«Стій, душа й рука Сіркові з нами!» Легенди про Івана Сірка

«Стій, душа й рука Сіркові з нами!» Легенди про Івана Сірка

Україна, Дніпропетровська область

Видатного українського полководця Івана Сірка називали характерником. Про нього складено безліч легенд, багато з яких записано на Придніпров’ї.

«Стій, душа й рука Сіркові з нами!»
Легенди про Івана Сірка


Іван Сірко – реальна історична особа, видатний український полководець, який протягом життя провів 55 битв і жодної не програв. Але його особистість оповита легендами настільки, що в народній свідомості він перетворився мало чи не на казкового персонажа. Пропонуємо добірку легенд про відомого українського характерника.

Народжений із зубами

Та й мав же клопоту з сином шляхтич Половець! Ледве немовля народилося, баба-повитуха заголосила, а мати знепритомніла. Піп, який зайшов охрестити хлопчика, відмовився брати його на руки, а лише перехрестив здалеку і втік. І було чого лякатися, адже дитя народилося з зубами! А всім же відомо – що така дитина в майбутньому стане вбивцею. 

Чутка про незвичайне немовля швидко облетіла село. Налякані селяни радили батькам позбутися дитини, та батько виніс малого до натовпу і сказав:

– Люди добрі, в кого з вас підніметься рука на Боже створіння? А, може, Господь навмисне знак послав? Виросте, та й гризтиме ворогів.

 На тому і розійшлися. 

Хлопчик зростав хворобливим і мовчазним. Із ним весь час коїлися щось дивне: то глечик упаде і розіб’ється лише від його погляду, то молоко скисне…  І собаки сільські його боялися, не чіпали. І все він про щось думав, усе тікав від однолітків, никав на самоті по лісу. От і на Івана Купала проти ночі якось побрів у лісові хащі. Чи цвіт папороті шукав, який скарби відкриває? Раптом у темряві щось дуже з силою штовхнуло його, Іванко закричав і вчепився в нападника. А коли отямився і розчепив пальці, у місячному світлі побачив мертву вовчицю. Біля неї скавуліло вовченя. 

Після того випадку Іван перестав хворіти, а в селі його стали побоюватись. Сусіди забороняли своїм дітям гратися з хлопцем, а поміж собою називали його «чортовим сином». Аякже – зустрічався з самим чортом! Це нечистий наділив його страшною силою, бо ж хіба може людська дитина та голими руками задушити вовка. І мале вовченя біля нього крутиться, з рук їсть, а хлопець із ним розмовляє... А позаяк Іванко кликав свого друга Сірком, то скоро і самого хлопця так називати стали. А незабаром і перевертнем оголосили, вовкулакою. 

Не схотіли люди на селі жити поруч із чаклуном. Тому старий Половець сказав синові:

– Йди, Іванку, у світ. Може, до козаків пристанеш, та й буде з тебе характерник. 

http://www.artgallery.zp.ua/v/vyst+archiv/vyst+2013/vyst+Forosteckych/15.jpg.htmlhttps://uamodna.com/articles/otaman-sirko-netypova-biografiya/

Превеликий характерник

Кошовий Сірко був превеликий характерник! Було, хто б не задумав воювати з ним – він уже й знає: зараз і військо збирає, і списи точить, і ратища готує. Недаром його турки прозвали шайтаном.

Запорожці, поки орудував ними Сірко, нікого не боялись, бо його ніяка сила не могла перемогти.

До Сірка, кажуть, наші люди платили ляхам подать: третя гуска, третій віл, третій кінь, хліб. Всього третя частина. Як став Сірко кошовим, зараз же і зладнався з королем польським.

– Ну, – каже, – ваше величество, хоч биться, хоч мириться, а третьої частини панам давать не будемо!

– Як знаєш, – каже король. – То діється не по моєму приказу.

Зібрав Сірко запорожців і п'ятнадцять тисяч турків та й погнав ляхів з України. Догнав до Случі і каже:

– Оце, ляше, по Случ твоє, а це наше. Ті ляхи піймали тоді свого короля і заслали на морський острів.

– Оце тобі, – кажуть, – за те, що якшався з Сірком.  

Записав Я.П. Новицький 1895 р. у м. Нікополі Катеринославської губернії від Ф.І. Потурая. 

 Художник Наталя Павлусенко // http://nikvesti.com/news/culture/116508Портрет Івана Сірка. Художник Віталій Шупляк. ://tsikave.ostriv.in.ua/publication/code-5A6D62E6932D1/list-172F3738327

Як Сірко переміг татар

Давно-давно це було, ще за запорожців та за кошового Сірка. Пройшло років чимало, як жив Сірко і як його не стало, а слава про нього і не пройшла, і не пропала. Він був для ворогів страшний і сердитий, а, напроти, для християн був дуже добрий і милостивий.

Одного разу запорожці пішли з Сірком у похід, а татари прочули про те та одразу й побігли на Січ і почали там хазяйнувати. Як хотіли, так і хазяйнували: усіх православних християн забрали та й повели у полон. А вони, бідні, не хочуть іти та плачуть і ридають так, що аж земля стогне. А татари на плач не вдаряють та нагайками їх підганяють.

Як ось прочув про те кошовий Сірко. Зараз зібрав своїх козаків – та в погоню за татарами: визволяти православних людей. Та летить, як птиця. Добіг близько до татар; бачить, що їх дуже багато, а козаків дуже мало – і давай хитрити. Спинив свого коня і крикнув на козаків:

–  А стійте, братця! Підождіть, не ворушіться!

Тоді зіскочив з коня, дав його другому козакові, а сам кувирдь – та й зробився хортом і побіг до татар.

Татари бачать: хорт, красивий такий! Подобався він їм. Узяли вони його, нагодували. Звик ото той хорт.

Як стали ті татари відпочивати, то той хорт поробив їм так, що вони всі поснули. Тоді він назад до козаків та знову кувирдь – і зробився чоловіком! Кинувся тоді з козаками до татар, усіх їх вирубав, а християн вернув назад.

Християни дуже дякували Сіркові і пішли собі щасливо додому. А Сірко з своїми козаками став гуляти по-старому. 

Записав Д.І. Яворницький на поч. XX ст. у с. Капулівці Катеринославської губернії від Ф. Добруна. 

https://uamodna.com/articles/otaman-sirko-netypova-biografiya/https://myukraine.org.ua/ivan-sirko/

Як Сірко умирав

Сірко – це кошовий такий. Він такий був, що дещо знав. Оце бувало вийде із куреня та й гука на свого хлопця: «Ану, хлопче, возьми пістоль, стань там та стріляй мені в руку!» Той хлопець возьме пістоль та тільки бух! йому в руку. А він візьме в руку кулю, здаве її та назад і кине. 

Вони, ті запорожці, всі були знайовиті... Сірко три рази умирав у сімдесятих годах, а всього йому 210 годів. Він як умира було, то й каже: «Оце вам три пузирки з водою. Першим пузирком сприснете – оживу; другим пузирком сприснете – стану дивиться; а третім сприснете – устану і піду у тридцяти годах».

Тоді трави такі сильні були; ото і вода зроблена була із таких трав. Так як умре, то його клали у гній і на треті сутки одгрібали та сприскували водою. Як із першого пузирка сприснули – ожив; з другого сприснули – став дивиться, а з третього сприснули – устав і пішов. Ото так до трьох раз він робив. А в послідній раз він як умер, то велів себе спалить і попіл геть пустить, а руку велів одрубать і носить три годи, а потім того положити у могилу. Ото та могила і єсть у Капулівці. 

Записав Д.І. Яворницький 1896 р. у м. Нікополі Катеринославської губернії від Г. Безштанька. 

http://school-world.com.ua/lib/obraz-koshovogo-otamana-sirka-v-romani-v-malika-firman-sultana/Художник С. Рєков. «Іван Сірко». http://tsikave.ostriv.in.ua/publication/code-5A6D62E6932D1/list-172F3738327


Його жахались вороги

Як був кошовим Сірко, то татарва жахалась його, як те гайвороння… Було, тікають, кляті, – і коні погублять. А запорожцям того й треба: займуть табун, та й гайда через Дніпро…

Після смерті Сірка, запорожців, кажуть, довго боялись ляхи і бусурмани. Б’ються, було, козаки і праву руку його поперед війська везуть: де рука, там і удача.

Кажуть, у Сірка на хресті був напис: «Хто буде сім років проти Великодня виносить по три заполи землі на мою могилу, то буде мати таку силу, як я, і буде знати стільки, як і я».

Покійний дід Михайло Нелипа розказував, що, як носив землю проти Великодня то йому спершу показалось, мов щось гуде; вдруге – зібралось стільки війська Запорозького, що аж земля стогне; втретє – барабани б’ють, з гармат палять, козацькі шапки червоніють, як мак… Він злякався, кинув носить землю і подався в хату.

Носив землю проти Великодня і старий капулівський дід Матрапас (Димниченко), так і той казав, що страшно.

– Що стану, – каже, – п’ястись на могилу, то воно тебе так і штовхає назад… Раз, – каже, – упав навзнак та й язика прикусив… З того часу і зарікся ходить на могилу.
 

Записав Я.П. Новицький 1896 р. у с. Покровському Катеринославської губернії від Н.Ф. Бутуза. 


 Іван Сірко. Художник Олег Маслов. https://myukraine.org.ua/ivan-sirko/https://myukraine.org.ua/ivan-sirko/

Заповідь Сірка

Сірко на три частини захований: перша його частина лежить отут саме, де Чортомлицька Січ; друга – під Кривим Рогом, а третя – під Полтавою. Він як умирав, так дав таку заповідь: «Як я помру, то одберіть у мене праву руку і носіть її сім год; хто буде мою руку носить сім год, той владітиме нею усе рівно, як я й сам владію; а де случиться вам яка пригода, де вас нещасна хвиля спобіжить, чи на воді, то бросайте руку у воду – хвиля утишиться, чи на землі – не буде вам ніякого случаю; а з семи год уже поховайте в мою могилу. І хто буде тую могилу шанувати, братиме навкруги землю та буде могилу обсипать, то я його сам своєю силою буду дарить. А на сьомому году хай мене жде, і хто вийде до могили або на Різдво, або на Великдень, або на Зелену неділю, так нехай мене дожида. Не бійся, що я неправославний християнин, – я єсть православний християнин Сірентій Іоанович!»

От таку він, той Сірко дав заповідь! 

Записав Д.І. Яворницький 1896 р. у с. Капулівці Катеринославської губернії від К. Дивниченка. 

І. Репін Запорожці пишуть листа турецькому султану https://uk.wikipedia.org/wiki/Запорожці_(картина)#/media/File:Ilja_Jefimowitsch_Repin_-_Reply_of_the_Zaporozhian_Cossacks_-_Yorck.jpg Бюст-реконструкція. https://myukraine.org.ua/ivan-sirko/ І. Репін Запорожці пишуть листа турецькому султану https://uk.wikipedia.org/wiki/Запорожці_(картина)#/media/File:Ilja_Jefimowitsch_Repin_-_Reply_of_the_Zaporozhian_Cossacks_-_Yorck.jpg

 

 

Ірина Голуб
Створено: 11.07.2018
Редакція від 09.09.2020