Олександр Баторський – утаємничений губернатор Катеринославщини

Баторський Олександр Олександрович

Україна, Дніпропетровська область

  • 24 жовтня 1850 – 11 грудня 1897 |
  • Місце народження: місце нар. Петербурзька губернія, росія |
  • Губернатор Катеринославщини, мандрівник, науковець.

Біографія таємничого губернатора багата на захопливі мандри країнами Центральної та Східної Азії, які супроводжувались ризикованими авантюристичними пригодами.

Олександр Баторський: розвідник, мандрівник, науковець і терський козак

В історії старого Катеринослава досі існує чимало «білих плям» і загадкових історій, котрі викликають значний інтерес у сучасних істориків і краєзнавців, які плідно вивчають минуле рідного міста, час від часу розкриваючи його втаємничені секрети. Міська історія зберігає багато цікавих оповідань про різні легендарні постаті, які істотним чином вплинули на розвиток соціокультурного й адміністративного життя міста та Придніпровського регіону.

Про деяких очільників губернської адміністрації до нас дійшли цілі стоси захопливих бувальщин, які ще за життя чиновників перетворили їх на живих персонажів міського фольклору, глорифікованих населенням міста в численних міських переказах і анекдотичних оповіданнях. Герої міського фольклору пережили буремні політичні катаклізми та державні катастрофи початку ХХ століття, зберігаючи свої легендарні образи в історичній пам’яті містян. З часом вони  перетворилися на органічну частину легендарної історії міського простору, постаючи щоразу в різноманітних історичних курйозах і міських історичних анекдотах, які відображали реалії свого часу, навчаючи містян життєвої мудрості, здорового практицизму та життєрадісного оптимізму. Окремі чиновники в колективній свідомості дніпрян стали наочним уособленням високої виконавчої дисципліни, взірцевого управлінського професіоналізму, ділової хватки, заощадливості, нестандартних підходів до вирішення складних проблем адміністративного управління й організації міського господарства, що викликало закономірну повагу та захоплення.

В історії міста є чимало оригінальних постатей, які попри власну незвичайну біографію, вагомі здобутки в професійній сфері є малознайомими для пересічних дніпрян. Однією з таких постатей міського історичного наративу є губернатор, генерал-майор Олександр Олександрович Баторський, який з 15 березня 1897 по 11 грудня того ж року обіймав посаду очільника Катеринославської губернії.

Справа полягає в тому, що в сучасних дослідженнях минулого міста є лише фрагментарні та поодинокі згадки про адміністративну діяльність видатного громадського та політичного діяча Придніпровського регіону. Остання обставина викликає у дослідників історії міста закономірний подив з огляду на той факт, що традиційно губернатор був однією з найбільш публічних постатей міського інформаційного простору, діяльність якого досить детально та змістовно висвітлювалась на шпальтах місцевої преси, була предметом нескінченного обговорення пересічних містян, які з вуст в уста передавали різні історії, пов’язані з його професійною й адміністративною діяльністю, та, звісно, не забуваючи звернути увагу на обставини особистого життя, які завжди викликали жвавий інтерес серед катеринославської публіки.

У випадку з губернатором О.О. Баторським все з точністю до навпаки. В офіційних діловодних матеріалах містяться лише скупі рядки, які віддзеркалюють тільки поодинокі факти його вкрай цікавої біографії. Біографії, багатої на захопливі мандри екзотичними для європейців країнами Центральної та Східної Азії, які супроводжувались ризикованими авантюристичними пригодами в стилі Індіани Джонса кінця ХІХ століття.

Брак докладної інформації про життєві віхи біографії губернатора пояснюється, насамперед, його професійною діяльністю – майбутній очільник Придніпровського регіону, перебуваючи на службі в Генеральному штабі російської імперії, певний час був фаховим розвідником, який під виглядом мандрівника за завданням військового керівництва імперії, здійснив декілька тривалих експедицій по території Монголії та північного Китаю, збираючи докладну статистичну інформацію про господарсько-економічну систему регіону, шляхи сполучення, джерела питної води, селища та міста, специфіку господарських занять населення, військовий потенціал країни, традиції та звичаї монголів.

Під час експедиції теренами Монголії О. Баторський зібрав велику колекцію предметів традиційного побуту монголів, зробив докладний географічний опис країни. Впродовж значного періоду часу офіційна біографія губернатора була засекречена й утаємничена, що пояснює її фрагментарний характер викладу та слабке висвітлення на шпальтах місцевої та столичної преси. Проте, ім’я Олександра Баторського стоїть в одному ряду з іменами видатних мандрівників-дослідників великих євразійських просторів ХІХ століття як П. Семенова-Тянь-Шанського та М. Пржевальського. До речі, губернатор був особисто знайомий з обома видатними мандрівниками.

Майбутній очільник Катеринославської губернії народився 24 жовтня 1850 в дворянській родині змішаного україно-польсько-німецького походження, що було досить типовим явищем для ХІХ століття. Батько – Олександр Григорович Баторський, випускник Головного військового інженерного училища, військовий інженер, обіймав посаду викладача Інституту корпусу гірничих інженерів, дослужився до звання підполковника російської імператорської армії, очолюючи один із навчальних підрозділів інституту. Мати – Софія-Вільгельміна-Людовіка-Каролина-Іда Львівна Баторська, представниця старовинного німецького дворянського роду. Крім Олександра в шлюбі у родині Баторських був народжений син Сергій.

Олександр, за прикладом батька, вирішив зробити кар’єру військового. В 1869 році він закінчив Костянтинівське військове училище (тоді Київське піхотне юнкерське училище). Під час навчання зарекомендував себе старанним і талановитим учнем, який наполегливо опановував складні військові науки. Навчання легко давалося здібному юнакові, якому батько прищепив любов до книг і військових наук, вивченню та викладанню котрих присвятив все своє життя.

Після закінчення військового навчального закладу, молодий офіцер  був відряджений на військову службу. Можемо припустити, що певну роль у просуванні його кар’єрними щаблями військового зіграла протекція з боку батька, якого дуже добре знали в столиці імперії як обізнаного фахівця, обдарованого лектора та викладача інженерної справи.

О. Баторський був учасником російсько-турецької війни 1877–1878 років. Тоді ж привернув до себе увагу військових чиновників Генерального Штабу, які побачили в молодому офіцерові задатки талановитого адміністратора та вченого-науковця. Згодом О. Баторський служив на різних посадах в Генеральному Штабі.

З 27 березня 1878 по травень цього ж року він відбував службу в званні ротмістра. З 9.05.1878 року Олександр Баторський – штабс-капітан Генерального штабу російської імперії. В 1880 році отримав звання капітана, виконуючи різноманітні доручення на штабних посадах у різних відділах Генерального штабу. З 1885 року він молодший, а з 1887-го – старший діловод канцелярії Воєнно-ученого комітету Головного штабу. В цей період молодий офіцер активно займається наукової діяльністю, докладно вивчає розлогі господарсько-економічні матеріали військової статистики, складає аналітичні звіти, бере учать у написанні військово-статистичних оглядів, присвячених окремим регіонам імперії, займається адміністративної діяльністю, веде діловодне листування та документацію.

Згодом молодий офіцер вступає на навчання до Миколаївської академії Генерального штабу, яку закінчив у 1888 році. Під час навчання в академії О. Баторський детально вивчав військову статистику та економічну географію, безпосередньо брав участь у складанні військово-статистичних описів, готував до публікації матеріали. Де-факто в той час спраглий до знань військовий здобув кваліфікацію спеціаліста з військової географії та статистики. Згодом одружився з Ольгою Миколаївною Баторською.

Наприкінці 80-х років ХІХ століття зовнішньо-політичні інтереси російської імперії сягають території Центральної та далекосхідної Азії, яку імперські чиновники розглядають як стратегічний регіон для збуту своїх промислових товарів. У цей період Центральна та Східна Азія згідно планів російського військово-політичного керівництва перетворюється на об’єкт потужної зовнішньополітичної експансії імперії, яка прагнула втягнути його в орбіту своїх державницьких інтересів, системно та наполегливо долаючи супротив традиційних зовнішньополітичних опонентів країни – Британської та Японської імперій, які мали свої геополітичні види на ці терени.

Посилення далекосхідного напрямку в зовнішній політиці Російської імперії вимагало організації масштабних наукових досліджень економіки, господарської системи Центральної та Східної Азії, проведення цілої низки наукових експедицій, під час яких збиралися статистичні матеріали, що відображали економічну та господарську специфіку регіону, етнічний і конфесійний склад населення, характер і особливості зовнішньої та внутрішньої торгівлі, місцевого регіонального виробництва та промисловості. Це було масштабне за своїм характером і змістом геополітичне та військове завдання, яке вимагало ґрунтовної фахової підготовки, видатних організаційних здібностей, непересічного дослідницького таланту, аналітичних навичок, досвіду роботи редактора, систематизатора та впорядника значного за обсягом масиву статистичного матеріалу. Варто зазначити, що молодий офіцер Генерального штабу, який мав фахову освіту та чудову наукову підготовку, ідеально відповідав поставленим практичним військо-політичним завданням і відповідним критеріям дослідника, який до того ж умів зберігати військову таємницю.

У 1888 році військово-політичне керівництво країни призначило Олександра Баторського командиром наукової експедиції, мета якої полягала в статистичному обстеженні Монголії. Офіцер працював у складі експедиції під прикриттям подорожнього мандрівника, виконуючи функції російського розвідника, який системно збирав та систематизував статистичний матеріал, роблячи детальні описи території, проводячи топографічні зйомки та подальше картографування. За своїм характером це було небезпечне завдання, яке супроводжувалось різноманітними ризиками, оскільки маршрут експедиції пролягав через малозаселені регіони, де на шляхах панували численні банди грабіжників, які прагнули поживитися здобиччю за рахунок мандрівників. Одночасно представники монгольської адміністрації з недовірою ставилися до мандрівників, підозрюючи їх у зборі даних, які мали військово-стратегічне значення. Буквально на кожному кроці на учасників експедиції чатувала смертельна небезпека. Зазначимо, що офіцер Генерального штабу під час експедиції продемонстрував залізну витримку, мужньо долаючи численні труднощі та перешкоди, які виникали на його шляху.

О. Баторському вдалося організувати тривалу експедицію, яка провела детальне військово-географічне та статистико-економічне дослідження території Монголії, зібравши ґрунтовний фактографічний матеріал, який відображав економічну, соціальну специфіку регіону, включаючи і структуру населення, його національний та релігійний склад. Отримані в результаті експедиції статистичні дані та матеріали були узагальнені дослідником у спеціальній наукові праці, яку він опублікував у двох частинах під назвою: «Опыт военно-статистического очерка Монголии». Це була фундаментальна наукова монографія, в якій автор детально висвітлив природно-кліматичні особливості Монголії, виклав стислий історичний нарис країни, змістовно проаналізував адміністративний поділ, визначив особливості системи управління. В праці представлені докладні етнографічні описи населення країни, його традиції та звичаї, особливості побуту, житла, релігійних вірувань, сільськогосподарського виробництва, скотарства, промисловості та торгівлі. Досить докладно описав автор різні типи місцевості, характер рельєфу та гідрографії, найважливіші населенні пункти (Урга, Улясутай, Кобдо). О. Баторський приділив у праці особливу увагу шляхам сполучення, виклавши їхню загальну характеристику. Всі шляхи він поділив на поштові та караванні, зазначивши специфіку поштових трактів, розміщення на них поштових станцій. У книзі представлені докладні описи флори та фауни країни. Вагоме значення для військових Генерального штабу мав вміщений автором у монографії огляд кордонів, список висот та накреслені дві карти Монголії.

Спочатку робота була опублікована частинами в «Збірці матеріалів по Азії», які випускав Воєнно-учений комітет Генерального штабу. Згодом монографія вийшла в світ окремим виданням. Обидва книги були опубліковані під грифом «Таємно». Звісно, що паралельно з міркувань державної безпеки було ухвалено рішення про необхідність утаємничити для загалу й особу автора систематичного наукового нарису.

Сучасні дослідники Монголії правомірно визначають працю О.О. Баторського як перше в історії російського монголознавства ХІХ століття ґрунтовне дослідження, в якому був презентований змістовний системний виклад статистичного обстеження Монголії, її економіки, соціального складу, адміністративного устрою, детально описаний рельєф, клімат, флора та фауна.

Після повернення з експедиції та написання монографії, високо оціненої військовими фахівцями та науковою спільнотою країни, військове керівництво призначило офіцера на посаду командира 2-го драгунського Санкт-Петербурзького Генерал-Фельдмаршала Князя Меншикова полку, на якій він  продемонстрував чудові організаторські й адміністративні здібності, переймаючись питаннями військового вишколу особового складу частини. Полк під командуванням О. Баторського демонстрував чудові показники військової підготовки та дисципліни.

У 1894 році він обійняв посаду начальника штабу Терського козацького війська. Подальша служба О.О. Баторського відбувалася вже на Північному Кавказі (на території сучасної Північної Осетії, Чечні та Дагестану). Служив офіцер під керівництвом героя російсько-турецької війни 1877–1878 років С.В. Коханова (1842–1908) начальника Терської області та наказного отамана Терського козацького війська. В цей період О. Баторський багато займався адміністративною діяльністю у Владикавказі, Грозному та Моздоці, був сфокусований на вирішені цілої низки проблем військової підготовки особового складу козацького Терського війська, його матеріального забезпечення. В 1896 році військове командування присвоїло О. Баторському цілком заслужене звання генерал-лейтенанта.

З 15 березня 1897 по 11 грудня того ж року О. Баторський виконував обов’язки губернатора Катеринославської губернії. Він переїжджає до Катеринослава, проте досить часто навідується до Владикавказа. Під час свого нетривалого адміністративного керівництва Катеринославською губернією генерал О. Баторський здебільшого сфокусувався на питаннях співпраці з губернськими та повітовими  земськими установами у вирішення нагальних потреб освітнього простору та господарської системи губернії.

Перебуваючи на посаді губернатора, підтримав ініціативу катеринославського губернського земства щодо облаштування сільськогосподарської дослідної станції, будівництва сільськогосподарської школи на землі, переданої в дар поміщиком Верхньодніпровського повіту Е.К. Бродським, та на землях державної скарбниці, які належали міністерству землеробства, державного майна. Завдячуючи підтримці О. Баторським земського проєкту, в Катеринославській губернії були закладені підвалини системи професійної сільськогосподарської освіти, сільськогосподарської науково-дослідної справи.

За неповних 9 місяців свого перебування на посаді губернатора О. Баторський упродовж 1897 року брав участь в обговоренні питань організації нижчої сільськогосподарської освіти, створення системи фінансового забезпечення медичних закладів охорони здоров’я, які опікувалися хворими робітниками шахт і рудовидобувних заводів. Одночасно губернатор переймався питаннями впорядкування ярмаркової торгівлі в Слов’яносербському повіті губернії, де були численні промислові підприємства регіону. Забезпечення робітників заводів і рудників якісними товарами та дешевими продуктами харчування мало вагоме значення для соціальної та політичної стабільності регіону, в якому починав розгортатися активний робітничий політичний рух.

У відповідності до посадових обов’язків губернатор розглядав і затверджував кошториси та витратні статті повітових і губернських земських управ, вносячи до них власні корективи та зауваження, виходячи з загальнодержавних інтересів та фінансових можливостей місцевих бюджетів. Баторський підтримав ініціативу земства щодо участі земських лікарів у діяльності повітових і губернських училищних рад, що, безумовно, сприяло поширенню серед учнівської молоді знань з практичної гігієни та санітарії.

Губернатор ініціював розгляд проєкту надати органам місцевого самоврядування права самостійно нормативно врегульовувати перевізний промисел, що в позитивний спосіб позначилось на місцевій торгівлі та зміцнило становище місцевих перевізників. Одночасно він схвалив розроблений земством порядок використання запасних страхових капіталів, що певною мірою вплинуло на пожвавлення економічного життя в регіоні. В листопаді 1897 року Баторський через свого заступника Нейгарда брав участь у розгляді питання щодо фінансування будівництва в’язниць на теренах Катеринославської губернії та виділення коштів підрядникові спорудження – купцю Гранову. За ініціативи губернатора особам, які були покусані скаженими тваринами, був наданий пільговий проїзд на місцевій залізниці. Одночасно, очільник губернії опікувався питання фінансування губернської земської колонії для психічно хворих пацієнтів.

Помер О.О. Баторський 11 грудня 1897 року.

За матеріалами земських періодичних видань, матеріалів електронних бібліотек.

Юрій Берестень
Бібліографія:

Шляхов О.Б. Загострення соціально-класового протистояння на Катеринославщині та шляхи його подолання у поглядах керівників губернії кінця XIX ст. // Грані. – 2013. – № 8. – С. 37–45.
Створено: 12.08.2022
Редакція від 12.08.2022