Антон Задонцев – видатний вчений-селекціонер

Задонцев Антон Іванович

Україна, Дніпропетровська область

  • 16 серпня 1908 – 5 грудня 1971 |
  • Місце народження: с. Ставидла Олександрівського р-ну Кіровоградської обл. |
  • країнський вчений у галузі зернових культур, доктор сільськогосподарських наук, дійсний академік ВАСГНІЛ (1960)

Видатний учений-селекціонер Антон Задонцев багато років очолював Український інститут зернових культур і зробив значний внесок у розвиток рослинництва.

Народився Антон Іванович Задонцев 3 (16) серпня 1908 році в селянській родині, в селі Ставидли Ставидлянської волості Чигиринського повіту Київської губернії (нині Олександрівський район Кіровоградської області України). За родинними переказами, предки Задонцева мешкали на кордоні Орловської губернії, там де знаходилися витоки Дінця. Саме з даної місцевості вони були перевезені місцевим поміщиком Гревсом до села Ставидло Київської губернії.

Майбутній вчений в 1923 році здобув початкову освіту в місцевій сільській школі. Згодом вступив на навчання до Златопільського сільськогосподарського технікуму, який закінчив з відзнакою. З 1925 року по 1929 рік А.І. Задонцев навчається на агрономічному факультеті Білоцерківського сільськогосподарського інституту, куди був направлений після закінчення технікуму як студент-відмінник.

У роки навчання в інституті він не тільки плідно опановував численні сільськогосподарські науки, але й брав активну участь в діяльності місцевого осередку ВЛКСМУ, був одним із найкращих комсомольських ватажків навчального закладу. Після закінчення вишу молодий спеціаліст за рекомендацією партійних органів залишений на викладацькій роботі в Білоцерківському сільськогосподарському інституті, де працював на посаді асистента кафедри рослинництва.

22 листопада 1930 року перспективний викладач був рекомендований партійними органами, окружним Комітетом ЛКСМУ та навчального закладу до Інституту Аспірантури. Там продовж 3-х років навчання він займався проведенням цілої серії експериментів з озимою пшеницею, отримав вагомі результати, які ним були покладені в основу низки наукових публікацій і які побачили світ в академічних виданнях країни. Оригінальність авторського викладу, нестандартне мислення дослідника, його глибоке розуміння проблем фізіології рослин, агротехніки вирощування озимої пшениці привернули увагу до його робіт відомих вітчизняних учених. Зокрема, публікації вченого отримали схвальні відгуки президента ВАСГНІЛ М.І. Вавілова, віце-президента В.П. Мосолова, яким впали в око ґрунтовна ерудиція автора, неупередженість і змістовність зроблених ним аналітичних висновків щодо арготехніки вирощування озимої пшениці. Віце-президент ВАСГНІЛ В.П. Мосолов високо оцінив науковий доробок вченого в галузі вивчення озимої пшениці, зазначивши: «А.І. Задонцева я вважаю науковим працівником, який теоретично добре підготовлений і виконав низку оригінальних і дуже корисних робіт в галузі вивчення агротехнічних прийомів боротьби із загибеллю озимих культур, є одним з найбільш крупних дослідників СРСР. Все це дає мені щире право вважати А.І. Задонцева досить гідним присвоєння йому вченого ступеня кандидата наук без захисту дисертації». В 1932 році науковець успішно закінчує аспірантуру при Академії наук УРСР.

Юність Антона Івановича минала в період активної колективізації сільського господарства, коли відбувалося становлення нового колгоспного ладу, яке супроводжувалося насильницькою ліквідацією мільйонів дрібних селянських господарств, руйнацією сталого штибу життя мільйонів селян країни, переходу сільськогосподарського господарства на раціональну основу виробництва, зумовленої модерним сцієнтизмом.

З перших кроків своєї наукової діяльності Антон Іванович прагнув принести найбільш практичну допомогу колгоспам у вирощуванні високих врожаїв. Він ніколи не був кабінетним ученим. Свої досліди проводив на колгоспних полях і селекційних станціях. Однією з його перших наукових розвідок була праця про значення підготовки ґрунту для піднесення врожайності сільськогосподарських культур. Озима пшениця – найцінніша продовольча культура, її посіви займали в Україні величезну площу. Антон Іванович наполегливо вивчав проблеми зимостійкості цієї культури, виявив причини загибелі посівів у період перезимівлі, розробляв прийоми підвищення її зимостійкості та врожайності в умовах степової України. Результати численних дослідів і наукових розвідок з озимої пшениці були покладені в основу кандидатської дисертації: «Роль мінеральних добрив в підвищенні зимостійкості озимої пшениці». 21 квітня 1937 року А.І. Задонцев був затверджений у вченому ступені кандидата сільськогосподарських наук. Кваліфікаційна комісія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені В.І. Леніна за засіданні протоколом №49 від 29 квітня 1937 року затвердила в ученому званні старшого наукового співробітника Українського Інституту зернового господарства за спеціальністю агрофізіологія. В листопаді 1938 року новоспеченого кандидата сільськогосподарських наук обирають за конкурсом на посаду доцента кафедри рослинництва Дніпропетровського сільськогосподарського інституту, де він викладає курс рослинництва, передаючи свої знання майбутнім агрономам.

Прагнучи принести якнайбільшу користь державі, Антон Іванович не задовольняється лише науково-дослідною роботою в Українському інституті зернового господарства та ДСГІ. В даний період його обирають депутатом Жовтневої районної ради трудящих. Інтенсивна наукова та громадська діяльність, напружена адміністративна робота швидко підточують сили дослідника – під час весняної сівби у дослідника трапився інсульт, який майже на рік прикував молодого вченого до лікарняного ліжка. Проте, молодий організм науковця, добрий догляд і тривале лікування зробили свою справу – Антону Івановичу вдалося пройти тривалий курс реабілітації й перемогти небезпечну хворобу, повернувшись до повноцінного життя. Сила характеру науковця виявилася сильнішою за страшну недугу.

Напередодні війни А.І. Задонцева призначають на посаду директора Українського інституту зернових культур. Тепер він є керівником великої науково-дослідної установи, зосередженій на вирішенні та комплексному вивченні найбільш складних проблем аграрного виробництва. У цей період вчений зосереджується на питанні поширення озимої пшениці на всю територію степової України, яка починає активно заміщувати ярову. Практичне поширення ареалу озимої пшениці сприяло загальному зростанню врожайності в регіоні, дозволяючи ефективно вирішувати поточні завдання розвитку сільського господарства та його провідних галузей: рослинництва та тваринництва. Поширення зони культивації озимої пшениці створило необхідні передумови для збільшення врожайності, що значно зміцнило кормову базу тваринництва.

Стрімке наближення фронту бойових дій до міста Дніпропетровська актуалізувало перед партійним керівництвом міста й області, адміністрацією сільськогосподарського інституту питання про організацію системи підготовчих заходів до евакуації науково-педагогічних працівників, технічного персоналу, майна Дніпропетровського сільськогосподарського інституту до східних областей Радянського Союзу.

У цьому контексті варто відзначити ту обставину, що план евакуаційних заходів інституту був досить слабо опрацьований, що було результатом, в першу чергу, активної дії військово-політичної пропаганди радянських і партійних органів влади, яка наполегливо стверджувала про неможливість ведення війни на радянській території та переконувала населення в тому, що ворог буде відкинутий від міста. Крім того, сама постановка питання про доцільність організації підготовчих адміністративних заходів до евакуації в липні – на початку серпня 1941 року розцінювалась місцевою владою як прояв панічних настроїв і банального боягузництва, які каралися за законами військового часу. Партійне керівництво покладало сподівання на те, що німецька армії буде зупинена радянськими частинами на підступах до Дніпропетровська. Проте, реальність виявилась дещо іншою. Вермахт, поступово долаючи шалений опір військових підрозділів Червоної армії, швидко просувався в напрямку міста, створюючи реальну загрозу його окупації.

Через обстановку секретності співробітники інституту були досить пізно проінформовані про дату евакуації навчальної установи, призначену на 19 серпня 1941 року. Рішення про евакуацію ДСГІ було прийнято урядом запізно, що унеможливило прийняття оперативних заходів адміністрацією інституту з огляду на швидку зміну військової обстановки. Вже 16 серпня 1941 року за підписом директора ДСГІ В. Голосова вийшов наказ про звільнення всіх співробітників у зв’язку з припиненням освітньої діяльності та закриттям навчального закладу в м. Дніпропетровську. Через низьку інформативність історичних джерел, фактично неможливо детально реконструювати процес підготовки до евакуації співробітників і майна інституту. Зі свідчень очевидців, евакуації проводилась в авральному режимі, поспіхом, в обстановці загальної паніки, викликаної інтенсивними бойовими діями німців.

Реалізація евакуаційного плану інституту була зірвана наступом німців, які з 19 серпня 1941 почали активно обстрілювати з гармат залізничний вокзал Дніпропетровська та під’їзні шляхи до нього, де скупчилися залізничні состави, що вивозили устаткування й обладнання промислових об’єктів міста, державних установ, організацій разом зі спеціалістами та членами їхніх родин. Ця обставина унеможливила проведення масової евакуації науково-педагогічних працівників інституту, більша частина яких через бомбардування й обстріли міста вирішила залишитися у власних оселях. В одній із кадрових характеристик, М.І. Белкін,– завідуючий кафедри агрохімії, згадуючи про події евакуації навчального закладу, свідком якої він був, відзначив таке: «вагони, надані інституту, пішли напівпорожні». Очевидно, що повномасштабна евакуація ДСГІ через форс-мажорні обставини воєнних дій не була проведена, в місті залишилось багато науково-педагогічних працівників, обслуговуючого та технічного персоналу.

Варто зазначити, що співробітники ДСГІ в окремих випадках самостійно евакуювались разом зі членами власних родин у складі тих державних підприємств і організацій, де працювали останні. Крім того, частина професорсько-викладацького складу інституту, яка належала до партійної номенклатури, використовуючи особисті зв’язки з партійними функціонерами різних рівнів, успішно була евакуйована.

Евакуація частини науково-педагогічних співробітників ДСГІ на схід відбувалась разом із евакуацією Українського інституту зернового господарства, який очолював кандидат сільськогосподарських наук доцент А.І. Задонцев. Антонові Івановичу як талановитому організатору, людині рішучої вдачі вдалося здійснити неможливе: в стислі терміни організувати вивіз на схід частини найціннішого майна, лабораторного устаткування та насіннєвого елітного фонду разом із провідними спеціалістами Українського інституту зернового господарства. Одночасно в процесі підготовки до евакуації науково-дослідної установи А.І. Задонцев був призначений виконуючим обов’язки директора ДСГІ, оскільки на баланс його наукової установи була передана частина лабораторного фонду навчального закладу. По прибутті до м. Саратова новоспеченому директорові вдалося налагодити роботу інституту, розмістити його техніку, лабораторне устаткування та майно і розпочати серію наукових досліджень.

Щойно призначений директором інституту, вчений на порожньому місці розгортає активну діяльність. У період перебування в евакуації він не тільки зміг зберегти наукові кадри та матеріальні цінності, але й у складних умовах воєнного лихоліття забезпечив проведення наукової діяльності інституту, спрямованої на подальшу селекцію високоврожайних сортів озимої пшениці. За спогадами сина вченого В.А. Задонцева, батькові довелося організовувати проведення досліджень фактично самотужки на договірних засадах із головами місцевих колгоспів і радгоспів. Дослідні лани інституту розташовувалися в різних господарствах області, проте це не стало на заваді проведенню експериментів і розведенню елітних сортів озимої пшениці.

І коли в 1943 році інститут повернувся до Дніпропетровська, то привіз із собою двадцять вагонів елітного насіння, яке було роздане райсільгоспам для розмноження. Цей подвиг радянського вченого був гідно відзначений Батьківщиною – директор Українського інституту зернового господарства отримав бойовий орден «Червоної зірки».

Це дозволило в перші роки після звільнення Дніпропетровщини від німецько-фашистських окупантів швидко відродити насінництво, забезпечити провідні господарства регіону високопродуктивним насінням, значно збільшивши врожайність озимої пшениці на ланах степної України.

У післявоєнний період Антон Іванович виконує не лише обов’язки директора науково-дослідного закладу. Його часто бачать колгоспники різних районів на своїх полях, з ним нерідко зустрічаються керівники районів, МТС, спеціалісти та передовики сільського господарства. В цей період він виконує обов’язки депутата обласної Ради трудящих Дніпропетровської області, члена колегії Міністерства сільського господарства УРСР. Розроблена А.І. Задонцевим система заходів із підвищення зимостійкості та врожайності озимої пшениці в степу України була прийнята міністерством УРСР як базова й активно впроваджена у сільськогосподарське виробництво. В цей час А.І. Задонцев узагальнює набутий досвід, очолює низку науково-дослідних проєктів, керує діяльністю десятка наукових відділів і науково-дослідних лабораторій, вдосконалює агротехнічні прийми культивації сільськогосподарських культур.

А. Задонцев на дослідному полі // https://www.institut-zerna.com/institute/scientists-zadoncev.htm А. Задонцев із колегами // https://www.institut-zerna.com/institute/scientists-zadoncev.htm

Тільки до початку 50-х років дослідник видав понад 25 наукових праць, 35 науково-популярних брошур і велику кількість газетних публікацій, де всебічно висвітлював різноманітні аспекти агротехніки та вирощування озимої пшениці, різних сільськогосподарських культур. Заслуги Антона Івановича перед державою були високо оцінені радянським урядом. Зокрема, А.І. Задонцев нагороджений орденом Червоної Зірки, двома орденами Трудового Червоного Прапору і медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні».

Тоді ж дослідникові вдалося, долаючи опір республіканського партійного керівництва, рекомендувати колгоспам і радгоспам степової України замість ярої пшениці сіяти озиму. В низці дискусій на республіканських нарадах йому вдалося вийти непереборним переможцем.

У 1951 році А.І. Задонцев за виведення гібридів кукурудзи «Первенець», «Успіх» та розроблення системи заходів для одержання урожаїв цієї культури разом із Б.П. Соколовим – завідуючим лабораторією Українського науково-дослідного Інституту зернового господарства, Д.С. Фільовим – старшим науковим співробітником інституту, Ф.Є. Немлієнко – старшим науковим співробітником та А.М. Репіним – старшим науковим співробітником став лауреатом Сталінської премії.

Уже в квітні 1951 року Академія наук Українського РСР повідомила про те, що вченого обрано членом-кореспондентом Академії наук. Безумовно, отримання такого високого академічного звання стало вагомим визнанням наукових здобутків вченого в галузі фізіології рослин, вітчизняної селекції гібридів кукурудзи.

Поховання А.І. Задонцева // https://cutt.ly/CF9ZsR3

Титульне фото: Портрет А.І. Задонцева // https://cutt.ly/dF9KsLv

Юрій Берестень
Бібліографія:

Циков В. Слово про вченного і організатора науки: [До 100-річчя від дня народження] // Зоря.– 2008.– № 90 (16.08).– С. 4.
Лебідь Є., Циков В. Життя та діяльність академіка ВАСГНІЛ А.І. Задонцева // Бюлетень Інституту зернового господарства.– 2008.– № 35.– С. 3–6.
***
Лебідь Є.М., Іваненко П. І. Задонцев Антон Іванович // Енциклопедія сучасної України.– К.: Ін-т енцикопедичних досліджень, 2010.– Т. 10: З-Зор.– С. 100.
Створено: 19.04.2022
Редакція від 19.04.2022