Дерева-старожили острова Городище

«Великий Луг тянулся беспрерывно на протяжении около 100 верст длины при 25 верстах наибольшей ширины, а ниже его знаменитая Геродотова Гилея, тянувшаяся с большими перерывами, около 180 верст, до города Алешек. Как в Великом Луге, так и в Гилее, росли громадные деревья с преобладанием дуба над другими породами деревьев. О величине деревьев здесь можно судить по тем окаменелым дубам, которые находятся теперь в Великом Лугу: дубы эти свидетельствуют, что настоящие днепровские леса только ничтожная пародия тех исполинских лесов, которые некогда своею могучею головою осеняли широкий Днепр. Кроме дуба росли: берест, ясень, клен, верба, дикие яблони и дикие груши» (Яворницкий Д.И. (1892) История Запорожских казаков. Том 1.)

З кожним роком дерев на острові ставало все менше. Спочатку вирубали плодові дерева, згодом – тополі, а врешті-решт дійшли і до дубів. Це були вікові дуби. Початок XXI століття, ймовірно, став найважчим періодом для природи острова. Окрім вирубки дерев, острів майже щороку підпалювали: випалювали траву, а разом із нею знищували як рослинність, так і тваринний світ. Іноді здалеку можна було побачити, як острів повністю вкривався попелом, з якого ще йшов дим. Місцеві жителі пояснюють причини пожеж кількома версіями. За однією – це самозаймання, за другою – хтось навмисне підпалює суху траву, щоб краще проростала молода. А за третьою – підпали здійснюють навмисно, але з невідомою на сьогодні метою.

Дуб на острові

Незважаючи на масові вирубки та непоодинокі пожежі, я з однодумцями товариства «Марганець Туристичний» пересадив три дуби з сусіднього урочища Ракшине ледве не на саму вершину острова. Ми намагалися приходити сюди якомога частіше, щоб з річки Ревуна набрати води та полити молоді дубки. Вони стійко протрималися приблизно з два роки, але згодом постраждали від чергової пожежі.

Щороку природа острова самотужки намагалася відновитися, але їй майже завжди заважала людина: то вирубкою лісу, то підпалами. У 2020 році один місцевий фермер орендував на острові паї у колишніх працівників саду, викорчував пні й засіяв територію ріпаком. Відтоді острів має інакший вигляд – зовсім не так, як якихось років десять тому.

У 2017 році під час чергової краєзнавчої експедиції товариства «Марганець Туристичний» у низині острова Городище (Томаківка), неподалік від Чернишівського (Червиного) лиману, було виявлено віковий дуб. Поруч із ним стояли пеньки приблизно такого ж обхвату, як і саме дерево. Біля одного з пнів лежала свіжоспиляна дубова колода, це свідчило про те, що й цей дуб, ймовірно, чекає така ж сумна доля, як і його сусідів. Через кілька років так і сталося. Тепер від того дуба залишилися лише кілька фотографій і добрі спогади про те, як велично він розправляв свої потужні гілки, шумів густим зеленим листям та гармонійно доповнював навколишній ландшафт острова, що спускався до лиману.

За словами місцевих жителів сусіднього села Городище, на острові колись була мальовнича дубова алея, і цей дуб разом із пеньками – її залишки. Тільки уявіть, скільки історичних подій відбулося відтоді, як ці дуби були висаджені. Попри тяжкі часи, місцеві мешканці не вирубували дерева, а зберігали їх для нащадків.

Спил для музею

Цей дуб, на мою думку, берегли не для виготовлення меблів чи просто дров, а як живий природний пам’ятник – символ запорозького козацтва, символ любові до природи та поваги до людської праці, яка зуміла створити на кам’янистому острові чудовий плодючий сад. А цей єдиний вцілілий дуб міг би стати, як зараз прийнято говорити, туристичною родзинкою. Згадаємо слова з книги «Запорожье в остатках старины и преданиях народа»: «По рассказам старожилов, в старину остров был покрыт лесом, особенно по окраинам, а в самом центре гойдався высокий-превысокий дуб. Под этим дубом, как будто, была зарыта большая казна».

Коли відомий історик Дмитро Яворницький працював в історичному музеї, він мав велику мрію, яка так і не здійснилася. Історик прагнув, щоб у Катеринославському музеї імені Олександра Поля (нині Дніпропетровський національний історичний музей імені Яворницького) розмістили спили величезних, старовинних дубів, які росли у парку неподалік. І лише тепер, багато років потому, учасники товариства «Марганець Туристичний» втілили мрію у реальність. Нещодавно у краєзнавчому музеї Марганця з’явився спил унікального дуба, якому близько 120 років.

Реалізувати цю ідею було непросто, але ми мали чітку мету і змогли досягти її разом із нашою командою! 28 липня 2019 року учасники товариства «Марганець Туристичний» спільними зусиллями зробили спилок дуба та передали його на збереження одному з членів команди. А вже 17 вересня 2021 року спил унікального дерева перевезли до Марганецького міського краєзнавчого музею. Тепер кільце цього вікового дуба, з обхватом понад три метри, може побачити кожен охочий, хто завітає до музею.

Поруч із островом, між селами Червоногригорівка та Городище, розташоване селище Підгора, що виникло на початку XX сторіччя у зв’язку з появою шахт. Під час краєзнавчої експедиції учасники товариства «Марганець Туристичний» помітили серед покинутих хатин розлогий дуб. Підійшовши ближче, ми побачили велике дерево з широкою кроною, хоча його висота була значно меншою, ніж у дуба, що ріс на острові. Разом із учасниками товариства вирішили зберегти це дерево для майбутніх поколінь. Проте нас чекали неабиякі труднощі: виявилось, що дерево вже продали під спил. Спільними зусиллями нам все ж таки вдалося пояснити важливість збереження цього дуба та відстояти його.

Згодом біля дуба Володимира ми встановили інформаційну табличку з назвою дерева та зазначенням його приблизного віку. Пізніше навколо дерева провели невеликий захід із благоустрою території: прибрали сміття й обрізали сухі гілки. А місцева мешканка, яка проживає поруч, розповіла нам, що ймовірно дуб посадив чоловік, який мешкав на цій ділянці (згодом землю придбали нові власники). За описом жінки, чоловік був невисокого зросту, смаглявий, схожий на молдованина, звали його Модест.

Старі дерева, окрім своєї основної користі для природи, можуть бути джерелом натхнення для художників. Згадаймо великих класиків, які зображали у своїх роботах дуби, сосни та інші вікові дерева. Або ж звернімося до віршів і пісень, у яких згадуються стародавні дерева.

Якщо вдасться зберегти куточок природи із лісовими велетнями, то він міг би стати в нагоді, наприклад, як майданчик для зйомок фільму. Безумовно, приємно було б побачити свій рідний краєвид у відомій кінокартині. Якщо ми збережемо цей дуб – то це цілком реально.

Цінність дуба не в його можливій популярності. Його цінність у тому, що його посадили тут майже сто років тому – він ріс і жив разом із людьми селища Підгора. За словами місцевої мешканки Марії Харитонівни, скоріше за все, дуб висадив господар ділянки. Під час спілкування із місцевим населенням я почув цікаві слова від однієї жительки селища: «Цей дуб такий старий, як і наша Підгора!»

Груша на острові

На острові Городище (Томаківка) тривалий час росли старі груші. Напрочуд гарний вигляд вони мали навесні в період цвітіння. Одна з найкрасивіших, як мені здається, стояла внизу вигину острова, біля невеликого яру, неподалік від річки Ревун, яку від груші відділяли густі зарості терну. Ця груша мала розлоге гілля та росла на пологому схилі. Особливо захопливо було бачити її на світанку в променях вранішнього сонця. Однак незабаром із грушею сталося, як і з дубом. Однієї морозної зими учасники товариства «Марганець Туристичний», вирушивши в чергову краєзнавчу експедицію, на місці старовинної груші виявили лише залишки її тендітних гілок.

Варто згадати сучасного художника Юрія Качкіна, який народився в 1960 році у місті Марганець. Основи образотворчого мистецтва він здобув під керівництвом Миколи Івановича Шемета у художній студії при марганецькому «Будинку піонерів». Його роботи відомі в різних містах і країнах. Особливо варто відзначити, що чимало його творів присвячені острову Городище (Томаківка), що сприяє популяризації цієї місцевості.

У циклі «Рідні пенати» зображені чудові пейзажі острова та його околиць. Розглядаючи ці картини, можна на якусь мить перенестись у минулі роки і відчути ту теплоту, яку зміг передати автор. Одна з його робіт «Дика груша», присвячена однойменній груші, яка росла на цьому острові.

Груша на Підгорі

На околиці того ж району селища Підгори (трохи пізніше за дуб) учасники товариства «Марганець Туристичний» 4 листопада 2022 року помітили красиву грушу. Місцеві жителі стверджують, що це дерево посадили наприкінці XIX століття – у 1892 році. Згодом учасники нашого товариства поблизу встановили інформаційну табличку. А через деякий час біля груші розмістили старовинний гарман, подарований корінною мешканкою селища Підгори – Марією Харитонівною Баранник, яка мешкає неподалік. За її словами, останні роки гарман розмежовував її ділянку та сусідську.

З місця, де росте ця груша, відкривається мальовничий краєвид на острів Городище (Томаківка). Біля дерева панує спокійна, затишна атмосфера, де можна відпочити від міського шуму. Це, ймовірно, найбільша та найстаріша груша, що росте на території міста Марганець. Хоча дерево досить невисоке, але має широкий стовбур, та його крона надзвичайно розлога. Обхват дерева становить 3 метри 90 сантиметрів. Подібного обхвату груші мені ще не траплялося бачити. Сподіваюсь, що у майбутньому цю грушу буде визнано пам’яткою природи.

Старі тополі

На острові Городище (Томаківка), крім вікових дубів і груш, тривалий час височіли тополі: не лише пірамідальні, а й білі тополі. Ще до 2020 року на острові зеленів невеликий гай із високих тополь. На жаль, із кожним роком їх ставало дедалі менше. Вже у 2020 році з усього гаю залишилася лише одне дерево, біля якого мені пощастило зробити фото. Про вік цього дерева судити складно, адже тополі ростуть досить швидко. Але порівнявши висоту дерева з моїм зростом, можливо, хтось зможе зробити певні висновки.

Окрім вищезгаданих дерев, на острові також росли волоські горіхи, відповідно спогадів місцевих жителів – навдивовижу величезні. На жаль, а може, й на щастя, мені не довелося побачити їх до спилу. Від деяких із них залишилися лише високі пні великого діаметра. Чому на щастя? Тому що спочатку побачити ці міцні дерева, а потім їх відсутність – удвічі важче.

Усі ці стародавні дерева створювали неповторну атмосферу острова і гармонійно доповнювали навколишній ландшафт зі складним рельєфом. Крім того, вони були ніби продовженням пам’яті про тих людей, які власноруч створили тут сад.

Пірамідальні тополі

Тополі, які зростають на острові, видно ще здалеку: коли прямуєш на острів із урочища Ракшине та переходиш металевий міст. Один із учасників товариства «Марганець Туристичний» Сергій Ігнатенко якось сказав, що ці тополі нагадують йому захисників міста, бо стоять щільною стіною немов богатирі, не пропускаючи вітри та бурі. Це справді влучне порівняння, адже ці дерева, як й інші, висаджували саме з метою зменшення вітрових навантажень та інших природних негараздів.

До речі, цих красенів видно за кілька кілометрів, навіть з марганецьких відвалів «Мар’ївського кар’єру». Тополі ростуть на острові трохи нижче дамби. Під час екскурсій ми іноді пропонуємо туристам нескладне завдання: спробувати порахувати, скільки тут росте тополь. Звісно, зробити це нескладно, але коли ми рухаємося автомобілем, завдання дещо ускладнюється.

Більшість місцевих мешканців, які мали звичку ходити на пляж, добре пам’ятають ці тополі. Під їх тінню відпочивальники воліли зупинитися, щоб перевести подих. Тут завжди було прохолодно, адже дерева мали густе листя, яке відразу починало шелестіти навіть при легкому вітерці.