Вольная воля довкола музею імені Поля

Вольная воля довкола музею імені Поля

Україна, Дніпропетровська область

Суб’єктивні нотатки щодо ювілейної дати Дніпропетровського національного історичного музею ім. Дмитра Яворницького.

За деякими даними 2022 року музеєві імені Поля (нині Музей імені Д. Яворницького у Дніпрі) минає 120 років. Але цей музей чи не єдиний в Україні має три дати заснування: 1849, 1902 та 1905 роки. Втім, у місті, яке добре почувається з кількома датами заснування та час від часу змінює свою назву, на наш погляд, інакше й бути не могло.

Музей-фантом

«Щось із пам’яттю моєю сталося, Все, що було не зі мною, – пам’ятаю…», – колись написав поет-земляк... Давайте розбиратися.

Ось що повідомляє Вікіпедія: «У лютому 1849 року в Катеринославі з ініціативи директора місцевої гімназії Я.Д. Грахова, губернатора А.Я. Фабра було створено «Громадський музеум Катеринославської губернії» – перший краєвий музей. Він розташовувався в Потьомкінському палаці, що належав Дворянському губернському зібранню». 31 березня 1849 року у газеті «Екатеринославские губернские ведомости» (додаток до № 12) справді з’явилося повідомлення «Про влаштування громадського музеуму в місті Катеринославі».

Потьомкінський палац, де розміщувався «Громадський музеум Катеринославської губернії». Фотолистівка поч. XX ст. з фонду ДОУНБ.

 

А ось «Опис Катеринославського громадського музею» помістив у двох номерах «Екатеринославских губернских ведомостей» 21 і 28 червня 1852 року директор гімназії Яків Дмитрович Грахов (швидше за все, він був автором і березневої нотатки 1849 року). У нас цього тексту немає. Тому звернемося до доступного нам тексту того ж року іншого автора. Його залишив чудовий український археолог Олександр Уласович Терещенко (1806–1865), який відвідав його через три роки після відкриття – 1852-го: «У Потьомкінському палаці (не перестанемо так називати його) міститься Музеум старожитностей, що складається з зібрань предметів природної історії, у тому числі з кісток допотопних тварин і тубільного кам’яного вугілля, якого зародок у великій кількості в Бахмутському повіті, а в селі Городище, Слов’яносербського повіту, чудовий антрацит, який своєю чистотою перевершує англійський; зі старожитностей Боспорського царства та відкритих у могилах скіфських; зі старожитностей єгипетських, монет: татарських улуса Джучієва, російських та різних європейських. Музеум завдячує своїм заснуванням А.Я. Фабру та директору училищ Я.Д. Грахову. За їхнім закликом з'явилися старанні дарувальники не тільки грошима для облаштування, а й старожитностями, що передавалися родинам з роду в рід. А.М. Миклашевський приніс у дар деякі золоті речі, з могильних насипів, що знаходяться на його землях, у містечку Біленькому (нині село Біленьке у Запорізькому районі – М. Ч.). Цей поміщик з чудовою освітою та столичною світськістю поєднує любов до знань; бажаючи надати послугу Науці, він добровільно заходився розкопувати кургани, дуже чудові за своїм устроєм, відтак вони ближче збігаються з місцевістю Герроса і, можливо, тут був осередок його. Музей, що відроджується, вразив мене несподіваною своєю появою, а не менш вибором предметів, дуже рідкісних. Окрім Одеського міського Музеуму, ніде не зустрічав я подібного подарунку, навіть і не для любителів старожитностей», – написав Олександр Терещенко у 1852 році у «Журналі міністерства народної освіти», а в 1854 році його «Нариси Новоросійського краю» вийшли окремим виданням у Петербурзі в друкарні Імператорської Академії наук.

Каша хвалилася, що з олією народилася

Але що було з громадським музеєм далі?

Директор Катеринославської гімназії у 1846–1861 роках Яків Грахов, автор ідеї «громадського музеуму», 1879 року виступив зі статтею на сторінках «Одесского вестника» під криптонімом «Я. Г.» Він писав про те, що вже 1866 року, приїхавши до Катеринослава, він не тільки не виявив музейних збірок, але й не «зміг дізнатися, де вони знаходяться або що з ними сталося». (Цитуємо за збіркою «Історична спадщина Криму», Сімферополь. 2005. – С. 82).

Отже, перед нами ще одна фальшивка, коли доводиться читати, що громадський музеум, переданий до гімназії, нібито терпляче чекав на відкриття музею в 1905 році: «Під час Кримської війни, коли в Потьомкінському палаці розмістили шпиталь, музей знаходився у приміщенні Катеринославської класичної чоловічої гімназії (нині корпус Медакадемії на Соборній площі), яка й стала його постійним будинком на початку XX століття» (зі статті про музей у Вікіпедії).

Перед нами – ще одна помилка. Роки Кримської війни – 1853–1856, а гімназія на Соборній площі споруджена у 1861-му… У роки Кримської війни гімназія була ще внизу, на Клубній (нині Воскресенській, неподалік нинішнього театру ім. Т.Г. Шевченка).

Після Кримської війни громадський музеум не просто затих, але взагалі розчинився «у щільних шарах атмосфери». На жаль, у війну, як ми бачимо нині, музеям дістається наповну….

До речі, коли колекція з гімназії перекочувала до Катеринославського музею імені Поля? Маємо авторитетне свідчення приятеля Яворницького, фольклориста та літературознавця Володимира Данилова (1881–1970), який у 1905–1907 роках викладав у нашій гімназії: «…в Катеринославській гімназії без діла лежала ціла колекція єгипетських старовинних речей і між іншим мумія. Ніхто з начальства і педагогів не звертав уваги на цю цінну колекцію, яка навіть не замикалась, а стояла у шкафі з побитими шибками. Сказали про це Д.І. (Яворницькому) і порадили йому яким чином відняти колекцію від такої освіченої установи, як Катеринославська гімназія, де б вона безперемінно загинула. З запалом взявсь за це діло Д.І. (Дмитро Іванович) і під впливом губернатора д. Клінгенберга педагогічна рада постановила оддати колекцію музею» (зі статті В. Данилова «Катеринославський музей» у київській газеті «Рада» 23 жовтня 1908 р.).

 

Катеринославська класична чоловіча гімназія на Соборній площі (нині корпус Медакадемії). Фотолистівка поч. XX ст. з фонду ДОУНБ.    Музей імені Поля в Катеринославі. Фотолистівка поч. XX ст. з фонду ДОУНБ.

 

По-перше, зазначимо, що найімовірніше сам В. Данилов і порадив забрати з гімназії безхазяйну колекцію на надійне зберігання. По-друге, якщо це сталося за губернатора Олександра Клінгенберга, то він очолив губернію 1 липня 1906 року, тобто на той час Катеринославський музей уже майже рік як відкрився. Знову проблема.

Так же було і з колекцією Олександра Поля – спочатку крайовому музеєві привласнили його ім’я, і лише ледь не десяток років по тому його колекція від спадкоємців Поля завдяки наполегливим старанням Д.І. Яворницького надійшла в давно відкритий музей.

Ось і виходить: громадський Музей старовини у Катеринославі – одне. А музей Катеринославського земства – інше. Вони мають різну історію, різних засновників. Все різне, крім слова «Катеринославський». Невже цього достатньо, щоб ставити між ними знак рівності?

А як уважав Яворницький?

Сам академік Дмитро Яворницький датою заснування історичного музею уважав 1905 рік, коли урочисто відкрито будівлю музею з першою колекцією. Та нам хочеться бути мудрішими за Яворницького.

1929 року в Дніпропетровську за редакцією Дмитра Івановича видано солідну музейну «Збірку» на 273 сторінках із п’ятьма статтями молодих істориків. Збірка відкривалася статтею Павла Матвієвського «25-річчя Дніпропетровського крайового історико-археологічного музею». 25-річчя, відтак, припадало на наступний 1930 рік!

До речі, автор ювілейної статті – Павло Матвієвський після арештів 1930-х від гріха подалі виїхав до Оренбурга, де ніхто не мучив його за націоналізм, і спокійно працював професором у місцевому педінституті. Науці присвятили себе його дочка Галина Павлівна Матвієвська (народжена в рік 25-річчя музею, тобто 1930-го, й жива понині) – доктор фізико-математичних наук, професор, фахівець в галузі історії математики, історії науки та краєзнавства – та онука Інна Каримівна Зубова – доцент Оренбурзького університету. Хіба це не втрати для України…

У своїй статті Павло Матвієвський на самій ювілейній даті 1 серпня 1905 року довго не зупинявся – учасниками відкриття були суціль неприємні радянській владі люди: Родзянко та інші. До речі, у вигляді курйозу: Яворницький примудрився не бути присутнім на закладці музею 14 серпня 1903 року. Про що той самий Родзянко в листі від 12 вересня 1903 р. до Яворницького дуже шкодував: «Дуже й дуже шкода, що Вас не було на закладці музею, яка пройшла досить урочисто завдяки участі Його Преосвященства (єпископа Симеона (Покровського) – М. Ч.), який сказав чудову промову». Яворницького не було, бо він улітку 1903 року досхочу працював на розкопках курганів у Новомосковському повіті.

Коли відзначали 20-ти та 25-ти річні ювілеї музею

1925 року відзначалося 20-річчя музею. З цієї нагоди вийшла стаття близького сподвижника Яворницького Павла Козаря «Катеринославський краєвий музей. До 20-річчя існування. 1905–1925 р.» (Журнал «Зоря», Дніпропетровськ, серпень 1925). На 1930-й припадало 25-річчя музею. В 1929 виходить згадана стаття іншого сподвижника Дм. Яворницького Павла Матвєєвського.

Музей імені Поля в Катеринославі. Фотолистівка 20–30-х рр. XX ст. з фонду ДОУНБ.

 

Музей лише тоді музей, коли він має свою колекцію, своє приміщення, коли він приймає відвідувачів. Музей, на дверях якого висить замок, – не музей! Наш історичний музей відкрився у власному будинку 1 серпня 1905 року. Це і є справжня дата народження. Решта – від лукавого.

Таким чином, нашому музею не 170 років, а лише 113! Якщо вважати, що урочисте відкриття його відбулося у серпні 1905-го. Саме цієї дати дотримувалися Дмитро Яворницький та його сучасники.

Зміною дати заснування музею ми знецінюємо внесок Дмитра Яворницького у створення та відкриття музею у нашому місті. Інакше ми домовимося до того, що музей повинен мати ім’я Андрія Фабра – його «творця». Навіщо нам приписки 1970-х? Самé слово «приписки» із тієї ж епохи…

Титульне фото: Сучасне фото Дніпропетровського
історичного музею ім. Д.І. Яворницького

Микола Чабан
Бібліографія:

Козар П.А. Катеринославський краєвий музей // Лоцмани Дніпрових порогів / упоряд., авт. передм. М. Чабан.– Дніпро: Ліра, 2019.– С. 200–205.
Матвієвський П. 25-річчя Дніпропетровського краєвого історично-археологічного музею // Зб. Дніпропетров. краєвого іст.-археол. музею.– Дніпропетровськ, 1929.– Т. 1.– С. 11–17, 22, 30–32.
Створено: 08.06.2022
Редакція від 09.06.2022