Мала Придніпровська залізниця

Дитяча залізниця – 90 років

6 липня відзначила свій 90-річний ювілей Дніпропетровська дитяча залізниця, розташована у Центральному дитячому парку Лазаря Глоби. Відкрита в 1936 р. Мала залізниця стала важливою пам'яткою епохи, коли залізничники були однією з найшанованіших і найпопулярніших професій. Перша в Україні та друга в Радянському Союзі, дитяча залізниця завжди мала велику популярність. Досі це тренувальна база для майбутніх транспортників і чудовий парковий атракціон. Наша розповідь про те, як непросто виникла дитяча залізниця у місті на Дніпрі, які етапи розвитку вона пройшла, та про її сьогоднішній день.

Діти тридцятих років XX століття «подарували» собі залізницю

Тридцяті роки минулого століття були часом нового інтенсивного витка індустріалізації та транспортного будівництва. Звичайно, це викликало новий етап розвитку мережі залізниць по всьому Радянському Союзу. У ці роки виникає таке явище як «дитяча залізниця», яке незабаром увійшло до звичного нам ландшафту великих міст. Як правило, дитячі дороги розташовували в центральних міських «парках культури та відпочинку», які також активно формувалися в тридцяті роки.

Дитячі залізниці зовсім не були в основному парковим атракціоном, як багато хто вважає. На першому місці стояло завдання залучення дітей та юнацтва у процес підготовки фахівців для залізничної сфери. Дитячі залізниці чудово справлялися із завданням ознайомлення молоді з механізмами та технологічними процесами роботи залізничного транспорту.

Дніпропетровськ, який у ті роки гордо іменували «місто чавуну та сталі», став одним із перших власників такого «чуда техніки» як дитяча залізниця. Будівництво дороги ініціювала сама молодь. У грудні 1935 р. комсомольці Дніпропетровського паровозоремонтного заводу (ДПРЗ) і піонери підшефної школи № 54 запропонували збудувати у Дніпропетровську дитячу залізницю.

21 січня 1936 р. перший секретар обласного комітету партії М.М. Хатаєвич зібрав спеціальну нараду, де було ухвалено рішення прискореними темпами збудувати заявлений об'єкт. Цілком у дусі епохи вказувалося, що Дніпропетровськ має всі можливості для того, щоб збудувати найкращу дитячу залізницю в Радянському Союзі та у найкоротший термін. А 27 січня 1936 р. це рішення ухвалили на урядовому рівні. Проєкти дороги висували самі школярі; на основі кількох варіантів проєкт був остаточно розроблений професорами ДІІТу. Проєкти станцій вокзалів виконали архітектори Г.Л. Швецько-Вінецький і В.В. Самодрига.

Перша дитяча залізниця в Україні та друга у світі з'явилась у Дніпропетровську

Чудо техніки справді виникло у найкоротший період – за три місяці. Така практика взагалі була типовою для СРСР тридцятих років. Унікальний об'єкт зводили «стаханівськими» темпами. 2 квітня 1936 р. почали будівництво на території «парку імені Хатаєвича» (нині імені Глоби). А вже 6 липня на малій залізниці урочисто відкрили рух при великому зібранні городян.

Це була перша дитяча залізниця в Україні та друга в Радянському Союзі, яка мала рекордну довжину. А оскільки дитячі залізниці як явище зародилися саме в СРСР, то виходить, що наша дорога була другою у світі. Першу дитячу дорогу відкрили в Тбілісі лише роком раніше, в 1935 р., довжиною всього 400 метрів. Щоправда, досі точаться дискусії, чи вважати першою дитячою дорогу у Москві, відкриту 1932 р., яка проіснувала кілька років, але вона використовувалася переважно як парковий атракціон і була навчальним центром. Третя дитяча дорога була відкрита в Красноярську 1 серпня 1936 довжиною 816 метрів.

Дніпропетровськ справді у справі спорудження дитячої залізниці на той час виявився «попереду планети всієї» і за термінами, і за масштабами. Назву треба було придумати відповідну. Оскільки «велика» залізниця (колишня Катерининська, нині Придніпровська) тоді називалася «Сталінською», її молодшу сестру назвали «Мала Сталінська», скорочено МСЗ.

Дитяча залізниця мала довжину в 1 кілометр 600 метрів і охоплювала кільцем усю територію парку. Є інформація, що для будівництва використовували залишки вузькоколійної дороги, побудованої на чверть століття раніше. У 1910 р. на території Міського та Технічного садів (нині парк імені Глоби) відбувалася грандіозна Південно-російська обласна промислова, сільськогосподарська та кустарна виставка. Крім понад сотні павільйонів, відвідувачів приваблював спеціальний трамвай, збудований підприємцями Вишмаком і братами Левіними. У 1936 р. дорога частково пролягла шляхом цієї вузькоколійки.

Побудована в 1936 р. дорога являла складний комплекс архітектурних та інженерно технічних споруд, і в початковому вигляді проіснувала до 1941 р. Було збудовано дві станції – «Комсомольськ» і «Жовтеня» («Жовтень»). Управління дороги розташовувалось на південній терасі парку у будівлі вокзалу «Комсомольськ», який мав великі розміри. Було велике депо імені Чапаєва та два тунелі, які отримали імена класиків літератури – А.С. Пушкіна та В.В. Маяковського. Кожен тунель мав довжину 30 метрів. Тунелі були прикрашені написами в характерному шрифті 1930-х (поки що збереглися), а тунель імені А.С. Пушкіна – ще й бронзовими барельєфами поета (після війни відновлювалися).

Влаштування тунелів стало необхідним, оскільки залізниця у двох місцях пройшла під «вулицею над парком». Ця вулиця була також «дивом» довоєнної доби. Її проклали спеціально у 1926–1927 роках над парком і озером, і спочатку вона поєднувала проспект К. Маркса (Д. Яворницького) та вулицю МОПРа (проспект Кірова, нині – Поля) з автомобільним рухом. Ця вулиця змінила багато назв – Нова, Гаврилова, знову Нова, Щербицького, а 2015 р. стала вулицею Блаватської.

Ще однією родзинкою «Малої Сталінської» дороги стала своя газета, яка мала назву «Вихованці Кагановича». Один із головних сталінських соратників, Лазар Каганович (1893– 1991), був тоді народним комісаром шляхів сполучення, і за аналогією зі «сталінськими соколами» та «ворошилівськими стрільцями», юні залізничники назвали себе так. Газета охоплювала життя не однієї, а цілих двох дитячих залізниць: Малої Сталінської та Малої Кагановичської, відкритої в Мелітополі 1937 р., котра існувала до 1941 р. Унікальна малотиражна газета видавалася у 1936–1941 роках. Останній номер її вийшов 22 червня 1941 року. Сьогодні екземпляри цієї газети є бібліографічною рідкістю.

Перший паровоз для Малої Сталінської дороги був саморобним. Він отримав назву «ЮП-3-01» (Юний піонер). Його виготовили самотужки комсомольці на паровозоремонтному заводі. Перший поїзд включав шість дерев'яних 12-місних вагончиків блакитного кольору завдовжки 5 і заввишки 1,7 метра. Їх створили молоді робітники вагоноремонтного заводу (ДВРЗ). Один такий вагончик (щоправда, суттєво перероблений і перефарбований) сьогодні експонується перед вокзалом станції «Піонерська». У 1938 р. у подарунок від Л.М. Кагановича дитяча дорога отримала новий паровоз, який отримав назву «ЮП-4-12».

Також слід додати, що на Малій Сталінській залізниці були свої метеостанція й аматорська короткохвильова радіостанція. На станції «Комсомольськ» працював радіовузол із патефоном. Між станціями діяв телеграфний зв'язок.

Перші особи міста й області, які відкривали дорогу, були розстріляні, а перший машиніст загинув на війні

Отже, відкриття Малої Сталінської дитячої залізниці відбулося 6 липня 1936 р. о 17-й годині вечора. За день до цього в обласній газеті «Зоря» було надруковано повідомлення спеціальної комісії із порядком святкування. Щоб уникнути стовпотворення на відкритті дороги, були допущені насамперед піонери та школярі зі спеціально виданими перепустками. Відкриття нагадувало святкову радянську демонстрацію. Спочатку молоді люди збиралися біля райкомів комсомолу о 15:30, потім йшли до міському комсомолу на вулиці Леніна (нині Воскресенська), і вже потім міською колоною вирушають у парк ім. Хатаєвича. Інші охочі збиралися за кількома «пунктами збору». Усі колони обов'язково супроводжувалися плакатами, гаслами, портретами.

Відкривали дитячу залізницю, урочисто перерізавши червону стрічку, керівники області та міста – М.М. Хатаєвич та І.А. Гаврилов. Цікаво, що дві перші особи відкривали дитячу дорогу у «парку імені товариша Хатаєвича», над яким пролягала «вулиця Гаврилова» (нині Блаватської). Це унікальний прецедент історії міста на Дніпрі.

Мендель Маркович Хатаєвич (1893–1937) – партійний і державний діяч, перший секретар Дніпропетровського обкому партії у 1933–1937 роках. Персона одіозна, діяльність якої переважно пофарбована в темні тони. Один із головних провідників колективізації та винуватців Голодомору на території області, яка до 1939 р. охоплювала і Запорізьку, і частини Херсонської та Кіровоградської. Проте за іронією долі, поява у 1936 р. саме у Дніпропетровську першої в Україні дитячої залізниці стала можливою завдяки наполегливості М.М. Хатаєвича. Чому?

Справа в тому, що Хатаєвич – міцний регіональний керівник, почавши «вростати на посаду», поступово розгорнув у регіоні власний «культ особистості». Власне історія досить типова для багатьох керівників у всі часи. До 1936 р. славослів'я набуло грандіозних розмірів – ім'ям Хатаєвича назвали центральний міський парк, Палац піонерів, кінотеатр у Кайдаках, дитячі садки, МТС по всій області, і навіть «найкращу свиноферму імені товариша Хатаєвича». На перших шпальтах газети «Зоря» чергувалися цитати та портрети Сталіна і… Хатаєвича. Ось у такій обстановці відкриття дитячої залізниці, названої, звісно, ім'ям «вождя народів», стало черговою великою іміджевою акцією керівника області. Природно, міні-культ особистості «Хатаєвича, що «зарвався», не міг довго тривати, Сталін відкликав його до Москви. У 1937 р. його заарештували і розстріляли. Ім'я Хатаєвича відразу зникло звідусіль. Але фотографія відкриття дитячої дороги, де він перерізає стрічку, так і залишилась у газетах.

Другий учасник церемонії відкриття – Іван Андрійович Гаврилов (1885–1937) – великий адміністратор і господарник, який встиг покерувати за двадцять років і Катеринославською губернією, і Дніпропетровським округом, і містом, і Дніпропетровською областю. Але вже 1937 р. його розстріляли за «право-троцькізм».

Декілька слів про перших співробітників дороги 1936 року, якими були діти. До роботи на дорозі допускали лише тих, хто навчався на «добре» та «відмінно». Мала Сталінська дорога стала базою для підготовки кваліфікованих кадрів транспортників.

Перший машиніст першого поїзда – Оля Федоренко. Одним із перших машиністів був Шура Трахтенруд. За кілька років війна круто змінила долі вчорашніх дітей. Шура з третього курсу інституту був призваний до артилерійського училища, закінчив його та загинув офіцером артилеристом.

Першим начальником дороги став Іван Олександрович Слєпов – секретар комсомольської організації паровозоремонтного заводу, який і очолив комітет сприяння будівництву дороги. Потім він переїхав до міста Горького (Нижнього Новгорода), де також очолив будівництво малої залізниці. А 1938 р. він був заарештований і розстріляний.

Дорогу відвідували тисячі школярів і студентів, військові, революціонери й артисти

Мала Сталінська дорога від самого відкриття користувалася небаченою популярністю. За перший місяць роботи (з 6 липня до 6 серпня 1936 р.) вона перевезла 63 тисячі пасажирів. За перші три роки (з липня 1936 по липень 1939 р.) було перевезено 373 644 пасажирів, а пробіг поїзда склав 25 823 кілометри. Проїзд від станції до станції коштував 10 копійок, а по всьому кільцю – 25 копійок. Відвідування Малої Сталінської дороги входило до обов'язкової програми відвідування міста багатьма групами, особливо молодіжними.

Малу залізницю як визначну пам'ятку відвідували багато видатних гостей Дніпропетровська. Найвищим гостем тут був Григорій Петровський (1878–1958), «всеукраїнський староста», керівник України у 1919–1938 рр., на честь якого 1926 р. було перейменовано Катеринослав. 18 травня 1937 р. Г.І. Петровський здійснив візит на нещодавно відкриту дорогу, побував на станціях «Комсомольськ» і «Жовтеня» та в депо імені Чапаєва. У «листі юним залізничникам» він написав:

«18 травня, ознаймившись із вашою залізницею, усіма її ділянками та службами, знайшов усе у повному порядку та хорошій організованості… мав можливість переконатися, що всі юні транспортники виконують свої обов'язки точно, акуратно та з повним знанням своєї справи. За час перебування на залізниці я отримав велику насолоду, бачачи, як молоде покоління Радянської країни радіє, навчається та готується керувати транспортом великого СРСР».

Емоції сотень відвідувачів дороги протягом десятків років зберігає унікальний фоліант – «Книга вражень відвідувачів Малої Сталінської залізниці», що містить записи з 1936 по 1941 і з 1944 по 1953 роки. Цей раритет дивом уцілів у пострадянському хаосі і сьогодні зберігається у спеціальній вітрині у головній залі станції «Піонерська». Здебільшого ми бачимо захоплені записи груп екскурсантів із усього Радянського Союзу. Перший запис залишено делегацією з Франції, залишилися враження іноземних гостей з Іспанії, Болгарії та США. Є навіть кілька записів мовою ідиш.

Зі знаменитостей звертають на себе увагу автографи відомого художника Ісаака Бродського та сина В.І. Чапаєва – Аркадія Чапаєва. Син знаменитого діяча Громадянської війни, Аркадій Чапаєв, записав у книзі відгуків у грудні 1937 р.: «Захоплений чіткою роботою маленьких сталінців. Бажаю успіху у роботі та навчанні».

Вкрадене диво техніки повернули на Батьківщину та відновили

Під час війни архітектурно-інженерний комплекс дитячої залізниці практично повністю зруйнований – станції «Жовтеня» та «Комсомольськ», від депо залишилася цегляна коробка, вціліли лише тунелі. Є інформація, що німці демонтували обладнання залізниці та підготували для вивезення до Німеччини, щоб встановити це диво в одному з німецьких міст. Але не встигли... Паровоз «ЮП-3-01» був понівечений і відновленню не підлягав, паровоз «ЮП-4-12» зник. Вагони були знайдені та повернуті до Дніпропетровська.

Уже за рік після звільнення Дніпропетровська дорогу було повністю відновлено. Рух нею було знову відкрито 29 жовтня 1944 р. Перший повоєнний рейс відкрили машиніст Боря Дорошенко й один із перших машиністів дороги довоєнного періоду, вже ветеран війни, Олександр Стрижевер. Цілком дорога почала функціонувати з 1947 р. і з того часу ніколи вже не припиняла роботи. На дорозі з'явився новий паровоз із назвою «ЮП-4-95», який востаннє було розтоплено 1996 р. Потім його було передано у власність туристичної фірми, і сьогодні перебуває на вузькоколійній залізниці у Брошніві – селищі в Івано-Франківській області.

Слід зазначити, що архітектурний комплекс дитячої залізниці так і не було відновлено у початковій пишності. Із двох станцій відновили лише одну – на місці станції «Жовтеня» з'явився вокзал станції «Піонерська». Відновили і два тунелі. Разом із вокзалом було збудовано шість цегляних стрілочних постів, які були іменними – мали прізвища піонерів-героїв.

Витончений вокзал станції «Піонерська» – чудова архітектурна пам'ятка малих форм «сталінського ампіру», була відкрита у 1949 р. Цікаво, що пізніше копія цього вокзалу була побудована для Мінської дитячої залізниці. У п'ятдесяті-шістдесяті роки XX століття вокзал станції «Піонерська» дуже любили зображати на листівках. Протяжну будівлю з фігурним куполом посередині увінчував шпиль із прапором. У нішах на фасаді раніше розташовувалися гіпсові статуї піонерів. Портики на двох фасадах увінчували фігурні композиції із вазами. Вже в брежнєвську епоху частину декору будівлі було втрачено. 2003 р. відбулася остання капітальна реконструкція будівлі. Тепер вокзал має ошатний вигляд – жовтий колір фасадів, червона черепиця на даху. Але слід зазначити, що в процесі реконструкції навіщось було знищено значну частину декору будівлі: частини фризу, замкові камені над вікнами, і головне – повністю змінено форму купола. Однак і в такому вигляді будівля збережена – і це тішить.

«Мала Придніпровська»: дитяча ділова гра довжиною 80 років

Дорога була дуже популярна, і так само, як і до війни, обов'язково включалася в екскурсійні тури багатьох молодіжних делегацій, особливо транспортників. Тут були депо, механічні майстерні, навчальні класи. Дорогу використовували для відпочинку дітей, але, насамперед, як наочну рекламу професії залізничника. Школярі з 6 по 10 класи набували тут навичок професій машиніста, провідника, зв'язківця, диспетчера та інших.

Після розпаду СРСР дитячі залізниці у багатьох містах не пережили «дикого ринку» та припинили своє існування, а їх залишки розібрали на металобрухт. Така доля спіткала дороги в Алчевську, Макіївці, Кокчетаві, Кустанаї, Семипалатинську, Коканді, Гюмрі та інших містах колишнього СРСР. Дитяча залізниця у Дніпропетровську пережила перебудову. Хоча, звісно, не без втрат: було розібрано депо, платформу імені Чапаєва.

У 2001 р., до 65-річного ювілею, було розроблено проєкт реновації Дитячої залізниці, який передбачав будівництво нового депо. Планувалося звести депо, майстерні, навчальний корпус, літнє кафе та лікувально-оздоровчий корпус. Частину будівлі мали збудувати просто над дорогою. На жаль, цей масштабний і цікавий проєкт залишився нездійсненим.

У 2011 р. Дніпропетровська дитяча залізниця урочисто відзначила свій 75-річний ювілей, знову відкрилася після ремонту та продовжує діяти.

Хочеться сподіватися, що наша Дитяча залізниця, яка стала одним із символів міста на Дніпрі XX століття, радуватиме городян і гостей ще багато десятиліть та у віці XXI-му.