Дніпровські русалки

Дніпровські русалки

Україна, Дніпропетровська область

Старі люди твердять, що колись на Русальному тижні русалок можна було зустріти не тільки у віддалених куточках Дніпровських плавнів…

Багато років тому я побував на практиці в придніпровському селі Херсонської області. Зібравши чимало цінних відомостей про птахів, які гніздяться в цій місцевості та місцеві трави, я вирішив трохи відпочити на березі. Стояла нестерпна спека, а на небі з самого ранку не показалося жодної хмаринки. Шукаючи порятунок від нестерпної спеки, декілька місцевих хлоп'ят, поспіхом скинувши з себе одяг, збиралися зануритись у ласкаву дніпровську воду. Я вирішив наслідувати їхній приклад, але старий рибалка, який пам'ятав часи Дніпровських плавнів, став відмовляти нас від цього вчинку.

– Хлопці, сьогодні вам краще не купатися.

– А чому?

– Але ж Трійця сьогодні.

– Ну і що?

– А те, що русалка під воду потягнути може.

Якщо чесно признатися, ми сприйняли слова марновірного старого не без іронії, але все таки купатися чомусь не стали. І це незважаючи на тридцятиградусну спеку!

Минули роки, я закінчив інститут, але пов'язане з русалкою повір'я міцно засіло в моїй пам'яті. Зі спілкування зі старожилами мені вдалося з'ясувати, що ще на початку ХХ століття по всьому нинішньому півдню України було поширено чимало легенд і повір’їв, пов'язаних із русалками. До речі, на Трійцю (у деяких місцях і протягом всього тижня перед нею) заборонялося не тільки купатися, але і їздити в плавні по дрова. У цей період по всьому Великому Лугу не косили траву, не заготовляли сіно. Селяни зазвичай утримувалися від роботи в полі, а жінки від шиття, «щоб русалці очей не зашити».

Нагадаю, що русалка – жіночий демонологічний персонаж, який згідно народним повір’ям, зазвичай перебуває на землі протягом Троїцького або Русального тижня. У нашій місцевості цей тиждень іноді також називали Мокрим, Сирим і навіть Жаб'ячим. У нас, на півдні, Русальний тиждень передував Трійці, а в північніших губерніях, навпаки, слідував за ним. Без сумніву, це можна пояснити кліматичними особливостями і вегетацією рослин (на півдні, як відомо, злаки завжди квітнуть раніше). З давніх часів вважалося, що русалки захищають посіви, сприяють цвітінню й урожаю. Щоб не заважати їм, селяни не виходили в поле, «щоб гарно вродило» і не косили траву – «хай русалка у ній спочатку покатається».

Як і інші демонологічні персонажі русалки могли управляти природними стихіями і атмосферними процесами: насилати бурі, зливи, град, посуху тощо.

Володіли вони і здатністю перетворюватися на птахів і звірів. На Нікопольщині вірили, що русалка здатна перетворитися на бугая. Після Трійці вона взагалі нібито продовжувала перебувати виключно в образі цього птаха. От чому в ХІХ – на початку ХХ ст. нікопольські рибалки вважали бугая «поганим птахом», а почувши його голос – хрестилися.

Згідно з народним повір’ям, русалка, що перетворилася на бугая, завжди прагнула перешкодити рибалкам повернутися додому з гарним уловом. Своїм нестерпним голосом бугай, тобто русалка, могла накликати негоду. У Дніпровських плавнях русалки могли пошкодити колесо воза або збити подорожнього зі шляху. Серед звичних занять міфічних дівчат зазвичай називали такі: ночами вони плескались у воді, розчісували біля неї своє довге волосся, гойдалися на гілках верб. Вдень ці демонологічні створіння грілися на сонечку, перекидалися в траві, плели вінки, співали.

Після відведеного їм терміну перебування на землі, русалки (у різних губерніях) йшли в річки і моря, поверталися в могили, відлітали на небо, ховалися по деревах. На Нікопольщині вони зазвичай перетворювалися на бугая.

Слід зазначити, що мешканці Катеринославської та низки інших південних губерній Російської імперії і країн Європи мали різні уявлення про зовнішній вигляд русалок. Європейці зазвичай зображали їх дівчатами з риб'ячими хвостами, а жителі північних губерній Російської імперії – потворними і страшними бабами з відвислими грудьми, які вони закидали за плечі. Ближче до Полісся русалок уявляли у вигляді дівчат або молодих жінок з красивими грудьми і розпущенним волоссям, переважно повністю голих. На Нижньому Дніпрі русалки втрачали як європейські («риб'ячі») ознаки, так і властиві потойбічним істотам (холодні руки, заплющені очі, бліда шкіра) характеристики, якими їх частенько наділяли мешканці північніших губерній.

Починаючи від Катеринослава (нині – м. Дніпро) і нижче по Дніпру русалок уявляли в образі високих жінок із нормальними ногами, охайним зовнішнім виглядом. Одягнені вони були в білий одяг або в той, у якому потонули. Часто носили намисто, сережки й інші прикраси. Своє волосся ці істоти старанно розчісували або заплітали в коси. Хіба що річкова водорость, що ненавмисно заплуталась у волоссі, або сліди твані на одязі могли видати нашу русалку. Наші річкові духи напередодні Трійці любили прикрашати голови вінками, сплетеними з водяних і наземних рослин.

На Русальному тижні їх можна було зустріти не тільки у віддалених куточках Дніпровських плавнів, але навіть у рибальських селищах і містах. Правда, ледве почувши крики перших півнів, як і належить типовим представникам потойбічного світу, вони поспішали сховатися подалі від очей людських, повертаючись у воду.

Такі разючі відмінності в уявленнях про зовнішній вигляд русалок виникли не випадково. Річ у тому, що в Катеринославській губернії більшість пов'язаних із ними легенд виникла не в стародавні часи, а в епоху, коли по Дніпру вже ходили перші колісні пароплави. Інтенсивне освоєння та заселення нашого краю наприкінці XVIII – на початку XIX століття, безумовно, позначилося на місцевих легендах і повір’ях. Переселенці з інших губерній Російської імперії та країн Європи збагатили їх новими сюжетами, відбувся синтез місцевих і «привезених» уявлень про злісних демонологічних персонажів. Наклало свій відбиток і «освічене XIX століття», коли наука остаточно розділила фантазії та реальність, а в прозі й поезії відродився інтерес до романтики. 

Але, навіть втративши багато властивих нечисті «відштовхуючих рис», навіть набувши якогось привабливого ореолу загадковості й таємничості, дніпровські русалки зовсім не стали добрими феями. Їм, як і раніше, були не чужі властиві злим духам «витівки»! Вони могли пошкодити невід, звільнити з тенет рибу і позбавити рибалок улову. У плавнях вони бавилися тим, що могли пошкодити колесо воза або збити подорожнього зі шляху. У придніпровських селах вірили, що ночами русалки здатні відбирати у корів молоко. Коли вони жартували з людини, яка опинилася у воді – хапали за ноги, лоскотали, могли навіть злегка притопити. Як правило, після подібних «розваг» дніпровські русалки відпускали плавця на берег цілим і неушкодженим. Вони могли погубити лише людей, які заподіяли їм зло.

Згідно з повір’ями, які існували в наших краях, русалками ставали зовсім не випадкові утоплениці, а жертви невірних наречених і чоловіків, які позбавили себе  життя у відчаї. Ставши злісними водяними духами, вони не заспокоювалися до тих пір, поки не зводили рахунки зі своїми кривдниками. Нерідко дніпровські русалки виступали в ролі захисниць усіх скривджених дівчат, помщаючись їхнім невірним нареченим.

Саме такими зображує цих демонологічних створінь відомий російський поет О.С. Пушкін  у своїй драмі «Русалка», завершеній у 1832 році.

С той поры,
Как бросилась без памяти я в воду
Отчаянной и презренной девчонкой
И в глубине Днепра-реки очнулась
Русалкою холодной и могучей,
Прошло семь долгих лет – я каждый день
О мщенье помышляю…
И ныне, кажется, мой час настал.

Цілком можливо, що Пушкін написав цей твір під враженням однієї з розповідей про дніпровських русалок, яку він міг почути під час свого перебування в Катеринославі в 1820 році.

У середині ХІХ століття на всьому Нижньому Дніпрі (від Катеринослава до Херсона) серед рибалок і вільних матросів найбільш популярними були розповіді про русалку, яку називали Марусею-бакенщицею, або просто Бакенщицею. У різних місцях вони мали не істотні відмінності й розповідали про те, як вдатний бакенщик Іван «засватав» Марусю – дівчину з бідної сім'ї, що володіла справді казковим голосом. Напередодні весілля він знайшов на одному з дніпровських островів скарб старовинних монет. Іван вирушив до міста за подарунком для нареченої, але ледве переступивши поріг шинку, геть забув про все, пустившись у розгул і п'яну веселість.

Тим часом Маруся, стурбована довгою відсутністю нареченого, теж вирушила до міста на його пошуки. Побачивши хмільного Івана серед гулящих жінок, вона, ридаючи, побігла до річки, і кинулась із високої дніпровської кручі у воду. Іван довго горював за Марусею, але за декілька років опісля знайшов собі нову наречену й одружився. Життя у нього поступово налагодилося, проте кожного разу, пливучи по річці, Іван чув голос Марусі, який нібито лунав десь вдалині. Якось під час сильної негоди його човен занесло на саму середину Дніпра. І тут він почув спів Марусі зовсім близько. З усіх сил Іван налягав на весла, намагаючись подалі відплисти від «проклятого місця», але голос лунав усе голосніше і голосніше, а переляканий бакенщик вибився з сил. І тут йому здалося, що з дніпровської хвилі випірнула його нещасна наречена і поманила до себе рукою. Іван, не тямлячи себе, стрибнув у воду. Незабаром дніпровська хвиля накрила його з головою.

Характерно, що здійснивши довгождану помсту, Маруся заспокоїлась і більше нікому не заподіювала зла. Вірили навіть, що вона іноді рятувала тонучих дітей і допомагала в негоду рибалкам повернутися додому, «відводячи» негоду.

Під особливим заступництвом дніпровських русалок було біле та жовте латаття (кубишки). Пильно охороняючи свої улюблені квіти в передранкові та вечірні часи, вони нібито могли схопити за руку людину, яка намагалася їх зірвати, гнівно дивлячись цій людині в очі. Цього, згідно народним повір’ям, виявлялося цілком достатнім для того, щоб назавжди відохотити у останньої бажання торкатися їхніх улюблених рослин. Хто знає, можливо, завдяки вірі людей в русалок білого і жовтого латаття зустрічалося в Дніпровських плавнях удосталь.

Система оберегів від русалок у наших краях, як і скрізь, багато в чому співпадала з прийомами захисту від нечистої сили (хрест, молитва, магічне коло). Дієвими засобами оберегу від русалок на Нижньому Дніпрі також вважалися такі рослини як полин і чебрець (богородська трава). Русалку можна було примусити забратися геть, якщо кинути їй під ноги пучок чебрецю. А одна-єдина квітка цієї рослини, непомітно вплетена русалці у волосся, могла навіть її погубити.

Уже наприкінці ХІХ століття більшість населення в наших краях, здається, не сприймало легенди та розповіді про русалок серйозно, а заїжджі натуралісти не упускали випадку, щоб не посміятися над «байками дрімучих людей похилого віку». У придніпровських селах проте ще довго продовжували дотримуватися пов'язаних із Русальним тижнем заборон.

Після 1917 року в наших краях із залишками віри в русалок боролися не менш активно, ніж із куркульством. У запалі цієї боротьби навіть невелике озеро в Дніпровських плавнях, яке старі рибалки іноді називали Русальним, було перейменовано на Червоноармійське.

Малюнки автора

Створено: 21.12.2020
Редакція від 21.12.2020
Сергій Тороп