Гусейнов Григорій Джамалович
Григорій Гусейнов: «Так важко шукати духовності»

Григорій Джамалович Гусейнов поки єдиний письменник Дніпропетровщини, удостоєний Шевченківської премії за мегакнигу «Господні зерна» (10 томів), написану про Україну, її долю, визначних і не визнаних, забутих особистостей: вчених, громадських і культурних діячів, письменників, підприємців, художників, музикантів. Він – харизматична особистість, яка несе через певні культурні коди систему духовних цінностей сучасності. Зокрема, вчить сприймати історію свого краю, її діячів, земляків по-новому, описуючи їхню унікальність. Його твори – симбіоз документального і художнього в новітній українській літературі.

Знайомство з Григорієм Гусейновим як письменником треба розпочати з його «Станційних пасторалей» – ліричної сповіді про дитинство, батьків, становлення його як особистості повоєнного покоління з загостреним почуттям справедливості, несприйняття зла, віддзеркалення жорсткої дійсності в дитячій душі. Що формувало з дитинства Григорія Джамаловича? Яка підсвідома інформація закладена в цьому творі? Книга на сьогодні недостатньо оцінена, в ній весь Гусейнов! Але все в свою чергу.

***

Григорій Джамалович Гусейнов народився 23 серпня 1950 р. в селищі залізничної станції  Помічна (тепер однойменні місто) Кіровоградської області в сім’ї репресованого. Батько, Джамал Каримович, уродженець міста Гянджа в Азербайджані, зазнав непростої долі, під час війни потрапив у полон до німців, був покараний радянською владою і засланий на північ Росії. Мати Григорія, Ївга Руденко, родом з с. Попівка Кіровоградської області. Про свою родину та своє повоєнне дитинство Григорій Джамалович розповідає в «Станційних пасторалях».

Навчався вісім років у сільській школі, потім в «залізничній» школі №19 на станції Помічній. З юних літ цікавився культурою, історією, а доленосна зустріч з Андрієм Тобілевичем і Григорієм Зленком визначила подальше покликання Гусейнова – література, історія, краєзнавство. В 1968–1970 рр. навчався в Київському залізничному технікумі, в 1970–1979 рр. працював економістом на Помічнянській енергодільниці. З 1976-го по 1982 роки вчився на філологічному факультеті Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова.

У 1979–1981 роках Григорій Гусейнов уже – відповідальний секретар газети «Радянська правда» міста Вознесенська Миколаївської області, у 1981–1994-му – кореспондент і завідувач відділу пропаґанди, згодом відповідальний секретар міської газети «Червоний гірник» у Кривому Розі, де  живе та працює донині. З 1994 року 2017 року і дотепер – незмінний головний редактор літературного журналу «Кур’єр Кривбасу», який він же і заснував. Часопис дуже швидко з тоненького краєзнавчого видання перетворився на  один із найбільш солідних журналів країни, де представлені різні стилі, концепції, школи та літературні напрями, твори сучасних письменників і класиків української та зарубіжної літератури, підіймаються актуальні питання культурології, літературознавства, народознавства. Успіхові журналу також посприяло те, що редактор має витончений смак, бездоганне художнє чуття. Як підсумок 20-річної роботи – книжка листів 220 авторів і активних читачів «Кур’єру Кривбасу», які упорядкував і видав  Григорій Джамалович.

1996 року письменник став членом Національної спілки письменників України, з 2002 р. – член правління ДОО НСПУ. Лауреат більше 20 літературних премій: ім. І. Огієнка (1996), «Благовіст» (2000), ім. В. Ястребова (2002), Фундації Антоновичів (США, 2002), ім. В. Винниченка (2003), ім. В. Підмогильного (2004), ім. В. Стуса (2005), Ліги українських меценатів ім. Є. Чикаленка (2011), ім. В. Шевчука (2015), ім. Олеся Гончара (2019). У 2006 році став лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка за художньо-документальну книгу в десяти томах «Господні зерна». З 2016 по 2019 рр. він – член Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

Григорій Гусейнов і сам у 2006 році заснував Мистецьку премію «Глодоський скарб». Нею передбачено нагороджувати людей, які відзначилися вагомою працею у відродженні духовності незалежної України, за багаторічну професійну діяльність у галузі культури та мистецтва, яка виплачується з особистих коштів засновника. Першим лауреатом премії у 2007 році став кобзар Тарас Компаніченко, поети Віктор Неборак, Емма Андієвська, Кость Москалець, скрипалька Мирослава Которович, оперний співак Андрій Бондаренко, письменники Віра Вовк і Марко Роберт Стех, режисери Валентин Васянович і Володимир Тихий та інші. Відомий вислів Євгена Чикаленка «Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її й до глибини кишені» ніби про Григорія Гусейнова. За всю його культурницьку, просвітницьку та благодійну діяльність йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Помічної».

Письменник написав і видав понад 40 книг: «Незаймані сніги» (1993, 2010), «Чаша ювеліра Карла Фаберже» (1995), «Станційні пасторалі: Сповідь дитинства» (1999, 2005), «На землі на рідній...» (у трьох томах) (2000–2005), «Господні зерна» (у десяти томах) (2000–2005), «Тіні забутого парку: малюнки з уяви» (у двох книгах) (2007), «Піщаний Брід та його околиці» (2007), «Повернення в Портленд» (2011), «Між часом і морем. Колекція невигаданих історій» (2013), «Друга соната» (2014), «Одіссея Шкіпера та Чугайстра» (2015), «Принцеси революції» (2017), «Вітер зі сходу» (2019). Редактор книжки Івана Шаповала «Козацький батько» (1997). Підготував до друку антологію поезії «Крицевий край» (у трьох книгах). Співавтор книги «Сяєво жар-птиці: Антологія літератури для дітей та юнацтва Придніпров’я (2009), аудіокниги «Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам» (2012), упорядник книги листів «Добридень, «Кур’єр Кривбасу»!

Ім’я Григорія Гусейнова відоме не тільки в Україні, а і в Азербайджані, англомовному світі, зокрема в США, Канаді, а також в ряді європейських країн.

Життєве кредо письменника: «Своє життя будую на трьох китах. Перше – внутрішня порядність. Друге – чесність перед рідними… Третє – потрібно тяжко працювати».

«Мої книги виростають із каменів у душі»

…Своїми творами прагну відновлювати страчену українську історію.

Григорій Гусейнов

Перші літературні спроби Григорія Гусейнова припадають на шкільний період – районна газета надрукувала його єдиний патріотичний вірш, а обласна – оповідання «Верби». Далі як журналіст «районки», потім редактор часопису «Кур’єр Кривбасу» з вишуканим смаком і витонченою подачею матеріалу завойовує авторитет серед літературних часописів. Письменником став пізно, обрав шлях документальної прози краєзнавчого характеру – це перші книжки – «Незаймані сніги» (1993) та «Чаша ювеліра Карла Фаберже» (1995). Кожна написана потім книга різниться від попередніх, а деякі книги – для інтелектуального читача.

Та серед всього розмаїття вибивається книга-одкровення «Станційні пасторалі», яка писалася майже десять років (1988–1998). Поки що вона достойно не оцінена. Критичні публікації дещо застарілі.

Це не просто спогади про минуле, дитинство, це історія становлення особистості. В дитинстві пам'ять закарбовує важливі миті, які потім сформують характер. В українській літературі є приклади творів, які описують світ дитинства, – твори А. Чайковського, М. Стельмаха, Григора Тютюнника, О. Довженка, В. Близнеця, М. Вінграновського. Григорій Гусейнов, розповідаючи про свою сім'ю: батька, матір, дядька Набі, інших родичів і різних персонажів, описуючи звичайні буденні події, долі людей, які залишилися в пам’яті, намагається дати відповідь на питання, що для нього цей світ – «...пастка чи притулок? Бездонний космос чи страхітлива темна нора? Виснага чи ситі забаганки? Напасть чи талан?»

Читаєш книгу і тобі здається, що пише «доросла» дитина, і  сила її в безпосередній щирості та безмежному оптимізмі. Незважаючи на різні вчинки персонажів, автор нікого не засуджує, він намагається виправдати іноді поведінку дорослих або залишає це на їхній совісті. Книга сповнена доброти, глибокої співчутливої любові до людей, які нещодавно пережили страшну війну і намагаються вижити в цьому скаліченому світі.

Автор закладає певний підтекст. Крізь описувані події, образи прозирає ненависть до тоталітарної системи. Це – трагедійна пастораль. Гусейнов пише: «Міцно потовчені життям, ніби зерно в кам'яних жорнах, жити мої майбутні батьки повинні були в цьому світі тихо й непомітно, наче миші, весь час почуваючи за собою якусь довічну провину... Їхнім хрестом було лишитися без певного майбутнього, без надії, без снів і свят. Без сьогодні і вчора. Без церкви і Бога. Без правди. Без власного дому».

Автор талановито відтворив часопростір складної доби. Запам’ятовуються окремі особистості: керівник станційного духового оркестру дядько Стьопа, дружина Нестора Махна Галина Кузьменко, рідний дядько автора Набі-Міша, завучка Клавдія, черствий до людей дід Онисько, трагічна Вєра Сосовська… Саме вони та інші становлять кістяк сюжету. А головний герой веде розповідь із гумором та іронією, вона світла, добра, глибоко людяна. Він ніби проживає в своїх творах багато життів тих, про кого писав.

Усе життя героя крутиться довкола станції але є й степ: «А замість них [сліз замилування дитинством] буде – велика вузлова залізнична станція в несходимому, наскрізь перепаленому золотим сонцем, південноукраїнськім степу, що простягся між славними ріками Ташликом, Синюхою та Південним Бугом». «В тих степах виробила­ся моя кров і моя душа», – пише автор.

Образ степу і його людей виллється в книзі Г. Гусейнова «Між часом і морем» в твердженні: «Степ – це держава. Степ – "географія уявлень", суміш містики, філософії і поетичних осяянь».

Найбільш значуща особливість творів Г. Гусейнова – це тонко вибудувані підтекстові художні смисли. І навіть тоді, коли він пише про людей позаминулого століття, ті підтекстові смисли, звучать по-сучасному гостро.

Григорій Джамалович казав, що його «книги виростають із каменя у душі», оті образи, переживання, все те, що не дає йому спокою і мучить, лягають на сторінки його книг.

Головний смисл багатотомних «Господніх зерен» – це дослідження духовного етноциду українства, пошук духовності через розповідь про величезну кількість світлих особистостей. Реальні трагедії його героїв дають нам і уроки історії, і підстави вірити в талант і добротворчість. Перед нами неосяжна панорами українського буття, дослідження історико-духовної харизми української минувшини, «українських знаків». Ідея Господніх зерен, зронених в душу людини – це пошук духовності. А створення мистецької премії «Глодоський скарб» – це «поєднання багатства матеріального й духовного на землі українській» (Г. Гусейнов).

Книга «Вітер зі Сходу» не є науковим дослідженням, це – родинна сага на основі спогадів Абдурасули Мадіярова, розповідає про те, як народи України й Узбекистану вміли підтримувати один одного в найтяжчі часи. Зокрема й під час війни, коли багато жителів України було евакуйовано до Середньої Азії. Українська ментальність є підтекстовим смислом твору. Як українському письменнику азербайджанського походження Григорію Гусейнову цікаво досліджувати історію людей з непростою долею і створювати серію біографічних книжок.

Інший Григорій Гусейнов у «романі у щоденниках і листах», який імітує non-fiction «Повернення в Портленд». Використовуючи «потік свідомості», автор створює «ілюзію історичного часу» 60-х рр. XX століття. І як підтекстові смисли – гімн свободі людини, яка здатна її  зберегти навіть у тоталітарному суспільстві, яким був Радянський Союз.

«Одіссея Шкіпера і Чугайстра» – це ще один, теж зовсім інший Григорій Гусейнов. Для нього характерна оголеність письма без літературних ефектів і метафор. Його «окупаційний роман» – новий погляд на війну, без героїки і навіть навпаки. Це долання стереотипів. Роман дуже актуальний сьогодні, автор зазначає: «Завтра – це лише інша назва сьогодні».

Григорій Гусейнов колись визначив вектор власної діяльності: «Наше пробування в цьому світі – це суцільний ланцюг утрат, забуття імен, постатей непересічних людей, які мали освіту, талант, неабияку волю, робили великі справи, були воістину подвижниками. Творами я хочу перервати цей потік безпам’ятства, адже інформація про них може так багато дати сучасному поколінню, нашій культурі в цілому».

Краєзнавством, історією Криворіжжя та літературним і культурним минулим краю письменник займається більше двадцяти років. Підготував до друку антологію поезії «Крицевий край» (у трьох книгах). В антології «На землі, на рідній... Легенди та перекази Криворіжжя» (у семи книгах, 2000–2005) вперше зібрано народні оповідання, перекази, записані в різні часи, роздуми істориків і краєзнавців про минуле Криворіжжя та Придніпров'я, художні твори українських літераторів, що здебільшого сьогодні невідомі, забуті.

Історія Криворіжжя у книзі «Kryvyi Rih Ukraine» висвітлена у повсякденні, спирається на розповіді та згадки істориків, геологів, інженерів тощо, архівні матеріали. Книжкаа про історію Кривого Рогу як козацького краю. Автор ламає стереотипи історії суто індустріального гірничо-металургійного міста. Пише про поміщиків – через історію життя багатих сімей Деконських, Галковських, Мершавцевих, Шмакових, Добровольських.

Григорій Гусейнов – людина яка увічнила свій край у віках, оскільки ніхто не дослідив і не написав більше про глибоку сутність процесів, що відбувались саме на цих теренах у різні часи і, таким чином, зафіксував у пам’яті нащадків.

***

Григорію Гусейнову

Всі ми на цій землі –
зерна Господні,
Вкинуті у життя,
як у безодню,…

Зерна твої золоті
чи безпородні
Ляжуть в пекельний пісок
і в холодний,
Ляжуть і байдуже їм –
Відень чи Кодня.
Суджено бо прорости
їм у вогні і у льодні.

Світлана Короненко.

Титульне фото: портрет Г. Гусейнова, худ. Г. Драбатая, 2016р.