Світ скульптора Гарніка Хачатряна

Пам’ятники – це відображення історії та культури, за якими нас будуть пам’ятати потомки.
Гарнік Хачатрян

Скульптура – особливий вид образотворчого мистецтва, коли в одному творі може говорити ціла епоха або розкривається вагома сторінка історії. Десятки скульптур Гаррніка Хачатряна красномовно демонструють його високу художню майстерність. Широта його творчого мислення охоплює і давнє минуле українського народу, і народних героїв, і вагомі історичні події та трагічні сторінки, і біблійних персонажів, і людські цінності, які скульптор втілює в матеріалі і намагається сказати своє слово для вічності. 

Гарнік Хачатрян народився на півдні Вірменії у невеличкому місті Кафан, оточеному горами. За словами скульптора, сама природа з дитинства подарувала йому любов до каменю, бажання пізнати секрети його структури, відкрити його душу.

Після закінчення школи він пішов у помічники до місцевого скульптора. Потім переїхав до Єревану, де 1972 року закінчив художнє училище. Згодом – Харківський художньо-промисловий інститут. 1981 року, після закінчення інституту, Г. Хачатрян отримав направлення до Дніпропетровська. Цього ж року, за запрошенням відомого дніпродзержинського художника Володимира Жугана, він переїхав до Дніпродзержинська (нині м. Кам’янське).

Світ, створений митцем

Гарнік Ашотович і зараз мешкає і працює в Кам’янському, щодня створюючи історію міста у бронзі, металі та камені. Він – учасник обласних і всеукраїнських виставок, трієнале, персональних виставок. Його твори зберігаються в Національному музеї історії України у Другій світовій війні, Дніпропетровському художньому музеї, Музеї історії міста Кам'янського.

У митця особливе ставлення  до каменю: «Камінь – це класичний матеріал для скульптури. При цьому кожен камінь має свій характер. Мармур – податливий, пластичний матеріал, з яким можна робити все що завгодно. А ось граніт пручається, диктує свої умови. Я намагаюсь не бути тираном і не вбивати свободу каменю, намагаюсь вести з ним діалог. Щоб він теж брав участь у творчості. У каменю є своя енергія, і чим більше віддаєш, тим більше отримуєш. Буває цілий день проведеш в майстерні – лікті болять, спину ломить. Люди говорять: «Навіщо тобі це треба?» Вони не розуміють, яке це задоволення – контактувати з каменем».  

У майстерні скульптора можна побачити безліч різноманітних робіт. На стелажах хаотично розміщені скульптури, створені в різні періоди життя автора. Він може розповісти про кожну, бо вони для нього, як «діти», в яких  вклав часточку своєї душі.

Його скульптурна портретна галерея велика і різноманітна. З неї він починав. Вона ввібрала в себе образи творців і трудівників, вчених і артистів, студентів і воїнів, людей знайомих скульптору, з якими він спілкувався, знав у різних життєвих ситуаціях, людей незнайомих, які звернули на себе увагу митця окремими деталями голови, виразом очей.

2024 року Музей історії міста Кам’янського отримав від скульптора унікальні портрети видатних кам’янчан: художника Володимира Жугана та сталевара Віктора Канарейкіна. Особливу цінність цим роботам надає той факт, що скульптор створював їх з натури. І художник, і металург особисто позували для Гарніка Хачатряна, дозволивши йому передати на портретах їхню індивідуальність і характер.

Багато робіт митця присвячені материнству і батьківству. «Мати – це початок, життя, джерело життя. А як? Це най-най, як-то кажуть. У всьому світі усі митці цієї теми торкаються.  Я не знаю таких художників, які не торкалися б теми матері. У мене багато на цю тему. По-перше, тому що я сам втратив маму у 10 років. Ця тема не може мене не торкатися», – зізнається скульптор.

Мабуть, тому однією з головних окрас центрального скверу на площі Свободи Кам’янського  став, створений митцем, пам’ятник «Матері та дитини». Його відкрито 1 червня 2002 року в Міжнародний день захисту дітей. Бронзовий монумент, висотою у 4 метри, відображає фігуру жінки-матері з дитиною на руках у повний зріст.

Автор створив образ матері – надійної опори для своєї дитини: красиве жіночне спокійне й упевнене обличчя; вона міцно, але ніжно пригортає своє дитя, яке відчуває себе в її руках захищеним; їх погляд звернений далеко вперед на рідне місто. Позувала скульптору актриса театру імені Лесі Українки Валентина Галенко, а образ дитини був створений із сусідського хлопчика. Пам’ятник Матері – данина шани і поклоніння жінці, яка дає життя і оберігає його.

Шевченківська тематика також близька скульптору. Обравши Україну своєю другою батьківщиною, він живе її життям. І поезію Шевченка, і його як особистість він сприймає всім серцем. Тож по-своєму зображує монументальний пам’ятник, виконаний в бронзі і 28 травня 2000 року  встановлений біля Академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки: «Втомився, сів на камінь трохи перепочити. Зосереджене, втомлене від життя обличчя, міцно стиснуті кулаки. Здається, під отими насунутими на самі очі бровами народились його „Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!..”».  Урочисте  відкриття пам’ятника відбулося 3 червня в межах святкування 250-річного ювілею міста. Він став 401-м в пам’ятником Кобзарю в Україні та одним із кращих на Дніпропетровщині.

Над проєктом пам’ятника Гарнік Хачатрян працював вісім років, створивши декілька його варіантів. За основу було взято найбільш вдалий у художньому відношенні ескіз.

Багато років ім'я Ігнатія Ясюковича  –  першого директора-розпорядника Дніпровського  металургійного заводу було необґрунтовано забуте. Довгий час до нього ставилися як до польського капіталіста й експлуататора, а насправді це був великий промисловець, меценат і патріот Кам'янського. Його погруддя виготовлено Гарніком Хачатряном з бронзи і встановлено 2014 року на площі перед заводоуправлінням. За словами автора, робота над ним велася протягом 7–8 місяців, під час яких автор переймався особистістю Ясюковича з книг і архівних даних. 

21 жовтня 1993 року відкрито Меморіальний комплекс загиблим воїнам Карнаухівського плацдарму. Гарнік Хачатрян виконав нову, сучасну пам'ятку в техніці кованої міді. Три постаті воїнів стоять зі зброєю, готові до бою, приречені на смерть. Скульптор виразно передав у камені трагізм подвигу.

2 липня 1996 р. місто Кам’янське було вражене страшною трагедією – сталась трамвайна аварія небаченого масштабу. В час «пік» у переповненому вагоні маршруту 2-А відмовили гальма. В результаті аварії загинуло 34 людини, більше 100 отримали важкі травми. До 4-ї річниці трагедії на місці катастрофи був встановлений монумент у вигляді двох паралельних прямих, що хаотично вигинаються вгорі. Він символізує покручену в результаті сходження вагона трамвайну колію, яка окреслила людське серце. Цей пам'ятний знак  скульптор Хачатрян назвав «Розірване серце».

Гарнік Ашотович у співавторстві з художником В’ячеславом Гутирею створив пам'ятник «Кам'янський Мамай», який було встановлено 2010 року на проспекті Свободи перед Музеєм історії м. Кам’янське і присвячено 260-річчю міста.

Одна з найпотужніших скульптур Хачатряна – пам’ятник Спасителеві. Він є частиною архітектурно-монументальної композиції «Голгофа», яка розташована на Соборній площі між Свято-Миколаївським кафедральним собором і Академічним музично-драматичним театром імені Лесі Українки. Урочисте відкриття скульптурної композиції відбулося 15 вересня 2013 року.

Під час роботи над пам’ятником автор зауважив, що таку потужну скульптуру йому доводиться робити вперше. На пагорбі діаметром 20 метрів і висотою 3,3 метра, що символізує Голгофу, височіє 9-метровий залізний хрест. Його увінчує восьмитонна бронзова скульптура розп’ятого Ісуса Христа заввишки 4,5 метри, вилита з бронзи на Південному машинобудівному заводі міста Дніпро. Скульптурна композиція стала символом віри, духовності та культурної спадщини нашого міста.

Символ міста Кам'янського  –  пам'ятник «Прометей», роботи скульптора Олексія Сокола, що була встановлена в Кам’янському ще у далекому 1922 році, почала сильно руйнуватися. 2000 року її місце зайняв новий Прометей роботи Петра Куценка. Для збереження аутентичного Прометея його передали до Музею історії міста. 2009 та 2024 року Гарнік Хачатрян проводив реставрацію скульптури Прометея, після чого вона зайняла своє місце у музеї просто неба «Історія міста у знаках і символах».

Багатогранність таланту

Багато робіт Гарніка Хачатряна встановлено в різних містах України, і кожна з них – унікальна за формою та змістом, що тільки підкреслює багатогранність його таланту. Роботи заслуженого художника прикрашають і місто Дніпро. 14 вересня 2008 року на дев’ятому кілометрі Запорізького шосе відкрили найвищий в Україні меморіал жертвам Голодоморів і політичних репресій у вигляді фігури знесиленої жінки з померлою дитиною на руках. Скульптор Гарнік Хачатрян створив скульптуру з чотирьох гранітних брил вагою по 10 тон кожна. Висота пам’ятника – 6,4 метра.

Художник активно відгукується на пропозиції щодо участі в цікавих імпрезах. Він брав участь у першому скульптурному пленері, який провело управління культури міста Дніпро з метою прикрасити скульптурами Набережну. Гарнік Ашотович звернувся до теми сім’ї, що була втілена ним у лаконічній і в той же час символічній скульптурі, де члени сім’ї – це єдиний міцний моноліт.

У межах проєкту «Відчуй Дніпро» Хачатрян створив міні-скульптури, які активно встановлювалися на початку російсько-української війни. Одна з них – бронзова міні-скульптура дириґента Гургена Карапетяна, встановлена біля філармонії у Дніпрі. Символічні руки дириґента, які керують оркестром, стали втіленням ідеї: саме людські дії формують навколишній світ.

Ще одна робота Гарніка Ашотовича присячена відомому жителю Дніпра – художнику та скульптору Вадиму Сідуру.  Він народився в Катеринославі у 1924 році та навчався у школі №33,  де зараз знаходиться і музей його творчості. Саме на її фасаді встановили міні-скульптуру «Муза митця Вадима Сідура». Його музою була кохана дружина Юля, турботливий й вірний друг, соратниця, підмайстер.

Одна з останніх завершених робіт Гарніка Хачатряна – «Пам’ятник загиблим від бомб», встановлений у Дніпрі на площі Троїцькій. Це масштабне відтворення скульптури видатного  митця – Вадима Сідура, яка присвячена трагедії 14 січня 2023 року, коли ракета зруйнувала багатоповерхівку на Набережній Перемоги в Дніпрі, забравши 46 життів. Зроблена вона із чорного металу. Заввишки скульптура майже чотири метри.

Митець не зупиняється в творчому пошуку. Він винайшов новий модерновий спосіб виготовлення скульптури з чорного металу. Його груба фактура дає можливість виготовляти незвичайні ажурні речі. В його майстерні немало цих потрясаючих фігур: «Козак Мамай», «Звіздар», «Родина», «Собачка», «Ностальгія». Його робота «Людина з мітлою» визнана найкращою серед близько 200 скульптур, представлених 2011 року митцями з усієї України у залах Центрального будинку художника. Тоді Гарнік Хачатрян був відзначений Гран-прі Всеукраїнського трієнале скульптури. За словами автора, «Людина з мітлою» – це не пам’ятник двірникові. Своєю роботою скульптор хотів порушити тему, коли лікарі, вчителі, вчені та багато інших змушені заробляти на життя, торгуючи на ринку, працюючи охоронцями, різноробочими та, зокрема, двірниками.                                            

Сьогодні Гарнік Ашотович продовжує працювати у своїй майстерні. Один з його нинішніх творчих проєктів – скульптура Коня, яку митець називає уособленням спокою та миру. Також у планах, після закінчення війни, проєкт з робочою назвою «Україна», присвячений болю й незламності країни під час війни.