Петро Ганжа: краєзнавець за покликанням

Ганжа Петро Касьянович

  • 28 червня 1926 - 26 січня 2017 |
  • Місце народження: хут. Новоіванівка Верхньорогачицького р-ну Херсонської області |
  • історик, педагог, краєзнавець, музеєзнавець, публіцист. Нагороджений відзнакою «За розвиток регіону»

Він поспішав закарбувати побачене і накопичене за роки плідного цікавого життя, мав особливий дар «розплітати» літописи долі багатьох поколінь рідного краю.

Пізнай свій край, себе, свій рід, 
свій народ, свою землю – і ти 
побачиш свій шлях у життя…
                                                        Григорій Сковорода

Голодне дитинство та буремні юнацькі роки

Є люди з дивовижною долею. Люди, як ріки – їхнє життя схоже на бурхливі повноводні річки, що несуться з шаленою швидкістю стрімголов з високих гір униз, ні на мить не зупиняючись на своєму шляху. Таким було і життя відомого нікопольського історика-краєзнавця Петра Касьяновича Ганжі, яке ніколи не було легким і простим. Петро Касьянович був носієм давнього запорозького прізвища, яке з гордістю передавали з покоління в покоління його вільнолюбиві пращури-козаки.

Народився він 28 червня 1926 року на хуторі Новоіванівка Верхньорогачицького району на Херсонщині. Сам Петро Касьянович згадував:

«У нас на хуторі було господарство, але у 1929 році почалась колективізація, і батькові запропонували вступити до колгоспу. Він відмовився, і влада почала його утискати.

Під час голодомору ми мандрували по родичах. У нашій родині було п'ятеро дітей: два хлопчика і три дівчинки. Остання дівчинка народилась у 1932 році, а у 1933 році померла від нестачі ліків і голоду у мене на руках у місті Каховка.

Старший брат вже підробляв, а ми копали картоплю, що залишилась у землі. Збирали колоски. Їли, що знайдемо. Якось ми з сестрою назбирали ціле відро грибів. Наварили і наїлись… Гриби були отруйні, але нас врятували і ми вижили. Дуже тяжкі були часи. Люди пухли від голоду, ми теж були пухлі. Люди помирали і інколи в одну яму клали померлих людей з ще живими, але дуже слабкими. Мій батько одного чоловіка врятував, не дав закопати і він вижив. Потім довго дякував…

Коли батько пішов на завод, йому давали кусочок бринзи, яка нас рятувала. Потім нас забрав у Горлівку дядько Архип. Так ми вижили, крім однієї сестрички».

Перед самою війною вступив до ремісничого училища заводу «Запоріжсталь» – одного з найбільших в Україні, вчився на модельника. Там його і застала війна. Училище евакуювали спочатку до Новоросійська, а потім – на Кузбас. Поки їхали залізницею, учні потрапляли під бомбування, губилися на станціях і до місця призначення з трьохсот чоловік доїхали тільки Петро вдвох із товаришем. Працювали на евакуйованому Харківському авіазаводі. Після виповнення 18-ти річчя зразу ж почав проситися на фронт, але через дефіцитну професію до самого закінчення війни на нього було накладено «броню».

У повоєнний час вступив до Новосибірського авіаційного технікуму, та навчатися далеко від дому було дуже важко, голодно. І, «дезертирувавши», поїхав додому.

Педагогічна діяльність

Після закінчення Нікопольського педучилища Петро Касьянович був на комсомольській роботі й одночасно викладав. Потім закінчив  історичний факультет Дніпропетровського державного університету. Починаючи з 1953 року, присвятив себе педагогічній діяльності. Працював учителем історії в школі №1, завучем школи №18, директором середньої школи №10. 

Потім переїхав до Криму, де служив у Сімферопольському облвно, працював вихователем у школі-інтернаті. Коли з'явилася перспектива отримання роботи в дитячому таборі «Артек», Тіна Гаврилівна, дружина Петра Касьяновича, категорично виступила проти. Довелось повернутися до Нікополя. І знову: вихователь у школі-інтернаті, викладач, завуч у школі, викладач у педучилищі, заступник директора училища №34.

Петро Касьянович був людиною старого гартування з високими моральними принципами. Добрий сім’янин, вірний товариш, працьовита порядна людина. Він – патріот своєї країни, свого краю. 

Петро Касьянович багато прожив, багато бачив, цікаво розповідав про минуле рідного краю, часто зустрічався з учнівською молоддю Нікопольщини, збирав нові відомості про наш край. З відомим краєзнавцем Павлом Богушем вони були побратими, багато років товаришували, вивчали історію краю. Відомий нікопольський художник Микола Галичин написав картину, присвячену двом товаришам – Петрові Ганжі та Павлові Богушу.  

Музейний патріарх

Петро Касьянович працював керівником музеїв Нікопольського металургійного технікуму та Нікопольського педагогічного училища, очолював Нікопольський краєзнавчий музей з 1974 по 1987 рік. Це були посади, які відповідали його неспокійній вдачі, допитливості та фаху історика. Саме в ці роки там стався підйом науково-дослідницьких пошуків. Дослідник історії краю постійно працював в архівах Москви, Ленінграду, Києва та Дніпропетровська. Провів пошуки частини експонатів колекції Нікопольського краєзнавчого музею, що загубилася під час евакуації на Північному Кавказі у місті Моздок в 1941 році. Детально вивчав родовід поміщиків Нечаєвих і долю їхнього майна, яке стало основою експозиції Музею витончених мистецтв у 1919 році.

За його ініціативою до ювілею міста Нікополя була організована виставка картин відомих нікопольських художників Галичина, Каркоца, Фектистова. Петро Касьянович називав Нікопольський краєзнавчий музей міні-Лувром, бо в музейній експозиції виставлені бронзові копії мармурових скульптур відомого італійського скульптора Андреа дель Верроккйо, які експонуються в паризькому Луврі

При ньому були підготовлені матеріали для нарису про історію міста Нікополя для тому «История городов и сел УССР. Днепропетровская область». Завдяки його захопленій і кропіткій діяльності вдалося зібрати багато цінної інформації, яка лягла в основу наукової праці з літочислення Нікополя. Він доклав немало зусиль для того, щоб культурна та історична спадщина Нікопольщини була визнана в Україні.  

Він умів виявляти цікавих людей, де б не був, і знаходити з ними спільну мову на ґрунті краєзнавства. Знайшов багато видатних земляків, які прославили наш край в тій чи іншій галузі. Серед них – академіки, вчені, Герої Радянського Союзу.

Любов до археології

Археологія – ще одна його любов. Зі студентської лави він закохався в міфічний світ викопної минувшини.

З приїздом уперше до Нікополя археолога Бориса Мозолевського з ініціативи Петра Касьяновича при музеї була створена археологічна секція, члени якої (переважно учнівська молодь) стали кожний польовий сезон працювати в археологічній Орджонікідзевській експедиції Бориса Миколайовича. Тоді, в 1970-ті роки, в музеї був справжній археологічний бум, викликаний розкопками Бориса Мозолевського. Петро Касьянович був його душею. Він постійно їздив на розкопки, дізнавався про нові знахідки, возив туди екскурсії школярів. В Нікопольському краєзнавчому музеї відомий археолог знайшов справжніх друзів і помічників, а в особі Петра Ганжі – однодумця.

Петро Касьянович багато років був читачем міської бібліотеки. Багато часу він проводив у її стінах, працював із фондами. Жоден краєзнавчий захід не минав без його участі. Його можна  було правдиво назвати співробітником бібліотеки. Заходи за участі Петра Ганжі були дуже цікавими та пізнавальними. Це і концерти, де він грав на бандурі та співав пісні на вірші Б. Мозолевського, а головне – це цікаві, захоплюючі розповіді про наш край, його історію. Петро Касьянович казав: «Бібліотека стала для мене другою домівкою, де я знайшов своїх однодумців.» 

Петро Касьянович Ганжа – видатний краєзнавець, невтомленний збирач краєзнавчих матеріалів, якими щедро ділився з іншими. Це людина обдарована не лише любов'ю до України, мови, але і неспокоєм серця. Саме завдяки Петрові Касьяновичу побачила світ книга про видатну і талановиту людину – Бориса Миколайовича Мозолевського «Співець скіфського степу». До книги увійшли спогади, репортажі, публікації, есеї, дослідження, архівні та ілюстративні матеріали, багато яких зібрав саме Петро Ганжа.

У 2012 році він був нагороджений найвищою обласною відзнакою «За розвиток регіону». Захоплена людина, романтик за натурою, він завжди поспішав закарбувати все побачене і накопичене за роки плідного і дуже цікавого життя. Його пам'ять, подібно процесору, містила немеркнучі файли про минуле, в якому оживали не тільки події, але і звуки, образи, аромати.

З нагоди 80-річчя Петра Касьяновича його друг і поет, член НСПУ, автор 32-х книжок Василь Шаройко присвятив вірш:

Моєму другові Петру Ганжі з нагоди його 80-річчя

Петро Касьянович Ганжа
Людина не чужа.
У нас в обох подібні долі.
Ми разом вчилися в педшколі.
А потім і мені, й Петру
Вчить довелося дітвору.
І хоч давно ми вже діди,
Але працюємо завжди.
Петро до всього має хист: 
Він краєзнавець, журналіст…
Він дуже здібний викладач…
Весь час гордиться ним читач.
Аж вісімдесят літ Петро
Щоденно робить нам добро!
Тож хай живе, скажу я вам, 
Він стільки, скільки схоче сам!
Живе хай в щасті й повсякчас
І далі трудиться для нас!

26 січня 2017 року на 91-му році життя перестало битися серце відомого історика, краєзнавця, публіциста і педагога Петра Касьяновича Ганжі. Але його ім'я залишається в пам'яті людей нашого міста.

 

Створено: 04.09.2019.
Редакція від 06.09.2019.
Валентина Говенько
Бібліографія:

Варивода Л. Краєзнавцю Петру Ганжі виповнюється 90! // Проспект Трубников.– 2016.– №26.– С. 13.
Казацкий край рождает героїв нации / зап. Э.Фадеев // ЭМ.– 2007.– 20.04 (№17).– С. 10.
Краеведу Петру Ганже – 90 лет. Какие гости посетили его // Репортер.– 2016.– 5.06.– С. 1: фото.
Пічугіна Н. Петро Ганжа отримав найвищу обласну нагороду в…. лікарні // Проспект Трубников – 2012.– 10.07.– С. 2: фото.
Чаплыгина А. Никопольский Вольтер // Электрометаллург.– 2017.– 3.02 (№5).– С. 8.
Якименко Е. Человек влюбленный в свой край // Проспект Трубников.– 2006.– 7.07.– С. 2.