Михайло Машкін: творець української пісні

Машкін Михайло Васильович

Україна, Дніпропетровська область

  • 25 листопада 1926 – 13 листопада 1971 |
  • Місце народження: с. Ново-Олександрівка, Дніпропетровська обл. |
  • Український поет і композитор, фольклорист. Автор пісні «Верховино, мати моя». Заслужений діяч мистецтв України (1960).

Народний композитор-аматор, художній керівник народного самодіяльного ансамблю «Боржава», автор популярних шлягерів.

У важкий час суспільних зрушень і перегляду життєвих цінностей незмінними залишаються категорії добра та гуманізму, пов’язані з поняттям прекрасного. У різні періоди історії красивим вважалось щораз інше, але прекрасним лишалося те, що має ауру доброти й людяності. Тому сьогодні ми згадуємо істинного патріота України, справжнього Майстра хорового мистецтва Михайла Васильовича Машкіна. Його постать у музичній культурі України посідає особливе місце. Композитор-аматор, добре знаний не тільки в Україні, а й за її межами, активний популяризатор і збирач народної пісні усе творче життя присвятив розвитку та відродженню національної хорової культури.

Життєвий шлях майстра

Народився Михайло Машкін у селі Новоолександрівка Синельниківського району Дніпропетровської області 25 листопада 1926 року в селянській родині. У родині любили й поважали народну мелодію. Голос мами Євдокії Петрівни, яка знала безліч пісень, залишився для хлопця незабутнім на все життя. Почуття слова і мелодійність рідної мови Михайло успадкував від батька. Саме від родини увібрав любов до музики та співу, з якими потім не розлучався все своє життя. Ця любов давала йому сили й уміння через мелодію пісні розкривати глибину і велич душі нашого народу. Дитинство його було далеко не безхмарним, бо припало на період страшного голодомору. А коли німці окупували край, майбутній композитор разом із батьком узявся за зброю. У 15 років за спробу опору фашистам Михайла заарештовує гестапо. Йому довелося пережити весь жах в’язня концтаборів Дахау та Маутхаузена.

Та хлопцеві судилося вижити. І допомогла йому в цьому добра серцем людина − в’язень Петро Байда. Він порадив хлопцеві під час чергової перереєстрації записатися на ім’я його покійного сина. Злочин перед рейхом Степана Байди був незначним, і його замість ліквідації направили на підземний військовий завод неподалік Відня. Довго там не затримався – німецькі й австрійські антифашисти організували йому втечу та деякий час переховували на квартирі місцевої сім’ї. В австрійському підпіллі, де були і його земляки, до приходу радянських військ Михайло допомагав організовувати збройну допомогу тим, хто залишився в таборі. Про все це розповів Михайло Машкін в автобіографічній повісті «Вогонь у пітьмі», яка побачила світ у 1968 році в Ужгородському видавництві «Карпати». 

Легендарний ансамбль пісні та танцю «Боржава»

Михайло Машкін був представником стихійної творчої сили народу. 
Сили, яка щохвилини народжує музикантів, творців пісень і казок,
умілих чоловіків – «золоті руки». Серед нашого народу їх мільйони.
Коли він грав на акордеоні, диригуючи своїми піснями, він був схожий на факел з палаючими очима.

Михайло Кречко

Після війни Михайло Машкін служив у армії на Закарпатті. Певне, тоді й полюбив край мальовничих гір і полонин, бо залишився тут назавжди. Талановитий різьбяр по дереву, він чудово майстрував побутові речі: бочівки, діжки, миски, ложки тощо. Михайло навіть подумував присвятити себе столярній справі, але музика невідступно вабила його до себе. Вечорами після праці хлопець залюбки грав на губній гармоніці, самостійно вивчав нотну грамоту, брав уроки гри на багатьох народних інструментах. Почав цікавитися народними піснями Закарпаття, вивчати за ними історію краю, чарівну красу природи, різноманітність людських настроїв і почуттів. Збираючи та аналізуючи особливості місцевого фольклору, композитор-аматор розкривав своєрідний літопис закарпатського краю. Невпинно ходив Михайло Васильович по горах, полонинах, завжди привітний і усміхнений з баяном у руках, сідав біля вівчарської ватри, уважно слухав старожилів, розпитував і збирав пісенну красу краю, що вічно житиме в народі.

Село Довге в Іршавському районі припало йому до душі. Навесні 1954 року хлопець приїхав працювати в клуб Дозжанського лісозаводу на посаду керівника художньої самодіяльності. Він уже мав певний досвід роботи: керував сільськими самодіяльними колективами на Вінниччині та в Закарпатті. І ось на новому місці він вирішив створити ансамбль пісні й танцю. Вже й назву придумав – «Боржава», от тільки солістів не зміг долучити до цієї громадської роботи. Молодий керівник був здивований і збентежений, бо щовечора селяни співали по хатах веселі частівки та коломийки, а йти до нього в ансамбль відмовлялися. Виявилося, в селі існував дивний перéдсуд: на гулянках співай скільки завгодно, а брати участь в місцевих ансамблях вважалося непристойним. Багато труднощів довелося подолати завзятому Михайлові, поки прийшли перші успіхи.

Після тривалої роз’яснювальної роботи з’явилися перші члени колективу, які були переважно робітниками й службовцями Довжанського лісозаводу. Спочатку до репетицій долучилися талановиті баяністи брати Іван, Михайло і Дмитро Павлόвичі та цимбаліст Дмитро Бердер. До мистецтва почали залучаються цілі сім’ї. Згодом, завдяки ентузіазму, емоційності та рідкісному умінню переконувати, Михайло Васильович зібрав чудовий співочий колектив у складі 75 осіб. Окрасою ансамблю був чудовий жіночий квартет, в якому співали молоді робітниці Гафія Якуб, Йолана Панющик, Ганна Капустей і Валентина Свояк.

Перша зустріч із глядачами відбулася в клубі села Імстичово. Перед глядачами відкрилося рідкісне яскраве видовище. Довжанські хлопці постали в білих розшитих сорочках і таких же білих широченних шароварах, оторочених внизу китицями, а в талії стягнутих широким чорним поясом з позолоченими ґудзиками та шкіряними ременями. На голові у кожного – зелений мисливський капелюх-тиролька з заткнутою за стрічку яскравою квіткою або пером. І якщо парубки засліплювали очі білизною свого одягу, то дівчата виправдовували пристрасть земляків до червоного – найулюбленішого в селі Довгому кольору. Горіли на кучерявому волоссі червоні хустки, на ногах красувалися червоні чобітки, червоними квітами рясніли надіті поверх вишитих суконь ошатні фартухи. Михайло Васильович впевнено стає за дириґентський пульт, різко здіймає паличку. Тепер зал завмер, жадібно вбираючи в себе чарівні звуки мелодій. Монолітно, злагоджено та професійно звучать пісні у виконанні ансамблю. Боржовці також творчо показали фрагменти театралізованого «Довжанського весілля», жваво, барвисто, з заразливим гумором відтворивши картинку з музичного побуту рідного села, з традиційним виттям вінків, з широко розкинутою на уявному столі «скатертиною-самобранкою», з усім церемоніалом, що встановлюється «старостою» – душею весільного свята.

Своєю високою виконавською майстерністю, вдало підібраним репертуаром, місцевою оригінальністю костюмів співочий колектив завоював широку популярність публіки. Незабаром він виступив на обласному огляді колективів художньої самодіяльності в Ужгороді, де посів перше місце, і йому було надано звання самодіяльного ансамблю пісні й танцю «Боржава». А вже в січні 1956 року як переможця обласного конкурсу колектив запросили на фестиваль молоді. В ті роки ансамбль неодноразово знімався в документальних фільмах, виступав на телебаченні, чарував глядачів багатьох країн Європи. Майже кожен сьомий працівник лісозаводу стає учасником цього популярного ансамблю. Формується танцювальний колектив, яким керували відомі балетмейстери Ю. Мошак, І. Панько. До репертуару колективу ввійшло близько 600 пісень і 50 танців. Поряд із творами українських композиторів, він виконував закарпатські, чеські, словацькі та румунські народні пісні, а також танці Закарпаття.

Душа, окрилена піснею

З високої полонини
Бачу твоє, Верховино,
Бачу, рідна Верховино,
Щасливе майбуття!

Михайло Машкін

Довжанський період творчості Михайла Машкіна був найпліднішим. Поєднуючи в собі таланти поета та композитора, він створює такі популярні ліричні пісні як «Вечір над Боржавою», «Тобі, вівчарю», «Пісня про лісника», «Гуцульська застільна», «Понад плаєм, плаєм». А пісня «Верховино, мати моя» стала справжнім ліричним шедевром, іскристим діамантом у барвистому вінку пісенних перлин нашого краю, окрасою золотого пісенного фонду України.

Верховина – це чарівний край Закарпаття, край високих гір, що підпирають бездонне небо, розчісують хмари; зелених долин, кришталевих гірських потоків, спрямованих у долину до річки Тисі. Говорячи про Верховину, можна уявити собі густі ліси, пахучі кислиці, казки і легенди, пісні-коломийки, трембіти та флейти, сміливих і чудових людей, мужніх і доброзичливих, довірливих і добрих. Талановитого композитора надихали на щиру милу мелодію закарпатські народні казки та легенди. Пісня «Верховино, мати моя», чудова за своїм текстом, заворожує звуками, широта та свобода цієї чарівної мелодії пробуджує у слухачів почуття щастя та приємного хвилювання. Пісня нашого знаменитого земляка стала хітом і була заспівана у всьому світі. Композитор написав її спеціально для свого хору «Боржава» та його соліста Василя Гичка. Саме він був свідком творчого моменту, коли зароджувалася ідея пісні. Частина одного з куплетів була написала в поїзді між селами Довге та Бронка. Василь Гичко був слухачем ще не записаних мелодій та їх кількох варіантів. Дні напруженої творчої праці принесли композиторові заслужену славу. Вона була такою яскравою, що відразу ж стали з’являтися охочі погрітися в її променях. З’явилися навіть претенденти на авторство пісні «Верховина». У теці, яку збирав Юрій Мельник, друг, колега і шанувальник таланту Михайла Машкіна, серед десятків програм, вирізок і фотографій є пожовклий від часу список репертуару хору «Боржава», в якому чітко вказано авторство всіх пісень. У тому числі й тої, що стала неофіційним гімном Закарпаття.

Втім, пісня «Верховино, мати моя» нелегко пробивала собі дорогу до визнання. Письменник Петро Угляренко, який знав композитора особисто, згадував: «Зоря Михайла Машкіна почала сходити в дні декади білоруської культури й мистецтва в Україні. На Закарпаття тоді завітали голова Національної спілки письменників України Олесь Гончар і керівник письменницької організації Білорусії Петрусь Бровка. Гості приїхали в Іршаву тож із такої нагоди ансамбль «Боржава» дав концерт. Самовільно, можна сказати, без дозволу, поза програмою урочисто прозвучала «Верховино, мати моя». Гості захоплено аплодували, а Гончар і Бровка щиро обняли автора й міцно розцілували. Тоді й Закарпатський народний хор включив цю пісню до свого репертуару».

Популярність Михайла Машкіна була у той час надзвичайно великою, його пісні ставали шлягерами. Їх передавали по радіо кілька разів на день. Його портрети з’являлися на обкладинках журналів, статті про нього друкували на сторінках газет. На його творчості виросли всі відомі в області колективи, бо Михайло Васильович був активним творцем, кого цікавило все, що відбувалося в житті краю, з яким він так зріднився. У 1960 році Михайлові Машкіну було надано почесне звання «Заслужений артист України».

Але з гастролей він завжди поспішав додому, де його чекала улюблена родина. Його дружина Віра Сергіївна походила з сім’ї священника. Працювала завідувачкою бібліотеки в селі Довге. Вона зберігала й тримала в належному стані гардероб колективу ансамблю пісні й танцю «Боржава». Мабуть, тому всі ласкаво називали її «мама» ансамблю. Також у композитора були дві доньки та син, які завжди були поруч із батьком як на численних репетиціях, так і на важливих пісенних конкурсах. Саме дружня родина дарувала душевний спокій, надихала писати чуттєві ліричні пісні, саме в будинку по вулиці Перемога № 74 народжувалася пісенна історія України.

Музично-пісенні традиції народного композитора-аматора досі живуть в Іршавському краї. У 1994 році місцева влада ініціювала проведення обласного фестивалю пісні імені Михайла Машкіна. Зараз це масовий щорічний барвистий фестиваль народних, популярних і оригінальних пісень, який сприяє розвитку співочого мистецтва, відкриттю нових авторів і художників, подальшому відродженню національних співочих традицій Закарпаття. Під час проведення фестивалів обласний центр народної творчості видав збірник творів Михайла Васильовича «Вся краса чудова твоя...» та «Співоче серце Верховини». Тож пам’ять про Михайла Машкіна та його чудові пісні живе та житиме вічно.

Створено: 03.12.2020
Редакція від 03.12.2020
Оксана Шевченко
Бібліографія:

Машкін М. Вогонь у пітьмі: повість. – Ужгород: Карпати, 1968.– 152 с.
«Верховино, мати моя»: пісенна творчість Михайла Васильовича Машкіна, документальні свідчення про митця та з історії фестивалю ім. Михайла Машкіна / передм., упоряд. В.В. Кузан.– Ужгород, 2007.– 80 с.
***
Безуглий М. Пісняр з Верховини // Зоря.– 1962.– 21 жовт.– (№ 210).– С. 4.
Попова Є. Mykhailo Mashkin is the Creator of Ukrainian Song // Англійська мова та література: науково-методичний журнал.– 2017.– № 34/36.– С. 35–40.
Шкіря В. В’язню гестапо й автору «Верховини» // Новини Закарпаття.– 2016.– 6 груд.
***
Туряниця, Ю. «Верховино, мати моя», або Перервана пісня Михайла Машкіна [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://zakarpattya.net.ua/News/55246-Verkhovyno-maty-moia-abo-Perervana-pisnia-Mykhaila-Mashkina
Туряниця, Ю. Перервана пісня Михайла Машкіна [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://rionews.com.ua/newspaper/all/20201114/n17357205828