Марія Сокіл-Рудницька: примадонна світової опери

Сокіл-Рудницька Марія Іванівна

Україна, Дніпропетровська область

  • 18 жовтня 1902 – 20 січня 1999 |
  • Місце народження: с. Жеребець Олександрівського пов. Катеринославської губ. (нині Запорізької обл.). |
  • видатна українська оперна співачка-сопрано, сестра письменника Василя Сокола, дружина композитора та диригента Антона Рудницького

Марія Сокіл-Рудницька, вихованка Катеринославської консерваторії і за кордоном зберігала традиції національної української культури.

Родина

Народилась Марія 8 жовтня 1902 р. у селі Жеребець поблизу Оріхова Олександрівського повіту на Катеринославщині (нині територія Запорізької області) у родині народних вчителів Івана та Євдокії Соколів.

Батько походив з бідної багатодітної родини, в якій йому змогли дати лише початкову освіту. Але він мріяв стати вчителем. Самотужки наполегливо навчався, здавав іспити екстерном і таки здобув фах. Він був незвичайною людиною: високообдарований, освічений, товариський, був громадським діячем, патріотом, листувався з Дмитром Яворницьким, а потім і особисто з ним познайомився. Вчений увів сільського вчителя до товариства катеринославської інтелігенції, познайомив з А. Синявським, В. Хрінниковим, І. Трубою. Іван Сокіл був активним членом «Просвіти». Його фахові здібності високо цінували у губернській інспекції і саме його, сільського вчителя, у 1910 році було направлено до Петербурга на Всеросійський з'їзд учителів. Для місцевої преси він готував публікації та фото, бо мав на той час фотоапарат. Цінував і збирав книги, завдячуючи цьому у родині була бібліотека.

Матір Марії – Євдокія Панченко була з сім'ї відомого агронома села Преображенки Олександрівського повіту. Диплом вона отримала у престижному педагогічному училищі Твері й відразу ж почала вчителювати в народній школі. 

Батьки були педагогами від Бога, успішно виховали п’ятеро власних дітей і сотні чужих. У такій ось щасливій родині й зростала майбутня співачка. 

Початок

Маня, так її звали вдома, завжди знала, що вона має Голос, любила бути на публіці: співала на табуретці перед гостями, на шкільному подвірї – для дітей.

1912 року вона під керівництвом батьків закінчила початкову школу і батько відвіз її до Катеринослава. Тут наступного року дівчинка вступила до жіночого комерційного училища С.І. Степанової, де отримала гарну гуманітарну освіту. В цей час разом зі своїми братами Миколою і Василем вона мешкала в сім'ї Івана Труби. Дівчина добре навчалася, співала на концертах в училищі. Там її почув відомий актор Антон Хорошун і порадив батькам повести доньку до знаменитої викладачки вокалу Зінаїди Малютіної. Після прослуховування Маню відразу ж зарахували до музичного училища, яке згодом стало консерваторією. Разом із Марією Сокіл у класі вокалу професорки Зінаїди Малютіної вчився Іван Паторжинський. Вони подружилися і часто потім співали дуетом.

Коли у 1920 році в Катеринославі відкрився Оперний театр, студентку Марію взяли до хору. Тут вона звикала до сцени і удосконалювала мистецтво співу. Тоді ж отримала запрошення від трупи місцевого театру ім. М. Заньковецької. Брала участь у виставах: «Катерина» М. Аркаса, «Безталанна» І. Карпенка-Карого та інших. Це була добра драматична школа для молодої артистки. І саме тут прийшло розуміння, що її покликання – опера.

А навесні 1927 року Марія разом із Іваном Паторжинським дебютувала на сцені Харківської опери й упродовж трьох роківт була його солісткою. Тут, у Харкові, сталася визначна подія і в особистому житті сівачки – вона знайомиться з талановитим  композитором і диригентом Антоном Рудницьким, який був запрошений до оперного театру з Галичини.

Після того, як у 1929 році, Марія Сокіл виконала партію Маргарити в опері «Фауст» Ш. Гуно, про неї заговорили. Стало зрозумілим, що народилась велика співачка, і у неї блискуче майбутнє. 

Тоді ж Марію Сокіл разом із Миколою Сердюком (тенор) та Іваном Паторжинським (бас) відрядили на гастролі-стажування до оперних театрів Німеччини та Італії.

Восени цього ж року Марія та Антон одружилися.

Зірковий шлях: троянди і шипи

1930 року подружжя Рудницьких запросили до Київської державної академічної української  опери. Цей період був ознаменований новими творчими досягненнями співачки. Вона переспівала майже весь репертуар української, російської, зарубіжної класики: Марильця у «Тарасі Бульбі» М. Лисенка, Татьяна з «Євгенія Онєгіна» П. Чайковського, Снігуронька у однойменній опері М. Римського-Корсакова, Мікаела з «Кармен» Ж. Бізе, Дездемона – «Отелло» Дж. Верді, Недда у «Паяцах» Р. Леонквалло, Ліу в «Турандот» Д. Пуччіні та інші. Співала десять ювілейних вистав «Наталки Полтавки» в театрі ім. І. Франка на честь вшанування корифея української сцени П. Саксаганського, який виконував роль Возного у цій виставі. Її феноменальний успіх визначався великим талантом і даром Божим.

Однак успіхи Марії Сокіл були затьмарені першими хвилями сталінських репресій. Було заарештовано чимало друзів серед акторів, письменників, композиторів. Кожного дня можна було чекати і їхнього з Антоном арешту. Тому після закінчення контракту Антона Рудницького, не дослухавшись до наполегливих пропозицій керівництва і «органів» залишитись, подружжя влітку 1932 року виїхало до Галичини (на той час перебувала у складі Польщі). Цей вчинок не зостався не поміченим радянською владою: співачці було відмовлено в останнній виставі, де вона прагнула попрощатись з публікою, за нею надовго закріпилося тавро «буржуазної націоналістки», а ім’я майже усунуте з історії  національного оперного мистецтва.

А цього року у Львові перший же концерт Марії Сокіл став подією в музичному житті Прикарпаття. Композитор Василь Барвінський писав: «На обрії українського вокального мистецтва, на якому ясним сяйвом палають імена Крушельницької, Мишуги і Менцинського, зійшла нова зірка рівнорядної величини – Марія Сокіл». Концерт мав великий резонанс серед львівської музичної громадськості і співачку разом із диригентом Антоном Рудницьким заангажував на наступний театральний сезон оперний театр. У цей час чоловік Марії написав музику до балету «Буря над Заходом» і розпочав роботу над оперою «Довбуш». Влітку 1933 року композитора запросили до Віденської опери. З ним поїхала і Марія. У Відні вона отримала перше місце і премію за участь у Міжнародному вокальному фестивалі. Вона виступала від України, хоча вже не була її громадянкою. Австрійська музична критика високо оцінила її вокально-артистичні здібності, а національна опера запросила її гастролі. Тут вона співала в опері Д. Пуччіні «Чіо-Чіо-Сан». Співачка також гастролювала у Варшаві, Празі, Берлині, Вільнюсі, Ризі, здійснила поїздки містами Галичині.

Традиції благодійності

У 1937 році представники львівської громадськості на чолі з митрополитом  Андрієм Шептицьким звернулися до подружжя із проханням здійснити концертне турне до Америки. Метою було збирання коштів на будівництво української великої лікарні у Львові. Артисти прийняли пропозицію і протягом восьми місяців дали велику кількість концертів, зокрема в Нью-Йорку (в одному з найбільших у світі концертних залів – «Карнегі Холл»), Чікаго, Детройті, Філадельфії, а також в канадських містах – Торонто,Вінніпезі, Едмонтоні та інших. Через рік у Львові вони передали дев’ять тисяч доларів на завершення будівництва згаданої лікарні, яку облаштували на церковній ділянці по вулиці Петра Скарги (тепер вул. Євгена Озаркевича – засновника «Лічниці»). За це українська громада була вдячна Рудницьким.

Думка про Україну була у їхній родині постійною. Після другої Світової війни, коли вони вже мешкали у США, купили пташину ферму. Це допомогло їм визволити з концтаборів Європи 39 українських родин, дати їм притулок у себе і роботу. У 1946 році, знаючи про голод в Україні, Марія Сокіл «відспівала» у Канаді та США 26 концертів. Зароблені 10 тисяч доларів віддала на допомогу землякам. Українка була впевнена, що робить потрібну і добру патріотичну річ, але деякі організації діаспори розцінили жест Марії Сокіл, як допомогу комуністам і навіть не віталися зі «зрадницею», зривали концерти, закидали її яйцями, помідорами. Антона Рудницького позбавили керування спілкою музичних працівників діаспори. Це боліло нашій землячці до її останнього дня.

Життя в Америці

Наприкінці 1938 року Марія з чоловіком знову вирушає у власне турне по США. Вони з успіхом виступали на оперних сценах і в симфонічних концертах по багатьох містах Північної Америки та Канади. Цього ж року Нью-Йоркська кіностудія запрошує Марію Сокіл на головну роль Одарки у музичному фільмі Василя Авраменка «Запорожець за Дунаєм» («Cossacks in Exile»), поставленому за однойменною оперою Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Партнером Марії став Михайло Швець, який виконав роль Карася.

А через рік в Європі почалася війна, і подружжя туди вже не повернулося. Марія й Антон Рудницькі одержали статус біженців, а це дало їм право на постійне проживання в США. Вони оселились у Томе Рівер, де на околиці міста їм пощастило купити старовинний, але міцний будинок та кілька акрів землі.

Сценічна діяльність Марії продовжувалась. У 1940 році співачкою зацікавилась американська грамофонна фірма «Asch Recording studios» (Нью-Йорк), і вона наспівала альбом платівок «Ukrainian folk songs», куди ввійшли вісім українських народних пісень в обробці А. Рудницького. Марія Сокіл – друга після Соломії Крушельницької українська співачка, яка зробила свої записи на американському континенті. Ці записи є лише невеличкою часточкою з її багатого вокального репертуару. Він включав твори німецьких, італійських, французьких, польських, чеських, російських і, звичайно ж, українських композиторів. Жоден концерт співачки не відбувався без виконання українських народних пісень, які вона дуже любила й широко пропагувала.

З часом, 1946 року, Марії довелося залишити сцену. Багато часу вона присвятила вихованню двох синів, які народились на американській землі у 1942 та 1944 роках. Сини продовжили справу батьків і стали успішними музикантами, старший Роман – піаніст, Доріан – віолончеліст. 

З 1958 року займалась педагогічною діяльністю у Філадельфійській музичній академії, а потім у власній музичній школі. Антон Рудницький 1967 року створив оперу «Анна Ярославна, королева Франції», мріяв поставити її на рідній землі. В останні роки життя він написав кілька книг із музикознавства: «Українська музика», «Про музику і музик».

Пані Марія на багато років пережила чоловіка. Після смерті Антона Рудницького, що сталася 1975 року, жила самотньо.

Із родинних спогадів

2003 року на зустріч зі студентами  Дніпропетровської консерваторії ім. М. Глінки (нині Дніпровська Академія музики ім. М. Глінки) завітала племінниця Марії Іванівни Сокіл-Рудницької Галина Яник, яка мешкала у нашому місті. Вона поділилась спогадами і розповіла цікаві факти з біографії своєї відомої родички. 

«Марія Іванівна усе життя залишалась невгамовною і непосидючою. У 1987 році вона домоглась, аби до неї в гості приїхав її рідний брат Володимир із Кривого Рогу. Він був висококваліфікованим підривником в часи війни, згодився його фах і в мирний час – на шахтах. Радянська влада вперто не випускала його з країни провідати сестру, скільки обоє не просили. Врешті Марія, як виборець, звернулася до сенатора Говарда, щоб він під час свого перебування у Радянському Союзі звернувся до Горбачова від її імені. Прохання не тільки було вдоволене, але й нагадало землякам про їхню видатну землячку. З цього часу ім'я Марії Сокіл почало виринати і забуття, про неї заговорили в Україні, 1990 року в газеті «Культура і життя» з'явилась перша стаття про відому в світі українку.

Проголошення незалежності України у 1991 році Марія Сокіл сприйняла як чудо. І тут же у неї народилась ідея однодоларового фонду – нехай кожен українець Америки щороку сплачує всього лише один долар на допомогу Україні. А через рік вона знялась із насидженого місця й полетіла на рідну землю. У листопаді 1992-го побувала у Дніпропетровську. Вона писала братові Василю (український письменник, журналіст, педагог, драматург, лібретист, редактор).

«Я полетіла туди сама, наче за ці роки у мене виросли крила. Правдиве чудо. Це слово я все частіше повторюю, бо справді дожила до днів самостійності України, коли хоч наприкінці мого життя посипались на мене події: воскресили, пошанували, запросили мене ще й у гості. Мене, як колишню примадонну Київської опери запросили на святкування 125-ї річниці опери. В Києві вітали мене по радіо, як звізду, яка дев'яностолітньою сама через океан перелетіла з Нью-Йорка до Києва. Всі дивувалися і не вірили, що я ще не така стара. Ювілей був величавий. Все здавалось мені фантастичним. Сиділи ми з Вірою, двоюрідною племінницею із Запоріжжя, яка приїхала допомагати мені, в директорській ложі, і всі дивилися на нас із зали, бо оголошували по радіо, що я присутня в театрі. Мене запросили на сцену, з якої я шістдесят років тому проспівала свою останню арію Дездемони про вербу в опері «Отелло». Прощаючись, думала, навіки, і я з трепетним хвилюванням промовляю до всіх про все, що було в мене, а головне – про чудо, яким одарувала мене доля. Закликала берегти молоду самостійність України і жити і працювати всім у мирі і злагоді. Висловила віру, що житиме і розквітатиме наша держава».

Директор театру подав їй руку, і вона, в гарній концертній сукні, в оточенні колег і навіть самого Дмитра Гнатюка, вийшла на сцену на поклони. Публіка аплодувала їй стоячи. Так батьківщина зустріла свою талановиту, знамениту, чудову співачку, справжню патріотку Марію Сокіл-Рудницьку. На святкуванні 125-річного ювілею Київського оперного театру їй віддали належне. А вона тут же пообіцяла приїхати ще раз, бо привезла партитуру опери свого чоловіка Антона Рудницького «Анна Ярославна, королева Франції».

У 1995 році відбулась прем'єра цієї опери, на якій Марія Сокіл-Рудницька була разом зі своїми синами Романом і Доріаном. Це було ще й сімейним святом, вона відчувала, що іще одна мета її життя виконана. Після ювілейних урочистостей у Києві Марія Сокіл приїхала до Дніпропетровська, міста своєї юності, навчання, незвичайних зустрічей, свого становлення як актриси й оперної співачки.

Уявіть собі, під'їхало таксі, стукнули дверцята й через кілька хвилин дзвінок у двері – а на порозі стоїть Марія Сокіл-Рудницька, моя тітонька Маня. Ми не бачилися більше шістдесяти років, та я її впізнала одразу ж. Правда, протягом останніх років я уявляла її за надісланими фотографіями. І все ж, те, що я побачила, мене вразило. Переді мною стояла, радісно всміхаючись, жінка в легкому модному пальті з великим яскравим шарфом через плече. Відкрита, охайно причесана голова, у вухах серги, на пальцях персні, в руці паличка. Вона відразу мовила: «Дитино моя, на паличку не звертай уваги. Я користуюсь нею, коли на вулиці темно». Ми кинулися обійматись і цілуватись. Вона дуже хвилювалась, чи не турбуватимуть мене візити людей, які захочуть прийти до неї. Я заспокоїла її, відповівши, що все буде гаразд. І дійсно, наступного дня з'явилися журналісти, репортери, кінооператори, представники обласного та міського управлінь культури. Інтерв'ю, бесіди, розпитування... Були зустрічі в театрах, виступи по радіо й на телебаченні, які викликали непідробний інтерес. Від неї чекали, що співачка, зірка світового рівня, говоритиме про себе, свої зустрічі, принаймні про виховання нових мистецьких талантів... А вона заговорила про реалії сьогодення. Як вона бачить розвиток незалежної України. Перш за все, сказала вона, ніякого примусу у вивченні української мови. Вивчення треба починати з дитячого садка, зі школи. А для цього треба в університетах і академіях готувати викладачів високого рівня і піде на це – років 15–20. Раніше не вийде. І цього треба прагнути.

Марія Сокіл ніколи не говорила «взагалі» – лише конкретно, у справі, допомагала не лише рідним, а й усій країні.

Зібралися родичі, прийняли її хлібом-сіллю, як годиться за звичаями української гостинності. Були наїдки, горілочка з перцем... Гостя із задоволенням їла й пила і примовляла: «Все смачно». У нашій сім'ї співають усі, особливо при застіллі. Тітонька Маня за столом не співала ніколи, але була рада і схвильована, що ми співали українські пісні.

Тітонька побувала у Запоріжжі, Кривому Розі, відвідала усіх своїх близьких і, звичайно ж, могилу матері на Ігрені, де увічнена пам'ять і про її тата. Іван Сокіл загинув у застінках НКВС, де його останнє пристановище, ми так і не дізналися. Перед від'їздом вона говорила, що дуже втомилась, проте щаслива, що саме так відбулася зустріч у її рідному місті, де вона провідала родичів, познайомилась з такою кількістю цікавих і непересічних людей. Про таке диво можна було лише мріяти. І диво сталося...»

Закінчився шлях Марії Іванівни Сокіл-Рудницької 20 січня 1999 року, в Юнґставні, штат Огайо, у віці 96 років. 

Важко уявити українську музичну культуру без імені Марії Сокіл, нашої землячки. Нам є ким пишатись і ми повинні знати, вшановувати і розповідати про таких талановитих митців України.

На додаток пропонуємо спогади про Марію Сокіл її племінниці Галини Павлівни Янік, лікарки з Дніпра: «Якого ти кореня, племені й роду...»

Створено: 08.04.2020
Редакція від 06.10.2020
Світлана Пономаренко
Бібліографія:

Колодуб О. Зустрічі з Марією Сокіл // Лисенко І. Українські співаки у спогадах сучасників.– Київ: Рада, 2003.– С. 545–547.
Поставна А. Примадонна світової опери Марія Сокіл-Рудницька як феномен української, дніпропетровської вокальної школи // Музикознавча думка Дніпропетровщини / Ред.-упоряд.: Поставна А., Щитова С.– Дніпропетровськ: Видавець Юрій Сердюк, 2006.– Вип. 2.– С. 15–24.
Сокіл В. Моя сестра Марія // Лисенко І. Українські співаки у спогадах сучасників.– Київ: Рада, 2003.– С. 536–545.
Чабан М. Довге повернення Марії Сокіл // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліограф. покажчик / упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 138–141.
Яник Г.П. «Якого ти кореня, племені й роду…» // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2007 рік: бібліограф. покажчик / упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2006.– С. 123–129.
***
Суржина Н. Примадонна мировой оперы Мария Сокол-Рудницкая // Музичний вісник Дніпропетровської консерваторії ім. М. Глінки.– 2008.– №5.– С. 2.
Яник Г. Марія Сокіл-Рудницька – мистецькі традиції через століття // Бористен.– 2008.– № 11.– С. 3.
***
Лисенко І. Сокіл Марія Іванівна // Співаки України: Енциклопедичне видання.– Київ: Знання, 2011.– С. 510–511.
Сокіл Марія Іванівна — МДПУ Вікіпедія | MDPU Wikipedia wikiinfo.mdpu.org.ua › title=Сокіл_Марія_Іванівна