Павло Бойченко – забутий лікар-подвижник

Бойченко Павло Никифорович

  • 26 грудня 1813 – 10 листопада 1884 |
  • Місце народження: с. Ульянівка Сумського повіту Харківської губернії |
  • Лікар, завідувач міських лікарень, перший директор фельдшерської школи (нині – медичне училище) м. Катеринослава, громадський діяч

Близько сорока років пропрацював на Катеринославщині лікар-подвижник Павло Бойченко. Свого часу не було в Катеринославі людини, яка не знала б його.

Сторінки біографії

Павло Никифорович Бойченко народився 1813 року, 14 грудня за старим стилем, отже – 26 грудня за новим, у селі Ульянівка, розташованому на річці Псьол, Сумського повіту Харківської губернії. Щодо його станового походження є розбіжності. У солідному довіднику дніпровського історика В.М. Заруби «Дворяне Екатеринославской губернии», виданому 2016 року вказано, що П.Н. Бойченко походить із міщан. Проте є й інші відомості. В «Екатеринославском юбилейном листке», в № 21, надрукована промова П.Н. Бойченка, яку він виголосив 25 жовтня (ст. ст.) 1872 року в губернському земському зібранні на знак вдячності за заснування земством його іменної стипендії. У промові він викладає автобіографію, в якій достатньо подробиць, аби прослідкувати його життєвий шлях.

Отже, за словами самого Бойченка, він походив із «землеробського стану» і його брати були «орачами», а засоби для його виховання та навчання давала спільна праця родини в галузі обробки землі. До речі, в родині було четверо синів, а Павло був третім. Очевидно, батько сімейства був заможним вільним селянином, (можливо з козаків?), і користувався неабияким авторитетом, оскільки в 1824 році він обіймав посаду бургомістра в ратуші невеликого містечка Білопілля. 

Опікувалась майбутнім лікарем вдова священика, яка прищеплювала 
хлопчикові «страх Божий» та на свята водила його до церкви

Початкову освіту Павло Никифорович отримав у Сумському міському училищі, куди його віддали в дев’ять років. Опікувалась ним вдова священика, яка прищеплювала хлопчикові «страх Божий» та на свята водила його до церкви. Навчання продовжилося в Харківській гімназії, а з 1832 року – на медичному факультеті Харківського університету. 

Після закінчення курсу в 1836 році випускник чотири роки працював сільським лікарем у маєтку поміщиків Бутурліних в Сумському повіті Харківській губернії. 

Хоча Павло Бойченко в університеті був серед найкращих студентів, дуже швидко він зрозумів, що його теоретичних знань для роботи недостатньо. В ті часи медицина ще не розділилася на галузі, лікар-практик, особливо в селі, мусив бути фахівцем в усіх медичних напрямках. Досвіду не вистачало, а порадитися в складних випадках було ні з ким, тому молодий лікар вирішив підвищити кваліфікацію в лікарнях Петербургу та Москви.

Катеринославський подвижник

Із зими 1842 року П. Бойченко протягом чотирьох місяців слухав лекції в медико-хірургічній академії в Петербурзі, а задля практики відвідував клініку й Обухівську, Маріїнську та інші лікарні. Тоді ж помер його батько, і Павло Никифорович, відчувши, як він згадував, «ностальгію», від’їхав додому, а в червні того ж року прибув до Катеринослава. Тут він одержав посаду ординатора, тобто молодшого лікаря, в богоугодному закладі – лікарні Катеринославського приказу Громадського опікування. 

У 1848 році Павло Бойченко отримав ще й звання акушера в Харківському університеті. Наступного року його призначили старшим (головним) лікарем Катеринославської лікарні, на цій посаді він працював шістнадцять років. У 1865 році П. Бойченку запропонували посаду лікарняного інспектора. Після обов’язкового іспиту конференція Імператорської медико-хірургічної академії визнала його гідним звання інспектора Катеринославської медичної управи – ще п’ятнадцять років, до виходу у відставку за станом здоров’я, лікар присвятив розвитку охорони здоров’я цілої губернії.

«…коли Катеринослав завалений був пораненими, в увесь час існування тут 
воєнного шпиталю – в двох будинках розміщувалося постійно 180 чоловік хворих»

Під час Кримської війни (1853–1856 рр.) Катеринослав став тиловим центром із численними шпиталями. Облаштуванням 23-х шпиталів керували особисто губернатор Андрій Фабр, міський голова Іван Ловягін і завідувач міських лікарень Павло Бойченко. На сторінках газети «Екатеринославский юбилейный листок», яка виходила до 100-річчя міста в 1887 році, І. Ловягін згадував про відремонтовані його коштом приміщення: «…коли Катеринослав завалений був пораненими, в увесь час існування тут воєнного шпиталю – в двох будинках розміщувалося постійно 180 чоловік хворих». Поранених і хворих, не лише російських солдат, але й військовополонених англо-французької армії, були тисячі, їх розміщували по всіх шпиталях і лікарнях, у тому числі й у Земській, де було триста ліжок. Під керівництвом Павла Бойченка було по 6–8 ординаторів (молодших лікарів), значна кількість військових і цивільних фельдшерів, сестер милосердя. Усі працювали по 16–18 годин на добу. За особливі заслуги лікаря нагородили орденом Св. Станіслава ІІІ ступеню. 

Такі ж зусилля  до самозречення  лікар виявив і влітку 1866 року, коли губернія потерпала від епідемії холери. Маючи велику завантаженість головними службовими обов’язками та слабке здоров’я, Павло Бойченко щодня відвідував усі інфекційні лікарні Катеринослава, консультував лікарів, лікував сам, робив обходи по домівках незважаючи на станову приналежність хворих. Крім того він майже щодня, а коли й двічі на день, інспектував міські ринки, м’ясні та рибні магазини, слідкував за свіжістю продуктів. По закінченні епідемії лікар отримав подяку від городян, підписану міським головою Деєм Минаковим.

Павло Бойченко був директором Катеринославського дитячого притулку 
та фельдшерської школи (нині – медичне училище) в Катеринославі

З 1859 по 1870 рік Павло Бойченко був директором Катеринославського дитячого притулку і почесним членом Катеринославських дитячих притулків. Крім особистої праці лікаря він підтримував діяльність цих закладів і внеском власних коштів, за що одержував подяки на нагороди. 

Павло Никифорович Бойченко очолював і фельдшерську школу (нині – медичне училище), відкриту при земській лікарні в Катеринославі 1870 року, був її першим директором. Спочатку його жалування становило лише 120 рублів на рік, з жовтня 1876 року його підвищили до 400 рублів. 

Павло Бойченко встигав писати наукові праці, друкував статті на медичні теми в газеті «Друг здравия»: «Немота, излеченная гальванизмом» (1841, № 32), «Отравление шпанскими мушками» (там же), «Замечание о больных военного ведомства, леченных за 1843 и 1844 гг. в Екатеринославской гор. Больнице» (1845, додат. до № 81). 

«Ліжка імені Бойченка»

Видатний діяч на ниві охорони здоров’я Катеринославщини був помітною та авторитетною особою. 1862 року Павла Бойченка обрали дійсним членом Катеринославського губернського статистичного комітету, й того ж року – кореспондентом Харківського медичного товариства. 3 жовтня 1874 року було засноване Катеринославське медичне товариство. На урочистому зібранні головував Павло Никифорович, який став почесним членом товариства. 1874 року його обрали почесним мировим суддею Катеринославського повіту. Крім вже згадуваного ордену Св. Станіслава III ступеню, нагороджений цим же орденом II ступеню, орденом Св. Анни III і II ступеню з імператорською короною, Св. Володимира IV ступеню за 35 років служби, Св. Володимира III ступеню, відмінним знаком за безпорочну п’ятнадцятирічну службу, темною бронзовою медаллю на Андріївській стрічці у пам’ять війни 1853–1856 років, знаком Червоного Хреста у пам’ять російсько-турецької війни 1877–1878 років. 

Народившись у селянській чи міщанській родині, завдяки власним заслугам Павло Бойченко здобув спадкове дворянство – 1874 року його разом із дружиною Марією Олексіївною (уродженою Капланівською) та дворічною донькою Катериною записали до III частини родової книги Катеринославського повіту, того ж року це рішення затвердив Сенат. Почергово він отримав чини титулярного радника, статського радника і дійсного статського радника. Завдяки собі лікар став землевласником – з 1870 року, після його смерті вдова з донькою успадкували маєток у 392 десятини землі в Катеринославському повіті. Є дані, що його донька Катерина, незаміжня, в 1897 році, володіла частиною сільця Башмачка (Завровка) і мала 408 десятин. Проте найбільшою нагородою лікареві, певно, стала вдячність його краян і оцінка його заслуг ще за життя.   

У жовтні 1875 року губернське земське зібрання висловило 
постановило заснувати два лікарняних ліжка імені П.Н. Бойченка

Відзначаючи заслуги лікаря-подвижника, у жовтні 1875 року губернське земське зібрання висловило йому глибоку подяку і постановило заснувати два лікарняних ліжка імені П.Н. Бойченка – в лікарні та богадільні, надавши лікареві право самому розпоряджатися цими ліжками. «Ліжка імені Бойченка» фінансували з бюджету губернського земства. 

У 1877 році Земство заснувало стипендію та лікарняну палату імені Бойченка на честь його 40-річної служби в межах Катеринославської губернії. У грудні 1880 року Катеринославське губернське земське зібрання знову висловило вдячність дійсному статському раднику П.Н. Бойченку и постановило: «найменувати одну з палат іменем Павла Никифоровича Бойченка, надавши в його розпорядження по два ліжка як у цій палаті, так і в богадільні, та поставити в конторі лікарні фотографічний портрет Павла Никифоровича в збільшених розмірах, з написом про те, скільки часу він був лікарем при богоугодних закладах і також, опісля, губернським лікарняним інспектором». Також земство постановило перед палатою «повісити мармурову дошку с золотим на ній написом найменування палати іменем Бойченка». Затвердили і підпис під портретом лікаря: «за безкорисливу та благочинну діяльність його на посаді старшого лікаря Катеринославських богоугодних закладів, і губернським лікарняним інспектором». 

«…у Катеринославі всі – від вищого представника влади до останнього 
бідняка, до найжалюгіднішого злидаря знали доктора Бойченка»

1880 року Павло Бойченко через тяжку хворобу пішов у відставку. Він пропрацював в медичній галузі понад сорок років, майже весь час на Катеринославщині. 10 листопада 1884 року він помер і був похований у Катеринославі. На початку грудня Губернське земське зібрання «одноголосно та з повним співчуттям» вирішило відслужити панахиду за покійним, запросивши на неї і родину лікаря.

«Не порушуючи істини та без перебільшення, можна сказати, що в 1840–80-х роках у Катеринославі всі – від вищого представника влади до останнього бідняка, до найжалюгіднішого злидаря знали доктора Бойченка» – так писав про лікаря-подвижника відомий освітянин Катеринослава Микола Риндовський.

 

Створено: 14.12.2017.
Редакція від 14.12.2017.
Ірина Голуб
Бібліографія:

Это не профессия, это – состояние души: [медицина и медики Екатеринослава 19 ст.] // Всегда с людьми: страницы истории обл. орг. профсоюза работников здравоохранения / В. Коврига.– Днепропетровск: Лира, 2009.– С. 11–19.
* * *
Мороз В. Ми були тилом Севастопольської оборони / В. Мороз // Вісті Придніпров'я.– 2000.– 9 листоп.– С. 7.
Павел Никифорович Бойченко // Екатеринославский юбилейный листок.– 1887.– 24 мая.–(№ 21.)– С. 199–202.
* * *
Бойченко, Павел Никифорович // https://ru.wikisource.org/wiki/РБС/ВТ/Бойченко,_Павел_Никифорович
Городченко В. Днепропетровское медучилище отметило свое 145-летие // http://gorod.dp.ua/news/110664
Севастопольский парк // https://www.dnepr.com/wiki/Севастопольский_парк