Бачюлене Людмила Володимирівна
Майстриня гобелена Людмила Бачюлене

Дивитись на світ треба з любов'ю, інакше нічого не побачиш, крім себе. 

Олександр Довженко

Відома українська майстриня декоративно-ужиткового мистецтва Людмила Володимирівна Бачюлене (також існують написання її прізвища як Бачулене та Бачюлєнє) народилася 24 листопада 1937 року в Запоріжжі. Людмила Володимирівна згадувала, що скільки себе пам'ятає, завжди любила робити своїми руками якісь вироби, фантазувати над ними. Саме тому і професію вибрала творчу.

Навчання у Дніпропетровському художньому училищі у одного із корифеїв дніпропетровської художньої школи Комунара Савелійовича Беркути дало необхідні знання та впевненість у правильності вибору. Талановитий живописець, педагог і вихователь дав путівку в життя багатьом молодим художникам, навчаючи їх не лише фаху, а й даючи правильні життєві орієнтири.

Закінчила училище у 1957 році. Деякий час працювала художником на телебаченні у Дніпропетровську. Незважаючи на те, що її фахом був живопис, дівчина відчувала: створювати полотна олійними фарбами – не її шлях. Вона почала експериментувати, шукати себе і відразу наштовхнулася на нерозуміння, отримала звинувачення у модернізмі, якого комуністична ідеологія того часу не схвалювала. Доходило до абсурду: «Чому це у вас радянський колосок нахилився вниз? Він що, гниє?! – були й такі критичні відгуки від «вершителів доль» пересічних художників. Подібні моменти душили настільки, що Людмила наважилася виїхати з рідного міста. Спочатку в Миколаїв – працювала там на телестудії, а потім, у 1963-му, на Крайню Північ СРСР, у Норильськ. Там вона теж працювала художником на телебаченні та комбінаті художнього фонду.

Ось як згадувала про цей період сама художниця: «Я розіслала листи про пошуки роботи у найвіддаленіші точки Радянського Союзу: Воркута, Магадан... Згодою відповів Норильськ: мені пообіцяли роботу і так звані підйомні виплати. Прилетіла туди у розпал лютих морозів – у грудні. Відразу потрясли дві речі: північне сяйво та чудові люди. У ті часи на півночі опинилося дуже багато інакомислячої інтелігенції – тих, кого «видавили» з різних куточків Радянського Союзу. Мені завжди подобалося оформляти простір, і в Норильську я знайшла себе: винаходила, як виглядатиме сцена перед гастрольними концертами столичних артистів. А ще оформляла інтер'єри кафе, ресторанів – замовлень було багато! Якось потрапила в гості до чукчів, побачила у них вироби з хутра та металу – і «захворіла» на цю тему». Глибоке занурення в культуру, фольклор і побут корінних народів Півночі лягло в основу найвідоміших ранніх робіт Людмили Бачюлене.

Робота з металом вимагала від майстрині не так фізичних зусиль, як зосередженості та копіткості. Використовувала вона також хутро оленів і ведмедів. Твори Людмили Бачюлене неодноразово демонструвалися в Москві, на Всесоюзній ВДНГ, що було дуже престижно на той час. Там же, у столиці, у 1980 році, її прийняли до Спілки художників СРСР.

Гобелени Л. Бачюлене ніби трансформували сувору північну природу у виразні графічні та фактурні образи, де вовна  перепліталася з гладкими металевими деталями та шматочками хутра. Одна зі статей про творчість художниці називалася: «З міді, заметілі та хутра», що дуже влучно передавало характер її робіт.

Роботи художниці цінувалися та добре оплачувалися, вона мала матеріально забезпечене життя. Однак душа її все одно сумувала за рідними людьми, за Україною. Тож, після двадцяти років у Норильську, у 1982 році, Людмила Володимирівна повернулася до Дніпропетровська сформованим майстром гобелена.

Повернення не було легким – художницю встигли забути. Потрібно було все починати спочатку, привертати до себе увагу мистецтвознавців та поціновувачів гобелена. Вона влаштувалася на роботу до комбінату художнього фонду Дніпропетровська, де і працювала з 1982 по 1985 роки.

Цей період став етапом професійного визнання, активної виставкової діяльності художниці. Вона створювала масштабні інтер'єрні робіти за державними замовленнями для палаців культури, адміністративних будівель, готелів і бібліотек. Саме тоді її експерименти з текстурами (поєднання вовни, металу та шкіри) трансформувалися у великі монументальні гобелени. Це були справжні рукотворні поеми про красу і щедрість природи Придніпровського краю.

Новою важливою сторінкою біографії художниці стала робота з дітьми. З 2000 року вона працювала педагогом та керівником творчого гуртка в Міському палаці дітей та юнацтва у Дніпрі. Майстриня не обмежувала вихованців межами стандартного дитячого малюнка. Вона навчала дітей бачити художню цінність у буденних речах. На її заняттях вихованці освоювали ази ручного ткацтва (гобелена), створювали декоративні мініатюри, вчилися працювати з текстильним колажем і нетрадиційними матеріалами.

Дитячі роботи під її керівництвом регулярно перемагали на міських, обласних і всеукраїнських виставках дитячої творчості. Головне, що відзначали колеги-педагоги, – Л. Бачюлене виховувала у дітях «екологічне мислення в мистецтві», показуючи, як за допомогою фантазії та ручної праці можна дати друге життя будь-якому матеріалу.

Дослідження дніпровського періоду творчості Людмили Бачюлєнє відкриває її як унікальну експериментаторку. Художниця відійшла від класичного гладкого ткацтва, сформувавши свій впізнаваний стиль – об'ємно-просторову пластику та колажний рельєф. Вона відмовилася від традиційного поділу матеріалів на «благородні» (шерсть, шовк) та «побутові». В одному полотні могла поєднати щільні нитки, фрагменти натурального хутра та шкіри, металеві пластини чи дріт. Це створювало гру світлотіні, де м'якість текстилю підкреслювала суворість і холод металу.

У пізніший період майстриня почала створювати монументальні шедеври з найнесподіванішої вторсировини – від шматочків фактурних шпалер до розрізаних кольорових пластикових пляшок. Завдяки термічній обробці пластику вона досягала ефекту космічних чи природних рельєфів, інтегруючи їх у структуру колажів.  Її роботи часто виходили за межі пласкої стіни. Вона використовувала техніку настилу, аплікації, плетіння та вишивки поверх тканої основи, перетворюючи гобелен на тривимірний артоб'єкт.

У Дніпрі художниця була постійною учасницею обласних та всеукраїнських виставок декоративно-ужиткового мистецтва. У жовтні 2017 року в дніпровському Будинку мистецтв відбулася велика персональна ювілейна виставка, присвячена її 80-річчю. В експозиції було представлено понад 40 гобеленів і оригінальних панно майстрині. Тоді колеги та мистецтвознавці (зокрема директорка Будинку мистецтв Валентина Слобода) назвали її «яскравою творчою зіркою у сузір'ї дніпровських художників».

Померла художниця у 2024 році у м. Дніпро. Її твори зберігаються в Норильській художній галереї, музеї історії Норильського промислового регіону та Міністерстві культури РФ.

Основні твори:      ​

«Полювання на птахів» (1975); гобелени – «Мерзлота» (1975), «Олень» (1976), «Хуртовина» (1980), «Бабине літо» (1981), «Тиша» (1982–1983), «Металургія» (1984); панно – «Хейро (свято весни)» (1975), «Полярна ніч» (1979), «Устремління» (1985), «НЛО» (1986), «Галактика» (1988); мінігобелени – «Соняхи», «Риби», «Прокидайся, Україно» (усі – 2004); декоративні штори «Джазові імпровізації» (1985); концертні декорації для Палацу дітей та юнацтва у Дніпропетровську (2001).