Дніпров (Гросс) Анатолій Семенович
Анатолій Дніпров – композитор і шансоньє

Цьому хлопцеві є що сказати.

Джон Хамонд

Автор і виконавець Анатолій Дніпров написав безліч популярних хітів. Створив безліч шлягерів, міг працювати в різних жанрах. Він – композитор  і співак шансону. Колись сказав: «Шансон – це перекладні картинки нашого життя». Він написав декілька пісень про своє рідне місто Дніпропетровськ – про вулиці, ринки, єврейські квартали, де народився, де минули його дитячі та юнацькі роки – пісні «Озерка», «Шолом», «В законе» та інші. Крім того він був приголомшливим композитором і виконавцем. Деякі пісні виконував у жанрі мелодійного міського романсу. Але навіть якщо б він залишився автором тільки однієї пісні «Радовать», його ім'я варто було б внести до книги естради золотими літерами.

Псевдонім на знак любові до рідного міста

1 квітня 1947 року в Дніпропетровську, в сім’ї етнічних євреїв народився Анатолій Семенович Дніпров. Його справжнє прізвище Гросс, а псевдонім «Дніпров» він узяв надалі на знак любові до рідного міста.

Батько на той час, пройшовши війну, отримав другу групу інвалідності. В сім'ї народилася ще дочка Лариса, яка пізніше забрала маму, чоловіка і дітей і переселилася до Ізраїлю.

З раннього дитинства Анатолій виявляв неабиякі музичні здібності: співав, танцював, імпровізував. Коли трохи підріс самостійно опанував баян і щовечора тішив сусідів по двору, співаючи під власний акомпанемент популярні шлягери.

У 1954 році Анатолій пішов до школи № 9. Закінчивши 8 класів, вступив до індустріального технікуму за спеціальністю «майстер контрольно-вимірювальних приладів». У технікумі брав активну участь у художній самодіяльності.

Душа природженого музиканта

Через два роки душа природженого музиканта не витримала. Анатолій кидає все і вступає до музичного училища в рідному Дніпропетровську. Не закінчивши навчання, восени 1967 року призивається в армію. Два роки рядовий Гросс колесив по військових частинах у складі ансамблю «Пісні і танцю» МВС України. Художній керівник ансамблю Васильєв відразу оцінив музичні здібності Анатолія. В армії Дніпров відвідував курси композиції Київської консерваторії. Демобілізувавшись, Анатолій повернувся в училище, яке успішно закінчив у 1971 році.

Талановитий веселий і компанійський хлопець з легкістю вливається в музичну богему рідного міста і співпрацює з багатьма професійними колективами міста Дніпропетровська. Олександр Петренко, музикант і друг Анатолія, пригадує, як колись ще в юності вони збиралися з хлопцями, Анатолій запам’ятався йому веселим, азартним. Завжди виділявся з гурту, повторював: «Слухайте мене, слухайте мене…».

Тоді багато хто захоплювався джазовою музикою, як правило, музиканти гуртувалися в одному місці. Анатолій – при палаці заводу К. Лібкнехта в Дніпропетровську, де був дуже хороший оркестр «Біг-бенд», яким керував Володимир Марховський, там же була співачка Людмила Артеменко. Оркестр став школою майстерності для композитора і піаніста Анатолія Дніпрова. До речі, саме в Дніпропетровську Дніпров створює першу джазову групу і бере участь у багатьох заходах з найвідомішими музикантами СРСР. Але цього йому було мало.

Обдарований провінціал підкорює столицю

У 1971 році він поїхав до Москви. Звичайно ж і приїзд туди, і початок роботи виявилися нелегкими для обдарованого провінціала. Достукатися до небес нелегко в усі часи. Але талант такого масштабу було важко не помітити. І незабаром пісні молодого композитора зазвучали у виконанні Нані Брегвадзе, Софії Ротару, Й. Кобзона, ансамблів «Поющие Сердца», «Пламя», «Синяя птица», «Цветы», «Самоцветы». Він був дуже відомим композитором всюди. Він написав «Веточку рябины», яку співала з великим успіхом Софія Ротару. У Москві він жив, писав музику, його музика вже звучала на радіо.

Іноді він перетинався зі своїм другом юності музикантом Олександром Петренком на Курському вокзалі, куди приходив щотижня поїзд із Дніпропетровська. Поїздом родичі передавали їм обом якісь продукти.

Народження нового хіта «Радувати»

Якось Анатолій, зустрівши друга на вокзалі, сказав, що написав нову пісню і запропонував послухати її в машині. Дістав касету: «Послухай, по-моєму, непогано вийшло!» Це був новий хіт про кохання – пісня «Радовать». Він написав її у 1971 році. Хоча поет Михайло Таніч у всіх інтерв'ю казав, що він присвятив цю пісню своїй дружині, але, фактично музику і слова написав сам Дніпров ще в 1971 році. А набагато пізніше, в 1979 році, Таніч вніс тільки деякі поправки в словах.

Як стверджував Анатолій, він присвятив цю пісню дівчині, яку дуже кохав, але, на жаль, через пару місяців їхнього спільного життя вона померла від саркоми.

Роль імпресаріо Леонідова в долі Дніпрова

У столиці удача всміхалася йому не тільки на професійній ниві. Незабаром після приїзду доля звела його з одним із метрів радянської естради Павлом Леонідовим, легендарною людиною, поетом-піснярем і досвідченим імпрессаріо. Вони співпрацювали: Леонідов писав слова пісні, а Анатолій – музику. Згодом Леонідов став тестем, у 1973 році його старша дочка Ольга стала дружиною Дніпрова. Ольга, як і батько, писала вірші. Вони стали не лише співавторами, але і сім'єю. Незабаром талановиті композиції Толі й Олі увійшли до репертуару популярних ВІА та відомих виконавців.

Але й були часи, коли на цілих півтора року Анатолій Дніпров як «не радянський композитор» був виключений звідусіль: з Держтелерадіо, зі студії грамзапису «Мелодія». Допоміг відновитися легендарний Утьосов, який жив із ним в одному будинку.

Липовий контракт «Коламбія рекордс»

За радянських часів творчій людині нелегко було реалізуватися до кінця. Радянська влада вторгалася в усі сфери життя, вирішуючи що і якими голосами співати, в яких костюмах виходити на сцену, куди і кому їхати на гастролі.Тому, незважаючи на успіх і визнання, сім'я Дніпрова наприкінці 70-х приймає рішення емігрувати.

Леонідов підбив Анатолія з Ольгою емігрувати разом із ним до Америки. Сказав, що там його чекає контракт «Коламбія рекордс». Насправді ніякого контракту не було, Леонідов його вигадав, щоб умовити дочку на від'їзд. Йому здавалося, що за океаном вони доможуться світового визнання. Цього не сталося. Жалкував про від'їзд і Дніпров, і його дружина, і сам Леонідов, який помер у Нью-Йорку від хвороби серця в 1984 році.

Від’їзд Анатолія згадує Михайло Шафутинський: «Зібралися на квартирі Ніни Бродської, вони їхали разом, було багато людей, був рояль. Вони прийшли, як би проводжати. Анатолій грав на роялі і співав пронизливі пісні, неначе прощався з Батьківщиною».

Еміграція

У Нью-Йорку все довелося починати з нуля. Були й матраци на підлозі, і телевізори на смітниках, – згадував Анатолій. Довелося працювати таксистом. А виручені кошти витрачав на записи. Але ж у нього була своя група «Нью-Вейс». Про нього писали в газетах і називали дуже талановитим музикантом. У 1982 році пощастило зустрітися з найвідомішим тоді продюсером шоу-бізнесу Джоном Хамондом. Він відкрив світові таких зірок як Сара Вон, Боб Ділон, Бед Гудман.

Михайло Шафутинський, зустрічаючись з Анатолієм в еміграції, згадував, як  болісно той переживав в Америці свій знижений статус. Аудиторія шанувальників звузилася. Але ж в Союзі він був на рівних із багатьма знаменитостями!

У 1982 році Дніпров підписав контракт із великою компанією «Медіа-Макс студія», де записав три пісні англійською та російською мовами. Про співака пишуть статті в провідних газетах і журналах Америки. Джон Хамонд на всю країну заявив про Анатолія Дніпрова: «Цьому хлопцеві є що сказати». А легендарний Тонні Матолла, який очолював компанію «Соні мюзік» сказав: «Толлі дуже талановитий хлопець, який пише популярні пісні».

Анатолій стає лауреатом конкурсу популярної пісні в Лос-Анжелесі, пише музику до голівудського фільму. Паралельно з піснями англійською мовою випускає пісні російською. Працює в нічних клубах Брайтон-біч, гастролює по США і Канаді. Там він розпочав сам виконувати свої пісні. Російська еміграція приймає радянського музиканта тепло. В авторському виконанні пісні «Радовать», «Звёзды на лугу» користувалися великим успіхом в емігрантів. Але досягнути справжнього успіху в американської публіки йому не вдалося.

«Не надо ихних сладких булок, хочу назад, хочу домой…»

Він їхав туди творити, а доводилося багато працювати, щоб заробити грошей на проживання та записи, він зневірився, розчарувався в Америці. У 1987 році сім'я вирішує повернутися до Радянського Союзу. Анатолій і Ольга повернулися першими з емігрантів третьої хвилі. Іхній крок став сенсацією і в СРСР, і в США. Але ж усі кращі його пісні приїхали з еміграції: «Рюмка ностальгии», «Россия», «Звёзды на лугу», «Признание с поручиком Голицыным» та інші.

На концерти колишнього емігранта народ валить валом. Адаптуватися на батьківщині йому допоміг старий товариш Й. Кобзон.

У 1989 році А. Дніпров став лауреатом фестивалю «Пісня року», 2007 р. – лауреатом національної  музичної премії «Шансон року». Він активно гастролює, випускає платівки...  В середині 90-х років з'являється альбом «Прямой ответ», до якого увійшли треки «Невинная», «Русская женщина», «Жди», «Целый мир», «Ялта».

Наприкінці століття Анатолій Дніпров порадував шанувальників альбомом «Радовать хочу тебе я...» з романсами «Красивая», «Окаянная», «Осень», «Любовь идет тихо, по-английски». На пісні «Радовать», «Белые снега», «Я приглашаю в круг друзей» знімають кліпи.

На початку 2000-х Анатолій Дніпров пише альбоми «Я на свободе», «Каждому – своё», «Не формат», «Слушай и танцуй» з романтичними баладами «Ах, как жаль», «Прости», жанрові пісні «Пятий туз», «Стучат колеса». Однак він так і не зміг повною мірою відчути колишній тріумф, залишившись немов між двох берегів: і там чужий, і тут не свій.

«Вірменія моя» – неофіційний гімн

У 2006 році Анатолій Дніпров записав останній диск «Ностальгия по России», спеціально створений для Вірменії. Співак полюбив маленьку гірську країну, і часто приїжджав туди з концертами.

Однією з найяскравіших композицій можна назвати пісню «Армения моя», яка була виконана двома мовами дуетом із вірменським шансоньє Тата Сімоняном. Але мало хто знає, що перший варіант пісні записаний Дніпровим російською мовою ще в середині 90-х.

А где-то горы, горы, а за ними, ними – Армения моя.
Знаю мама, мама, Армения ты ждешь меня.

Якось пісню випадково почув глава авіакомпанії «Вірменські авіалінії» і на його прохання композиція була переспівана знову на два голоси. Під час роботи співаки спілкувалися тільки телефоном, особисто ніколи не зустрічалися. Кожен записав свою партію в різних містах окремо. Вийшов справжній хіт, який практично став неофіційним гімном Вірменії.

Тата і Анатолій збиралися зустрітися наприкінці весни 2008 року. Обидва перебували тоді в гастрольних турне, і їхні маршрути мали перетнутися, але 5 травня газети повідомили сумну звістку, що по дорозі з Волгограда до Ростова, де увечері у нього мав відбутися концерт, серце співака і композитора, автора пісні «Радовать» Анатолія Дніпрова зупинилося від обширного інфаркту. Це трапилося в районі Білої Калитви Ростовської області. Артиста поховали на Троєкуровському московському кладовищі.

Анатолій Дніпров – серед видатних постатей нашого краю, посідає почесне місце серед діячів культури і мистецтва Дніпропетровщини. Він народився і успішно розпочинав свою музичну кар’єру в нашому місті, став відомим і прославився за кордоном. Талановитому землякові – композитору, співаку, автору пісень, викладачу, музичному педагогу і піаністу велика шана.