове місце перевезли і шовково-панчішну фабрику. Про це є достатньо свідчень. Хоча початковий період функціонування фабрики на новому місці досі висвітлений дуже слабо.

У документах Мануфактур-колегії зберігається справа (1804 р.) про задавнені борги фабрики, в якій говориться:

«…2-е, по его (Потьомкіна – прим. авт.) предписанию на заведение суконно-чулочной фабрики в Кременчуге, перевод оной в Екатеринослав и на жалование мастеровым отпущено на щёт сей из губернских доходов 25 706 рублей 7 копеек, которые и поставлены действительным расходом и из долгу на фабрике по высочайшему повелению, состоявшемуся в 28 день майя 1792 года исключены».

Після смерті князя Г.О. Потьомкіна восени 1791 р. казна викупила його фабрики, плануючи їх перевести до Катеринослава. Першою там опинилася шовково-панчішна фабрика, розташована в м. Нові Кайдаки, де для неї знайшлося чудове приміщення. Це був розкішний дерев’яний царський палац, збудований досить швидко напередодні прибуття Катерини ІІ, котра перебувала в ньому 6–9 травня 1787 р. Спішність його будівництва пояснюється тим, що споруджений для такої мети палац у Царичанці несподівано згорів. Тоді місцем тривалої зупинки цариці було визначено містечко Нові Кайдаки, з яким тоді ототожнювався Катеринослав, оскільки там перебувало тимчасово управління губернського міста. Вона мала взяти участь у закладці 9 травня Спасо-Преображенського собору (збудований і освячений лише 1835 р.).

Незаперечним фактом використання царського палацу шовково-панчішною фабрикою є царський указ від 30 травня 1793 р. «Про правила влаштування фабрик в Катеринославі і Купавинську» (Купавна – село у Підмосков’ї, де існувала велика казенна шовково-панчішна фабрика). У цьому указі, на відміну від попереднього плану, передбачалося перевести казенну суконну фабрику (також «Катеринославську») з містечка Дубровна, а Купавинську не чіпати, бо вона містилася поруч із Москвою і обслуговувала царський двір та «капіталістих людей» старої столиці.

Про Кайдацьку фабрику говориться в окремому пункті цього указу:

«Присоединение в одно с суконною фабрикою место и под один присмотр из местечка Койдак, близ Екатеринослава стоящего, шелково-чулочной фабрики, хотя и желательно; но как место сие от Екатеринослава в весьма близком разстоянии, и фабрика, с рабочими помещенная, там в путевом дворце Нашем имеет уже готовое и сухое жилище; то и нет нужды до удобнейшего времени переносить ее теперь к первой, а тогда, когда суконная устроится, а станы и рабочие шелковочулочной фабрики могут на некоторое время без приостановления работ поместиться между первыми, можно будет то путевого дворца строение, с прибавлением для лучшей прочности новых материалов, присоединить к суконной фабрике с небольшими издержками».

Пізніше все так і відбулося (1796 р.).

У «Відомості про фабрики і заводи в Катеринославському намісництві» 1793 р. названо кілька дрібних приватних підприємств і лише одне казенне:

«В ведомстве Екатеринославского губернатора шелково-чулочная фабрика, казенная на 136 станов близ Екатеринослава в казенном селении Новых Кайдаках. Фабрика сия впредь вырабатывала ежегодно шолковых чулок мужских 3408, женских 2016, перчаток 480 пар, чулок мужских 480, женских 380, колпаков 480, да белых мужских чулок 480... В его нахождении переводимая в Екатеринослав из Дубровны суконная фабрика. Как оная на место еще не переведена, то нельзя знать ныне о состоянии ея…».

Викуплені казною фабрики Потьомкіна перебували під загальним керівництвом директора, першим із яких був запрошений ще князем у 1786 р. іноземець П’єр (Петро Іванович) Ліпранді (Ліпрандій). Він постійно жив у Москві або Санкт-Петербурзі а безпосереднє управління конторою кожної фабрики здійснював управляючий-доглядач (смотритель). Доглядачем шовково-панчішної фабрики в Нових Кайдаках був губернський секретар корнет Григорій Йосипович Леонтович. Місцева адміністрація також мала керівні повноваження, але вони, як це видно з документів, виявлялися не стільки у сприянні діяльності фабрики, скільки у створенні заборгованості за взяті в кредит товари.

Оскільки шовково-панчішна фабрика була казенною і управлялася директором, якому підпорядковувалися ще Купавинська шовково-панчішна у Підмосков’ї та Дубровенська суконна у Могилівській губернії, то частина закупленої ними сировини (шовку, пряжі) переправлялася в Нові Кайдаки. Записи в книгах відправлених поштою із Дубровенської фабрики листів і бандеролей за 1793–1794 рр. засвідчують такі виробничі зв’язки: 

«В чулочную фабрику в Кайдаки. При сем следует посылка в черной вощанке в 10 фунтов» (23 червня 1793 р.); 
«В Кайдаки Бонини» (14 липня 1793 р., Боніні – іноземний майстер-ткач); 
«В чулочную фабрику в Кайдаки. При сем посылка в холстяном тюке с пряжею весом 12 фунтов ценою…» (4 вересня 1793 р.); 
«В Екатеринославль в чулочную фабрику в Кайдаки» (29 січня 1794 р.); 
«В чулочную фабрику в Кайдаки. Туда ж посылка с шерстью весом 16 фунтов» (2 жовтня 1794 р.) 
«В чулочную фабрику в Кайдаки. При сем посылка в черной вощанке с пряжею 12 фунтов» (8 жовтня 1794 р.) і. т.д.

У березні 1793 р. П. Ліпрандій наказав доглядачеві Дубровенської суконної фабрики:

«В непродолжительное время нужно доставление из суконной фабрики в Екатеринослав на чулочную фабрику пряжи шерстяной для ткания чулок».

В червні того ж року директор наказував конторі Дубровенської суконної фабрики:

«Шерсть предписанная прясть для чулок к употреблению его императорского высочества и для отправления в Екатеринослав на чулочную фабрику, сколько оной напрядено, отослать на ту фабрику по первой почте и меня о том уведомить».

Про організаційні та виробничі зв’язки Кодацької фабрики і суконної фабрики в Дубровні свідчить навіть те, що серед документів останньої виявлено фрагмент прибутково-видаткової книги шовково-панчішної фабрики в Новому Кодаку за січень-червень 1794 р. із написом на розворотах кожного аркуша – «Кодак 1794 г.» (далі – відповідний місяць – прим. авт.). Ймовірно, ця книга була забрана з контори директором П. Ліпрандієм, котрий прибув до Катеринослава з перевіркою ступеня готовності до прибуття незабаром суконної фабрики з Дубровни. Одночасно він проінспектував роботу шовково-панчішної фабрики в Кайдаках. Виявилося, що місцева адміністрація не встигала підготуватися до прийняття з Дубровни суконної фабрики. Неприглядним був і стан шовково-панчішної фабрики, яка в недалекій перспективі мала з’єднатися з суконною. В листі до свого наступника на посаді Ф. Кронінга (жовтень 1795 р.) він писав:

«После долговременного моего по казенным необходимостям в Москве и Санктпетербурге, отправя наконец фабрику суконную (14 червня 1794 р. – прим. авт.) из Дубровны в Екатеринослав, прибыл сюда и входя во внутреннее течение работ по чулочной фабрике, тогда производимых, нашел…».

А виявив він, що «мастеровые оной люди по неимению на фабрике работ уволены были от конторы к пропитанию себя в партикулярных (приватних – прим. авт.) работах; из коих иные упражнялись в ловле рыбы, а другие в перевозе чрез Днепр людей и прочих работах в единственную свою пользу…». З’ясувалося, що для нормальної діяльності станів (верстатів) не було потрібної сировини навіть для незначної кількості станів.

Правитель намісництва В.В. Каховський не міг відпустити майстрових робітників «на собственное их прокормление». А щоб вони не покинули фабрику самовільно, на діючих станах їх змусили працювати почергово, «з прогулкою», тобто у вільні від роботи дні. Директор доручив ревізору Шпігельбергу розібратися у цій справі, оскільки це було зв’язано з фінансовими витратами. Одночасно доглядач фабрики Г. Леонтович повинен був підготувати рапорт (звіт) із додатком списку майстрових і службовців, які у січні-липні 1794 р. працювали на фабриці. У списку названо 126 працюючих тоді робітників і робітниць. До окремого списку занесені прізвища самого доглядача, майстра-ткача Іосифа Боніні, лікаря Матвія Бросмана, трьох писарів, по четверо майстрів і підмайстрів, майстринь, трьох «платинників». Вдови і сироти отримували грошову допомогу від 1 до 3 карбованців.

Ревізор Шпігельберг з’ясував, що у квітні 1794 р. на фабриці була перероблена вся сировина, жінки і діти, які розмотували шовк, вишивали панчохи та займалися іншим рукоділлям, вже давно не отримували зарплату грішми, а лише товаром, який вони могли продати тільки за половину його ціни. А чоловіки також продавали свій одяг, коли ж і його не стало, змушені були брати оплату товаром фабричного виробництва, щоб продати і натомість купити харчі.

Стосовно асортименту виготовлених за першу половину 1794 р. товарів, то у прибутково-видатковій книзі «Кайдак. 1794 р.» знаходимо: панчохи білі «гладкие» шести різних артикулів (ціною від 3 р. 65 к. до 5 р. 25 к. ) 76 пар; чорних гладеньких і сірих – по 1 парі, смугастих – 2 пари; жіночих панчіх двох артикулів – 4 пари, жіночих гладеньких – 5 пар; камзол – 1 (ціною 5 руб.); дитячих панчіх –4 пари, жіночих рукавичок – 5; краватку – 1; шкіперський костюм («платье») – 1 (ціною 10 руб.). Крім того, були виготовлені інші товари подібного найменування з бавовни, «бели», іспанської («шпанськой») та верблюжої вовни на 1289 крб. 95 коп.

Продавець «императорского екатеринославского магазейна» Влас Андре до свого рапорту П. Ліпрандію 31 липня 1794 р. додав «Инвентарь» (список) наявних на даний час товарів кайдацької шовково-панчішної фабрики на загальну суму 6783 рублі. Переважно це різні чоловічі, жіночі та дитячі панчохи, менше – ковпаки та шовкові гаманці.

Реалізувалися виготовлені на панчішній фабриці товари не тільки в московській лавці, але й на місцевих ринках, на ярмарках, які проводилися у містах, містечках та великих слободах. Споживачами продукції шовково-панчішної фабрики були й заможні люди, а також представники адміністрації. В документах суконної фабрики ще її «дубровинського» періоду зберігся цікавий запис – звернення адміністратора цієї фабрики в контору:

«Прошу кантору, дабы оная истребовала от чулочной фабрики, состоящей в Кайдаках, в щёт мой восемь дюжин мужских флоретовых чулков, называемых по француски bourre de Saye, а по италиански borra di Seta № 27 ценою пятнатцать рублей дюжина. Марта 29 дня 1794 года. Андрей Тромберт».

Шовково-панчішна фабрика – це було підприємство, на якому працювали робітники і робітниці багатьох спеціальностей. У прибутково-видатковій книзі «Кайдак. 1794 р.» знаходимо пункт щодо оплати за місяць: «Состоящим на окладном жаловании мастерам, мастерицам, ткачам, ученикам, размотчицам, стростельницам, машинистам, красильщикам, игольникам, столярам, слесарям, кузнецам, платинщикам и караульным, всем… (далі в різні місяці називаються суми від 507 до 512 руб. – прим. авт.)». При цьому іноземний майстер-ткач Іосиф Боніні отримував у місяць 41 руб. 66 ½ коп.

Цей майстер у серпні 1797 р. отримав «атестат»:

«Фабриканту чулочному, находящемуся при Екатеринославской чулочной фабрике мастером, иностранцу Иосифу Банино, в том, что со времени нахождения его при сей фабрике с 1790 года исправлял должность свою рачительно, ныне же по желанию его от фабрики уволен; в засвидетельствование сего и что он Банино вел себя чрез всю бытность добропорядочно, за подписанием и с приложением казенной печати. Дан в городе Екатеринославе».

В іменному списку працівників фабрики (на видачу грошей) 1795 р. значиться такі спеціальності: писарі (3), ткачі (52), «бумажной работы» (17), «белевой работы» (2), «шерстяной работы» (2), «ткачи при обучении учеников» (3), учні (10, всі від 11–18 років), «ушивания и вишивания чулок мастерицы» (3), «стрелочницы» (13), «сшивальницы» (3), «размотчицы крашеного шелку» (4), «размотчицы бумаги, бели и шерсти» (6), машинисты (4), красильный мастер (1), «красильщики» (2), «игольной мастер» (1), «игольники» (6), «столяры» (2), «слесари» (2), «платинщики» (2, виготовляли деталі до панчішного верстата: «для сделания к чулочным станам платин куплено обресков железных 22 фунтов по 8 коп. фунт»), «прясельная мастерица» (1), «при размотке шелков сырцовых мастерицы» (2), «размотчицы шелков сырцовых» (43), «стростильницы» (19, ті, що сукали строєну нитку), «пришерстяной мастер» (1), «при картах (кардах – прим. авт.) и скреблах» (1), «выборщики» (31, ті, що перебирали сировину), «прядильщики» (7), (в списку ще були літні та малолітні особи).

Для забезпечення виробництва і взагалі діяльності фабрики крім шовку, вовни, пряжі потрібно було заготовити багато різновидів матеріалу, в тому числі олово, залізо, мотузки, папір, деревну олію, чорний купорос, міцну горілку, імпортні та вітчизняні квасці, мило, трави (для фарбування тканини), реп’яхи (для вичісування ворсу), купоросну олію, лавр, індиго, сандал, камедь, пемзу, чорнильні горішки тощо. Все це використовувалося для виготовлення шовкових, полотняних, белєвих (різновид тканини) і вовняних виробів.

У «Відомості», датованій січнем 1797 р., значиться «станов, способных быть в действии 83, не могущих без починки 53». Тоді на фабриці працювали 323 робітники і робітниці. У справі Мануфактур-колегії про обсяги виробництва та заходи з його розширення (жовтень 1798 р.) знаходимо близькі до вже зазначених дані:

«По шелково-чулочной Новороссийской фабрике состоит чулочных станов 136, в том числе таковых, на коих без переправок работы производить не можно 53, способных 83. Людей состоит на лицо мужеска пола 165, в том числе престарелых 27, взрослых 97, из коих ткачей 70, да учеников, которые могут уже работать за станами 5, малолетних 41. Женска пола престарелых 32, взрослых 82, малолетних 48. Итого 162, а обоего пола 327 душ.

По числу ткачей предполагается производить на 70-ти станах. На оных в год выработано быть должно чулков шелковых мужских и женских 8411 пар, перчаток 2172 пары, чулков белевых в полгода 2280 пар».

Восени (наприкінці вересня) 1794 р. в Катеринослав із Дубровни по р. Дніпру на байдаках прибула суконна фабрика, яка за обсягом виробництва переважала шовково-панчішну. Від цього часу обидві фабрики перебували під постійним керівництвом директора – спочатку П.І. Ліпрандія, а з вересня наступного року – Ф.Ю. Кнорінга. При тому зберігалися окремі контори двох фабрик і їхні доглядачі. На шовково-панчішній фабриці доглядачем залишався губернський секретар корнет Григорій Леонтович, а суконною фабрикою керував прибулий із Дубровни губернський секретар прапорщик Матвій Бржезинський. У різних звітах, рапортах та інших документах ці фабрики називаються окремо.

За другу половину 1794–1796 рр. по обох фабриках залишилося дуже мало історичних джерел, щоб можна було з’ясувати не тільки питання організації управління двох підприємств, але й виробничі процеси тощо. Зберігся лише журнал вихідних документів за 1797 – першу половину 1798 рр., котрі відправлялися чи надавалися за підписом директора фабрики Фрідріха (Федора Юрійовича) Кнорінга. Ці копії вихідних документів стосуються обох фабрик.

Про становище шовково-панчішної фабрики у перехідний (до переведення з Кайдак у власне губернське місто) період може певною мірою свідчити рапорт Ф. Кнорінга, поданий 27 січня 1797 р. недавно призначеному правителю Катеринославського намісництва М.М. Бердяєву:

«По зделаным балансам директором Липрандием показаны чулочные фабриканты кредиторами, в 204 руб. 10 коп., что им и объявлено. Сверх же оных им последует, что оказалось из уведомления его при здаче фабрики, но как фабрика также имеет немалый капитал на своих дебиторах и которые не взносят денег, а наличного капитала не имеется, что даже не может удовольствовать настоящих выработков и заслуженного жалованья».

Заробітну плату робітникам не тільки шовково-панчішної, але й суконної фабрики довелося виплачувати борошном, узятим із запасів «магазейнов». Далі директор повідомляє:

«От самого августа (1796 р. – прим. авт.) месяца на чулочной фабрике не имелось достаточного числа шелку к вящему ущербу капитала фабрики, а мастеровые люди напротив того имели промыслы и упражнялись рыбными ловлями, содержанием перевоза в Кайдаках и по части здесь в городе, вытаскивали леса на берегу, перепущением плотов через мост и пороги. А иные были отпущены по билетам в дальние места, а жены их летом зарабатывали себе в здешних обывателей хлеб и при строении колонистами хат мазаньем. А те, кои таких способов не имели, остались при фабрике в работе».

Незважаючи на важке матеріальне становище фабрики, місцева Казенна палата в жовтні 1796 р. вимагала від контори сплати заборгованості: «…следует взыскать непременно почитающихся на мастеровых Екатеринославской казенной чулошной фабрики людях прошлых лет недоимку». Нагадування про заборгованість контора отримувала і пізніше, хоча директор відповідав, що був царський указ про скасування боргу. Про це Казенній палаті повідомлено було в ордері губернатора Й.І. Хорвата в грудні 1796 р. і все це при тому, що Катеринославська казенна палата сама була винна фабриці значну суму грошей. В рапорті директора Ф. Кнорінга М.М. Бердяєву 7 березня 1797 р. читаємо: «…приемлю смелость… сим изъяснить, по щетам директора Липрандия показана Екатеринославская казенная палата должною чулошной фабрике 6230 рублей».

На даний час не знайдено документів про будівництво виробничих і житлових приміщень для панчішної фабрики вже в Катеринославі. Але наприкінці січня 1797 р. директор надіслав «Повідомлення» катеринославському повітовому землеміру Пономарьову, в якому сказано:

«В соответствие требования вашего высокоблагородия от 21 числа сего генваря мною полученного, имею честь препроводить при сем описание екатеринославским казенным фабрикам суконной и чулочной с показанием количества душ, при каждой состоящих строений и особо поселенных при реке Суре белорусских крестьян землепашцев, суконной фабрике принадлежащих».

В цьому документі на панчішній фабриці показано 323 робітники і робітниці, два дерев’яних корпуси майстерень довжиною 40 сажнів і шириною 3,5 сажнів, вкритих «дранью». Майстрові ж люди «помещаются в вышеписанных жилых домах для суконной фабрики выстроенных». Ймовірно, що це переселення панчішної фабрики з Кайдак відбулося десь у другій половині 1796 р.

У березні 1797 р. на вимогу Мануфактур колегії дирекція фабрик через губернське правління направила рапорт із описом стану катеринославських казенних суконної та панчішної фабрик.

До опису історії виникнення фабрик у Катеринославі додано відомості про виготовлену продукцію протягом року – від звільнення 16 вересня 1795 р. із посади директора П.І. Ліпрандія. По шовково-панчішній фабриці показано, що розмотано було шовку-сирцю брускового водолазького заводу та «бели» 23 пуди, 46 фунтів, 14 лотів, а також виготовлено («товару отделано») різних панчіх чоловічих, жіночих і дитячих, рукавичок, ковпаків, гаманців, краваток тощо – всього 6719 одиниць.

У 1798 р. Мануфактур колегія визначила майстровим людям заробітну плату від виробітку («задельную») норми – від 35 до 63 рублів на рік, для жінок  – від 18 до 28 рублів. Перший дослідник умов праці на шовково-панчішній фабриці, який звернувся до матеріалів Мануфактур колегії, К.О. Пажитнов пише:

«Ткач на двуигольном стану, коим занимались ученики и устарелые (престарелые – прим. авт.) по слабости зрения их, мог выткать в год нитяных или здорового шелка чулок мужских 150 пар и женских 50 пар, за первые по 18 коп. и за последние по 16 коп. за пару (в год 35 руб.); на триугольном стану 32-го номера ткач мог выткать 120 пар мужских шелковых чулок по 52 коп. за пару (в год 63 руб. 40 коп.). Размотчицам сырцового шелка – по 30 коп. за фунт (каждая могла размотать в год 1 пуд 20 фунтов, что составляет 18 руб.). Бродези, которые сшивают товары и нашивают стрелки, могли сшить по 280 пар мужских шелковых чулок 32-го номера (по 10 коп. за пару, что дает 28 руб. в год.). Страстильницы же и размотчицы крашеного шелка состояли на окладном жаловании».

На початку 1798 р. за царським указом Катеринославська (тоді вона називалася Новоросійська – прим. авт.) казенна суконна фабрика мала перейти на виготовлення не гвардійського сукна, а лише солдатського зі збільшенням обсягу його виробки до 300 000 аршинів. Цей указ «рикошетом» відбився і на долі шовково-панчішної фабрики, яка фактично поступово перетворилася на окреме відділення казенної суконної фабрики. Виявилося, що фабрика спроможна на рік виготовити тільки 80 000 аршинів сукна. Однією з причин була неможливість використання вільнонайманої праці та висока собівартість продукції. Тому через три роки даний указ було скасовано. Мануфактур колегія та її Контора були ліквідовані. Казенні суконні та шовково-панчішні фабрики – Катеринославська, Купавинська та Іркутська – перейшли у відомство Експедиції Держаного Господарства при Міністерстві внутрішніх справ. У той же час було вирішено Катеринославську і Купавинську (в Підмосков’ї) фабрики віддати у приватне володіння, якщо це буде вигідно казні.

Проте вже 5 січня 1804 р. цар затвердив доповідь міністра внутрішніх справ «Про переведення Катеринославської суконної фабрики у відомство Комісаріату для виготовлення гвардійських сукон із розрахунком заробітної плати». Комісаріатом називався відділ Воєнного міністерства, що займався постачанням всього необхідного для армії та флоту, крім продовольства.

Пункт 1 «Положення» про новий статус Катеринославської казенної фабрики зазначає, що вона складається з двох відділень – суконного і шовково-панчішного. У цьому другому «відділенні» працюючих тоді було 138 чоловіків і 133 жінки. Однак перехід шовково-панчішного відділення у відомство Комісаріату відбувся дещо пізніше. 2-й пункт «Положення» передбачав:

«Что ж касается до шелково-чулочной фабрики, составляющей совсем особенное заведение, из 40 станов состоящее, то оная должна отдана быть в частное содержание, а буде не отыщется желающих ко взятию оной, тогда мастеровые и фабричные, на оной находящиеся, должны обращены быть на выделку сукон и поступить также в ведомство Комиссариата».

У зв’язку з названими перетвореннями в Московській та Санкт-Петербурзькій крамницях із продажу товарів казенних фабрик були розпродані з аукціону товари Купавинської шовкової та Катеринославської суконної й шовково-панчішної фабрик. Купавинська шовкова була передана у вічне і спадкове володіння дійсного таємного радника князя М.В. Юсупова. Катеринославську шовково-панчішну фабрику погодився взяти тільки відставний штаб-капітан Шостак. Але він виставив умову про переміщення фабрики до приватного села його брата, розташованого за 25 верст від Катеринослава. Однак влада визнала це неприйнятним, оскільки:

«доселе под одним начальством с суконною находившуюся и по связям управления и родственным между фабричных и других отношений, одну так сказать фабрику составляющую, отделить от всякого с нею соотношения, побуждают признать удобнейшим соединить фабрику сию под управление Комиссариата, предоставя ему употребить фабричных на такие изделия, в коих они более способны быть могут, и от коих по усмотрению Комиссариата более пользы надеяться можно».

З цього часу Катеринославська шовково-панчішна фабрика зникає в документах як окрема юридична та виробнича одиниця. Остаточно ж історія цієї фабрики завершилася з ліквідацією Катеринославської казенної суконної фабрики у 1837 році.

Створено: 28.05.2020
Редакція від 29.05.2020
Ганна Швидько
Бібліографія:

Суконная фабрика (Хлебозавод №1) // Стародубов А.Ф., Самодрыга В.В., Иванов С.С. Память истории. г. Екатеринослав (г. Днепропетровск) по литературе и воспоминаниям.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 196-197.
Швидько Г. Військово-Сирітське відділення у Катеринославі: [спорудження будівлі для сиріт і дітей відставних солдат-інвалідів, які працювали на казенній суконній фабриці] // Моє Придніпров'я: Календар пам'ятних дат Дніпропетровської області на 2018 рік / упоряд. І. Голуб.– Дніпро: ДОУНБ, 2017.– С. 140–144.
Швидько Г.К. Джерела до початкової історії промисловості Півдня України кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. у фондах Державного архіву Дніпропетровської області // Спадщина: До 100-річчя створення системи архівних установ України та 95-річчя Державного архіву Дніпропетровської області: зб. наук. ст. і документів / упоряд. Н.Л. Юзбашева; ред.: Н.В. Киструська, Н.Л. Юзбашева.– Дніпро: ЛІРА, 2018.– Вип. 4.– C. 111–113.
Швидько Г.К. Директори Катеринославської казенної суконної фабрики (кінець XVIII – 30-ті рр. XIX ст.) // Історія і культура Придніпров'я. Невідомі та маловідомі сторінки.– 2016.– Вип. 12.– С. 38–56.
Швидько Г.К. Катеринославська суконна фабрика як містоутворюючий фактор (кінець XVIII - перша третина XIX ст.) // Придніпров'я: історико-краєзнавчі дослідження: Збірник наукових праць.– Дніпропетровськ: НГУ, 2010.– Вип. 8.– С. 62–76.
Швидько Г. Перше казенне підприємство м. Дніпра // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2019 рік: Краєзнав. бібліограф. видання / упоряд. М.В. Шилкіна.– Дніпро: ДОУНБ, 2018.– С. 165–172.
***
Гриманова И. Первое архитектурное украшение Екатеринослава // Позиция.– 1999.– 22 янв.– С. 7.
Дореволюционные предприятия, дожившие до наших дней // Днепр вечерний.– 2010.– 10 дек.– (N 185).– Вкладыш.