Борис Тенета. Романтична натура з нелегкою долею

Борис Тенета (Гурій Борис Йосафович)
Борис Тенета. Романтична натура з нелегкою долею

Україна, Дніпропетровська область

  • 8 квітня 1903 – 6 лютого 1935 |
  • Місце народження: сел. Покровське Катеринославської губернії |
  • Письменник

Твори Бориса Тенети сповнені романтизму і жалю. Нелегка доля не дала можливості повністю реалізувати творчий потенціал і талант митця.

Початок XX століття, у Катеринославі в цей час вирує літературне життя – молоді письменники об’єднуються у різні групи та спілки, де проводять зібрання, на яких початківці і вже досвідчені представники літературної молодіжної спільноти читають свої твори, спілкуються, обговорюють почуте та діляться між собою своїми враженнями. Відвідував ці зібрання і Борис Тенета.

Борис Тенета (справжнє ім’я – Борис Йосафович Гурій) народився 8 квітня 1903 року в селищі Покровське на Катеринославщині у родині вчителя. 1914 року після смерті батька переїхав до Катеринослава, де і почав здобувати освіту – навчався в тамтешньому ІНО, а у 1927 році переїхав до Києва та продовжив навчання, перевівшись на третій курс історичного факультету Київського ІНО.

Літературну творчість Борис Тенета починав із поезії і мав добрі відгуки на свої твори не лише від читачів, а й таких вимогливих друзів як Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович. Його перші вірші було надруковано у 1924 році в журналах «Червоний шлях», «Зоря», «Нова громада» та інших. Зі слів його близького друга Бориса Антоненка-Давидовича, «свого часу це був досить відомий автор багатьох ліричних поезій, що так і не вийшли навіть за життя автора окремою збіркою. Не вийшли, бо й сам автор не дбав про таку збірку, вважаючи за своє основне покликання прозу, а на свої вірші дивлячись як на щось інтимне, занадто «своє», де кажеш самому собі щиру правду».

​…За вікном шумить чи степ чи місто
Я вернуся – тільки-но поклич.
Золоте розкидала намисто
По садах, будинках біла ніч.
Я піду по вулицях осінніх,
Де колись акації цвіли…
Небо знов ясне таке і синє,
Як у нашім (у твоїм) селі…

Свій талант митця Борисові Тенеті, на жаль, не вдалося повністю реалізувати. У вирі складних суспільних подій все і розгубилося. Інформації про Бориса Тенету небагато, про його діяльність, творчість і життя зберіглося мало свідчень і матеріалів. Зі спогадів сучасників, тих, хто знав Бориса Тенету, він був романтичною натурою, і не тільки за творчим світобаченням, а й у повсякденному житті.

Прозові твори Бориса Тенети, як і поетичні мали широкі відгуки та користувались попитом у читацькому колі. Письменник встиг видати книжки: «Листи з Криму» (1927); в Державному видавництві України вийшла повість «Гармонія і свинушник» (1928), ця книга швидко розійшлася серед молоді і стала настільки популярною, що її знову було перевидано великим тиражем, незважаючи на гостру критику офіційних кіл; також було видано твори «Десята секунда» (1929); «Будні», «Ненависть», «П'яниці» (1930).

У Катеринославі Борис Тенета входив до складу літературної групи «Плуг», а в Києві він приєднався до організації «Ланка», яка була заснована у 1924 році, відокремившись від АСПИСу (Асоціації Письменників). Назва організації мотивувалась тим, що учасники цієї спілки мали за мету своєю творчістю «заповнити зяючу прогалину, що утворилася в українській літературі після великих катаклізмів, і всім разом стати ланкою в розірваному ретязі». «Ланка» об'єднала письменників різних напрямків, які прагнули протистояти ідеологічному тиску та зберегти творчу незалежність. До складу цієї спільноти також входили Валер'ян Підмогильний, Григорій Косинка, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Дмитро Фальківський, Тодось Осьмачка, Іван Багряний, Гордій Брасюк, Марія Галич та інші. «Літературний хист і громадянська порядність» – таким був їхній девіз. А за лідера угрупування вважали Валер'яна Підмогильного. Зі слів Бориса Антоненка-Давидовича: «Перед тут вів Валеріан Підмогильний, організатор і душа «Ланки», який і дав цій групі її ім'я, що об'єднувало нас, таких різних своїм творчим обличчям, у одне здружене товариство».

7 листопада 1926 року «Ланка» реорганізувалася в літературне об'єднання МАРС (Майстерню революційного слова). У 1928 році під зовнішнім тиском МАРС розпадається, але його учасників й надалі поєднують не лише дружні стосунки, але й спільні погляди на літературу, які вони збережуть до кінця життя.

На початку 1933 року Борис Тенета розпочав писати великий історичний роман про завоювання іспанських колонізаторів, безжальне винищення тубільного населення. Працював письменник захоплено, але неспішно, переповідаючи своїм друзям цілі розділи. Але закінчити твір не пощастило...

30-ті роки ознаменувались репресіями української інтелігенції. Кращим творчим задумам і надіям прозаїка ці події поклали край. Після розстрілу в грудні 1934 року Косинки, Влизька, Фальківського Борис Тенета хотів отруїтися, бо передчуття були поганими.

Зі спогадів дружини Євгена Плужника Галини Коваленко-Плужник:

«Небезпека наближається, скоро і по нас прийдуть, а жити так хочеться, що, здається, я зроблю так: піду до річки, залишу свій одяг на березі, покладу в кишеню всі документи на ім'я Бориса Тенети, а сам на голову нав'яжу який-небудь одяг такий, щоб можна лише було прикрити грішне тіло, перепливу річку... І нема мене... Піду, куди очі гледять, без документів, без нічого...»

...О не сумуй, що не такі, а інші
Прийшли ми в цей зелений, милий світ.
Там у степах забрунькувала вишня,
І на Дніпрі сльозою вкрився лід.

Там по степах... та ти не розумієш,
Тобі рідніші брук і димарі...
У сивім ковилі ховає сонце вії
І в позолоті очерет горить.

І кличе владно знову повернути
Далекий голос юність золоту,
А за вікном голодний вітер, лютий
І в ніч дерева зігнуті ростуть.

20 січня 1935 року Бориса Тенету заарештували на Кавказі, куди він поїхав до родини. Перебуваючи в сухумській в’язниці, він намагався покінчити з життям. Врятувавши і відправивши його до Києва, за ним встановили суворий нагляд, щоб він не повісився чи не порізав собі вени.

6 лютого 1935 року уночі Борис Тенета все-таки покінчив життя самогубством, повісившись на бильці ліжка. Життя талановитого письменника обірвалося на тридцять другому році життя. Довгий час його ім'я було забуте, а твори не друкувались. Теплі поетичні рядки залишили світлий спомин про Бориса Тенету.

Як проходив тою дорогою –
То зустрілися:
Я і ти.
Два листочки спали з дерева,
Два листи.
І понесла вода прозорая
Ті листи…
– Не пройти нам з тобою, дівчинко,
Не роз’їхатись,
Не пройти! 
Усміхнулася, похилилася:
Хлопці ті!
– Від  мосточка в боки різнії –
Дві ж путі!
– Не кажи не кажи так, дівчино…
– Ат, пусте!
Засміялася озирнулася
В рідний степ.
Так зустрілися, так віталися
Ти і я.
І в очей та уст не питалися.
Як ім’я.
– Не пройти нам з тобою,
дівчино, –
Не роз’їхатись,
Не пройти!
Подивилася та й заплакала:
– А все ти!

Та бодай тим листочкам не падати
На мою на біду.
Вже тебе не стрічатиму і не
знатиму, –
На місток не піду.
Не було про тебе і вістки,
Та немає і досі.
Вже минуло гаряче літо
Й кавунами червоними осінь.
Не одна, не одна вже осінь!
Ой, четверта, ще й п’ята…
…Вже не буду тебе дожидатись,
Не буду виглядати.
Так забулося й не згадалося б,
І про тебе б не чув, не знав.
Тільки ті літа,
Тільки ті роки
Пропив, прогуляв!..
Та як знову проходив дорогою –
Де колись:
Я і ти, –
Два листочки впало з дерева,
Два листи.
І понесла вода прозорая
Ті листи.
Від місточка у боки різнії –
Дві дороги лягло, широкії –
Дві путі…

Світлана Гамзіна
Бібліографія:

Борис Тенета // Невідоме Розстріляне Відродження: антологія / упоряд., авт. передм. Ю.П. Винничук.– Харків: Факт, 2016.– С. 23–28.
Тенета Б. Знов мені приснилася...: [вірші і біографія поета] // Натхненні рідною землею / упоряд. Л. Таращук.– Дніпропетровськ: Типографія Україна, 2013.– С. 4–5.
Тенета Б. Місто: Оповідання // Січеслав.– 2004.– № 1.– C. 138–142.
Тенета Б. Ти сидиш в задимленій кімнаті...: [вірші] // Січеслав.– 2004.– № 1.– C. 134–137.
***
Чабан М. «Судилось жити й згинути мені» // Чабан М.П. Січеслав у серці: Нариси / Книга пам’яті.– Дніпропетровськ: Дніпро, 1994.– С. 45–53.
Чабан М. Доба спалила й пропекла...: «Судилось жити й згинути мені» // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: Дніпро, 1994.– С. 110–118.
***
Чабан М. Закривавлене горло шепоче слова... // Січеслав.– 2004.– №1.– С. 130–133.
Створено: 23.03.2023
Редакція від 23.03.2023