«Ракетний зубр» Олександр Макаров

Макаров Олександр Максимович

  • 12 вересня 1906 – 9 жовтня 1999 |
  • Місце народження: станиця Цимлянська Ростовської області Росії |
  • ракетобудівник, генеральний директор ДП «Південмаш» (1961–1986), заслужений машинобудівник України, кавалер ордена князя Ярослава Мудрого, почесний громадянин м. Дніпра.

Олександр Макаров, інженер-ракетобудівник, директор «Південмашу», почесний громадянин Дніпра належить до найбільш знакових особистостей Дніпропетровщини.

Нехай наші ракети слугують миру й прогресу людства. 
Олександр Макаров

Природжений лідер, талановитий інженер, турботливий керівник і просто добра людина. Все це без перебільшення стосується генерального директора Південного машинобудівного заводу Олександра Максимовича Макарова. Його біографія напрочуд цікава і навіть неймовірна. Виходець із простої родини дослужився до найвищих посад на виробництві (інженер, заступник директора, директор, генеральний директор), потрапив під «жорна» репресій, був виправданий і продовжив свою роботу з іще більшим запалом на гігантських виробництвах свого часу. 

Народився майбутній конструктор 12 вересня 1906 р. у станиці Цимлянська Ростовської області Росії. Батько його згодом став знатним робітником і працював токарем на заводі, відзначився новаторством і наполегливістю, за що й був нагородженим орденом Трудового Червоного Прапора. Мати Єлизавета Григорівна – домогосподарка. Це саме її заслуга, що з сина виросла така гідна людина.

1-го жовтня 1929 р., успішно склавши вступні іспити, О. Макаров став студентом Ростовського інституту інженерів шляхів сполучення за спеціальністю «Теплоенергетика». Закінчив навчання 7 липня 1933 р. Завдяки гарному навчанню того ж року вступив до аспірантури й одночасно працював заступником, а потім директором НДІ. Через два роки молодого інженера відрядили до м. Могильова на посаду директора авторемонтної станції. На цій посаді Олександр Максимович працював декілька років. 

Проте, як це часто буває, з «великою» посадою приходить велика відповідальність. 1940 року О. Макарова, толі директора заводу «Червона Етна», звинуватили у причетності до випуску неякісної продукції. Кримінальна справа закінчилася вироком, за яким його засудили на 8 років позбавлення волі. Відбувати ув’язнення (каторжні роботи) довелося недовго. Вже у грудні 1941 р., коли німці підійшли до Москви, з Олександра Максимовича зняли всі звинувачення за відсутністю складу злочину. Його очікувала робота директора заводу малолітражних двигунів у м. Петропавловську. Завод довелося підіймати з «нуля». Поступово він набирав виробничого вигляду. За заслуги на виробництві нарком С.А. Акопов представив директора до нагородження орденом Трудового Червоного Прапора.

Але талант мудрого директора проявився трохи пізніше. Коли О. Макарова терміново відрядили до мотоциклетного заводу в м. Ірбіт Свердловської області, йому треба було в рази збільшити виробництво, адже продукція потрібна була для фронту. Та важливішим для директора було зберегти в цих умовах сили людей. Він організував підсобне господарство, до фронтових пайків заводчан додавали м’ясо, картоплю, цибулю, огірки і навіть  помідори. Саме ці додаткові калорії допомагали виживати, виконувати плани та ще й видавати надпланову продукцію. І саме цей досвід керівника-господаря Олександр Максимови сповна використовував у Дніпропетровську.

«Розумієш, будуємо гігант індустрії, а темпи черепашачі. Наказ підписано. Їдеш до Дніпропетровська» – такими словами міністр середнього машинобудування СРСР С.А. Акопов сповістив О. Макарова про його нове призначення. В ракетну техніку О.М. Макаров прийшов своєчасно: все тільки розпочиналося. Він уже був визнаним організатором виробництва, безперечно, обдарованим інженером і при цьому був у розквіті літ. 

Прибувши за призначенням, Олександр Максимович керував створенням і освоєнням ракетного виробництва всіх типів ракет розробки КБ «Південне». За цей час налагоджено виробництво корпусів ракет, рідинних ракетних двигунів, приладів і систем автоматики, виробництво космічних апаратів, автоматичних орбітальних станцій, твердопаливних ракет, у тому числі рухливого базування. Під керівництвом О. Макарова і за його особистої участі проведено понад 100 науково-дослідних робіт, результатом яких стало вирішення головних проблемних питань технології та конструкції ракетно-космічних комплексів, космічних об’єктів різного призначення, розвиток і нарощування потужностей, величезне за масштабами будівництво виробничих корпусів і реконструкція існуючих цехів та ділянок.

З ім’ям Макарова пов’язаний революційний шлях перетворення ракетних комплексів стратегічного призначення на космічні носії світового рівня («Космос-1», «Інтеркосмос», «Циклон-2», «Циклон-3»), а також створення «Зеніту» – носія ХХІ ст. Створювалася найвідоміша ракета SS-18, яку американці назвали «Сатана».

Спільна робота зблизила головного конструктора М.К. Янгеля і директора заводу О.М. Макарова, переросла в особисту дружбу, яка виявилася справжнім дарунком долі. В результаті спільних зусиль виготовлення ракетних комплексів на заводі велося найдешевшим і найкоротшим способом. Це, у свою чергу, дозволило значну частину коштів підприємства перенацілити на соціально-культурний розвиток заводу і міста.

«Нам треба думати про майбутнє» – говорив О.М. Макаров. 

Феномен Олександра Максимовича полягає насамперед у тому, що йому, як рідко кому, вдавалося бути близьким і до людей, і до влади. Інша сторінка діяльності генерального директора і депутата пов’язана з налагодженням на своєму підприємстві продовольчого постачання. У 1970 р. він перейнявся ідеєю відрізати частину Павлоградського артилерійного полігону для розташування задуманого господарського комплексу. Після цього на території заводу було організовано і налагоджено продаж за низькими цінами продуктів харчування.

Його мета була такою – раз і назавжди вирішити питання з житлом для заводчан, а в подальшому будувати для міста. І йому це вдалося. Один із пагорбів міста займають будівлі житлового фонду Південмашу: декілька заводських селищ, величезні житлові масиви, на території яких побудовано понад 400 житлових будинків.

Усе життя Олександр Максимович любив спорт, а особливо – футбол. Відтак у 1952 р. організували клуб фізкультури, з 1962 р. – клуб «Метеор». На схилах Монастирського лісу почали будівництво цілого комплексу спортивних споруд: стадіон, плавальний басейн і універсальний Палац спорту. Будували все по черзі. Справжнього футбольного клубу у Дніпропетровську не було. У 1969 р. за дорученням директора голова профкому В.М. Вашурін підшукав талановитого тренера, який ще не розпочав своєї тренерської кар’єри і грав за донецький «Шахтар». Ним був видатний гравець – В.В. Лобановський. однією з умов його прийому було: вивести «Дніпро» у вищу лігу радянського футболу. Молодий тренер із честю виконав свою обіцянку.

Макаров з родиною

Сім’я Олександра Максимовича була завжди поруч: дружина Алла Дмитрівна (1913 р.н.), син Олександр (1935 р.н.), донька Олена (1941 р.н.). О. Макаров любив свою сім’ю, пишався нею. Діти пішли батьківською стежкою, закінчили фізико-технічний факультет ДНУ. Син Олександр займався ракетобудуванням, створенням рідинних і твердопаливних ракет. Донька Олена все життя була відмінницею, школу закінчила з золотою медаллю, університет – із дипломом з відзнакою. Працювала спочатку в КБ «Південне», пізніше – в університеті науковим співробітником.

Макаров Олександр Максимович помер у жовтні 1999 р. у віці 93 років. Він пройшов довге, красиве життя, керував заводом до 80 років. Аби увічнити пам'ять про видатного «ракетного зубра», на території заводу «Південмаш» йому було встановлено пам’ятник. Авторами стали: скульптор – О. Зігура, архітектор – І. Нескромний. За період керівництва О. Макарова ракетники створили 4 покоління ракет, які не тільки модернізували армію колишнього Радянського Союзу, а також виготовили майже 400 супутників Землі різного призначення. Для сільського господарства випущено 1 млн. 800 тис колісних тракторів, зведено кращий в країні спортивний комплекс, 35 дитячих закладів, щороку здавалося в експлуатацію близько тисячі квартир.

 

Фото з книг з фонду ДОУНБ

 

Створено: 06.12.2019.
Редакція від 10.12.2019.
Єлизавета Сибирьова
Бібліографія:

Видатний ракетобудівник Олександр Максимович Макаров // Славетні імена Придніпров’я: для середнього шкільного віку / Є. Білоусов.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2002.– С. 135–145
Іщенко І.В. Макаров Олександр Максимович (1906–1999) // Діячі державної влади та самоврядування Дніпропетровської області: історичні нариси: У 2 томах.– Дніпропетровськ: АРТ-Прес, 2010.– Т. 2.– С. 112–119
Макаров Александр Максимович (12.09.1906–9.10.1999) // Там, где память жива. Запорожское кладбище / авт. проекта: Р.Л. Бризгалов, О.Д. Давидов.– Дніпро: Журфонд, 2016.– Вып. 1.– С. 10.
Макаров Олександр Максимович // Катеринослав-Дніпропетровськ-225: Видатні особистості та обличчя міста.– 2-ге вид.– Дніпропетровськ: ІMA-прес.– 2001.– С. 37.
Подлєсна В. Макаров Олександр Максимович // Славетне сузір'я окрилених університетом: Нариси / За заг. ред. В.В. Іваненка, автори-упоряд. О.В. Гонюк, В.В. Іваненко, І.С. Попова.– Дніпропетровськ: ДНУ, 2008.– С. 176–180.
***
Бондаренко В. Бывший директор «Южмаша» Александр Макаров: «Вместо "отсидки" мне в трудовой книжке записали спецкомандировку» // Факты.– 1999.– 26 июня.– С. 6.
Денисова В. Макаров – это история // Зоря. Город.– 2006.– 14 сент.– С. 9.
М'якшиков М. Макаров знову прийшов на Південмаш: [відкрито пам'ятник О.М. Макарову на території з-ду «Південмаш»] // Зоря.– 2003.– 13 верес.
Платонов В. Макаров. Неизвестные страницы // Наше місто.– 2006.– 12 квіт.– С. 1,3.; Наше місто.– 2006.– 14 квіт.– С. 5.