Слідами «Неспокійної юності»: Паустовський у Катеринославі

Паустовський Костянтин Георгійович

Україна, Дніпропетровська область

  • 31 травня 1892 – 14 липня 1968 |
  • Місце народження: М. нар. м. Москва, РФ |
  • радянський письменник українського походження

У місті на Дніпрі в 1916 році майбутній класик писав любовні листи і революційні листівки.

Костянтин Паустовський, як і Гоголь, – один із тих письменників, яких, як не намагайся, не вийде розділити між Україною та Росією. Не даремно Костянтин Георгійович називав себе москвичем за народженням, але киянином душею.

Тільки в Києві, де минули роки його гімназійної юності, відомо близько 50 місць, пов’язаних із життям, навчанням і творчістю Паустовського. Музеї, присвячені авторові «Золотої Рози», є не тільки в столицях. І, звичайно, несправедливо, що наше місто не згадає класика навіть скромною меморіальною табличкою, а серед численних фотографій «Паустовських» місць на тематичному сайті paustovskiy-lit.ru немає жодної з Дніпра, з того самого передмістя Чечелівка, описаного в однойменній главі «Неспокійної юності».

Є об’єктивні причини того, як мало ми знаємо про роботу Паустовського в Катеринославі. По-перше, це її короткотривалість. По-друге, хоча перші оповідання гімназист Паустовський опублікував в київських журналах у 1912–13 рр., але до популярності було ще далеко, і в 1916 р. його приїзд залишився непомітним. Та для тих, кого одного разу і назавжди зачарували співучі рядки його прози, це, зрозуміло, не привід не цікавитися всім, що пов’язано з життєвим шляхом улюбленого автора.

Шлях генія – шлях поневірянь

На початку 1916 р. військова цензура, що перехопила перед тим один із листів санітара Паустовського, зажадала надалі не допускати його на фронт. Хлопцеві довелося шукати нову роботу. Завдяки своєму дядькові, інженеру, Костянтин як бракувальник артилерійських снарядів вирушає до Катеринослава на завод Брянського товариства (нинішнім городянам відомий як ПАТ «Дніпровський металургійний завод»).

К. Паустовський. Фото: https://24smi.org/celebrity/gallery/5754-konstantin-paustovskii/

Основних джерел про перебування письменника в нашому місті два: «Передмістя Чечелівка» і листи, відправлені ним з Катеринослава, Харкова, Таганрога і Юзівки. До того ж, зміст цих текстів не збігається: «Повість про життя», в тому числі її друга книга «Неспокійна юність», писалася набагато пізніше як художній, хоча й автобіографічний, твір. Порівнюючи повість із більш «документальними» листами, виявляєш, що в літературному тексті автор змінював імена знайомих, іноді замовчував свої глибоко особисті переживання та мотиви, секрети яких розкриваються в листуванні, з самого початку не призначеному для публікації.

Епістолярну спадщина письменника опубліковано в останньому, 9-му томі його Творів у 1986 р, проте не повністю. Вона допомагає точно датувати його приїзд до Катеринослава: 25 лютого 1916 р. він повідомляє з дороги, з Харкова, про своє нове призначення, додавши «завтра напишу з Катеринослава». 22 березня він пише вже з Таганрога, перед цим кілька днів пробувши ще в Севастополі. Таким чином, у нашому місті Костянтин провів близько двадцяти днів – з 26 лютого десь до 14–15 березня.

Передмістя Чечелівка

З листів ми знаємо й адресу Паустовського в Катеринославі: вул. Олексіївська, 45, кв. 3. На жаль, більшості городян ця назва нічого не скаже. Спочатку, отримавши невиразне позначення «Другої Чечелівської» (а були в робочому передмісті ще Третя, Четверта і навіть П’ята), вона вже в 1915 р., з нагоди візиту царської родини, була перейменована на честь спадкоємця престолу, царевича Олексія. Але і це ім’я вона мала недовго, будучи потім названою на честь більшовика Бабушкіна (його будинок також перебував на цій вулиці). А в 2015 р. її перейменували ім’ям Шухевича. Хоча нумерація міських будинків істотно змінювалася, в 1926 р. вулицю Олексіївську-Бабушкіна, схоже, ця доля минула – у всякому разі, потрібний нам квартал, як і на плані столітньої давнини, починається з №17. А під №45 зберігся житловий будинок дорадянської споруди, в якому, судячи з усього, і писав свої листи молодий бракувальник снарядів Паустовський.

Будинок на колишній вул. Олексіївській, 45, у якому, вірогідно, мешкав К. Паустовський // http://www.gazetadp.com.ua/po-sledam-bespokojnoj-yunosti-v-dnepre-najden-dom-paustovskogo/

При всьому своєму романтизмі Костянтин був зовсім далекий від буржуазного презирства до професій фізичної праці та життя простого народу – недарма ж він просив дядька-інженера влаштувати його на завод робітником.

«У них була справжня життєва сила, нетерпимість, твереза ​​правда, виношена на своєму трудовому горбу. Цю правду не можна було заглушити ніякими найпрекраснішими мелодіями віршів і затемнити ніякою туманною філософією модного на той час Бергсона. Її присутність відчувалася всюди, як якийсь завзятий і напружений погляд. І ставало абсолютно зрозуміло, що, не визначивши свого ставлення до робітничого класу, до його боротьби, до його сподівань, вже не можна спокійно жити і працювати в Росії».

Брянський завод. Фото: http://www.gazetadp.com.ua/po-sledam-bespokojnoj-yunosti-v-dnepre-najden-dom-paustovskogo/

Не дарма Паустовський сповідував правило: «Письменник, який припинив спостерігати – це кінчений письменник». У битті індустріального серця Брянки він чує своєрідну поезію вогню і заліза:

«Якби ти дні два пробула на заводі – ти побачила б багато цікавого, – як тягнуть розпечений дріт, і він швидкими зміями в’ється по майстерні, потрібно весь час стежити за його рухом і вчасно відскакувати; як прокочують броню, ллють чавун з величезних доменних печей, як спритно робітники кидають розпечені гранати від одного верстата до іншого, через голови тих, хто стоїть» (з листа 3 березня 1916 р.)

Усього в декількох сторінках «Передмістя» він яскраво драматично відобразив усі лиха тодішніх робітників: туберкульоз і горілка, працю в нелюдських і небезпечних умовах, яка отупляє, жалюгідні житла з почорнілими стінами, з яких ночами буквально сипляться таргани. І вісник майбутніх грізних подій – робітник Бугаєнко, який звернувся до «студента» за допомогою в написанні антиурядової листівки. Листівку робітникам Паустовський написав, і її, розмножену гектографом, поширили в цехах. Але спробі «студента» залишити собі примірник на пам’ять підпільники запобігли, вичитавши його за порушення конспірації.

У пошуках капітана Вельямінова

З тяжкими картинами виснажливого заводського шуму і депресивного робітничого передмістя контрастує обстановка квартири на Великому проспекті, де мешкав начальник Паустовського – освічений офіцер з Петербургу, фотограф-любитель і краєзнавець, який в одній зі своїх подорожей відшукав могилу няні Пушкіна, Орини Родіонівни.

У повісті Паустовський виводить його під ім’ям капітана Вельямінова, зовні «схожого на декабриста Якубовича». Розташування квартири Вельямінова нам цікаве як одне з часто відвідуваних Паустовським місць Катеринослава. Однак, артилерійський офіцер з таким прізвищем і званням історії не відомий. Утім, листи з Таганрога 22 березня і Юзівки 1 квітня називають інше ім’я начальника – полковник Панкін. І це вже цілком реальна персона – видатний інженер, професор Михайлівської артилерійської академії, в роки радянської влади – професор ряду технічних інститутів (1876–1963). З 1915 р. за дорученням Головного артилерійського управління саме він контролював виробництво снарядів на заводах Південного району, тобто українських і кавказьких губерній. Збережене фото дореволюційних років остаточно переконує в його тотожності з персонажем «Повісті...» – темновусий, з твердим поглядом, Панкін на капітана Якубовича дійсно в чомусь схожий. Хоча опубліковане в 2013 р. дослідження біографії Панкіна повідомляє, що його штаб для зручності розміщувався у вагоні, що пересувався між заводами; Паустовський, перебуваючи на заводах Юзівки або Таганрога, неодмінно чекає і отримує розпорядження саме з Катеринослава.

Полковник А.В. Панкін // http://www.gazetadp.com.ua/po-sledam-bespokojnoj-yunosti-v-dnepre-najden-dom-paustovskogo/ Професор Панкін в радянські роки //http://library.kpi.kharkov.ua/vustavki/PREPODAVATELY/PR_%D0%9F.html

Біографічна довідка на сайті Харківського політехнічного інституту, де він також працював за радянської влади, повідомляє, що в роки Першої світової професор Олександр Васильович Панкін, крім військової служби, викладав у Катеринославському Гірничому інституті. Це дозволяє нам з великою часткою ймовірності помістити його квартиру в блакитному будинку професорів Гірничого інституту, побудованому в 1915 р. (нинішня адреса – проспект Гагаріна, 2, на перетині з «Великим проспектом», нині – Яворницького). Поверхова забудова спуску до Дніпра в ті роки була відсутня, так що саме з цього будинку Костянтин Паустовський цілком міг милуватися садами і рікою, як описує в «Повісті про життя»: «З вікон його кімнати було видно Дніпро і сади. У садах вже набухали бруньки. Над деревами, як завжди ранньою весною, стояв ледь помітний зеленкуватий серпанок».

Будинок по пр. Гагаріна, 2 // http://www.gazetadp.com.ua/po-sledam-bespokojnoj-yunosti-v-dnepre-najden-dom-paustovskogo/

Таким чином, ми можемо поставити ще одну позначку на «карті Паустовського», після Брянського заводу і квартири на вул. Олексіївській. Для з’ясування цього потрібно було лише трохи цікавості, консультацій із краєзнавцями та звички порпатися в книгах, так що залишається лише дивуватися, що за минулі сто років вони ще не були виявлені й опубліковані.

«Туга за дівчиною з моря»

Ще одна людина, хоча і не була присутня у нашому місті, заслуговує на нашу увагу в цій історії. Саме їй Костянтин адресує листи з Катеринослава і всіх міст на шляху своїх мандрів, зворушливо підписані «Кот», саме ця людина надихає його на вірші і займає всі думки молодого романтика.

Нарешті, коли полковник Панкін переводить Паустовського з Катеринослава до Таганрога, той, не втримавшись, на тиждень тікає «в самоволку» – до Севастополя, де живе Катя Загорська – сестра милосердя, з якою його звели фронтові дороги. За самоволку Панкін відправляє його «на заслання» – на завод до Юзівки, майбутній Донецьк, але на Великдень відпускає знову побачитися з коханою. У тому ж 1916 р. «Кот» і його «Хаті-дже» (так звучить ім’я Катя татарською) повінчаються.

«Нерозумно змушувати поетів свердлити гранати»

Чи був у Паустовського в Катеринославі час на літературну творчість, над чим він працював, і чи можемо ми вважати його дніпровським письменником?
Готуючись до виїзду, Костянтин збирався багато писати. Ще в Москві «почав повість про молоду людину мого часу. Я писав її довго і повільно. Вона мандрувала зі мною всі роки революції і громадянської війни і довго вилежувалася. Зрештою я надрукував її під назвою «Романтики», але це було набагато пізніше, в тридцятих роках».

У лютому 1916, перед виїздом до Катеринослава, він писав «вірші про дітей і поетів» – «багато віршів», як він підкреслює в листі від 18 лютого. Ці юнацькі вірші Паустовського Бунін розкритикував: «Ви живете наспіваним з боку», і вельми проникливо зауважив письменникові-початківцю, що його справжня поезія лежатиме в прозі. Проте, майбутній майстер пейзажних нарисів і психологічних оповідань у ті роки вважав себе саме поетом. «Нерозумно змушувати поетів свердлити гранати. З цього нічого не вийде. Замість Таганрога вони їдуть до Севастополя, замість того, щоб працювати в майстернях, вони пишуть вірші і люблять радісних дівчат» (лист з Таганрога 22 березня).

10 квітня, вже з Юзівки, він шле своїй коханій нові рядки:

Если падают нежно лепестки молодые,
Лепестки молодые на колени твои
И над полночью блекнут моря зоревые,
О сестра, — это грезы мои.
И плывут за оградой легковейные трели.
Легковейные трели затаенного дня —
Это дрема тоски, это лепет свирели,
Истомившей глубоко меня.

Я, тебя вспоминая, опускаю ресницы,
Но мерцает, как солнце, мой задумчивый взор.
Мне так больно, дитя, словно юной царицы
Услыхал я призыв и укор.
Если белою ночью вдруг запенится море,
Заволнуется море при Полярной Звезде —
Я — в огнях убаюканных, в зыбком просторе,
Я с тобою всегда и везде.

Чи пам’ятає сьогодні місто генія, який понад століття тому залишив сліди на його кам’яних бруківках? У 2004 р. «Передмістя Чечелівка» включено в Хрестоматію з історії Дніпропетровщини. З розширенням міста на житловому масиві «Перемога» з’явилася вулиця Паустовського. Ряд публікацій його перебуванню в місті присвятив відомий краєзнавець Микола Чабан. Нарешті, зовсім недавно, в 2018 р., в Дніпровському національному університеті ім. Олеся Гончара була захищена дисертація про граматичні конструкції творів Паустовського. Її автор – Чень Шаосюн, аспірант із Китаю.

І можна висловити надію, що рано чи пізно якщо не музей, то меморіальна дошка за однією з виявлених нами адрес усе ж увічнить зв’язок Костянтина Георгійовича з містом на Дніпрі.

 

PS. Автор дякує за допомогу в пошуках кандидатові історичних наук М.Е. Кавуну і творцям сайту «Вулиці Катеринослава» oldcity.dp.ua

 

Титульне фото К. Паустовський. Фото: http://www.gazetadp.com.ua/po-
sledam-bespokojnoj-yunosti-v-dnepre-najden-dom-paustovskogo/

 

Створено: 28.05.2021
Редакція від 28.05.2021
Григорій Глоба
Бібліографія:

Паустовский К.Г. Повесть о жизни.– М.: АСТ: Хранитель, 2007.
Паустовский К.Г. Собрание сочинений: в 9-ти т.– Т. 9. Письма, 1915–1968.– М., 1986.
***
Грико Т.И. Александр Васильевич Панкин: опыт биографической реконструкции // Известия МГТУ «МАМИ».– 2013.– № 4 (18), 2013.– Т. 2.– С. 186–190.
Чабан М. Костянтин Паустовський // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. – Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 355–356.
***
Листопадов Є. Все навколо сповнене поезii: виповнилося 85 рокiв вiд дня народження К.Г. Паустовського // Прапор юностi.– 1977.– 4 черв.– №66 (5283).– С. 4.
Чабан Н. «Было тихое, серое утро...»: Константин Паустовский в городе на Днепре // Зоря-город.– 2008.– 21 февр.– С. 18.
Чабан Н. Константин Паустовский в Екатеринославе // Днепровская правда.– 2004.– 27 авг.– С. 11.
***
Павлова Г.В. Панкин Александр Васильевич // История Харьковского технологического института в лицах.– [Электронный ресурс]: Режим доступа:
http://library.kpi.kharkov.ua/vustavki/PREPODAVATELY/PR_П.html (дата обращения 27.05.2021)