Григорій Кравченко – льотчик-ас із Голубівки

Кравченко Григорій Пантелійович

  • 12 жовтня 1912 – 23 лютого 1943 |
  • Місце народження: с. Голубівка Новомосковського пов. Катеринославської губ. (Дніпропетровська обл.) |
  • військовий льотчик-винищувач, генерал-лейтенант авіації, учасник Другої світової війни, перший у СРСР двічі Герой Радянського Союзу

Уродженець села Голубівка Григорій Кравченко став знаменитим льотчиком-асом і наймолодшим у світі генералом авіації

Народився майбутній прославлений льотчик 12 жовтня 1912 р. у с. Голубівка Новомосковського повіту Катеринославської губернії в бідній селянській родині. В 1914 р., перед Першою світовою війною, в пошуках кращого життя багатодітна родина виїхала до с. Пахомівки Федорівської волості Павлодарського повіту Семипалатинської губернії. Але доля і тут не посміхнулася Кравченкам, бо вже в травні 1923 р. вони знову переїздять – на цей раз до с. Звериноголовське Курганської області (південний Урал). Саме тут Г.П. Кравченко в 1923 р. пішов навчатися до 4-річної початкової школи, по закінченні якої, в 1927 р. продовжив навчання в Школі селянської молоді. В 1930 р. Григорій Пантелійович стає студентом Пермського земельного технікуму, проте вже наступного року, сприйнявши  гасло: «Комсомолець, на літак!» зверненим особисто до нього, подає заяву про бажання служити в авіації. За спеціальним набором він був зарахований до першої військової школи пілотів ім. Мяснікова в Качі (Крим). Із Качинської школи і почався шлях в авіацію майбутнього героя. 

Завдяки своїм непересічним здібностям, наполегливості та відповідальності Кравченко на відмінно закінчив школу в 1932 р. і залишився при ній інструктором. У травні 1933 р. його направили в особливу авіабригаду під Москвою, де призначили командиром авіаційної ланки, а за рік перевели на службу в окремій авіаескадрильї особливого призначення. Молодого льотчика захоплювала робота випробувача нових моделей винищувачів І-15, І-15біс, І-16. У 1936 р. за виконання низки урядових завдань Григорій Пантелійович отримав свою першу державну нагороду – орден «Знак Пошани» та чергове підвищення по службі – військове звання старший лейтенант із призначенням командиром авіаційного загону. 

Бойове хрещення молодий, але вже досвідчений льотчик, прийняв у небі над Китаєм, куди він вирушив добровольцем у 1938 році, захищати від агресії японських мілітаристів країну, зв’язану з СРСР дружнім договором. Не без особливого захоплення Кравченко згадував свій перший бій: «Признаюсь, ожидая команду на боевой вылет, я волновался и по спине пробегали мурашки. Японские самолеты уже в воздухе. Они неслись нам навстречу… Огонь наших истребителей всюду настигал врага. Стреляю в хвост бомбардировщика, но он продолжает лететь… Нервы напряжены до крайности. Почему он не горит и не падает? Вот я у самого хвоста бомбардировщика. Жму на гашетки. Струей хлещут пули по баку бомбовоза. Огонь и дым охватил самолет Ура! Как будто конец…». 

І саме тут, перед лицем реального ворога, демонструючи виняткову майстерність пілотажу, сміливість і розсудливість, старший лейтенант Кравченко показав себе віртуозом повітряного бою, завоював повагу найдосвідченіших винищувачів. 14 листопада 1938 року указом Президії Верховної Ради СРСР він був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора та отримав позачергове військове звання майора. Про присвоєння йому найвищого почесного звання країни – Герой Радянського Союзу Кравченко почув по радіо напередодні 24-ї річниці Червоної армії, а вже 7 березня 1939 р. «всесоюзний староста» М.І. Калінін у Кремлі в урочистій обстановці вручив герою грамоту та найвищу нагороду країни – орден Леніна.

 Григорій Кравченко // http://soviet-aces-1936-53.ru/abc/k/kravchenkog.htmФото 2. // http://soviet-aces-1936-53.ru/abc/k/kravchenkog.htm
 

По поверненні з Китаю Г.П. Кравченко був призначенням на роботу в Науково-дослідний інститут Військово-повітряних сил. Тут безстрашному льотчику випала честь першим сісти за штурвал нового винищувача І-153 (конструктор М.М. Полікарпов). Але працювати в мирній обстановці довелося недовго. В травні 1939 року розгорівся новий військовий конфлікт із японськими агресорами – в районі річки Халхін-Гол був порушений кордон Монгольської республіки. І знову на захист сусідньої країни добровільно вирушили радянські льотчики, серед яких і майор Г.П. Кравченко зі своєю авіачастиною. Під Халхін-Голом 22 червня він приймає під командування 22-й винищувальний авіаційний полк. Тут Г.П. Кравченко виявив себе не лише вправним і відважним льотчиком, а й «високої культури командиром». За успішне виконання бойових завдань полк був нагороджений орденом Червоного Прапору, а 15-ти льотчикам, в числі яких і командир полку – було присвоєне звання Герой Радянського Союзу. Г.П. Кравченко (разом зі своїм бойовим товаришем, майором С.І. Грицевцем) став першим в СРСР двічі Героєм Радянського Союзу.

Із Дніпропетровської газети «Зоря» ми дізнаємося, що другою «Золотою зіркою» Г.П. Кравченко був нагороджений згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 серпня 1939 року «за зразкове виконання бойових завдань та видатний героїзм, проявлений при виконанні бойових завдань». У цьому ж указі зазначалося: «спорудити бронзовий бюст і встановити на постаменті на батьківщині нагороджуваних». 

http://soviet-aces-1936-53.ru/abc/k/kravchenkog.htm  Двічі Герой Г. Кравченко з земляками, с. Голубівка. Жовтень, 1939 р. // https://biography.wikireading.ru/297018

12 жовтня 1939 р. на запрошення земляків Г.П. Кравченко приїздить на батьківщину. На залізничному вокзалі м. Дніпропетровська керівниками області та міста був влаштований мітинг і урочиста зустріч герою, а наступного дня Г.П. Кравченко від’їхав до рідного села Голубівки. Для односельчан приїзд героя став справжнім святом. До села була запрошена бригада Української студії кінохроніки для зйомки короткометражної стрічки «На Батьківщині героя». Художник місцевої артілі ім. Чапаєва Петро Кравець написав кілька портретів Кравченка, якими прикрасили приміщення сільського клубу. Щоб побачити та почути дорогого гостя з усіх кінців села на мітинг і урочисту закладку фундаменту під бюст зійшлося понад 5 тисяч односельчан. Проте віддати гідну пошану вірному синові своєї країни ще за життя, мабуть, завадила Велика Вітчизняна війна – бронзовий бюст (скульптор П.Г. Кеніг) Г.П. Кравченка в рідному селі був встановлений лише в 1957 році. На високому постаменті – текст Указу Президії Верховної Ради СРСР про нагородження його другою медаллю «Золота зірка».

З початком радянсько-фінської війни, в грудні 1939 р. Г.П. Кравченко був призначений командиром особливої авіагрупи. В розпалі військових дій за зразкове виконання бойових завдань і виявлені при цьому доблесть і мужність він був нагороджений орденом Червоного Прапору, а по закінченні війни – призначений командиром авіабригади Прибалтійського Особливого Військового округу. За уміле керівництво в квітні 1940 р. йому присвоєне звання комдива, а 5 травня, згідно указу Президії Верховної Ради СРСР про введення генеральських звань для всіх родів військ, Кравченко в числі багатьох талановитих радянських воєначальників став генерал-лейтенантом авіації. Йому йшов 28-й рік. В жодній армії світу не було такого молодого авіаційного генерала. Незважаючи на стрімкий зліт по службовій сходинці, Г.П. Кравченко не зупинявся на досягнутому, прагнув до вдосконалення своїх навичків і знань. Підтвердженням цьому є те, що 20 червня 1941 р. він успішно закінчив курси при Академії Генштабу РСЧА і був зарахований слухачем Академії. Проте навчатися йому вже не довелося – спалахнула Друга світова війна, в перший же день якої Кравченко відбув у розпорядження командуючого Військово-повітряних сил Білоруського округу, де був призначений командиром 11-ї змішаної авіадивізії на Західному фронті (з 19 серпня – на Брянському). У березні-травні 1942 р. командував Ударною групою № 8 Ставки Верховного Головнокомандування, а 20 травня переведений в розпорядження Головного Управління ВПС для участі в формуванні авіаційних дивізій. Молодому генерал-лейтенанту доручили сформувати в районі Москви 215-ту винищувальну авідивізію, яку він і очолив з 24 серпня 1942 р. До 1 січня 1943 р. дивізія Г.П. Кравченка в складі 2-го винищувального корпусу воювала на Калінінському фронті а потім передислокувалася на Волховський фронт. За уміле керівництво авіаційною дивізією указом від 22 лютого 1943 Г.П. Кравченко був нагороджений орденом Вітчизняної Війни ІІ ступеню, а наступного дня вилетів до Ленінграду на нараду. Проте до місця призначення не прибув – пролітаючи над Синявськими висотами відважний командир кинувся на допомогу радянським льотчикам, які вели бій із переважаючим ворогом. Це був його останній бій. 

Прах Г.П. Кравченка похований в Москві в Кремлівській стіні. В 1955 році, Указом Міністерства оборони СРСР № 176 від 31.10, Г.П. Кравченко зачислений навічно до списків 3-ї ескадрильї 22-го винищувального авіаційного полку.

 

Створено: 18.09.2018.
Редакція від 18.09.2018.
Дмитро Романчук
Бібліографія:

Золотые звезды: Книга о дважды Героях и Героях Советского Союза, уроженцах Днепропетровщины.– Днепропетровск: Промінь,1967.– С. 27–30.
И генерал, и рядовой: Очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Днепропетровской области.– Днепропетровск: Промінь, 1983.– С. 15–21.
Романчук Д. Григорій Пантелійович Кравченко // Моє Придніпров’я: Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2012 рік: у 2-х ч. / упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2011.– Ч. 2: II півріччя.– С. 80–82.
Хойнацька Л.М. Кравченко Григорій Пантелійович // Енциклопедія історії України: у 10 т. / гол. редкол. В.А. Смолій.– К.: Наукова думка, 2008.– Т. 5: Кон- Кю.– С. 273: фот.
* * *
Григорий Пантелеевич Кравченко // Патріот Придніпров'я.– 2012.– № 17 (13.09).– С. 3
Карамзина В. Сокол из Голубовки // Зоря.– 2012.– № 116 (9.11).– С. 12.
Лопуга М. Голубівка – колиска льотчиків // Вісті села.– 2010.– № 10 (29.10).– С. 3.
Наши земляки-Герои Советского Союза // Естафета.– 2013.– № 3.– С. 3.
Первый дважды Герой Советского Союза // Зоря.– 2014.– № 15 (28.02).– С. 9: фот.
Славный А. И. Кто отнял у школы имя Героя? // Правда Приднепровья.– 2012.– № 40 (5.10).– C. 2.