Братські могили солдатів

Братські могили солдатів

Вони нагадують про раптовий напад ворожих піхотинців та звитяжний подвиг наших бійців на житловому масиві «Кам’янський».

Війна…Ти був там? Ні? То ти щасливий,
Бо ти не бачив сльози, біль і кров,
Не бачив ти, як погляд свій зрадливий
Кидала смерть на юних знов і знов.

Надвечір 25-го серпня 1941-го року переодягнені у червоноармійське німецькі піхотинці захопили наплавний міст через Дніпро і зайшли на територію металургійного заводу ім. Комінтерну (нині – ПАТ «Комінмет»).

Наступного ранку вони вийшли на вулицю Чкаловську (Передову) поблизу Клинчика. Інша група просувалася вздовж Дніпра у південно-західному напрямку. Поява німців стала повною несподіванкою для місцевих жителів і бійців та командирів, які ночували у людей. Вони вискакували з хат та вступали у нерівний бій. У відповідь на поодинокі постріли з гвинтівок і пістолетів пролунали густі автоматні черги. Німці швидко здолали цей неорганізований опір, а потім наказали місцевим жителям знести усіх убитих червоноармійців і командирів в одне місце. Там їх люди і поховали, обкрадених, бо у загиблих забрали годинники і хромові чоботи.

26-го серпня німці вийшли на вулицю Таганрозьку. За дворами тяглися просторі левади. Солдати крокували впевнено, на весь зріст. І раптом – потужний вогонь із трьох «максимів». Автоматники кинулися назад, ховаючись за рятівними стінами будинків і сараїв. У цей час наш лейтенант, перебігаючи від хати й до хати, обвішаний гранатами, почав перекидати їх через дахи будинків. Назад цей сміливець повз, залишаючи на траві криваві сліди. Навіть поранений, лейтенант ліг до кулемета і зо півгодини не давав ворогам звестися на ноги. Доки не загинув…

Наступні три дні командування нашої 6-ї армії здійснило кілька спроб відкинути ворога. Після ранкової невдачі, новий наступ призначили на другу половину дня 29-го серпня. У бік захопленого авіазаводу №165 (нинішня «Біола») висувалися підрозділи 26-ї кавалерійської дивізії з полком 275-ї стрілецької дивізії. У самому центрі Ломівки йшли роти та взводи Полтавського автотракторного (танкового) училища. Їх підтримував екіпаж танку сержанта Лайка з батальйону Миколи Батаєва 8-ї танкової дивізії полковника Ю.Г. Пушкіна. Саме танкісти неймовірно сміливою атакою вибили автоматників з гуртожитку заводу №165, знищивши ворожий міномет, кулеметне гніздо та трьох піхотинців. Решту кавалеристи погнали до переправи.

Полеглих бійців ховали там, де вони загинули. У піщаних дюнах неподалік Дніпра швидко загубилися їхні могилки. Похованих солдатів знайшли лише при проведенні інженерно-будівельних робіт у 1983-му та 1987-му роках. 

25-го жовтня 1983-го року над першою могилою встановили надгробок. Тут поховані 6 невідомих воїнів та рядовий П.П. Крутогуз.
25-го липня 1987-го року у другій могилі поховали останки ще 3-х невідомих воїнів, один із яких – командир. І вже у двохтисячних роках на цьому місці знайшов упокій ще один невідомий герой тієї далекої війни.
Ідея архітектурного оформлення поховань на вулиці Славгородській біля одноповерхового приватного будинку №19 належить В.І. Ткачу.

Не пройдіть повз цих скромних могил неподалік житлового масиву «Кам’янський» (кол. Фрунзенський). Зупиніться, навіть якщо нíколи! Згадайте блискавичну танкову атаку дев’ятнадцятирічних сміливців, тих безіменних героїв, які назавжди залишилися у ломівських кучугурах, але не скорилися ворогу!

За матеріалами Військова пам'ять Дніпра https://www.facebook.com/MilitaryMemoryDnieper/
Громадської організації «Пошук-Дніпро» (м. Дніпро), 
Дніпровської пошукової групи

Створено: 22.08.2018.
Редакція від 22.08.2018.
Леонід Безуглий
Бібліографія:

Військова пам’ять Дніпра: Путівник по визначним місцям Другої Світової війни. – Дніпро: ТОВ ВКФ «Візіон», 2018. – 70 с.