Олександра Малюк: Квітка Петриківська

Малюк Олександра Олександрівна

Україна, Дніпропетровська область

  • 1 липня 1998 |
  • Місце народження: м. Кам'янське |
  • Майстриня Петриківського розпису

Коли Олександра розповідає, доволі часто каже «любов» та «вдячність». І це для неї природний стан, вона звертається цими почуттями до світу.

Враження від неї, як від ніжної, вразливої, маленької дівчинки, яка схожа на квітку. Саме на ту, що виходить із під її пензля кожного разу, коли потрапляєш на майстер-клас із Петриківського розпису. Маленька — у значенні сприйняття світу, у бажанні поділитися емоціями та почуттями. Болем, або радістю. Дуже відкрита. Але без цього, напевно, і не склалася б, як майстриня.

Народилася Олександра в місті Кам’янське (раніше Дніпродзержинськ) в родині студентів-інженерів. Коли виповнилося чотири рочки переїхала з родиною до Дніпра. Її любов до творчості народилася разом із нею. Скільки себе пам’ятає, постійно щось створювала й вигадувала.

Уже у п’ять потрапила до гуртка Міського палацу дітей та юнацтва, саме сюди ходила готуватися до школи, тут вчили читати й писати, англійську викладали в ігровій формі. Раз та назавжди захопила атмосфера постійного свята, у Палаці вперше вийшла на сцену, отримала перші оплески — матусь вітали із 8-м березня. Саме тут формувалося її поважне та вдячне ставлення до педагогів. Уже у вісім почала займатися малюванням із майстром Наталією Олександрівною Панібудьласка. Теплі стосунки із нею зберегла й досі.

Коли виповнилось одинадцять, народилась її особиста «Петриківська історія» в гуртку, яким керувала майстриня Світлана Вікторівна Чередниченко.

«Пам’ятаю, як починала, перші мазочки, як не виходило, як змальовувала альбоми, плакала, думала, що ніколи не навчуся, — згадує Олександра. — Але з часом усе стало виходити, а зараз — рука сама малює».

Саме Світлана Вікторівна першою закохала Олександру в цей прекрасний вид мистецтва. «З нею ми пройшли «і вогонь і воду, і мідні труби», мої перші виставки, перемоги, перша персональна виставка. Протягом п’яти років неодноразово здобували перемоги в районних, міських та обласних виставках. Спочатку в районному турі виставки «Знай и люби рідний край», «На кращого юного майстра народних ремесел», потім вийшли на рівень обласний».

Незважаючи на відкриту живописну ауру, у школі найулюбленішим Сашиним предметом була математика. Вона вдячно згадує про Катерину Юліївну Шелест. За те, що повірила в її сили, підтримала, вклала душу, дала необхідні знання. Скільки конкурсів та олімпіад вони пройшли… Любов до рідної мови та народних традицій прищеплена Любов’ю Миколаївною Козловою. На питання, що дає стимул поразка, чи перемога, наша героїня відповідає: «Підтримка наставників».

Коли розповідає, доволі часто каже «любов» та «вдячність». І це для неї природний стан, вона розгорнута цими почуттями до світу. І, звісно, дяка педагогам, які народжували та пестували це в серці нашої героїні.

Після закінчення школи, у 2015-му, вона вступила до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, на факультет прикладної математики. Складні та насичені чотири роки, згадує із усмішкою та сонячною вдячністю до всіх викладачів. Найбільший уклін за підтримку, та віру в неї — заступнику декана з організаційно-виховної роботи факультету Світлані Федорівні Сірик.

На третьому курсі Саша спробувала працювати з дітьми та пішла вчителем-волонтером на безкоштовні факультативні клуби з програмування для малюків у Всесвітню благодійну організацію «Code Club UA Dnipro». Випустила дві групи учнів, усі отримали сертифікати, були задоволені. «Більш за все я для себе відчула, що діти — моє покликання. Їхні сповнені добротою очі, щирі обійми. Я зрозуміла — жити без цього не можу».

У листопаді 2017-го Олександра знов повернулася до Міського палацу дітей та юнацтва, але вже в пошуках педагога з Петриківського розпису. «Я вирішила продовжувати займатись цим мистецтвом, тому що розмаїття квітів, кольорових переходів, прекрасне вираження почуттів на папері — не відпускало. Мені пощастило з прекрасним наставником — Ларисою Вікторівною Переяславець — керівником Зразкового гуртка «Декоративний розпис», Зразкового Центру української культури «Коло калинове». Вона підтримала, допомогла продовжити мою творчість. Тільки зайшовши до виставкової зали Центру, я закохалась у це місце, — згадує Саша, — і вже не змогла його покинути».

Олександра має рацію. Коли з’являєшся в Центрі та дивишся на роботи, створені руками майстрів і вихованців, ніби опиняєшся в теплому райдужному просторі. Він спонукає тебе уважніше вдивитися не лише в ту красу, що навколо, а й увімкнути власні імпульси, завдяки побаченому. Перша емоція – глибоке натхнення та усвідомлення любові до нашої рідної землі, її витоків. Ти, ніби, огорнутий отим добром традицій, що відроджують дитячі серця та руки.

«Отже, я почала займатися, підвищувати свій рівень та дізнаватися багато нового. Лариса Вікторівна познайомила мене з чудовими людьми, які працюють у Палаці, вони стали моєю другою родиною. Дякую й Валентині Іванівні Бандур, яка двадцять років очолювала Центр та повірила в мене. Завдяки її підтримці вже у вересні того ж року, я почала працювати керівником гуртка та набирати маленький учнів».

Батьки не завжди підтримують Олександру у її творчих прагненнях, вони мали сподівання, що донька зв’яже своє життя із програмуванням. Але Саша віддала перевагу саме Петриківці, займається справою, якою живе.

Вчитися для неї цікаво, захоплююче, але ще краще передавати свої знання та бачити й отримувати зворотну дяку задоволення та натхнення.

Уже у 2017-му Саша та її вихованці почали здобувати перші перемоги. Вони беруть участь у звітних виставках, житті самого Палацу. З вересня 2020-го Олександра Малюк є культорганізатором Зразкового Центру української культури «Коло калинове», який зараз очолює Наталія Павлівна Лавринець. Вона є не тільки творчим наставником, а і продовжує закохувати Олександру в Писанкарство, якому та не припиняє навчатись.

Закоханість та професійне вдосконалення відбиваються, у тому числі, і завдяки етноклубу з української майстерності та традицій «Джерела духовності» — майданчику справжнього національного піднесення. У межах клубу, який уже третій рік поспіль у партнерстві з «Колом» збирає сектор соціокультурних проєктів і зовнішніх зв’язків ДОУНБ — майстер-класи з Петриківського розпису, гончарної майстерності, створення ляльки-мотанки за участю Олександри та інших майстрів Центру.

Окрім Петриківки, Саша захоплена творчістю Ліни Костенко та Роберта Рождественського.

Щастя… Для Олександри — це бачити щасливі, сповнені вдячністю очі учнів. Щастя в обіймах. Довгих обіймах із дітьми, коли вони не відпускають. Обіймах із дорогими для неї людьми.

Фото з архіву Олександри Малюк

Створено: 01.06.2020
Редакція від 06.10.2020
Олена Ємельянова