Отамани Бабайківки у визвольних змаганнях 1919–1921 рр. Ч. 3. Отаман Афанасій Левенець

Левенець Афанасій Микитович

Україна, Дніпропетровська область

  • 1887 – червень 1930 |
  • Місце народження: с. Бабайківка, Новомосковський повіт Катеринославської губернії |
  • учасник українського національно-визвольного руху 1919–1921 рр., отаман Бабайківського повстанського загону.

Десятки років небуття зазнав отаман повстанців Бабайківки Афанасій Левенець. Влада все робила, щоб стерти з пам’яті українців ім’я її жертовного героя.

Автор статей про отаманів повстанського руху початку XX століття в нашому краї, Руслан Михайлович Карпенко (Леонід Качур), журналіст Сумської обласної газети «Ярмарок», краєзнавець із села Бабайківки дуже спішив закінчити ці матеріали та передати їх для публікації на порталі «Дніпрокультура». І встиг… І навіть дізнався про публікацію першої статті. 6 січня нинішнього року після тяжкої хвороби й операції він покинув цей світ. А те, чому присвятив багато років життя, залишиться нам як пам’ять про нього і збагатить знанням історії рідного краю, який він так любив.

Світла йому пам’ять.

Отамани Бабайківки у визвольних змаганнях 1919–1921 рр. Ч. 3.
Отаман Афанасій Левенець

 

Десятки років небуття зазнав отаман Афанасій Микитович Левенець. Влада все робила, щоб стерти з пам’яті українців ім’я її жертовного героя.

Патріот-українець із нескореного покоління часів Визвольних змагань Афанасій Левенець народився у 1887 році (в кримінальній справі помилково вказаний 1878 р.) у селі Бабайківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер Царичанської територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області) в сільській родині Микити Григоровича та Лукерії Христофорівни. Це був старовинний рід козацької слободи, започаткований одним із перших поселенців цього поселення – козаком-наймитом Уласом Левенченком. Афанасій був первістком з восьми дітей: Тимофія, Петра, Макара, Семена, Касяна, Юхима, Ганни.

А.М. Левенець Першим був завжди – за вродою, фізичною силою й авторитетом.

Закінчив церковнопарафіяльну школу. У 1906 році брав участь у заворушеннях – гуртом «полякали» поміщицю Лукашевич із сусіднього села Березівка. Довелось переховуватись від донських козаків, які стояли в маєтку поміщиці, – подався на Павлівський рудник біля Лозової. Два роки працював бурильником. У 1908–1913 роках служив в елітному Петербурзькому Кавалергардському полку і мав відношення до охорони царя Миколи II. До елітного полку взяли за гарну зовнішність і зріст – не менше 2-х аршинів і 8-ми вершків (187 см). Звільнився з армії унтер-офіцером. Оселився в Катеринославі: служив (1913–1917) у жандармському поліційному управлінні Катеринославської залізниці стражником із охорони потягів. Прилаштував на службу на залізниці братів Тимофія і Петра.

Після лютневої революції 1917 року був мобілізований до війська. Служив у 8-му Астраханському Драгунському кавалерійському полку. Полк перебував на Румунському фронті у складі 8-ї кавалерійської дивізії Дунайського загону 6-ї Армії. Наприкінці 1917 року полк був перейменований на Астраханський кірасирський український полк. До січня 1918 року вся 8-ма дивізія була українізована. Потім полк розформували. Можливо, що Афанасій Левенець (уже прапорщик) разом із командиром полку М.М. Ставраки брав участь у формуванні 9-го Тираспільського кінного полку, який увійшов до складу війська Української Держави гетьмана Скоропадського. Цей полк діяв у складі 3-ї Подільської кінної дивізії. Після поразки Скоропадського (грудень 1918 року) полковник Ставраки подався до Добровольчої армії, а Афанасій повернувся в рідне село. На слідстві він про це не сказав, а повідомив, що до села повернувся в січні 1918.

Після повернення служив прикажчиком у Бабайківській кооперації «Споживач» під началом Омеляна Пасічного, який очолював кооперацію. А потім сталася навала «совітів» і Афанасій, як колись пращури за часів козаччини, зробив свій вибір: «Нуте, браття. Або добути, або дома не бути». Вибір був свідомий на користь «незалежності України». Він і його побратим Омелян Пасічний стали сотниками у повстанському загоні отамана Петра Самарського-«Красілі». Після загибелі отамана, а потім відходу від керівництва загоном Омеляна Пасічного (замінив Самарського) Афанасія обрали отаманом загону в жовтні 1920 року. Разом із Афанасієм були бійцями в загоні його рідні брати Касян і Семен, а неповнолітній брат Юхим був зв’язковим. Касян загинув у вересні 1920 року.

Макар Левенець, брат отамана Семен Левенець, брат отамана

Отаман взаємодіяв із відомими зіагонами Левченка, Брови, Матвієнка, Садового. В квітні 1921 року загін Левенця перебував у с. Березівка (зі свідчень мешканця Березівки Г.Ф. Закапка). В перших числах червня в Бабайківський ліс прибув отаман Левченко. З ним було семеро повстанців. Червоні оточили отамана і його побратимів. На допомогу прийшов Бабайківський загін Левенця (близько 40 вояків). Відбувся жорстокій бій біля «Сосни» (3 версти від Бабайківки). Місцева міліція і два ескадрони будьонівців оточили повстанців. Бій тривав цілий день. Уночі повстанці вирвалися з оточення і розсіялись. Левченко був поранений. Це була остання бойова операція отамана Левенця. Після цього бою загін Самарського-Пасічного-Левенця перестав існувати. Отаман Левенець і його ад’ютант Никандр Дудка розпустили залишки загону, а самі перейшли на нелегальне становище. Деякі повстанці Бабайківського загону з пораненим Левченком відбули в іншу місцевість і продовжували боротьбу вже з цим отаманом. Це були дуже тяжкі місяці жертовного спротиву навалі регулярного червоного війська. Не всі отамани витримали спокусу амністії після березня 1921 року і, особливо, після арешту і розстрілу членів ЦУПКОМу, координатора повстанського опору на Катеринославщині. Більшість бійців загону Левенця амністувалася. Деякі продовжували воювати в загонах Левченка, Петраша, Голика, Начиненого, Іванова. Деякі («залишенці») невеликими гуртами тримались до 1922 року (Давид Киприч, Микола Пасічний, Кирило Городецький, Афанасій Шинкаренко, Кирило Лубенець).

Отаман Левенець зі своїм ад’ютантом Дудкою переховувався в Катеринославі. Навесні 1922 року там же перебував і отаман Левченко. В квітні цього ж року, дізнавшись про затримання Левченка, Афанасій подався на приватний рудник Файбисовича біля Лозової, де він працював ще парубком. Никандр Дудка повернувся в село. Він зумів через дружину Афанасія Марфу Геращенко передати своєму отаманові облікову воїнську книжку – і Афанасій легалізувався: переїхав у 1924 році працювати на Криворізькій капітальній шахті № 9 «Орловка» («БИС») Давидівського рудоуправління Сталінського округу. Під час слідства дружина отамана свідчила: «Скрывался муж с 1921 года. Я опять жила с ним с 1924 года». З січня 1925 року отаман уже на Донбасі – в Макіївці, який став регіоном засланих, переселених і втікачів. Тут у той час ворогів совітської влади не розшукували, бо була нестача робочої сили. Афанасій працював кріпильником шахти № 29 Макіївського рудника. Дружина була поруч. Якось, у 1926 році, Афанасій таємно навідався до Бабайківки відвідати смертельно хворого батька. Але туга за рідним селом і ріднею призвели до необачного кроку. Трапилось це у 1929 році, у «рік великого перелому». Афанасій разом із дружиною приїхав до Бабайківки.

Він мріяв восени назавжди повернутися в село. Вже під наглядом його братів будувалась для нього оселя. Свій приїзд отаман не афішував, але один із його колишніх соратників доніс ДПУ (Державне політичне управління) про відвідини села колишнім отаманом і невдовзі, після повернення Афанасія в Макіївку, його заарештували. Сталося це 16 червня 1929 року в гуртожитку шахти № 29. З різницею в декілька днів заарештували і його односельців: колишнього отаманового ад’ютанта Никандра Дем’яновича Дудку, брата-повстанця Семена Левенця, колишніх повстанців Давида Киприча, Миколу Пасічного, Григорія Котенка.

Влада вже пильно стежила за потенційними ворогами початої колективізації, і «великий перелом» остаточно зламав долю отамана Левенця. В гурті заарештованих побратимів отамана опинився і Сергій Лаврентійович Чернявський, якого влада вже давно переслідувала. Він нещодавно звільнився з таборів і не мав прямого відношення до минулого отамана, але ДПУ вирішило «долучити» його до справи і знищити «для профілактики». Заарештованих етапували до Дніпропетровського БУПРу (будинку примусових робіт). Слідство тривало рік. Заарештовані поводилися гідно: нікого не видавали, ніхто не зневірився, бо «непохитний дух може зломитися, але не зігнутися». У справі Афанасій проходив як «атаман политбанды и руководитель подпольной контрреволюционной организации петлюровского толка». Сам отаман на першому допиті заявив: «Ціллю моєї участі у повстанському русі було добитися самостійності України». Влада таку мету вважала для себе смертельно небезпечною і покарала «самостійників» безжально. 23 червня 1930 року «трійка НКВС» засудила за статтями 58-2, 58-10 КК УРСР до розстрілу: Афанасія Левенця, Никандра Дудку, Сергія Чернявського. Інших повстанців (Давида Киприча, Семена Левенця, Миколу Пасічного, Григорія Котенка) – до 10 років концтаборів. У ті часи розстріляних «ворогів народу» закопували на 9-му кілометрі Запорізького шосе. Тепер тут Меморіал жертвам політичних репресій. Дружина отамана Марфа Михайлівна Геращенко (1887–1970) після загибелі чоловіка-красеня жила у самотності – дітей не було. Була віруючою та наближеною до предстоятелів Троїцького Кафедрального Собору міста Дніпропетровська. Похована на Запорізькому кладовищі Дніпра, недалеко від Меморіалу жертвам політичних репресій.

На Засумському кладовищі міста Суми похований рідний брат отамана Петро Микитович Левенець (1889–1959). У 1937 році його засудили до 8-ми років таборів за родинний зв’язок із отаманом. Поруч із його могилою встановлений кенотаф – символічний надгробок у пам’ять про повстанців – братів Левенців. Біля козацького хреста напис: «Світла пам’ять безмогильним братам Левенцям – жертвам тоталітарного режиму: Афанасію Микитовичу, Семену Микитовичу, Касяну Микитовичу».

Петро Левенець, брат отамана Саме біля кенотафу доречно згадати щемні, проникливі поетичні рядки Івана Полоника, внучатого племінника отамана Петра Самарського-«Красілі» (побратима Афанасія Левенця):

Хай знищать обличчя моє,
На камінь випустять кров.
В брудний стік не потече
До живих мій прощальний зов.
Навпроти кулями зрита стіна.
Тут смерть приймаю! Волає вона!
Обернувся… Скільки від «трійки» отримав?
Дрібницю – дев’ять грамів. Сповна.

Коли я бачу фото українця-красеня Афанасія Микитовича Левенця – незламного отамана Визвольних змагань, мені вчувається: «на пожежах печалі я пам’ять свою обпалю».

 

Руслан Карпенко
Бібліографія:

Качур Л. Бабайківка – село сакрального Поорілля: краєзнавчі розвідки.– Суми, 2020.– 60 с.
Полоник И.А. Жизнь – как есть: стихи. – Кобеляки: видавництво «Кобеляки», 2008. – 320 с.
Провідники повстанського руху Придніпров’я (за матеріалами органів державної безпеки):збірник док. / упоряд.: Ю. Пахоменков, О. Чепурко; вступ. ст. Д. Архірейського.– Дніпро: Герда, 2021.– 288 с.
Пугач О. Отаман Левченко: іст.-документ. нарис.– Київ: Ліра-К, 2020.– 412 с.
Українська революція 1917–1921 рр. на Придніпров’ї: збірник док. і мат-лів / уклад. Ю.Г.Пахоменков, Н.Л. Юзбашева.– Дніпро: Ліра, 2016.– 372 с.
***
Карпенко Р. Бабайківський опір // Бористен.– 2016.– №5.– С. 12–15; 2020.– №6.– С. 32–34; 2021.– №1.– С. 23; №6.– С. 2.
Карпенко Р. Поорілля у Визвольних змаганнях // Приорільська правда.– 2020.– 30 жовт.– (№42).– С. 3; 2021.– 26 лют. (№8).– С.4; 2021.– 16 квіт . (№15).– С.4
***
Село Бабайківка. Біля чистих джерел Орелі: Краєзнав. бібліограф. видання / упоряд. С. Пономаренко.– Дніпро: ДОУНБ, 2021.– 104 с.: фот.– (Історія міст і сіл Дніпропетровщини; вип. 5).
Цимлякова Т. Січеславщина в огні та бурі революції. 1917–1921 рр. (до 100-річчя українських національно-визвольних змагань): рек. бібліограф. покажчик / Т. Цимлякова; упоряд.: І. Голуб, М. Шилкіна.– Дніпро: ДОУНБ, 2017.– 68 с.: фот.– (За Україну, за її волю… вип. 1).
***
Карпенко Р. Отаман Омелян Пасічний [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://nezboryma-naciya.org.ua/show.php?id=2584
Качур Л. Бабайківка – село сакрального Поорілля [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://ru.calam eo.com/read/0002424079f8f680b8ceb
Справа отамана Андрія Левченка [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://petlura.poltava.ua/2012/01/02/sprava-otamana-andriya-levchenka/
Створено: 14.01.2022
Редакція від 14.01.2022