Анищенко Микола Федорович
Театральний художник Микола Анищенко: гармонія душі

Театральний художник Микола Федорович Анищенко в мистецтві сценографії пройшов довгий шлях від ілюзорно-живописного тлумачення пластичного образу вистави до узагальнених, лаконічних і метафоричних форм, зберігаючи при цьому вірність реалістичному психологічному театрові.

 

 

Микола Федорович Анищенко народився 13.05.1915 р. у м. Мелітополі Катеринославської (нині Запорізької) області. 

 

Живописець. Театральний художник. Заслужений художник України (1993). Закінчив Харківський художній інститут (1941). Учасник 2-ї світової війни. Член НСТДУ (1953), Національної спілки художників України (1967). 

 

Працював театральним художником в театрах: Тернопільському музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка (1945–1947), Закарпатському обласному російському драматичному театрі в м. Мукачеве (1947–1956), Миколаївському російському драмтеатрі ім. В. Чкалова (1955–1966), за сумісництвом – в Київському українському драмтеатрі ім. І. Франка (1961–1964), Краснодарському театрі оперети (1966–1968), Харківському музично-драматичному театрі (1968–1970), Дніпропетровському музичному драмтеатрі ім. Т. Шевченка (1970–1973), в Художньому фонді України СХУ (1973–1995), головний художник у Дніпропетровському російському драмтеатрі ім. М. Горького (1989–2009).

 

Брав участь у виставках: республіканських (1963, 1967, 1972, 1977, 1978, 1982, 1985), всесоюзних (1938, 1967, 1976–1987), міжнародних «Експо-67», персональних (1948, 1963, 1964). 

 

 

Оформив вистави: «Назар Стодоля» Т. Шевченка (1946), «Варвари» М. Горького (1957), «Одруження Бальзамінова» О. Островського (1963), «Кайдашева сім'я» за І. Нечуєм-Левицьким (1981), «Річард III» Шекспіра (1984), «Шельменко-денщик» Квітки-Основ'яненка (1990),  «Крихітка Доріт» Ч. Діккенса, «Селянка з Хетафе» Лопе де Веги (1959), «Марія Стюарт» Ф. Шиллера (1961), «Океан» О. Штейна (1961), «Правда і кривда» М. Стельмаха (1965).

 

Твори зберігаються в музеях Дніпра, Нікополя, Кам’янського, Ялти, у Фонді НСХУ. 

 

 

Микола Федорович Анищенко народився у Мелітополі Катеринославської губернії (нині Запорозької обл.). Навчався в мелітопольській середній школі. Змалку Микола любив малювати, і в нього це добре виходило. Згадуючи своє дитинство, Микола Анищенко розповідає: «У школі я малював краще за всіх, і в четвертому класі вчителька мені подарувала фарби акварельні "Медові". І після цього я весь час працював. І працюю все життя, і зараз у мене вдома майстерня». Захоплення театром також почалося в нього ще в шкільні роки. В старших класах він бере участь у постановах любительського театру робочої молоді. Як показав час, обидві ці пристрасті об`єдналися й стали сенсом всього його життя.

 

Після школи юнак вирушив до Харкова, де навчався в художньому технікумі, закінчив денний факультет робочої молоді, а потім вступив до Харківського художнього інституту, який вже тоді славився своєю мистецькою школою. Його викладачами були С. Прохоров, А. Волненко, Д. Овчаренко, А. Хвостенко-Хвостов. Жартома Анищенко називав себе творчим онуком свого улюбленого педагога, театрального художника, чудового вчителя, професора Хвостова – учня знаменитого К.О. Коровіна. Навчання в престижному ВНЗ забезпечило молодому художникові високий фаховий рівень, сформувало власний живописний стиль. Навчаючись у великих майстрів, Анищенко шукає свій почерк, стиль, багато працює, ретельно створює нові ескізи. За роки навчання оформив 10 спектаклів, а його роботи з оформлення вистави «Белеет парус одинокий» за повістю Валентина Катаєва були відібрані для участі у Всесоюзній виставці в Москві у виставковому залі Третьяковської галереї, де демонструвалися роботи перспективних молодих художників.

 

 

Після Великої Перемоги молодий художник повернувся до театру. Пережиті ним воєнні події позначилися на його творчих роботах. Особливу увагу він надає п`єсам воєнного, історичного, революційного, патріотичного, героїчного змісту. Кращі сценографічні образи створені ним до спектаклів «Правда і кривда», «Невідомий», «Океан», «Плавні», «День народження Терези», «Божевільний брат мій». Найчастіше він звертається до драматичних творів, в яких розкриваються людські характери в екстремальних ситуаціях.

 

 

М. Анищенко належить до того покоління людей, чиї життєві позиції й моральні ідеали визначалися важливістю суспільних цінностей та ідеалів. Тому він багато працює в Спілці художників України, в Дніпропетровській організації СХ УРСР, в республіканському та міжобласному Театральних товариствах, виступає з лекціями на семінарах, щедро ділиться своїм досвідом і знаннями з молоддю. Багато пише з натури, створює пейзажі, натюрморти, ескізи для виставок, а також організовує виставки інших художників у різних містах. 

 

Будучи людиною ерудованою, емоційною, уважною до деталей, тонко помічаючи риси людських характерів, він створює на полотні яскраві та оригінальні образи. Багата уява талановитого художника, вміння співпрацювати з режисером-постановником, усвідомити й відчути концепцію вистави допомагає йому створювати вдалі декорації, що відрізняються глибоким розумінням змісту твору, суті подій та характерів персонажів. Саме про вміння правильно зрозуміти задум режисера-постановника К. Станіславський казав: «Ніколи не забувайте, що театр живе не блиском вогнів, розкішшю декорацій і костюмів, ефективними мізансценами, а ідеями драматурга. Вади в ідеї п`єси не можна нічим закрити. Ніяка театральна мішура не допоможе».

 

При оформленні постановочних сцен він достовірно передає атмосферу епохи, вдало створює дух того часу, про який йдеться у виставі. В творчих колективах, в яких працював Микола Федорович, до його таланту ставилися з повагою та захопленням. 

 

 

Милують око мальовничі краєвиди, хвилюють душу романтичні пейзажі, буденні мотиви. Вражає панорамна велич декорацій. Чисельність пейзажів, натюрмортів, ескізів, які часто сприймаються як самостійні живописні твори, сакральні композиції, історичні полотна не залишають глядачів байдужими, 

наповнюють позитивом, спонукають до філософських роздумів, пошуку сенсу буття.

 

Удосконалюючи свою майстерність, постійно розвиваючись, безперервно працюючи, він створює декорації до спектаклів. Його роботи більш пізнього періоду (починаючи приблизно з 50–60-х років) набувають нових стриманіших і лаконічніших модернових форм. Так, в спектаклі «Правда і кривда» М. Стельмаха використовується єдина багатоступенева установка, яка з кожною наступною дією доповнюється новими штрихами й деталями, що допомагають розкрити зміст і сенс твору – ідею боротьби за соціальну справедливість. Майстерно використовуючи освітлення, а також уяву і  фантазію, митець запрошує глядача відчути хвилю емоцій, викликану поєднанням художніх образів зі світовою гамою, світлом і простором. 

 

Його робота – кілька шкільних парт під струменем сонячних променів, яка символізує перемогу добра й справедливості, була представлена на міжнародній виставці в Монреалі.

 

Оформлення вистави «День народження Терези» Г. Мдівані також відрізняється своєрідністю. В центрі сцени – спіралеподібна установка, спрямована вгору. Оригінальне сценографічне рішення символізує революційне прагнення до свободи та світлого майбутнього.

 

Він оформлював постанови й для невеликих провінційних театрів. Створюючи декорації для Вищетарасівського народного театру до п`єс популярних молодих радянських авторів О. Корнійчука «Богдан Хмельницький», М. Куліша «97», художник майстерно пов`язував техніки живопису, графіки, лубка. 

 

Доброта, життєлюбність відчуваються в багатьох його роботах. Теплом любові, зворушливої турботи сповнена картина «Суджений дарує намисто». А робота «Щаслива родина» вся пронизана енергетикою родинної єдності. Сім`я в оточенні підкови, як символу родинного щастя, любові, батьківської хати, де завжди чекає на своїх дітей турботлива мати. Навкруги – поля, оброблені працьовитими руками. І тому так хочеться зберегти мир на землі, омитій росою та сльозами предків. Такі картини створюють особливу гармонію, діють як оберіг, їх хочеться мати в своїй оселі.

 

Зображення літературних образів також дуже особливі, з глибоким розумінням людських характерів, філософського відчуття особистостей, їхнім ставленням до світу. 

 

Картина «Леся Українка», як казав сам художник, найбільш філософська та глибока за змістом робота. Уподобавши поезію української талановитої дівчини, він присвячує їй свою картину, захоплюючись її силою духу, що прагне до перемоги. На картині зображена монументальна постать поетки, яка несе «хрест долі», зміст своїх творів. 

 

Акварель «Дядя Ваня» також філософська робота, написана до п`єси Чехова.

 

Жанрові картини «Богдан Хмельницький», «Друзі-козаки повертаються з походу», «Козак Мамай», присвячені історичному минулому Української держави, зображення героїв викликають патріотичні почуття, гордість за свою Україну та її славних синів. 

 

У 1989 році М. Анищенко отримав запрошення на посаду головного художника театру ім. М. Горького у Дніпропетровську. Невтомно працюючи, пише картини, пейзажі. Взаємодіючи з режисером,  створює декорації до спектаклів. Найвдаліші сценографічні роботи в драматичному театрі ім. Горького Микола Федорович створив у співпраці з народним артистом України Володимиром Саранчуком. Оформлені художником вистави «Прощай і здрастуй, Голлівуде», «Серце – не камінь», «Дерева вмирають стоячи», чудова казка «Дванадцять місяців», за оформлення якої Микола Анищенко отримав премію «Січеславна» в номінації «Сценографія», і сьогодні входять до репертуару Дніпропетровського драматичного театру ім. Горького (нині Дніпровський академічний театр драми і комедії).

«Наш головний художник був дуже допитливим в роботі: завжди дуже уважно вчитувався в текст п'єси, над якою він мав працювати, ретельно розробляв ескізи і макети. Жодна його постановка не була схожа на іншу!» (Галина Бабій, зав. літ. частиною театру ім. Горького).

«Ми всі в театрі дуже любимо цю людину. Як каже Микола Федорович, творчість продовжує йому життя» (Леонід Фурсенко, д-р театру ім. Горького).

 

І завжди поруч із ним по життю, натхненницею і підтримкою його таланту, берегинею їхньої родини стала його дружина – знавець мистецтва, талановита художниця Ірина Константинова. Їхній сімейний тандем сформувався на принципах взаємної поваги, любові та самовідданого слугуванні мистецтву. В 1993–1994 рр. у Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. Яворницького та в 2000 р. у будинку-музеї І. Кавалерідзе в Києві відбулися родинні виставки робіт М. Анищенка, його дружини І. Константинової та доньки Ф. Молчанової.

 

Працюючи в багатьох театрах, Микола Федорович Анищенко оформив понад 250 робіт до вистав різних жанрів (драма, трагедія, комедія, дитяча казка, оперета) у театрах Києва, Харкова, Тернополя, Миколаєва, Дніпропетровська. Створені ним ескізи і макети дають наочне уявлення про головні етапи розвитку радянської сценографії, починаючи з 1930-х років.

Його картини зберігаються в багатьох музеях України (Дніпра, Нікополя, Кам`янського, Ялти, у Фонді НСХУ), країн Європи, а також приватних колекціях в Україні, Європі, Канаді, країнах СНД.