Кривий Ріг: витоки і пращури

Кривий Ріг: витоки і пращури

Як у степу Кривий Ріг з’явився. Місто від печенігів і скіфів до військового поселення.

Колись тут було Дике поле

Його почався родовід
У вісімнадцятім сторіччі,
Славетний він – на цілий світ –
В залізорудному обличчі:
Краями річок степових, 
Стоїть – у величі потужності, – 
Могутнє місто: Кривий Ріг, –
Як – велет трудової мужності.
                                                             А. Демчишина

Територія сучасного Кривого Рогу була заселена ще з глибокої давнини різними племенами, про це розповідають численні залишки старовини, що упродовж більше ста років відкривають археологи в межах як самого міста, так і всього Криворіжжя. Це стійбища мисливців на мамонта, поселення давніх риболовів і перших землеробів та скотарів, незліченні степові кургани – усипальниці прадавніх насельників краю. А все тому, що край завжди розташовувався на великому історичному шляху, по якому відбувалося переселення народів зі сходу на захід. Степами Криворіжжя кочували скіфи, сармати, монголи, гуни, хозари, печеніги, половці, монголо-татари…

Кам’яний вік – час появи первісних людей на території сучасного Криворіжжя. Про це свідчать гостроконечник, знайдений при розкопках у селі Родіонівка, сокири, виявлені в міжріччях Саксагані та Інгульця. Більш розвиненими були племена так званої катакомбної культури, які з’явились на території Криворіжжя у першій половині ІІ тисячоліття до н.е. 

У VІІ–ІV ст. до н.е. на Криворіжжі панують скіфи-кочівники. Окрім скотарства, скіфи займаються чорною металургією, про що свідчать залишки плавильних печей у балках Дубовій і Ковальській, які знайшов О.М. Поль у другій половині ХІХ століття. 

На початку нашої ери територію, яку займає нині Криворіжжя, заселяли східнослов’янські племена – анти. В часи існування Київської Русі територія сучасного Криворіжжя, як і все Південне Причорномор’я, називалася Диким полем. У цей історичний період її населяли кочеві племена печенігів і половці. Свідоцтвом їх довгого господарювання на Криворіжжі є кам’яні баби. Колекція цих давніх скульптур, яку зібрав наш видатний земляк О.М. Поль, налічує їх більше двадцяти. Значна частина половецьких баб наразі зберігається в Дніпропетровському національному історичному музеї імені Д.І. Яворницького.

З середини ХІІ до початку ХV століття криворізькі землі перебувають у складі Золотої Орди, залишаючись територією кочівлі половців і буджацьких татарів.

 

Кривий Ріг козацький

Напували в часи давні,
В давні ті роки
В Інгульці і Саксагані
Коней козаки…

З розвитком козацтва криворізькі землі почали завойовуватися і заселятися. Просуваючись на південь, козаки в 40-х рр. ХVІ ст. заснували в пониззі Дніпра, за порогами, укріплення – Запорозьку Січ. Відтоді історія Криворіжжя, протягом майже чверті тисячоліття фактично є історією Запорозької Січі.

У ХV–ХVІІІ ст. землі Криворіжжя входять до складу Війська Запорозького Низового, за винятком короткого проміжку часу з 1711 по 1734 р., коли ця територія формально належала Османській імперії. 

На той час уздовж правого берега річки Саксагань пролягала стара Батуринська дорога, що нею колись Богдан Хмельницький водив свої полки на Жовті Води. Проходили тут не одне століття і чумаки з возами, навантаженими кримською сіллю, зупинялися табором повстанці-гайдамаки. Не раз козакам на наших землях доводилося зустрічати орду, яка прямувала в Україну. Про це свідчить місцевість (нині однойменний житломасив) під назвою Карачуни (у перекладі з татарської – «чорна смерть»). За легендою, колись тут козаки зробили засідку на татар і знищили весь їхній загін.

У ХVІІ столітті за наказом кошового отамана Петра Калнишевського почалося освоєння території Криворіжжя, й саме тому Петро Калнишевський вважається хрещеним батьком Кривого Рогу. 

У 1734 році створено Інгульську паланку  Запорозької Січі, у переліку приналежних їй сіл і зимівників згаданий і Кривий Ріг. Зимівники розташовувались уздовж річки Інгулець і нараховувалося їх 1774 року одинадцять. Таким чином, є підстави віднести дату виникнення поселення до першої третини ХVІІІ століття. В 1770–1771 роках у Кривому Розі розташовується Ставка Коша Запорозької Січі. Залишки фортифікаційних споруд археологи знаходили при кургані Царева Могила. Через Кривий Ріг проліг стратегічний шлях, що з’єднав Кременчук – столицю Півдня Російської імперії – з Очаковим – стратегічним укріпленим пунктом на узбережжі Чорного моря, почалося постійне заселення цих земель. 

Легенда говорить, що засновником зимівника, який виник на лівому березі Саксагані, в місці її злиття з Інгульцем, був козак Ріг, особа героїчна. Поранений в боях у ногу чи втративши око, прозваний через це «Кривим» Рогом, козак облишив військову службу і оселився на Саксагані. З часом поряд із ним розмістилися оселі інших відставних запорожців, чумаків і селян, які втекли від кріпацтва. Зимівник згодом став хутором, а далі – селом. 

 

Поштова станція 

Козацька пошта існувала.
Скільки? Відомо, що не рік.
Із чотирьох гонів складалась,
А третій поряд десь проліг.
                                                     Л. Журавська

Після переможного завершення чергового етапу російсько-турецької війни на початку 1775 року фельдмаршал Рум’янцев-Задунайський віддав наказ кошовому отаману Запорозької Січі П. Калнишевському  заснувати  лінію поштових станцій для здійснення зв'язку між арміями. Наказ було виконано невідкладно, про що зазначено в повідомленні отамана Коша Запорозького Петра Калнишевського генерал-поручнику Прозоровському від 29 квітня 1775 року: «…для комунікації в Кінбурн пошти від Новоросійської губернії у володіннях Запорозького війська до шанця Олександрівського прямо Інгульцем; у Курячій балці Саксагані поставлена 27 квітня 1775 року в Кривому Розі поштова станція…». Отже, пошта в урочищі Кривий Ріг почала діяти 27 квітня (8 травня) 1775 року. В третьому пункті «Расписания учрежденных от Новороссийской губернии в запорожских пределах до Александровых Шанцев почты ...» вказується: «В Кривим Роге в Саксагане казаков 5, лошадей 10 от куреней Вышестеблецкого, Нижестеблецкого, Деревянковского, Уманского, Полнобелотского». Ця дата  вважається офіційною датою заснування Кривого Рогу, однак існують сучасні історичні дослідження, які свідчать про значно раннішу дату.

Згодом на станції Кривий Ріг, яка була розташована на лінії перетину р. Саксагань та вул. Азовська, згідно свідчення академіка В. Зуєва (1781 р.), вже існував для приїжджих один гарний будинок на правому березі, а на лівому мешкав маркітант.

Поселення швидко зростало. Теплий клімат, привільні незаймані землі, повноводні ріки, порослі лісами і чагарниками балки, розкішні луки – все це сприяло хліборобству, скотарству, мисливству, рибальству та іншим заняттям. Чималу роль відігравало й розташування села на старому чумацько-козацькому Кизикерменському шляху, що з’єднував Перекоп із Кременчуком. Від села Широкого цей шлях пролягав лівим берегом Інгульця, біля Кривого Рогу по сучасній Широківській вулиці спускався до гирла балки Червоної, далі – на броди через Саксагань, після яких по сучасній Українській вулиці прямував на Ганнівку, Зибкове і Кременчук.

Спочатку був заселений трикутник між ріками Інгулець і Саксагань і запорозькою дорогою (тут тепер площа і вулиця Свято-Миколаївська, вулиці Староярмаркова, Церковна, Першотравнева та інші). Далі садиби криворіжців розташовувались угору по лівому березі Саксагані до гирла Сушкової балки (тут зараз площа Визволення) та на території між цією балкою і балками Лихмановою і Березіною. Виникла перша вулиця, згодом названа Поштовою (нині проспект Поштовий). Паралельно і перпендикулярно їй згодом виникло кілька інших вулиць.

У середині ХVІІІ століття Кривий  Ріг був уже великим селом, про що свідчить побудова в ньому у 1761 році церкви св. Миколая (освячена в 1763 р.). У 1781 році налічується 412 подвір’їв із 2184 мешканцями. З цього часу Кривий Ріг починає швидко розвиватись, згодом (1783 р.) було прийнято рішення про перетворення його на центр великого повіту – колишнього Інгульського, потім – Криворізького. В Криворізькому повіті проживало близько 42 тис. осіб і нараховувалось 137 хуторів і сілець.

У 90-ті роки ХVІІІ ст. поселенню Кривий Ріг випали великі випробування. Кілька років поспіль природа випробовувала криворіжців на міцність – люті морози та заметілі взимку, надзвичайна спека літом та нашестя сарани, що сталося 30 червня 1798 року, затемнення сонця та землетруси. Всі ці явища викликали страх у поселенців, а, іноді, й паніку. 1813 року, внаслідок природних катаклізмів, серед мешканців Кривого Рогу почався голод: їсти доводилося жолуді, перемелений курай змішували з мукою і випікали хліб, який можна було споживати тільки гарячим. Весною померло багато людей. Потім зібрали небачений врожай.

У 1821 році згідно з розпорядженням Херсонського губернатора розпочато обсадження доріг деревами. Ця процедура повторювалось щорічно восени.

 

Містечко Кривий Ріг

Після ліквідації Запорозької Січі її землі роздавали у володіння російським дворянам, переселенцям з інших країн і тій козацькій старшині, що залишилась лояльною до влади. На Криворіжжі з’являються перші панські села та поселення колоністів – німців, євреїв, балканських слов’ян і кріпаків, переселених поміщиками з інших губерній Росії. Завдяки цьому між Сушковою балкою та Базарною вулицею (нині Олександра Поля) виникла Німецька вулиця, розпочалось заселення місцевості над крутим лівим берегом Інгульця, між гирлами балок Червоної і Мохорової (згодом названої Чорногоркою).

На початку 1829 року майже 2-тисячний Кривий Ріг було перетворено на військове поселення і всі місцеві мешканці  чоловічої статі віком від 18 до 45 років були зараховані в 5-й резервний ескадрон 8-го Бузького уланського полку. В Кривому Розі базувалися третій і четвертий кавалерійські взводи. Близько трьох десятків літ місцевим жителям доводилось годувати військових і терпіти солдатську муштру та сваволю. У 1842 році до Кривого Рогу переселено близько 250 чоловік з київського та подільського військових поселень.

На розі Поштової і Базарної вулиць у 30-і роки була збудована школа для дітей військових поселенців. У школі вивчали грамоту, начала арифметики, закон Божий, ремесла і військову справу. З ліквідацією військового поселення на базі цього закладу почала діяти перша на Криворіжжі початкова школа. Існував на Криворіжжі й свій хор.

У 1852-му році Кривий Ріг отримує статус полкового села, зводяться кам’яні будинки для офіцерів і нижніх чинів. Ці будівлі були розташовані переважно на сучасному проспекті Поштовому та вулиці Свято-Миколаївський.

У 1860 році Кривий Ріг було проголошено містечком. Зручне розташування Кривого Рогу поблизу традиційних козацьких шляхів, що з’єднували колишні землі запорозьких вольностей з Кременчуком і Перекопом, сприяють подальшому зростанню його ролі як своєрідного торгового центру, де щорічно проводиться по 2–3 багатолюдних ярмарки – 9 і 15 серпня, тривалістю по два дні. Набувають розвитку різні ремесла, зокрема гончарне, шорне, бондарне та інші. У серпні 1861 року міністерство народної освіти відкриває у містечку свою першу школу, яку спочатку відвідували лише 14 учнів, а вчителем був священик Миколаївської церкви.

У 1863 році закінчилося будівництво кам’яної Миколаївської церкви, урочисто освяченої 22 травня. Головною святинею храму була чудотворна ікона святого Миколая, яку, згодом, у 1922 році, через наявність на ній масивного срібного окладу відберуть більшовики, а сама церква буде зруйнована у 1934 році. І лише 2016 року на цьому місці, на згадку про першу кам’яну церкву  Криворіжжя, було встановлено пам’ятник святому Миколаю.

Та все ж неквапливий селянський побут містечка ще упродовж десятків років залишається визначальною рисою Кривого Рогу. І лише відкриття багатих покладів залізної руди та початок їхньої промислової розробки розбурхують тихе життя степового краю, за лічені роки перетворивши провінційне селище в доволі енергійне містечко, яке за своїм благоустроєм, торговими оборотами та концентрацією капіталів відразу ж залишає далеко позаду сусідні повітові міста.

 

Між історією та легендами

Історіє!..
Журба і кров доріг
На долю випали й моєму місту.
Імення старовинне – Кривий Ріг,
а скільки величі й нового змісту!
                                                              В. Михайличенко

Походження назви нашого міста  достеменно невідомо, але існують декілька гіпотез.

Стародавні книги й архівні документи дають підстави вважати, що назва «Кривий Ріг» виникла задовго до появи поселення там, де з Інгульцем зливається Саксагань. Так, ще 20 квітня 1770 року кошовий отаман Петро Калнишевський писав у наказі січовикам: «Я сего апреля, 20 дня с войсками выступили в поход. Конные и пешие, всех до единого выслать, без всякого им послабления, к речке Саксагани в Кривой Круг...». Слово «Круг» перекреслено, а натомість виведено «Рог».

У ті часи урочищам, озерам, заворотам річок давалися влучні назви: Гола Пристань, Біла Криниця, Криве Озеро, Микитин Ріг тощо. Причому, словом «Ріг», як правило, позначалися морські миси або закрути річок. Тож підставою для назви «Кривий Ріг», мабуть, послужила конфігурація мису, що утворюється в місці злиття Саксагані з Інгульцем. До цієї думки схилялись ще перші історики-дослідники Криворіжжя – відомий російський учений ХVІІІ століття, професор Петербурзької Академії наук В.Ф. Зуєв та Василь Ізмайлов.

Цієї версії притримувався і один з найвизначніших криворізьких істориків, доктор історичних наук П.Л. Варгатюк, і довгий час вона була офіційною для визначення походження назви міста.

Поряд із цією версією існували численні народні перекази, в яких назва міста виводилася від прізвиська козака, що оселився у нашому краї, бо через вік і фізичні ушкодження вже не міг козакувати.

Відомий криворізький краєзнавець Б. Кравець вважає, що засновником міста був січовий козак Матвій Ріг, поранений у битві на Жовтих Водах. Про заселення краю у козацькі часи свідчить і місцева пам'ятка природи – 300-річна груша, що росте у приватній садибі на Карнаватці.

Крім вищеназваних, ентузіасти-дослідники наводять й інші версії. Так, засновник видобутку руди на Криворіжжі, один із перших дослідників історії нашого краю О.М. Поль висловлював припущення щодо походження назви «Ріг» від скандинавського «рік» – «місто, укріплене поселення». За версією дослідника, варяги, що прийшли на Русь із Рюриком, побудували на злитті Інгульця та Саксагані укріплене містечко, згодом зруйноване степовиками, але його назва залишилась у пам’яті.

Відомий російський вчений А. Асов свідчить про існування слов’янського князя Криворога з роду Білояра, який в 580-х рр. під час воєн із Візантією на шляху до Тавриди побував у нашому краї, де на його честь було названо урочище.

Наш земляк В. Сиромятников виводить назву міста з германського «Кріо рог» – «холодна скеля» і вважає, що першими колоністами у регіоні були германські племена, які заселили наш край 2,5 тис. років тому.

Головні недоліки вищенаведених версій – брак наукової доказовості та відсутність археологічної аргументації. Але, з іншого боку, офіційна історія – не єдине джерело пізнання, і навіть визначні історики можуть помилятися…

 

Створено: 30.08.2018.
Редакція від 30.08.2018.
Лідія Каратєєва
Бібліографія:

Бурлаков С.Р. Криворізькі горизонти: історико-краєзнавчий нарис до 225-річчя міста Кривого Рогу.– Дніпропетровськ: Пороги, 2000.– 128 с.
Дядюк А.М. Історія Криворіжжя у козацьку добу, ХV–ХVІІІ ст. / А.М. Дядюк, А.А. Матрос // Історія Криворіжжя: сучасний погляд на історичні періоди, постаті та краєзнавчі дослідження / уклад. А. Матрос.– Кривий Ріг: Видавничий дім, 2001.– С. 24–26.
Заселення й специфіка господарського освоєння Кривбасу // Денисик Г.І. Сингенез рослинного покриву в ландшафтах зон техногенезу / Г.І. Денисик, С.В. Ярков, В.Л. Казаков.– Вінниця-Кривий Ріг: ПП «Едельвейс і К», 2012.– С. 52–56.
Мельник О. Про літочислення Кривого Рогу / О. Мельник, І. Стеблина.– Кривий Ріг: ФО-П Чернявський, 2015.– 72 с.
Мельник О. Сармати: родовід з глибин тисячоліть / О.О. Мельник, В.В. Стецюк.– Кривий Ріг: Видавничий дім, 1999.– 62 с.
Пахомов А. З історії виникнення Криворіжжя // На землі, на рідній… Кн. 5. На древньому Кизикерменському тракті / упоряд. Г. Гусейнов; іл. С. Юрченка.– Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2008.– С. 21–29.– (Легенди та перекази Криворіжжя).
Сагач В. Сторінки історії краю // На землі, на рідній… Кн. 5. На древньому Кизикерменському тракті / упоряд. Г. Гусейнов; іл. С. Юрченка.– Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2008.– С. 65–76.– (Легенди та перекази Криворіжжя).
Тарасов А.В. Криворіжжя в добу Київської Русі Х–ХІІІ ст. / А.В. Тарасов, А.А. Матрос // Матрос А. Історія Криворіжжя: сучасний погляд на історичні періоди, постаті та краєзнавчі дослідження.– Кривий Ріг, 2001.– С. 20–24.
***
Кашель Р. На хуторі біля Лозуватки // Заграва.– 1992.– № 8–11.
Мельник О. Наше минуле: за матеріалами архівних документів // Саксагань.– 2005.– № 2.– С. 6–12.
Соловйов В. Дума про Кривого Рога // Саксагань.– 2014.– №1–2.– С. 132–135.
Стеблина І. Козацький зимівник на території Кривого Рогу / І. Стеблина // Червоний гірник.– 2015.– 16 квіт.– С. 18.
Чубенко А. Криворіжжя козацьке: три паланки // Червоний гірник.– 2009.– 2 лип.– С. 20.
Чубенко А. Криворізька давня металургія: родзинки міського музею // Червоний гірник.– 2009.– 12 лют.– С. 20.
Шаповалова, Л. З історії запорозької пошти // Звезда-4.– 2014.– 17 апр.– С. 38.