Катерина Кравченко: прагну бути почутою

Кравченко Катерина

Україна, Дніпропетровська область

  • 24 квітня 1988 |
  • Місце народження: м. Кам’янське Дніпропетровської обл. |
  • Письменниця.

Молода авторка з м. Кам’янського про себе і свою творчість.

Інтерв'ю з талановитою авторкою із м. Кам’янське

– Розкажи, будь ласка про себе: де ти народилася, родина, навчання.

– Я народилася у промисловому місті в самому серці Дніпропетровської області. Мої батьки були звичайними робітниками, які працювали на одному з хімічних і вагонобудівних підприємств міста. Вони виховували мене і молодшу сестру. Читати я навчилась у 4 роки. Мабуть, любов до читання у мене від батька, який, так само як і я, полюбляє цю справу.

Так сталося, що після 9 класів я не захотіла лишатись у школі і вступила до Металургійного коледжу, про що не шкодую, адже коледж дав мені не лише освіту, а й вірних друзів і деякий життєвий досвід.

Виявилося, що після закінчення коледжу, навіть з відзнакою, знайти роботу для юної дівчини-металурга не так просто, тому батьки сказали, якщо так сталося, то щоб я вступала до університету на денну форму навчання. Так би мовити, прогодуємо, а ти, головне, навчайся. Тож я вступила до університету на ту ж саму спеціальність, якої навчалася у коледжі. Отримала диплом магістра. Потім була ще й аспірантура, проте до захисту дисертації справа так і не дійшла. Але то вже інша історія.

– Хто ти за професією?

– Металург. Моя спеціальність – обробка металів тиском. А зараз ще й навчаюся на курсах FrontEnd-розробки сайтів.

– Як почала писати?

– Писати почала років у 9–10 років. Що стало поштовхом, точно сказати не можу. Та, мабуть, що звичайні підліткові хвилювання, складні стосунки з оточуючими. А перші літературні спроби були способом виразити себе, позбавитися внутрішнього сум’яття.

– Що легше пишеться – проза чи поезія?

– Особисто для мене – проза. У моєму творчому доробку є вірші, але з роками я пишу їх все менше. Якщо чесно, вже понад два роки з-під мого «пера» виходять тільки оповідання. У сумці лежить рукопис з віршем, який почала, але після смерті матері він так і лишився недописаним. Може, колись і закінчу його, а може й ні, бо у всього свій час. За останні кілька років багато що змінилося.

– Яка людина найбільше змінила твоє  життя?

– Важке питання. Напевно, Марія Дружко. Бо колись вона не просто  стала моєю подругою, а й повірила у мої можливості як автора і показала шлях у професійну літературу.

– Що для тебе VivArt?

– Без перебільшення – спосіб життя. Це проактивна позиція, літературне самовираження, бажання не просто щось писати, а нести людям слово, яке матиме глибину і якийсь сенс.

– Література є важливою частиною твого життя. Яка головна мотивація у всіх письменників або твоя особисто?

– Особисто я мрію про Нобелівську премію в галузі літератури. :) А якщо серйозно, то, мабуть, як і кожний письменник, прагну бути почутою. У коловороті життя цього інколи дуже не вистачає. І якщо мої слова примусять когось на мить замислитися про себе, про свої вчинки, коли хтось знайде у них своє відображення, відчує, що він не сам-на-сам зі своїми страхами, і якщо вони допоможуть не згаснути теплу всередині кожного з нас, я не дарма пишу. 

– Як давно ти пишеш і коли вперше повірила у себе?

– Перші літературні спроси були років у 9–10. Але по-справжньому серйозно я почала ставитися до цього з 17 років, коли у моєму житті з’явився VivArt. Саме тоді я зустріла однодумців, сталися перші публікації, перемоги, які також допомогли повірити в себе як у автора.

– Розкажи про ідею твоєї  першої книги.

– Моїм першим прозовим твором був роман про дівчину-підлітка, яка переживає складні стосунки з однолітками і зустрічає перше кохання. Але він так і залишився недописаним. Що й не дивно, бо коли я його писала, мені було 11 років. Може, колись знову підніму цю тему і напишу роман наново. Не знаю. А якщо казати про видані книги, то першою була збірка «Фантазія втечі», до якої увійшли вірші та фантастичні оповідання. Це був пошук себе у мінливому сьогоденні. Ця книга про особливе і, водночас, про кожного з нас, про те, що хвилює – кохання, соціальна нерівність, патріотизм.

– Чого ніколи не буде у твоїй творчості?

– Важко сказати, та й не хочу загадувати. Але є намагаюсь всіляко уникати у своїх творах політики, бо вона того не варта, та я й не маю права агітувати за будь-кого або проти. Також проти зайвого насилля у літературі – я проти жорстокості, і не хочу поливати свого читача брудом. Навіть, якщо героя твору треба вбити (сподіваюсь, мої герої мене за це пробачать), вважаю зайвим це смакувати і подавати як щось естетичне і красиве.

– Звідки ти черпаєш ідеї?

– З повсякденного життя. Натхнення поруч з кожним із нас. Треба просто не закриватися всередині себе, а вилізти зі шкаралупи і озирнутися по сторонах.

– Є щось незвичайне під час твого процесу написання книг?

– Якщо чесно, то ні. Я не надто забобонна. Або просто ще не придумала собі якогось ритуалу. Хіба що комусь може здатися незвичним, що я досі пишу на папері, а вже потім переношу свої твори на комп’ютер.

– Який вигляд має твій творчий процес – ти працюєш у визначені години чи коли приходить натхнення?

– Це залежить від того, що саме я пишу. Вірш – це емоція, її потрібно відчути і спіймати натхнення. Бо коли ця емоція спаде, то римувати буде важко. Хоча у мене бували випадки, що дописати не встигала, і за продовження вірша бралась іншим разом, тож доводилося намагатись відродити ту емоцію, знову її відчути, щоб завершити поезію. Тоді продовження вірша виходило більш раціональним, ніж початок. А от проза інакша, тим паче, якщо це хоча б відносно об’ємний твір, а не етюд із декількох абзаців. Ти пишеш день за днем, вивільняєш час у своєму щільному графіку. Намагаєшся не заплутатися у героях – їхньому зовнішньому вигляді, характері, поведінці, хронології подій. Бо навіть якщо є план, все одно творчий процес може кудись занести і треба бути обережним «на поворотах». Пишучи прозу, я ставлюся до цього певною мірю як до роботи – логічно і зважено.

– Який текст тобі було найважче писати? Чому?

– Не знаю. Але буває, що один твір дається легше, а інший важче. Неодноразово кидала писати тексти і, бувало, продовжувала їх через деякий час, коли твір дозрівав всередині. Могла пізніше почати писати наново. Кожному твору свій час.

– Чому ти навчилася, пишучи книжки?

– Я ближче познайомилася з собою. А це допомогло сприйняти себе такою, яка я є – як зі своїми гарними якостями, так і недоліками. Себе справжню, яка вміє любити і нервувати, бути турботливою, а інколи нестерпною. Але залишається справжньою.

– Що порадиш письменникам-початківцям?

– Не здаватися і вірити в себе. Бо якщо Бог дав вам хист до літератури, отже, так треба було. Я вірю, що слово здатне змінити світ на краще. Може так статися, що треба написати мільйон аркушів заради одного речення, яке вплине на світ. І не забувайте, що треба багато читати і розвиватися, бо поганий той письменник, який вважає, що всьому навчився і рости нікуди.

– Твої улюблені книги?

– Мені подобаються багато книг різних авторів – Стівена Кінга, Роберта Хайнлайна, Франка Тільє та інших. Не обходжу стороною і українських авторів, серед яких Олесь Гончар, Павло Загребельний.

– Яке твоє життєве кредо?

– Важке питання. Якщо чесно, не задумувалася над цим. Але вважаю, що буде новий день. І буде сонце. Попри все воно вийде і осяє шлях кожного з нас. Потрібно вірити.

– Як змінилася роль письменника у ХХІ столітті?

– Новий час, нова ера кидають нові виклики, але, в цілому, роль письменника незмінна – достукатися і донести слово.

– У чому, на твою думку, найбільша відповідальність письменника у наш час?

– Відповідальність письменника завжди була за кожне написане і потім прочитане чи опубліковане слово. Бо саме автор відповідальний за те, що несуть його тексти і яке зерно вони здатні посіяти в людських душах. Як би банально це не звучало, але ми пам’ятаємо ще з Біблії, що спочатку було слово. І його сила величезна, бо все у світі починається саме зі слова.

– Чого в літературі має бути більше – правди чи вигадки?

– У всьому має бути баланс. Для правди є документальна література, для вигадки – художня. Втім, у будь-якій вигадці є частка правди, адже так чи інакше її пишуть люди зі свого життя, досвіду, почуттів.

– Чи втратить література своє значення у час нових інформаційних технологій?

– Ні. Потреба читачів у тому, щоб читати, а письменників писати – залишиться. Інша річ, що ми все більше від паперових книжок переходимо до аудіо чи електронних, але це просто трансформація. Сама ж література залишається собою.

– Чи може слово змінити щось в умовах війни?

– Вважаю, може. Можливо, це трохи наївно, але я вірю, що коли говорити про жахіття війни, потребу миру, то врешті-решт нас почують, і ця війна закінчиться чи, принаймні, вдасться достукатися до людей, яким під силу вплинути на її швидше завершення. А також сподіваюсь, що людство врешті-решт зробить висновки і всі війни колись закінчаться миром на всій землі.

– Три книги, які ти прочитала останнім часом і хотіла б обов’язково порадити іншим?

– Збірка оповідань Макса Кідрука «Заради майбутнього», серія книг Ренсома Ріггза «Дім дивних дітей», зараз читаю третю книгу – Джон Маррс «The One. Єдиний».

– Твої творчі плани?

– Як вже писала вище, мрію отримати Нобелівську премію в літературі. :) Але якщо казати про ближчі плани, то видати третю збірку оповідань. Бо спочатку пішла на комп’ютерні курси, потім почалася війна, і плани трохи змістились у часі. Але я від них не відступаю. Лежить і чекає оповідання, яке вже хочеться дописати.

– Що побажаєш нашим читачам?

– Миру, бо зараз це найважливіше для всіх нас. А також бажаю  розвиватися і займатися тим, що приносить задоволення, до чого є хист, бо це дуже важливо для досягнення щастя.

Тетяна Дороніна
Бібліографія:

Кравченко К. Спалах.– Дніпро: Журфонд.– 2019.– 112 с.
Кравченко К. Фантазія втечі: Поезія. Проза.– Дніпропетровськ: Ліра, 2010.– 68 с.
Кравченко К. Проза // Антологія сучасної новелістики та лірики України.‒ 2015–2016.– С. 276–285.
Кравченко К. Проза // Барви: збірка поезії та прози переможців і фіналістів конкурсу «Молода муза-2011».– Дніпропетровськ: Пороги, 2011.– С. 69–81.
Кравченко К. Поезія // Віддзеркалення небес: збірка поезії та прози фіналістів конкурсу «Молода муза».– Дніпропетровськ: Пороги, 2010.– С. 85–92.
Кравченко К. Ліфт // #Рак_боятись_не_можна: літературний альманах.– Кам’янське, 2021.– С. 59–72.
Кравченко К. Проза // Світанкова палітра: збірник віршів та прози.– Дніпропетровськ: Пороги, 2012.– С. 166–168.
Кравченко К. Публіцистика // Січеславці ‒ про Багряного: художньо-публіцистичний збірник, 2006.– С. 10–11.
Кравченко К. Сповідь переселенки // Степова Еллада: альманах письменників Придніпров’я.– Дніпро: Журфонд, 2018.– С. 14–217.
Кравченко К. Вірші // У вирі дум і почуттів: збірка поезії і прози учасників конкурсу «Молода муза Придніпров’я».– Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2008.– С. 23–26.
Кравченко К. Проза // Український фантастичний оглядач (УФО).– 2009.– №2.– С. 33–39.
Кравченко К. Мільйони кілометрів мовчання // ArtTerrapiYa: літературний альманах.– Кам’янське, 2021.– С. 50–59.
Кравченко К. Поезія // VivArt: літературний альманах.– №1.– Кам’янське: Видавничий дім «Андрій», 2006.– С. 3–25.
Кравченко К. Поезія // VivArt: літературний альманах.– №2.– Кам’янське: Видавничий дім «Андрій», 2007.–С. 14–19.
Кравченко К. Проза // VivArt: літературний альманах.– №3.– Кам’янське: Видавничий дім «Андрій», 2007.– С. 70–92.
Створено: 25.07.2022
Редакція від 28.07.2022