«Екатеринославский листок объявлений» та його редактори

Це історія про те, як професіоналізм та життєва потреба виявилися сильніші за суспільні табу. На жаль, до призабутих належить нині ім’я січеславського (катеринославського) етнографа, колекціонера, журналіста і редактора Петра Зуйченка (1852–1886). Він підтримував тісні стосунки з класиком української літератури Пантелеймоном Кулішем і виконував низку його доручень.

Кум Пантелеймона Куліша – антиквар, винахідник, видавець

Петро Зуйченко народився в дворянській родині. Як і батько, – став військовим. Про його військову службу  відомо мало. Вона скінчилася досить рано. 23 квітня 1875 року імператорським наказом підпоручник 133-го Сімферопольського піхотного полку Зуйченко звільнений зі служби за домашніми обставинами в чині поручника. Таким чином у відставку він вийшов у неповні 23 роки. Під впливом батькових друзів виявляв зацікавлення рідною історією, літературою та мистецтвом. Його родичем, приміром, був Микола Іванович Павлищев, одружений з сестрою Пушкіна Ольгою.

Зуйченко надрукував у «Киевской старине» «Малорусскую легенду в стихотворном переложении конца ХVIII в. «Пекельний Марко». Але як антиквара його найбільше цікавили автографи Шевченка. Задля цього звернувся до друга Шевченка Пантелеймона Куліша. Той вволив його волю і надіслав автограф Шевченкової автобіографії до Катеринослава.

Боже мій, як вчасно Куліш зробив це! 1 серпня 1885 року він вислав Шевченкову автобіографію до Катеринослава. А в листопаді того ж 1885-го на хуторі Мотронівка коло Борзни на Чернігівщині сталася руйнівна катастрофічна пожежа, внаслідок якої згорів архів Куліша. Автобіографію Кобзаря Бог зберіг для нащадків.

Тут не місце багато розповідати про вельми неординарну постать Петра Зуйченка, який так квапився жити, ніби відчував, що в 33 роки його не стане… Ми колись розповімо про нього окремо. А сьогодні спробуємо розповісти про його дружину.

Менше як за рік до смерті, 14 травня 1885 року, Петро Зуйченко дістав нарешті дозвіл на видання першої в Катеринославі рекламної газети! Називатиметься вона «Екатеринославский листок объявлений».

Нарешті, дозволено заходитися «Петру Ивановичу Зуйченко, к изданію в Екатеринославе, с дозволенія предварительной цензуры, под его же редакторством. Срок выхода – ежедневный. Подписная цена за год 4 р.»

На жаль, перших номерів газети дослідникам виявити поки що не вдалося. Від газети, котра виходила два десятиліття, взагалі мало що зосталося! При цьому ми посилаємося на інформацію у довіднику «Періодичні видання Катеринослава та Катеринославської губернії (1838–1917). Список» (Львів-Київ, 1995). Укладачі Н.М. Сидоренко, О.І. Сидоренко, О.Д. Школьна. Згідно цього видання «Екатеринославский листок» («Екатеринославский листок объявлений») видався в 1885–1905 роках. Останній номер, який є в колекції Російської державної бібліотеки в Москві, – це № 341 за 4 серпня 1905 року. В бібліотеках і архівах України цього видання не виявлено. В РДБ є додатки до окремих номерів за 1889, 1901–1902 і 1904 роки, а також збереглися підшивки самої газети за 1901–1905 роки. В 1886–1902 газету редагувала вдова Петра Зуйченка.

У довіднику 1995 року міститься посилання на архівну справу в РДІА у Петербурзі, присвячену виданню. У нас через відомі причини не було можливості ознайомитися з цим джерелом.

Про великі видавничі плани Петра Івановича незадовго до його ранньої смерті захоплено писав біограф П. Куліша В. Шенрок:

«…Зуйченко задумал целый ряд собственных изданий, из числа которых вскоре был осуществлен на деле «Екатеринославский листок объявлений»; он часто советовался с Кулишом и желал его сотрудничества. Он предполагал также выпускать «Календарь-Рекламу», который по его мысли должен был заключать в себе не только русские, но также общеевропейские объявления. Замышлял он, наконец, издавать газету «Основа», самое название которой должно было служить напоминанием о прежнем журнале, но, вместе с тем, образцом для нее, по собственному признанию Зуйченка, был один издававшийся в Львове журнал. Когда же из всех этих изданий был разрешен только «Листок Объявлений», то Зуйченко просил Кулиша заготовить публикации на нескольких иностранных языках. Между приятелями было условлено свидание для личного знакомства и деловых объяснений, но вскоре Зуйченко в одном из писем упомянул о начавшемся недомогании, которому он не придал сначала особого значения, но которое окончилось вскоре его смертью».

Смерть поставила крапку в тих планах. Сповнений задумів чоловік згас від хвороби, яку тоді називали «бугорчаті сухоти» – застаріла назва туберкульозу.

Перша в Катеринославі жінка-редакторка Євгенія Зуйченко

А що вже казати про його дружину Євгенію Олександрівну Зуйченко?! Хто знає це ім’я? А вона ж розбила у нашому місті «скляну стелю», багато зробила для утвердження жінки на професійному полі. Не знаємо, на жаль, років її життя. Та вона залишила свій піонерський слід в історії катеринославської журналістики як перша тут жінка-редакторка, котра впродовж 16 років невтомно несла тягар редакторських обов’язків!

Після смерті Петра Івановича, що сталася 20 лютого 1886 року, редакторську естафету прийняла його дружина, мати двох малолітніх дітей Євгенія Олександрівна Зуйченко. Вона упродовж довшого часу несла редакторські обов’язки, по суті, від часу смерті чоловіка (затверджена редакторкою замість покійного чоловіка 4 березня 1886).

Якщо ви поглянете, які видання виходили в Катеринославі 1886 року, вас приголомшить убогість пейзажу. Тоді видавалися «Екатеринославские губернские ведомости» – це офіціоз. Друге видання «Екатеринославские епархиальные ведомости» – це чисто церковне видання. І третім була приватна газета Зуйченків – «Екатеринославский листок объявлений».

Перед нами – ось такий справжній раритет, єдиний збережений лист Євгенії Зуйченко до Пантелеймона Куліша, написаний на бланку «Главная контора газеты «Екатеринославский листок объявлений» 23 березня 1887 року:

«Милостивый государь Пантелеймон Александрович!

Извините великодушно, что я до сих пор не сообщила вам о смерти мужа. Я так убита горем, что до сих пор не могу опомниться. Умер он 20 февраля прошлого года от бугорчатой чахотки. Болезнь его была продолжительна, а в особенности последние два месяца он почти не вставал с постели. Он, как вообще чахоточник, до последней минуты не сознавал и не допускал мысли умереть. Его постоянная забота была семью обеспечить. Но злой рок не сулил (?) того. И вот я, слабая, часто болеющая, осталась без всякого обеспечения с двумя детьми, сын Пантелеймон, 9 лет, и дочь Инна, 7 лет.

После смерти мужа мне удалось выхлопотать продолжать издавать «Екатеринославский листок объявлений», но, так как это газета бесплатная, единственно оплачивается объявлениями, то я за исключением расходов, которых в месяц набирается более 80 руб(лей), получаю очень скудно. Теперь уже в особенности получается очень мало объявлений, так что едва можно издавать Листок.

Да, горько жить на свете без здоровья и средств.

Покойный муж очень Вас любил и почитал, он все собирался писать, но все ждал, пока поправится его здоровье. Все Ваши письма тщательно хранились в особом портфеле, где они и теперь спрятаны. Не нахожу слов, как Вас благодарить за добрую память к покойному, а также к его семейству.

Мне бы очень хотелось хоть иногда получать от Вас хоть несколько строчек. Ежели Вас не затруднит, то исполните мою просьбу.

Посылаю Вам согласно вашему желанию рукопись под заглавием «Воскресение Рутського та Кунцевича».

Прошу передать мое глубочайшее почтение Вашей супруге.

С истинным почтением душевно преданная Вам

Евгения Зуйченко».

…В успадковній нею газеті значилося: «издательница-редактор Е.А. Зуйченко». Періодичність видання змінювалася, але часто вона виходила щодня.

«Екатеринославскій Листок Объявленій», читаємо в тогочасній рекламі, – выходит по воскресеньям, раздается и разсылается безплатно. Редактор-издательница Е.А. Зуйченко».

Цікаво, що 1889 року вийшов «Библиографический словарь русских писательниц» князя М. Голіцина. Трошки згодом бібліограф, філолог, поет і педагог Степан Пономарьов (1828–1913) з Конотопа друкує «Доповнення» до бібліографічного словника Голіцина (1891). Туди потрапляє й Євгенія Зуйченко, хоч була просто редакторка й видавчиня газети оголошень. Бо жінка-редакторка в Російській імперії була велика рідкість.

Уже за три роки існування газета здобула велику популярність

Можемо сміливо стверджувати: наприкінці важливого для розвитку Катеринослава XIX століття видання «Екатеринославский листок объявлений» вело активну, жваву діяльність, на що звернув увагу в окремій статті авторитетний енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона. На основі живої практики редакції можна виділити ключові особливості функціонування цієї газети. Хоча видання позиціонувалося переважно як рекламний майданчик («газета оголошень»), його інформаційне наповнення було ширшим. Зокрема, газета публікувала: політичні та торгові телеграми від Північного телеграфного агентства, комерційні оголошення широкого спектра: від банківських послуг до реклами сільськогосподарської техніки та косметичних товарів.

Очолювана Євгенією Зуйченко газета мала унікальну для свого часу модель розповсюдження, що забезпечувала їй популярність у південних губерніях. Видання безкоштовно розсилалося по домівках, розклеювалося на вулицях, у кіосках, а також було доступне на залізничних станціях та у поїздах. Для читачів, які бажали отримувати примірники гарантовано та регулярно, існувала платна опція – 4 карбованці на рік (з урахуванням доставки).

Важлива складова успіху – цільова аудиторія та репутація. Вже за перші три роки існування газета здобула статус «найпоширенішої» у регіоні. Редакція, очолювана Євгенією Зуйченко, орієнтувалася на ділові кола: фабрикантів, банкірів, страхові товариства та власників торгових фірм. Для постійних клієнтів (річних публікацій) діяла гнучка система знижок. І ще такий факт: головна контора редакції, де приймали оголошення, розташовувалася безпосередньо в Катеринославі, що робило її центром тяжіння для місцевого та регіонального бізнесу.

Оголошення «Екатеринославского листка обьявлений» з рекламою на наступний рік охоче друкувала в 1890-х «Русская мысль». Цей журнал видавав у Москві з 1880 року Вукол Лавров, редактором якого став 1882-го. «Русская мысль» дотримувалася поміркованого конституціоналізму, що підготувало ідейно й організаційно створення партії кадетів (конституційних демократів).

1900 року «Екатеринославский листок объявлений» став називатися «Екатеринославский листок». У 1902 році з 1 квітня по 19 червня ця газета надсилалася передплатникам газети «Приднепровский край», випуск якої владою було тимчасово зупинено. Відтак 1902 року Євгенію Зуйченко на посту редактора змінив присяжний повірений (адвокат) Леонід Володимирович Ковалевський.

До речі, за яких обставин замість популярного органу промисловців Катеринославщини «Приднепровского края» передплатники навесні 1902 року стали отримувати «Екатеринославский листок»? Це була нашуміла історія, про яку ми вже писали як про «Білий номер «Приднепровского края» за короткого редакторства відомого в країні Михайла Лемке.

Руйнування «скляної стелі»

Підіб’ємо підсумки. Історія Євгенії Зуйченко – це справді вражаючий приклад тихого, але незламного жіночого подвигу. У контексті «інформаційної пустелі» Катеринослава 1886 року постать Євгенії Зуйченко виглядає як самотній, але яскравий маяк.

Ось як можна оцінити її внесок. У часи, коли жінку бачили лише в ролі дружини чи матері, вона не просто взяла на себе «чоловічу» справу, а втримала її впродовж 16 років. Стала першою, хто довів: жіноча рука може професійно тримати не лише господарство, а й редакторське перо.

Поміж сухих губерніяльних звітів та церковних відомостей її «Листок оголошень» був чи не єдиний живий зв'язок поміж людьми, оаза серед офіціозу, живчик реального міського життя. Вона наповнювала місто сенсом, поки інші – лише директивами.

Євгенія Зуйченко явила і символ стійкості. Мати двох дітей, слабка та хвороблива, після втрати чоловіка не склала руки, а очолила видання, – це взірець життєвої мудрості та несамовитої працездатності. Її редакторство – не просто робота, це щоденна боротьба за право голосу в патріархальному світі. Вихований нею син багато зробив у розбудові медицини Катеринослава, мудро розпорядився батьковою колекційною спадщиною, зокрема, шевченківськими раритетами.

Вираз «руйнування скляної скелі» – це метафора, що описує подолання невидимих бар'єрів, які заважають жіноцтву просуватися кар'єрними сходами. У випадку з Євгенією Зуйченко це тлумачення розкривається у трьох аспектах. У ХІХ столітті не було офіційної заборони жінкам працювати, але існували потужні соціальні стереотипи. Жінка-редакторка сприймалася як щось дивовижне та «недоречне». Зуйченко «розбила» цю кригу самим фактом свого 16-річного стажу. Вона створила прецедент. Зруйнувавши невидимий бар'єр, зробила його «видимим» для інших. Після неї шлях жінок до журналістики Катеринослава перестав здаватися неможливим.

Це – лише перша спроба розповісти про жінку, котра була справжня піонерка катеринославської преси й на власному досвіді вимостила дорогу для майбутніх журналісток. Пошануймо й ми це ім’я.