Марко Вовчок на Придніпров’ї

«…Цього року, в березні місяці, Катеринослав відвідала, як чутно, п-ні Марко Вовчок, відома малоросійська письменниця, яка приїжджала сюди на досить короткий час», – сповіщала газета «Екатеринославский юбилейный листок» у замітці «Пребывание в Екатеринославе литераторов» (1887, № 17). Мало хто знав, що це був уже другий приїзд до міста відомої української письменниці, за яким послідував ще й наступний, третій. А причиною їх стали не літературні справи, а досить трагічні обставини сімейного життя.

Протягом 1886–1887 років вона тричі приїздила до Катеринослава і Новомосковська на побачення з сином Богданом Опанасовичем Маркόвичем. З 5 листопада 1885 і по 1 травня 1887 року він перебував у Новомосковському в’язничому замку за звинуваченням у державному злочині (за революційні переконання), потім вибув до Астрахані.

Справа з переслідуванням і арештом Богдана тривала понад десять років. Марія Олександрівна їздила в міста ув’язнення сина (Ростов-на-Дону, Новомосковськ, Астрахань) на побачення з ним, оббивала пороги кабінетів високих і дрібних поліційних чиновників, але так і не домоглася нічого для заспокоєння свого материнського серця. Дедалі гіршало здоров’я. Хворів молодший син Борис. Треба було допомагати чоловікові М. Лобач-Жученкові в його службових справах. Де ж було брати сили та снаги для літературної праці? І все ж наперекір усьому вона продовжувала служити своєму покликанню. У 1896–1899 рр. вийшло підготовлене нею Зібрання творів у семи томах.

Моменти перебування Марко Вовчок у Катеринославі та Новомосковську, які, перш за все, розкривають її материнське опікування долею сина, деталі ув’язнення Богдана відтворюють численні архівні та документальні матеріали, що увійшли до книги, написаної онуком письменниці «Літопис життя і творчості Марка Вовчка» та «Справи про встановлення гласного поліційного нагляду за дворянином Богданом Маркόвичем».

Вихований на визвольних ідеях, син письменниці ще на студентській лаві набув досвіду пропагандиста-підпільника. Академік Д. Овсянико-Куликовський писав про нього у «Спогадах» (1923): «Це був у повному розумінні слова красень. Розумний, добре освічений, жвавий, бадьорий, він справляв чарівне враження. Він дуже захоплювався соціалістичними ідеями... як захоплювалась ними більшість радикальної молоді».

Закінчивши навчання у Петербурзькому університеті, Богдан одержав ступінь кандидата математичних наук. У цей час він стає одним із визначних керівників революційного студентства, діючи під конспіративною кличкою «Генерал-пропагандист». За участь у студентських заворушеннях 1874 р. він потрапив до числа політично неблагонадійних. Переходить на нелегальне становище і часто переїжджає з місця на місце, переховуючись від поліції. Звичайно, Марія Олександрівна про це знала і перебувала в постійній тривозі за сина. Але зрештою поліція потрапляє на його слід. Богдана ув’язнюють, звинувативши у збройному опорі під час арешту, і встановлюють гласний нагляд поліції на 2 роки.

Катеринославський губернатор відмовив Б. Маркόвичеві на прохання оселитися на батьківщині у містечку Богуслав Київської губернії і звелів вислати його в Новомосковський повіт. 16 жовтня 1885 року Б. Маркόвич із подорожнім листом виїхав із Ростова-на-Дону, а 19-го прибув до Новомосковська і поселився в с. Вільне, за 20 кілометрів від міста.

Марія Олександрівна пише Богданові до Новомосковська про радість з приводу того, що він «уже не в клітці», радить залишатись у Новомосковську, цікавиться, як до нього проїхати з Катеринослава: «...ти від нас дуже близько – навіть взимку їзди залізницею від нас до Катеринослава, всього-навсього менше 24 годин...».

Але вже 5 листопада у зв’язку з виявленням нових фактів революційної діяльності Б. Марковича за вказівкою департаменту поліції знову заарештовують і ув’язнюють в Новомосковському в’язничному замку, помістивши у камеру до карних злочинців.

Марія Олександрівна тяжко переживає, поривається їхати до сина, має намір сходити до губернатора Д. Батюшкова. Незважаючи на хворе серце, 28–29 грудня 1885 р. вона приїжджає до Катеринослава, про що сповіщає Михайлові Дем’яновичу, чоловікові, в Богуслав:

«Катеринослав
8 годин вечора
Приїхала в 4 години 37 хвилин вечора, зважила, що вже пізно йти до Батюшкова – піду завтра зранку. Туга страшенна і до того ж не знаю, як ще доберуся до Новомосковська. Починаючи від Знам’янки, снігу зовсім немає, а сьогодні зранку йшов безперервно дощ, і більше схоже на весну, ніж на кінець грудня. Кого запитувала, усі говорять, що в Новомосковськ дістатися не важко – усього 26 верст, із яких 12 – чудове шосе, а візник, якого я запитувала, коли їхала з вокзалу, пояснив, що, дійсно, возять вони карбованця за 3, тільки в гарну погоду, а зараз дощ і грязюка, так треба заночувати в Новомосковську. Поштовий віз – теж незручно. Не знаю ще, як завтра влаштуюся... Готель, де зупинилася, поганий, хоч і не брудний, та деруть за все жахливо, мабуть. Я поки-що, крім самовара, нічого не брала...

...не знаю, коли виїду. Думаю залишитися на найкоротший час, та сьогодні вже 28 і навряд чи встигну повернутися до Нового року. Невеселий буде Новий рік. Що зробиш...».

Але розмова з губернатором позбавляє її будь-якої надії покращити долю Богдана. Вона вирушає до Новомосковська, з думкою назавжди попрощатися з улюбленим сином. Діставши дозвіл на побачення, вона застає Богдана в жахливому стані і страшних умовах. Убита горем, втомлена і хвора, Марія Олександрівна відразу ж їде до Києва на лікування.

Це був найважчий період її життя. Про стан письменниці можна судити зі спогадів її сина Богдана: «У Марії Олександрівни був гнітючий тяжкий настрій, який міг перейти в невиліковну іпохондрію. Вона намагалася ні з ким не розмовляти, не бачитися; вона тижнями, місяцями не виходила з дому, а у взаєминах з людьми нею опановував збуджено-нервовий стан».

Богдан сидів у одній камері з кримінальниками, хворів, про що скаржився матері в листі: «Хвороба маленька і неприємні, тяжкі видовища, свідком яких мимоволі буваєш, коли живеш серед морально покалічених людей».

У січні 1887 р. Олександр ІІІ розв’язав нову справу Б. Маркόвича адміністративним шляхом, запропонувавши звільнити його з-під варти і вислати в Астраханську губернію під нагляд поліції на три роки. Наприкінці лютого Марія Олександрівна з чоловіком приїхала до Новомосковська і зустрілася з Богданом. Вона клопоталася про дозвіл відправити сина до Астрахані не по етапу, а з подорожнім листом – із конвоїром.

Катеринославський губернатор повідомив новомосковського справника Г. Гординського, який робив усе можливе для полегшення тюремного життя Богдана і для пом’якшення його відправки в Астрахань, що Б. Маркόвича треба вислати не з подорожнім листом, а етапом. Якщо ж медичний огляд покаже, що Маркόвич хворий, то його можна відрядити під вартою за власний рахунок з оплатою проїзду туди й назад поліцейських конвойних, які його супроводжуватимуть. Огляд міського і в’язничного лікаря Руновського засвідчив, що за станом здоров’я Богдан не може вирушати по етапу.

У Новомосковську хвороба Марії Олександрівни загострилася, і вона пробула там майже місяць до кінця березня 1887 р. Потім повернулася в Хохітву, село на околиці Богуслава. У листі до сина вона йому признається: «Погано мені, лебедику, і, мабуть, краще не буде. Дуже схоже на початок кінця. Я сама бачу, що дуже змінилася навіть після Новомосковська...». Далі сповіщає, що позичила для нього 50 карбованців у одного знайомого, який років з 4 повернувся з найвіддаленіших місць, де пробув понад 10 років. Це був польський революціонер А. Калиновський. Вона з пошаною ставилася до нього, розпитувала про Сибір, де він відбував заслання за участь у повстанні 1863 р.

Втретє, і востаннє, 29–30 квітня Марія Олександрівна приїхала з чоловіком у Новомосковськ, щоб попрощатися з Богданом. «Далеко ти тепер заїдеш, голубчику, серце завмирає, як подумаю». Б. Маркόвич у супроводі поліційного урядника вибув із Новомосковська 1 травня 1887 року до Астрахані. У серці й пам’яті Марко Вовчок згадки про Катеринославщину завжди були оповиті невимовним смутком і тяжкими спогадами.

Титульне фото // https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/
2748318-marko-vovcok-2-temnij-sfinks-u-sajvi-telegram.html