Новий рік: традиції та звичаї Придніпров’я

Новий рік: традиції та звичаї Придніпров’я

Україна, Дніпропетровська область

Святкування Нового року на Придніпров’ї має давнє коріння, багаті традиції, звичаї, обряди…

До циклу традиційних зимових українських свят належать і новорічні свята. Ці традиції цінні тим, що вони, хоч і в значно зміненому вигляді, а все таки в основі своїй дійшли до нас з глибокої давнини, дохристиянських часів, з доби родового побуту. Не всі належно цінують велику вагу й значення цих традицій. Не всім відомо, що ці звичаї пройшли крізь морок віків і донесли до наших часів характер духовного життя наших далеких предків, їхню релігію, вірування, світогляд, образ матеріального життя, ідеали, бажання, мрії. Ці звичаї допомагають нам усвідомити свою історичну самобутність, допомагають зрозуміти душу, психіку наших далеких прародителів і показують послідовний розвиток старовинної української культури, її початкові образи.

До кінця XIV століття Новий рік в Україні відзначали навесні. Вчені називають різні дати. Дехто каже, що це було 22 березня – в День весняного сонцестояння. Інші називають 1 березня. 

З великим розмахом відзначали Новий рік скіфи. Скіфський цар об’їжджав разом зі своїми воїнами всі поселення. Одягнений він був у золоте вбрання і обов’язково возив із собою золоту пектораль, яку деякі вчені вважають календарем, і золотий сагайдак зі стрілами. Дружина, яка його супроводжувала, теж прикрашала себе золотом, таким чином, кортеж являв собою феєричне шоу. Для скіфів приїзд царя був символом того, що почався новий рік.

Відзначали це свято і козаки. В основі всієї козацької общини лежав звичай. Один із них – за кілька днів до Нового року відкласти будь-які свої навіть невідкладні справи і поспішати в столицю козацької общини. Традиція підводити підсумки і висловлювати претензії належить саме козакам. У Запорозькій Січі було заведено щороку 1 січня скликати Військову, або генеральну, або так звану генеральну чи «повну» раду, в якій брали участь з однаковими правами всі запорожці. Вона відбувалася за давніми військовими звичаями. На раді відбувалися вибори курінних отаманів та інших урядових осіб. Вибори були гарним приводом сказати про те, що турбувало, козаки це використовували. Старшина боялася Нового року, оскільки могла втратити своє місце, якщо не виправдала надій.

На раді вирішували і головні господарські справи, а також перерозподіл землі між 10 паланками-повітами. Особливо урочисто й поштиво проводили в цей день божественну служба в січовій церкві Пресвятої Покрови Богородиці. Після завершення ритуалу виборів декорації змінювалися. Виходили на майдан ряджені, музики, викочували бочки з різним питвом, витягували в’язки бубликів, вивозили вози риби, ковбас, сала, різноманітних ласощів. Все дужче веселилася кобза, голосніше висвистувала сопілка, швидше вигравали цимбали, завзятіше витинали гопака.

Цілісний тиждень запорожці ходили вітати один одного зі святом. При цьому приносили подарунки, пригощались, стріляли з гармат. Щиро зичили один одному доброго здоров’я і «многая-многая літа».

За роки, десятиліття і століття існування міста Дніпро традиції зустрічі Нового року багато разів змінювалися. Як відзначали це свято в Катеринославі в перше сторіччя його історії, сьогодні практично невідомо. Джерел про це не збереглося. Зате особливості святкування наприкінці ХІХ – початку XX століття можна відновити за збереженими підшивками катеринославській преси.

Історія свідчить, що Новий рік у Катеринославі має німецькі традиції святкування.  У цілому у ХVІІІ сторіччі в Україні існувало дві культури – сільська та міська. Сільська була українською, тоді як міська – російсько-німецькою. Батьківщиною ялинки вважається Німеччина, де у ХVІ ст. у будинках ставили ялинкові дерева, які прикрашали яблуками та цукровими виробами. В Катеринославі перші різдвяні ялинки з’явилися на початку ХІХ ст. у будинках іноземців, перш за все німців, кількість яких у місті та губернії була значною. Згодом ялинки стали влаштовувати в будинках дворян – інше населення до пори до часу ставилось до них байдуже. Тільки з кінця 1830-х років різдвяна ялинка починає мало-помалу завойовувати прихильність й інших верств населення міста. Сталося це тому, що на початку 1840-х років у більшості європейських країн Різдво почали відзначати не тільки як церковне, але і як світське свято. Високі та густі ялинки починають займати центральне місце в передпокоях багатих будинків Катеринослава. На панську ялинку також запрошували дітей прислуги, робітників.

Спочатку ялинку вбирали лише на один день, таємно від дітей, а потім вони могли зняти з неї подарунки та солодощі. Єдиної головної ялинки у Катеринославі не ставили. Кожні громадські збори купували зелену красуню для себе. Були свої ялинки в клубах – Англійському та Комерційному. Згодом у дворянських і офіцерських зборах, а також стали організовувати громадські ялинки для дітей і дорослих у школах. На головних площах великих міст ялинки почали встановлювати лише на початку XX століття. Коли ялинка вже завоювала популярність і стала об’єктом бажання всіх дітей, купити її на радість малюкам могли тільки дуже заможні катеринославці. Ціна за одну зелену красуню могла досягати двохсот рублів (при тому, що середній заробіток робітника становив приблизно 12 рублів на місяць). Відтак люди купували хвойну красуню в складчину, нерідко одну для кількох родин, а то й цілої вулиці, ставили в найбільшому помешканні.

Іграшки для ялинок теж були не дешеві. Купити іграшку зі скла для мешканця кінця ХІХ ст. було те саме, що сучасний людині придбати коштовну ювелірну прикрасу. Кульки були важкими. Тонке скло навчилися виробляти лише на початку ХХ століття. Іграшки виробляли також із картону, пізніше з порцеляни. Були прикраси з вати, бутафорські фрукти з пап’є-маше, оксамиту. На верхівці закріплювали Віфлеємську шестикутну зірку. 

Напередодні та в перший день Нового року відбувалися збори в міській Думі й у губернатора, куди приходили послухати привітання чиновники, дворяни, купці. Новий рік зустрічали як в сімейному колі, так і серед знайомих і співробітників. Тоді, як і тепер, прихід його вітали повними келихами шампанського і ракетами. Для любителів гучних банкетів цілу ніч працювали ресторани. Наприклад, тим, хто зустрічав Новий рік у ресторані «Аполло» за «грандіозну виставу» та вечерю з келиха шампанського і чотирьох страв пропонували заплатити 2 руб. 50 коп. (1912 г.).

Хоча на головному святковому дереві міська влада і економила, але завжди переймалася тим, щоб у кожного катеринославця був накритий різдвяний стіл. Так міська дума напередодні Різдва і Великодня обов’язково виділяла кошти для незаможних людей. Причому ці фінанси зберігалися на спеціальних рахунках у банках. переважно на ці цілі жертвували багаті купці, вони заповідали Катеринославу гроші і в заповітних розпорядженнях вказували, що в православні свята з цих сум необхідно частину роздавати людям на придбання продуктів харчування до святкового столу.

На початку ХХ ст. з’явилася традиція влаштовувати костюмовані бали. Перший бал- маскарад відбувся в 1914 році в приміщенні Клубу комерційних зборів. Найпопулярнішими виявилися костюми янгола, летючої миші, східної принцеси і кота в чоботях. У новорічну ніч додавалось роботи поліції та журналістам. Траплялися крадіжки та розбійні напади. У газетах друкували добрі поради для захисту майна і помешкань від посягань. Але на першому місці були новорічні привітання. Наприклад, місцева газета «Русская правда» надрукувала побажання купцям, студентам, Думі, чоловікам, жінкам, а наприкінці: 

И, наконец, всем тем,
Кого я здесь не называю, –
От всех дурных наклонностей
Избавиться желаю!
С Новым годом!

Звичний для нас Дід Мороз почав приходити в гості до катеринославців, починаючи з 1911 року. Дід Мороз, який приходив до дитячих лікарень, був, як правило, переодягненим студентом, рідше – громадським діячем, в його костюм міг переодягнутися будь-який бажаючий, щоб розвеселити сім’ю або друзів. До речі, наявність великого мішка з подарунками не вважалася обов’язковим атрибутом.

В умовах Першої світової війни Катеринослав, який звик до безтурботного та пишного життя, змушений був змінити церемоніал святкувань. Головним нововведенням зустрічі нових 1915–1917 років стало влаштування ялинок у шпиталях і притулках для дітей солдатських сиріт. Зберіглася інформації за кінець 1914 року – головною за значенням стала «ялинка для поранених у Дворянському лазареті», яку відкрили 25 грудня. Лазарет розташовувався в самому Потьомкінському палаці, й саме ця ялинка замінила традиційне пишне святкування. Відкрив ялинку губернський предводитель дворянства, за сумісництвом голова місцевого відділення Червоного Хреста, князь Микола Урусов з дружиною. На наступний день, 26 грудня, він же відкрив ялинку для поранених в головному шпиталі Червоного Хреста. Губернське земство влаштувало ялинку для поранених у губернській земській лікарні (нині обласна лікарня ім. Мечникова).

Ще однією прикметою зустрічі неспокійних 1915–1917 років стала передача подарунків у діючу армію. Газета «Приднепровский край» від 30 грудня 1914 року: «Серед подарунків, відправлених з Катеринослава, знаходиться 35 ящиків для солдатів 281-го Новомосковського полку» від викладачів і учнів 2-го Реального училища. Подарунки містили чай, цукор, поштовий папір з конвертами, олівці, льодяники, нитки, голки, мило, ложки, кисети з тютюном, сірниками і кресалом, і «листи солдатикам з різними побажаннями». Крім того відправляли теплі рукавички, жилети, башлики, сорочки, і навіть сало.

У 1918 році зі встановленням радянської влади ялинці було завдано нищівного удару. Перш за все, були скасовані церковні свята. Різдво перетворилося на звичайний робочий день. Разом із Різдвом скасували і ялинку, вже міцно з ним зрощену, її стали розглядати як «попівський» звичай. Ялинку продовжували влаштовувати, хоча робили це з великою обережністю: ставили таємно, вікна завішували ковдрами. Здавалося, ялинці настав кінець.

Несподівана реабілітація ялинки сталася наприкінці 1935 року. Відтепер вона мала назву новорічна, або радянська. Різдвяне дерево перетворили на неодмінний атрибут державного свята Нового року. На верхівці ялинки з’явилася п’ятикутна зірка.

У 1930–1950-х роках активно розвивалася традиція колективних святкувань увечері 31 грудня, які влаштовували в Палацах культури і клубах. Ялинка була тут головним елементом. Для цієї мети підбирали значних розмірів натуральні дерева. Це була епоха новорічних балів. У Дніпропетровську місцями для них слугували кращі театрально-концертні будівлі міста. З 1960-х років традиція проведення Новорічних балів у театрах і Палацах культури поступово згасала. У 1970–1980-х роках їх перепрофілювали переважно на новорічні ранки для дітей. Виникла традиція влаштовувати головну ялинку міста на відкритому просторі. З’явились і нові технології: головну ялинку висотою близько 25 метрів майстрували з гілок, нанизаних на металевий каркас. На початку 1960-х років головну ялинку Дніпропетровська щорічно розташовували на площі Леніна (зараз пл. Героїв Майдану). Фото 12. Головна ялинка Дніпропетровська на пл. Леніна. Фото: «Днепр вечерний», 1972, 1 янв. У другій половині 1970-х її перенесли до парку ім. Чкалова (зараз парк Глоби).

За сорок років сценарій «головної ялинки» кардинально не змінився. За кілька днів до Нового Року ялинку в парку урочисто відкривав міський голова; вона стояла приблизно два тижні, до середини січня. Це збірна споруда заввишки близько 25 метрів, зроблена з 12 тисяч ялинкових чи соснових гілок, прикрашена сотнями іграшок і гірляндами.

У 2018 році перед новорічними святами в Дніпрі було встановлено 20 ялинок, практично у всіх районах міста. Що стосується традицій, тисячі дніпрян новорічну ніч проводять біля головної ялинки, вдома, з друзями.
 

Створено: 23.12.2019.
Редакція від 24.12.2019.
Ірина Браславська
Бібліографія:

Лазебник В.И. Неизвестная Екатеринославщина: Исторические очерки.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2012.– 448 с.
***
Богуш П. Як святкували Новий рік козаки // Південна зоря.– 1998.– 30 груд.
Клименко Ю. Новый год – новые традиции: [Эволюция новогодних традиций в городе на Днепре] // Днепр вечерний.– 2019.– № 1 (3.01).– С. 28: фот. цв.
Кривицкая Е. Как это было 100 лет назад // Семь дней.– 2012.– № 2(13.01).– С. 7.
Лазебник В. Новый, 1912 год в Екатеринославе // Лидер Приднепровья.– 2002.– №1.– янв.– С. 41.
Нестеренко О. Новый год по старинке: [О праздновании Нового года в XVIII веке в Катеринославе] // Громадська сила.– 2009.– № 49 (24.12).– С. 12.
Репан О. Дореволюційний Новий Рік // Вісник Дніпропетровської міської ради.– 2012.– № 12.– С. 48–49.