Катеринослав – батьківщина вітчизняного йоду

Катеринослав – батьківщина вітчизняного йоду

На початку Першої світової війни у Катеринославі під керівництвом професора Писаржевського почалося виробництво йоду.

У вересні 1914-го вибухнула Перша світова війна. І тут з’ясувалося: раніше Росія купувала йод винятково в Німеччині, з якою відтепер воювала. Ну не стала б ворожа країна як ні в чому не бувало і раніше продавати Росії свої медикаменти. А кількість поранених дедалі зростала. І постало термінове завдання – розробити і здійснити виробництво власного йоду. Це завдання поставили перед катеринославськими вченими-хіміками. 

10 квітня 1915 року почалося будівництво та обладнання «Дослідної станції з дослідження та добування російського іода (так писалося тоді! – М.Ч.) з морських водоростей проф. Л.В. Писаржевського та старшого лаборанта Н.Д. Аверкієва». Завданням станції стало вивчення різних способів отримання йоду з водоростей і організація його видобутку.

До устаткування станції і видобутку на ній йоду заходилися після цілої низки дослідів у масштабі, що наближався до заводського виробництва. При цьому застосовувався відкритий організаторами станції каталітичний метод виділення твердого йоду з розчинів. А ще наші земляки винайшли апарат для вилучення йодистих солей із золи водоростей спиртом.

Досліди Писаржевський і Аверкієв проводили спочатку в Гірничому інституті, де обидва працювали, а потім у приміщенні, відведеному для станції. Свою увагу вчені зосередили, головним чином, на водорості «Червона філофора» – вміст йоду в ній виявився аж ніяк не менший, ніж у багатих на йод французьких та англійських водоростях. 

Водорості Червона філофора // https://en.wikipedia.org/wiki/Phyllophora_crispa Виділені кристали йоду // https://uk.wikipedia.org/wiki/Йод#/media/File:Iodine-sample.jpg

Попередні пошуки, роботи і досліди проводилися у великому масштабі. Їх можна було здійснити лише завдяки коштам, відпущеним верховним начальником санітарної та евакуаційної частини принцом Олександром Петровичем Ольденбурзьким (правнук Павла I). Своє сприяння вченим надавав помічник принца сенатор І.В. Мєщанінов. Зрештою була твердо встановлена можливість видобувати йод з «філофори» Чорного моря.
 
31 січня 1915 року до Катеринослава завітав сам «господар землі російської» Микола ІІ. І хоча графік одноденного царського візиту був дуже щільний, Писаржевський і Аверкієв були представлені цареві й піднесли йому перший російський йод (з початку війни минуло лише п'ять місяців). Государ імператор зволив висловити мудру думку: «Все необходимое для развития этого дела в России должно быть сделано».

Добувати йод із морських водоростей вдалося вже в квітні 1915-го року поблизу Одеси. Всіляке сприяння катеринославцям надавав одеський генерал-губернатор і головний начальник Одеського військового округу Михайло Ебелов, котрий недавно перед тим переїхав до Одеси з Катеринослава. На його клопотання головнокомандувач морськими силами Чорного моря адмірал Андрій Ебергардт надав для вилову водоростей військовий транспорт «Бештау». 17 березня 1915 р. це судно вийшло в першу експедицію під керівництвом капітана далекого плавання А.Д. Карцева і привезло велику кількість водоростей. 

Значне сприяння у перевезенні водоростей з Одеси до Катеринослава надав наш губернський предводитель дворянства князь Микола Урусов. З початком війни він був призначений Головноуповноваженим Червоного Хреста південного району.

Міська влада Катеринослава також широко прийшла на допомогу новій справі. Міський голова Іван Способний і члени управи К.І. Макаренко і Л.І. Калугін допомогли вибудувати дві спалювальні печі для водоростей. Відвели приміщення для станції в будівлі, що належала місту. А ще влада влаштувала перевезення прибулих водоростей... міським трамваєм (іншого транспорту, певне, у міста тоді не було). Ця допомога попервах була дуже своєчасна. 

Князь М. Урусов в часи Першої світової війни // https://ru.wikipedia.org/wiki/Урусов,_Николай_Петрович#/media/File:Prince_Nikolay_P._Urusov.jpeg31 березня 1915 за наказом імператора Л. Писаржевському і Н. Аверкієву видано 50 тисяч карбованців «на організацію видобування йоду в Росії з водоростей, що знаходяться в Чорному морі». 

Станція з видобутку йоду відкрилася в будівлі Феодосійських казарм (це нині територія юридичного університету на проспекті Гагаріна) в приміщенні, що належало місту і відведеному військовому відомству. Для станції був наданий один із кам'яних обозних сараїв у 78 квадратних сажнів (сажень – 2, 13 метра). Його і переробили на приміщення для заводської технічної лабораторії. 

25 липня 1915 року закінчили побудову та обладнання станції найголовнішими пристосуваннями, печами і машинами. Таким чином станція виникла за досить короткий період часу. З'явилася можливість видобувати йод для поранених воїнів. Роботи велися без перерви. Іноді і вночі. Сприяло місцеве військове начальство. Станцію освятили 21 жовтня 1915 року. 

Філофора, необхідна для видобутку йоду, добувалася далеко в морі на південний схід від Одеси поблизу острова Фідонісі (це добре відомий усім острів Зміїний), на глибині від 10 до 30 сажнів. Поклади цієї водорості виявилися дуже великими, близько 80 миль завдовжки і 40 миль завширшки. До речі, експедиції судна, яким керував капітан Виноградов, були не такі вже безпечні, зважаючи на військовий час. У Чорному морі, наприклад, із часом з'явилися підводні німецькі човни, які влаштовували полювання на російські кораблі і підривали навіть шпитальні судна. Як же важливо і на війні зберігати людське обличчя!

Добуті водорості доставлялися до Одеси. Там просушувалися і згодом направлялися до Катеринослава. Тут на дослідній станції було дві печі для їх спалювання. Вони могли за добу спалити один вагон сухих водоростей (а це – 200 пудів або 3200 кілограмів). 

Восени 1915 року спеціальні печі будувалися в самій Одесі. Просто порахували, що спалювання водоростей в Одесі та доставка в Катеринослав вже готової золи змусить відмовитися від перевезення водоростей і збільшить видобуток йоду в нашому місті. 

Не станемо втомлювати читача перерахуванням всього обладнання станції або послідовністю перетворення золи в йод. Згадаємо, що у складі робочої команди станції трудилися нижні чини (рядові солдати), прикомандировані до станції на весь час військових дій. Всі нижні чини, колишні поранені, цілком навчилися нової справи, освоїлися з нею і працювали досить продуктивно. Техніком станції з початку робіт був студент Катеринославського гірничого інституту В.М. Селіверстов, котрий чимало попрацював задля започаткування нової справи. При станції навіть створили свій музей. У ньому знаходилися зразки водоростей Чорного моря, фауна, а також низка водоростей з інших морів Росії. 

Працівники станції складають водорості // https://dnepr.comments.ua/article/2019/03/21/174953.htmlПечі для спалювання водоростей // https://dnepr.comments.ua/article/2019/03/21/174953.html

За півроку станція переробила 1800 пудів сухих водоростей. Кількість видобутого металевого йоду становила 54 кілограми, не рахуючи тинктури. Так в медицині називається настій лікарської речовини на воді, вині, спирті або ефірі. Продуктивність станції росла. І з 15 вересня 1915-го вона могла вже щодня виробляти до 10 фунтів металевого йоду і більше – залежно від наявності сировини. 

Протягом цілого літа катеринославські хіміки досліджували різні сорти водоростей. Їм також надсилали зразки з району Геленджика, Новоросійська, водорості та грязі одеських лиманів, Каспійського моря, з Соловецьких островів, з Мурмана, Сахаліну, Уссурійського узбережжя і заток Америки, з Находки, острова Врангеля, з владивостокського узбережжя ... Хіміків цікавив склад йоду в кожному зразку. Водорості з Далекого Сходу і Білого моря доставлялися до Катеринослава Департаментом землеробства (виходить, його можна було назвати і департаментом підводного землеробства?). Департамент запропонував катеринославським ученим спалювати водорості на місцях і доставляти золу. Наші земляки в свою чергу послали в департамент креслення печей та опис способу, як треба правильно спалювати водорості. 

Весь видобутий в нашому місті йод прямував у розпорядження замовника – верховного начальника санітарної та евакуаційної частини і в діючу армію. Причому в армію йод видавався за бажанням частин у вигляді тинктури. Полки Катеринославського гарнізону були забезпечені нашим йодом. 

Але й це не все. Після досліджень виявилося, що залишки після отримання йоду цілком годяться як дезінфекційний засіб. Міський бактеріолог Марков дійшов висновку, що «згадана рідина, розведена водою в 2 або 4 рази, вбиває холерний вібріон за 30 секунд». А холера була тоді великою проблемою Катеринослава. Йодиста рідина успішно вживалася для дезінфекції клозетів, помийних ям, дворів, заражених місць, для миття підлог, всякого роду дерев'яних предметів. Катеринославському гарнізонові видано «дезінфікційної» рідини 300 відер і місту – 200. Зовсім непогано, коли з Німеччини, як ми пам'ятаємо, медикаменти перестали надходити.

«Влаштоване заводське підприємство, писали у своїй записці 21 жовтня 1915 року Писаржевський і Аверкієв, – показало повну можливість добування в Росії настільки цінного лікувального препарату, як йод. Причому матеріал для його видобутку виявився дуже великий». Отриманий йод був хімічно чистий, анітрохи не поступався іноземному за своїми якостями. Таким чином з'являлася повна можливість звільнитися від німецької залежності. От і не вір після цього, що війна є двигуном прогресу ... Наші хіміки висловлювали надію, що розпочата ними справу «в майбутньому дістане широкий розвиток в нашій батьківщині та створить нову галузь промислового життя держави». 

Але потім грянула революція. І було не до йоду. Академік Писаржевський у 1920–30-ті роки переключився на електронну хімію, створив у Дніпропетровську інститут фізичної хімії, який перебрався після його смерті до Києва й отримав його ім'я. А Микола Аверкієв залишився вірним темі вітчизняного йоду. Як повідомив нам історик науки професор Варфоломій Савчук, в 1930-і роки ставши вже професором, Н. Аверкієв продовжував активно виступати в радянській науковій пресі з великими статтями на тему виробництва йоду і випуску його в заводських масштабах. 

А ось будівля колишньої лабораторії з виробництва йоду на території колишніх Феодосійських казарм, на жаль, не вціліла. Добре, хоч і з запізненням пам'ять про наші забуті пріоритети повертається. 

 

Титульне фото з архіву автора

 

Створено: 31.05.2019.
Редакція від 06.06.2019.
Микола Чабан
Бібліографія:

Савчук В.С. Формация Российской империи в Первой мировой войне: Екатеринославский йод // Вопросы германской истории: Сб. науч. трудов.– Дніпропетровськ: Ліра, 2015.– С. 64–76.
Чабан М. Як Катеринослав сто років тому став батьківщиною вітчизняного йоду // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2015 рік: Бібліограф. видання / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2014.– С. 57–60.
***
Пребывание Великой Княгини Марии Павловны в Екатеринославе: [есть о производстве йода] // Екатеринославская земская газета.– 1916.– № 73 (16.09).– С. 6.
Унікальний альбом: [про дослідну станцію з виробництва першого вітчизняного йоду в Катеринославі] // Дніпропетровський університет.– 2015.– № 3 (13.02).– С. 3.
Чабан Н. Водоросли перевозили... городским трамваем. Как Екатеринослав сто лет назад стал родиной отечественного йода // Зоря.– 2012.– 18 лип.– (№ 56).– С. 5: фото.
***
Єлінов І.М. Перший еколог міста // http://uaterra.in.ua/2007/09/06/перший-еколог-міста/