Генерал Микола Капустянський

Капустянський Микола Олександрович

  • 30 березня 1881 – 19 лютого 1969 |
  • Місце народження: с. Чумаки Томаківського р-ну Дніпропетровської обл. |
  • український військовий і політичний діяч, генерал-хорунжий армії УНР, один із засновників і визначний діяч ОУН

Микола Капустянський, видатний український військовий і політичний діяч, один із засновників і керівників ОУН, відомий у світі та невідомий серед земляків.

За одними даними, він народився 5 лютого 1880 р., за іншими – 30 березня 1881 р. у с. Чумаки Томаківського району Катеринославської губернії (за 30 км від острова Хортиця) в родині священика і був десятою дитиною з 11 синів. Освіту отримав у Катеринославській Духовній семінарії, але це не стало початком його духовної кар’єри. Він обрав військову службу і став вільнонайманим 134-го Феодосійського піхотного полку, який з II половини ХIХ століття був розквартирований у різних частинах міста Катеринослава.

Першу військову нагороду отримав за участь у російсько-японській війні 1904–1905 рр. у складі 8-го Східно-Сибірського стрілецького полку.

У 1912 році закінчує Імператорську Миколаївську військову академію (до 1909 р. – Генштабу) у м. Санкт-Петербурзі, яка на той час була престижним головним військовим закладом із підготовки командирів і фахівців штабної служби. За жеребкуванням йому дісталася малодосліджена тема дипломної роботи «Авіаційна військова розвідка», за яку він отримав високу оцінку (11,5 балів). Як один із найкращих випускників за успішне закінчення Академії був нагороджений орденом Св. Анни (III ст.).

За успіхи в навчанні, на його прохання, наказом Генштабу № 27, в 1913 році призначається командиром роти 105-го піхотного Оренбурзького полку (Вільно), в якому він служив підпоручником після закінчення Одеського піхотного училища (1904 р.). Читає лекції з військової тематики у Віленському військовому училищі.

Штаб V стрілецької бригади російської армії. Третій зліва в першому ряду – М.О. Капустянський. 14 жовтня 1915 р. // https://uk.wikipedia.org/wiki/Капустянський_Микола_Олександрович

З початком Першої Світової війни (1914 р.) він – старший ад’ютант у Штабі 5-ї стрілецької бригади. Згодом був нагороджений Георгіївською зброєю. В 1915–1916 рр. на штабних посадах виконував особливі доручення при 21-му та 3-му армійських корпусах, де виявив себе хоробрим офіцером і був нагороджений орденами Св. Анни IV ступеня та Св. Володимира. На початку 1917 р. підполковник, начальник штабу 173-ї піхотної дивізії, отримує чергове військове звання – полковника.

У 1917 р. із прибуттям в Україну (за власним бажанням) із Північного фронту бере участь у процесі українізації військових частин в Російській армії – 34-му армійському корпусі генерала П. Скоропадського. Стає його помічником у створенні Першого Українського корпусу (переформованого з 34-го) і призначається начальником штабу 1-ї дивізії. В листопаді-грудні 1917 року під його безпосереднім командуванням дивізія у складі частин корпусу не пропустила на Київ збільшовизований 2-й гвардійський корпус, роззброїла 34-й Вітебський полк, завдала більшовикам значних втрат під Старокостянтиновом, Жмеринкою, Бердичевом. «Ліпші операції, що були проведені корпусом у боротьбі з більшовиками складені підполковником Капустянським» – зазначав старший ад’ютант штабу 4-ї дивізії М. Середа.

У 1918 р. – начальник штабу Північно-Західного фронту, створеного для боротьби з більшовиками. Працював у Генштабі армії УНР, потім Української Держави. Став співавтором законодавчих актів – Закону про проходження служби старшинами Генерального штабу Української держави та інші. У новоствореному Воєнно-науковому комітеті при Генштабі під керівництвом В. Сінклера розробляв армійські статути,  навчальні посібники для старшини.

За доби Директорії виконував обов’язки Головнокомандувача з військових операцій. Влітку 1919 р. обіймав посаду помічника начальника 1-ї (оперативної) управи штабу армії УНР, потім начальника оперативного відділу об’єднаних армій УНР та УГА. Він брав участь у розробці плану наступальної Київської операції (6–31 серпня) і здійсненні серпневого 1919 р.  наступу на Київ двох  армій суверенних держав – УНР і ЗУНР, що призвело до визволення майже всієї Правобережної України та Києва від більшовиків.

У 1920 р. Капустянський – генерал-квартирмейстер штабу Діючої армії УНР підвищений у званні до генерал-хорунжого.

 Книга М. Капустянського // http://elib.nplu.org/view.html?id=9009Генерал Микола Капустянський. Фото. 1950-ті рр. // io.ua/34529933p

У 1921 р. інтернований на території Польщі в таборі Ланцут, керував військовим вишколом старшин армії УНР у Кашинській школі старшин. Інтернована армія навіть у таборах продовжувала вишкіл старшин і козаків, готуючись до майбутніх змагань за волю України. Капустянський одним із перших українських військових усвідомив важливість і необхідність проведення досліджень і опису військових операцій українських визвольних змагань 1917–1921 рр. Його фундаментальна праця  «Похід українських армій на Київ-Одесу у 1919 р.»  витримала декілька видань (1921–1922 рр., 1936 р., 1946 та 2004 рр.). Саме з цієї книги ми дізнаємося про існування у складі армії УНР єдиного полку з подвійною назвою «Січових Стрільців – Вільних козаків» на чолі з Р.І. Самокишем. Він був сформований із галицьких вояків – Січових стрільців та катеринославських козаків, які 1-го січня 1919 витіснили махново-більшовицькі війська з м. Катеринослава і вдруге відновили владу Директорії.

 Він був одним із засновників Українського наукового товариства в Парижі, співзасновником першого воєнно-літературного журналу українського зарубіжжя «Табор», де публікувалися праці істориків УГА і армії УНР. Став одним із перших військових істориків українського зарубіжжя, які в складних умовах інтернування та еміграції заклали основи історіографії української національно-демократичної революції 1917–1921 рр.

З 1923 р. проживав у Парижі і був обраний головою Української громади у Франції, при якій діяло товариство колишніх вояків армії УНР. Після смерті Головного Отамана С. Петлюри тісно співпрацював з Є. Коновальцем (колишній командир Січових стрільців). У 1926 р. став одним із провідних діячів Української Військової організації, яка ставила метою своєї діяльності боротьбу за відновлення незалежності та соборності України.

Саме від цієї організації  він був представником на 1-му Конгресі українських націоналістів (28 січня – 3 лютого 1929 р.). Тут обраний заступником голови Президії Конгресу. Конгресом ОУН була ухвалена Військова доктрина на підставі рефератів Є. Коновальця «Військова справа», М. Капустянського «Військова політика України» та його доповіді на пленарному засіданні «Військова справа».

Перший Конґрес Українських Націоналістів у Відні, 1929 рік. У першому ряду третій зліва направо – Микола Капустянський // https://uk.wikipedia.org/wiki/Капустянський_Микола_Олександрович

Стає керівником Військової референтури проводу українських націоналістів (ПУН). Розробляє основні програмні засади ОУН у галузі військового будівництва в Україні на різних етапах її існування: в умовах бездержавності, Української революції, незалежності. Створені ним філії референтури у Відні, Гданську, Берліні розгорнули широкомасштабну діяльність. 

У 1931 р. під його керівництвом було розроблено програму «Загальний військовий вишкіл» для колишніх старшин армій УНР і УГА неподалік Данціга (м. Гданськ, Польша), надруковано в Парижі у 1931–1932 рр., низку брошур під спільною назвою «Військове знання».

У 1935 р. як представник ОУН і відомий воєначальник за дорученням голови ОУН Є. Коновальця здійснює тривалу поїздку до США і Канади. Своїми доповідями та промовами з приводу завдань українського національного руху сприяв поширенню і створенню філій українських націоналістичних організацій, зміцненню зв’язків Української стрілецької громади у Канаді з місцевими віддаленими організаціями. Перебуваючи у Канаді, він написав працю «Українська збройна сила і українська національна революція» (1936 р.), у якій відтворив ґенезу українського війська від доби Б. Хмельницького до часів визвольних змагань 1917–1921 рр. Капустянський на відміну від інших істориків вважав виправданим військовий союз Хмельницького з Москвою у тій складній геополітичній ситуації. 

У 1938 р. редагує військово-науковий збірник «Війна та техніка», в якому крім своїх статей розміщає розробки українських фахівців із військових питань. У серпні 1939 р. – учасник ІІ Великого збору ОУН у Римі (Італія), після розколу в організації належав до мельниківського крила ОУН(М). Але він ніколи не був прихильником обраного А. Мельником курсу на співпрацю з Німеччиною, що видно з матеріалів і спогадів діячів стосовно розколу ОУН (1940 р.). Увійшов до нового складу проводу ОУН знову як керівник Військової референтури. Безперечно, це є свідченням авторитету і визнанням його заслуг у націоналістичному середовищі. Очолює військовий штаб проводу ОУН, який у квітні 1940 року перебирається до Кракова.

Зусиллями Капустянського було скликано у березні 1941 року з’їзд українських комбатантів – військових ветеранів, більшість учасників якого були колишніми старшинами армії УНР та УГА. На нараді (29 червня) представників 4-х найбільших центрів української військової еміграції – Берліна, Праги, Варшави та Кракова під його головуванням одноголосно було вирішено створити Українську генеральну раду комбатантів. Він очолив її новостворену військово-історичну секцію.

На початку серпня 1941 року, за одними даними він напівлегально дістався до Львова, за іншими – у складі «похідних» груп ОУН прибув до України. Був обраний третім заступником (з військових справ) голови Української Національної Ради, створеної у Києві прибічниками А. Мельника. Провів нараду з членами київської організації ОУН, на якій роз’яснював сучасну політичну лінію ПУН, рішення організації про перехід до підпільної боротьби проти гітлерівців.  З членами організації заснував Українське військове товариство ім. гетьмана Полуботка, до якого увійшли вояки колишніх українських армій та націоналістично налаштовані українці, що не хотіли воювати у Червоній армії. Очолив новостворений Інститут студій Української визвольної боротьби реорганізованої Академії наук України. 

У 194Микола Капустянський // https://uk.wikipedia.org/wiki/Капустянський_Микола_Олександрович2 р., разом з іншими активними членами ОУН (М), серед яких була О. Теліга, причетних до видання часопису «Українське слово» був заарештований гестапо. Завдяки заходам колишнього командира 7-ї Львівської бригади УГА, яка брала участь у Київській операції 1919 р., полковника абверу Альфреда Бізанца був звільнений

Після Другої світової війни продовжував громадсько-політичну діяльність у проводі ОУН. Учасник третіх (1947), четвертих (1955), п’ятих (1964) Великих зборів ОУН(М), на першому з них його було обрано довічним членом проводу ОУН. В 1948 р. призначається військовим міністром уряду УНР в еміграції. На V Великому зборі був одноголосно обраний головою Сенату Українського націоналістичного руху.

У 1958 р. М. Капустянський вдруге відвідав українців Канади. Його тепло зустрічали представники кількох поколінь української еміграції, для яких генерал уособлював борців Української Народної Республіки, УВО і ОУН. За свою довгу бойову та політичну діяльність був нагороджений президентом УНР в екзилі орденом (Хрест) Симона Петлюри, Колегією Старшин – пропам’ятною воєнною відзнакою УГА (Галицьким хрестом), Головною Управою Української Стрілецької Громади в Канаді – Українським  Комбатанським хрестом.
Помер у Мюнхені 19 лютого 1969 р. у ранзі генерал-полковника, присвоєного урядом УНР в екзилі. Поховали його на українській дільниці мюнхенського цвинтаря Вальдфрідгоф. На вшанування пам’яті М. Капустянського в одній зі статей було написано: «Пам’ять всіма любленого і високоціненого вже покійного Генерала назавжди житиме між нами і залишиться в нашому народі вічною, як довго житиме наш український народ. Віримо, що його тлінні останки будуть колись перенесені до вільної столиці України – Києва». 

У своєму заповіті він написав: «Коли Господь Бог прибере мене до себе – то і урочистості мого погребу, думаю, повинні носить будуючий, а не сумний і тужливий характер. Бо ж ховатимете …вояка-націоналіста-революціонера, що відійшов у засвіт з вірою у наше світле завтра». 

 

Опубліковано: 08.10.2018
Тетяна Цимлякова
Бібліографія:

Капустянський М. Похiд Українських Армiй на Київ-Одесу в 1910 роцi: Короткий воєнно-iсторичний огляд: Кн. перша (Ч. I, II).– Вид. 2-ге.– Мюнхен: В-во «Хвильового», 1946.– 110 с.
* * *
Кучерук О. Генерал Микола Капустянський – славний син Січеславщини // Хроніка 2000. Дніпропетровськ: виміри історичної долі: Український культурологічний альманах.– К.: Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2007.– Вип. 73.– С. 521–531.
Цимлякова Т. Генерал Микола Капустянський // Моє Придніпров’я: календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2011 рік. І півріччя: бібліограф. покажчик / упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010.– С. 92–95: фот.
* * *
Заєць В. До 125-річчя з дня народження Миколи Капустянського // Нація і Держава.– 2004.– 26 лип.
Кордуба Ф. Генерал-полковник Микола Капустянський на службі народу // Вісті комбатанта.– 2009.– 19 груд.
Кучерук О. Жодний день не втрачений для України [Текст] / Кучерук О. // Пам’ять століть.– 2006.– №3/4.– C. 125–132.
Чабан М. Чумаки. На перехрестях шляхів і доль // Зоря.– 2015.– 8 лип.– (№ 51).– С. 18: фот.
* * *
Капустянський М. Похід українських армій на Київ-Одесу (короткий воєнно-історичний огляд) // http://exlibris.org.ua/kapustianski/
Капустянський Микола Олександрович // http://uk.wikipedia.org/wiki
Кордуба Ф. Генерал-полковник Микола Капустянський на службі народу // http://komb-a-ingwar.blogspot.com/2009/12/blog-post_19.html
Кучерук О. Слово, звернене до українців Микола Капустянський і «Українське слово»1941 року // http://www.ukrslovo.com.ua/work/archive/2006/04/23.html
Сьогодні народився один із засновників ОУН – Микола Капустянський // http://forum.fraza.ua/read.php?1,110199