Радіо нашого краю. Сторічний ювілей

Історія радіо в Дніпрі починається у 1920-х роках із улаштування приймальної радіостанції і появою перших дротових трансляцій. У ті роки влада надавала великого значення можливостям радіо і розвиток радіомовлення в країні став одним із пріоритетних напрямів як першого п’ятирічного плану так і подальшої перспективи. Наше місто як потужний промисловий центр стало одним із перших, де почався стрімкий рух радіоери. Спочатку це було на рівні приймальної радіостанції, зі штатом радіотелеграфістів, які отримували «вісник Українського РОСТУ з Харкова та «Плакатний вісник» з Москви та Миколаєва, що передавалися до двадцяти контор зв’язку, а ті за допомогою телефону та розсильних – до усіх поштових відділень» (М. Кавун). Але сигнал зі столиці був слабким і неякісним.

У 1925 році за ініціативи політичних і громадських організацій підприємств, місцевим керівництвом було прийнято рішення створити акціонерне товариство з будівництва радіостанції. Її облаштували у приміщенні окружного виконкому (нині Дніпропетровська обласна рада).

Була вона обладнана антеною у 46 метрів заввишки та передавачем потужністю в 1 кіловат 23 лютого 1926 року вважається днем народження «свого», дніпровського радіомовлення, коли на станції були здійснені перші пробні передачі ще з Катеринослава. Їх почули у Кривому Розі, а також у Харкові, Мінську, Ленінграді і навіть Барнаулі. За відгуками – чутність нашої станції була хорошою.

«Перший рік радіостанція працювала на хвилі 570 метрів. Передачі починалися о 20 годині вечора. Передавалася лекція чи доповідь, потім йшов концерт чи радіогазета». У студії працювали два диктори і піаніст, а трансляцію забезпечували інженер, два техніки і моторист.

Як стверджують краєзнавці, «з 14 травня 1926 року радіостанція почала передавати передачі з Москви зі спеціального приймального пункту, побудованого на вершині другого міського пагорба: вул. Чорногорська (район глухого кута 4-го трамвая). А з 6 червня 1926 року розпочалася трансляція передач з оперного театру (тоді перебував у будівлі театру драми та комедії, пр. Яворницького, 97)». Дротової мережі радіо тоді ще не було, і мешканці збиралися у гучномовців.

На початку 1927 року станція переїхала до нового приміщення по вулиці Полтавській, 3 (вул. Кірова, нині вул. Гончара), де згодом почав працювати радіоцентр, який займався організацією дротового радіомовлення.

Наступне десятиліття було присвячене будівництву нової потужної радіостанції для трансляції на усій території області. Забезпечена сучасним обладнанням і щоглами за короткий термін, вона була урочисто відкрита 15 листопада 1933 року Діяльність нової вежі розгорнулася у нагірному районі (територія Міських Дач), обслуговуючи слухачів на хвилі 328,6 метрів. Згодом дніпропетровську радіостанцію було визнано найбільш технологічно розвиненою в Україні. Так масовий щомісячний журнал «Радіо» повідомив про інноваційну схему дніпропетровської радіостанції, яка відповідала останнім технічним вимогам.

Під час фашистської окупації діяльність дніпропетровської радіостанції було припинено. Після визволення міста у 1943 році вона стала одним із перших відновлених ефірних пунктів. До кінця Другої світової війни саме звідси доповідали про бойові операції на фронті, про стійкість і самовідданість працівників тилу.

Після закінчення війни в місті було збудовано другу радіовежу на пр. Ілліча (нині пр. Пилипа Орлика). У 1958 році наш край міг похвалитися 375 радіовузлами і 337 тисяч радіоточок, зберігаючи високу популярність мовного засобу масової інформації протягом наступних десятиліть.

1969 року у місті було збудовано «Будинок радіо» (вул. І. Сірка, 43) – апаратно-студійний комплекс обласної редакції радіомовлення та приміщення для співробітників радіомережі. У лютому 1969 року газета «Зоря» писала: «Чудовий подарунок одержали цими днями журналісти обласного радіокомітету. На вулиці Сірка, у Дніпропетровську, для них споруджено гарне двоповерхове приміщення. Тут є чотири дикторських та концертних студії, з яких можна вести мовлення в ефір одночасно на три програми, кілька апаратних звукозапису, велике сховище для магнітофонних плівок. Для кожної редакції – спеціально обладнані кімнати, в яких створено всі зручності для роботи. В приміщення безперервно подаватиметься кондиційоване повітря. Апаратуру та устаткування для радіобудинку виготовлено в Угорській Народній Республіці».

У різні роки тут працювали справжні фахівці своєї справи, відомі диктори, автори тематичних передач, серед яких Володимир Пасічник, Наталія Старюк, Валентина Орлова, Валерія Вороніна, Людмила Громовик, Таїсія Ковальчук та інші.

Саме звідси для мешканців міста і області протягом багатьох років лунав радіопозивний: «Говорить Дніпропетровськ!».

До кінця 1990-х років минулого століття радіо залишалось популярним, не зважаючи на появу потужного конкурента – телебачення. Майже у кожному приміщенні працювала радіоточка, а для «багатьох мешканців села радіо було головним вікном у світ». На центральних садибах колгоспів були встановлені гучномовці, які працювали з ранку до пізнього вечора, транслюючи новини і фрагменти музичних творів. Окремі години надавались програмі місцевого радіомовлення.

«Починаючи із двохтисячних років Дніпропетровське обласне радіо працює і на II каналі у діапазоні середніх хвиль (873 кГц) 18 годин на добу. Звучать інформаційні, мистецькі, пізнавальні, суспільно-політичні передачі, є програми для дітей, розважальні. Транслюються літературні твори та радіоспектаклі. А у 2006 році радіо перейшло на цифрові носії» (К. Ковзан).

З 2015 року розпочинається реорганізація обласної державної телерадіокомпанії: спочатку перетворення її на регіональну дирекцію НТКУ, а потім на «UA: Дніпро» та «Суспільне Дніпро». З плином часу змінились технології, пріоритетні напрями, формат – від інформаційно-пропагандистського до розважального, змінились навіть позивні… Однак на думку «старожилів ефіру» вдалось зберегти головне – зв’язок поколінь, який залишається поза часом.

. 

Наше радіо, як і раніше намагається зберегти свою нішу у царині масової інформації, особливо зараз під час тяжких випробувань для країни і її мешканців, коли інколи можливості радіо стають чи не єдиним джерелом отримання новин. Упродовж століття дніпропетровська радіостанція залишається традиційним і впізнаваним голосом місцевого інформаційного середовища.

Цікаві факти з історії дніпровського радіо:
(За краєзнавчими пошуками і знахідками дніпровського історика і краєзнавця Максима Кавуна)

– Перша приймальна радіостанція монтувалась у 1920 році в приміщенні Катеринославського управління народного зв’язку на вулиці Дзержинського, 27 (нині В. Вернадського). За основу використано детекторний приймач зразка 1913 року.

– Цікаво, що 3 травня 1926 року наша радіостанція транслювала відкриття ІІІ-го окружного з’їзду Рад, на якому було ухвалено рішення про перейменування Катеринослава на Дніпропетровськ (затверджено 20 липня 1926 р.).

– «Говорить Дніпропетровська станція окрісполкому!», – так розпочинались передачі нашого радіо наприкінці 20-х років минулого століття.

– 1926 року в нашому місті було 108 зареєстрованих радіоприймачів. І це число швидко зростало. Просувалось радіо і в село – перші приймачі з’явилися у Котівці, Прядівці, Петриківці, Солоному та інших селах.

– Перша міська радіовежа дала назву вулиці «Радіо» та провулку «Радіо», які розташовані неподалік, в районі Міських Дач.

– Вважалось, що за радянських часів радіовежі міста були «об’єктами подвійного призначення» – слугували для «глушіння ворожих радіостанцій», як то «Голос Америки», «Німецька хвиля» тощо, хоча офіційних підтверджень тому немає.

– Улітку 2025 року споруду першої радіовежі було виведено з експлуатації та демонтовано. Причин демонтажу офіційно не озвучено.

– У приміщенні першої радіостанції Катеринослава-Дніпропетровська нині розташовано Музей історії місцевого самоврядування Дніпропетровської області.

– 17 листопада 2025 року внаслідок масованої ворожої атаки рф було пошкоджено будівлю редакцій «Суспільного» та «Українського радіо».