Марганець – місто козаків і шахтарів

Марганець – це 25-ий елемент періодичної системи хімічних елементів, а ще це – маленьке містечко на Дніпропетровщині. Воно не дуже відоме, але його внесок у справу розвитку країни та значення в історії, безумовно, значний. Бо без хімічного елементу марганцю не було б чавуну та сталі (та й всім відомої «марганцівки»), а без героїчних запорожців – хто зна, як би склалося майбутнє України.

Щодня по дорозі на роботу і з роботи захоплююсь його красою в будь-яку пору року. Чи то місто таке гарне, чи то я так його люблю. Адже тут народилася і підростала. Спочатку садок, якого вже немає, далі – школа і мої перші вчителі, танцювальний гурток у Палаці культури… Та усвідомила себе марганчанкою значно пізніше. Коли вже змогла осягнути велич минулого цього краю, адже нам є чим пишатися.

У минулому, 2018, році справлялося гучне святкування 80-річчя міста. Як для міста Марганець відносно молодий, та, якщо заглибитися в його історію, вона сягає глибокої давнини. 

Саме як місто Марганець з’явився на карті відносно недавно. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 22 жовтня 1938 року населені пункти довкола рудників об'єднані у нове місто Марганець. Саме тоді на карті з’явилася офіційна позначка «Марганець». Як можна легко здогадатися з назви, головним чинником появи міста та основною справою городян є видобуток марганцевих руд, оскільки гірнича справа почала розвиватися на цій території  задовго до створення сучасного міста. 

Офіційна версія свідчить, що ще наприкінці ХІХ ст. видатний геолог Валеріан Домгер знайшов на цих територіях марганцеві руди. Нікополь-марганцевий басейн – найбільше у світі родовище цієї руди. Тоді й почався розвиток гірничої справи з видобутку марганцевих руд, а вже в 40-ві роки ХХ століття тут з’явилося безліч шахтарських сімей, задіяних у цій тяжкій праці. І зараз в місті одним із найважливіших підприємств вважається Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат, або коротко «МГЗК», як його зазвичай називають марганчани. Це кар’єри, шахти, збагачувальна фабрика та різні допоміжні підрозділи. І, можливо, ще років зо 20 тому я сказала б, що переважна більшість марганчан працює у «МГЗК», але сьогодні це вже не так. Більшість марганчан виїздить на заробітки до Польщі або Росії. Хоча, на мій погляд, це дивно і нелогічно. Місто розташоване на березі Каховського водосховища, протилежному від Запорізької атомки (ЗАЕС), тобто в 30-кілометровій зоні. Тому в нас пільговий тариф на електроенергію. Чи не вигідно відкривати в місті нові підприємства?! 

Каховське водосховище було наповнене водою в 1958 році, і є частиною каскаду водосховищ на Дніпрі. Не знаю, чи виконало воно свою місію? Та шкода, що водосховище затопило значну частину легендарного Великого Лугу – величезних плавнів у нижній течії Дніпра з різноманітним та надзвичайно багатим рослинним і тваринним світом. Славетні запорожці вважали Великий Луг своїм батьком як символом їхньої волелюбності. Тепер у передмісті Марганця можна побачити лише незначні залишки Великого Лугу. І мені навіть важко розумом уявити собі усю його велич!

Окрім залишків Великого Лугу є в Марганці й інші заповідні місця. Останнім часом тут усе більше розвивається туризм. Створена й активно діє спільнота «Марганець туристичний», яка пропонує багато цікавих екскурсій.

Місто Марганець, хоча й відносно молоде, але має свою надзвичайну героїчну історію. В передмістях знайдені сліди Черняхівської культури, скіфські поселення, старовинні козацькі кам’яні хрести. Та найбільшою гордістю марганчан є те, що в далекому XVI столітті тут була перша Запорозька Січ – Томаківська, тобто, перша українська демократична республіка. Її назва походить від острову Томаківка, на якому вона і розташовувалася. 

Саме з Томаківської Січі розпочалося повстання під проводом Криштофа Косинського. В цих місцинах бували і Богдан Хмельницький з сином Тимофієм, і видатний кошовий отаман Іван Сірко. В передмісті сучасного Марганця розташована пасіка Сірка – сірківка, де полюбляв проводити час козацький отаман (на південній околиці міста на його честь встановлено пам'ятний знак). А з 2018 року на місці славнозвісної сірківки започатковано межрегіональний етнофестиваль «Пасіка Сірка».

Тому не дивно, що і зараз козацький дух поступово відроджується на цьому острові.  Завжди з особливим настроєм відвідую козацьке подвір’я Миколи Ялового, захоплююся приватною садибою «Хутір козака». І сьогодні місцеві переповідають містичні легенди, пов’язані з цим островом і з козаками. 

Але повернімося до міста.

Місто Марганець – це не курортне містечко (хоч і розташоване на березі водойми), але воно дивовижне, варте, щоб у ньому побувати. Це – невеличкі затишні вулиці, одні з головних –Єдності та Гідності. У місті курсують два маршрути автобусного транспорту – це кільцеві «А» і «Б», хвилин за 30–40 ви зможете об’їхати все місто. 

Пройшовши від  вокзалу до центрального ринку по вулиці Єдності, можна багато дізнатися про Марганець і марганчан. Спочатку видніється велика огороджена територія Марганецького рудоремонтного заводу. Трохи далі потрапляємо на центральну площу міста – Гірницької Слави (наразі триває повна її реконструкція). Навпроти площі з одного боку розташована велична пам’ятка архітектури та дозвіллєвий центр міста – Палац культури гірників, а з іншої – центральний стадіон. 

Ще з площі відкривається казкова панорама і видніється передмістя Марганця – селище Городище, з якого і починалося місто. За площею низка пам’ятників героїзму марганчан під час Другої світової війни: меморіал «Вічний вогонь», Алея слави і гармата у сквері до річниці Перемоги, пам’ятник-літак. 

17 серпня 1941 року місто було окуповане німецькими військами, звільнене 6 лютого 1944 року. Це окрема героїчна сторінка історії Марганця. З початком війни частина населення Марганця (близько 500 родин) була евакуйована на схід СРСР. Марганчани, як і багато інших українців, за часів Другої світової війни зазнали жорстоких катувань і нелюдських знущань. Поруч із «Вічним вогнем» у будівлі колишньої дитячої поліклініки розташовувалося гестапо, де були закатовані й убиті сотні людей, тіла яких скидали за будинком у яму (зараз на цьому місці братська могила-меморіал з «Вічним вогнем»), а через дорогу в будівлі музичної школи було казино, де нацисти відпочивали і розважалися. Населення гордо відстоювало своє містечко. Велася партизанська війна. 

Безліч героїв-марганчан спочивають у братських могилах: це – меморіал «Вічний вогонь», братські могили в урочищі Ракшине та курсантів Одеського артилерійського училища. Пам’ятні знаки зберігають імена героїв. На Алеї Слави вшановані славетні марганчани: повний кавалер Ордену слави Каїрський Микола Миколайович; Герої Радянського Союзу: Фокін Андрій Петрович, Кисиленко Петро Євдокимович, Доній Захар Опанасович.

Варто зауважити, що під час війни Марганець був стратегічним об’єктом. Адже в час, коли особливо потрібно було багато техніки, на вагу золота була марганцева руда, без якої неможливо виплавати якісну сталь чи чавун. За  час німецької окупації місту та промисловим об'єктам завдано сильних руйнувань. Але все ж збереглися будівлі, які пам'ятають ці страшні роки. Названі пам’ятки – це лише маленька частина тих цікавинок, що можна побачити в Марганці. Але і цього вистачить, щоб відчути незбагнену енергетику міста. Це і є присмак маленького містечка.

Після війни Марганець продовжував розвиватись як промислове місто. Було споруджено нові шахти, виникли нові кар'єри такі як, Мар'їнський, Басанський, Грушівський. В середині 1960-х років населення міста становило 44,5 тисячі жителів.

Зараз Марганець відроджується, а головне – в душах людей. Зникає байдужість до долі рідного краю, з’являється гордість за свою історію, усвідомлення себе нащадками великих своїх предків, бажання зробити місто кращим. Яскраво бачу це щоразу на засіданні Марганецького міського літературного об’єднання «Віра» в Марганецькій центральній міській бібліотеці ім. М. Островського, де збирається культурна еліта міста. Поети, прозаїки, краєзнавці, дослідники звеличують місто у віршах і романах, відкриттями і досягненнями. Багато талановитих марганчан відомі в Україні та у світі: талановитий лікар-стоматолог, письменник Анатолій Антоненко, фізик-винахідник Оскар Лаар, письменник і журналіст Анатолій Гнєзділов, поет і прозаїк Григорій Бідняк та інші.

Місто поступово покращується. В результаті децентралізаційної реформи місцевій владі вдалося здійснити капітальні ремонти та переобладнання загальноосвітніх шкіл №№ 7 та 9, дитячо-юнацької спортивної школи №1, медичних установ, а також ремонти доріг і тротуарів. Триває ремонт приміщення для Центру надання адміністративних послуг і капітальна реконструкція площі Гірницької Слави. Щовесни Марганець потопає в різнобарвних квітах, що додає йому святкового урочистого вигляду.

А нещодавно в місті з’явився новенький парк, присвячений коханню, – LOVE-парк. І хоча було багато галасу доки його будували, та все ж він став окрасою міста. Вхід до парку прикрашають дві обручки. Проходячи крізь них, завжди відчуваю якусь велич, відразу стверджуюсь в своїй вірі в краще майбутнє. А далі власне сам парк: альтанка, фонтани, спортивні тренажери, футбольне поле, дитячий майданчик тощо. Гадаю, що це кращий пам’ятник коханню, який можна було створити.

Марганець – дивовижне місто. Тут живуть шахтарі, козаки, справжні патріоти. Відважні серцем і духом, як і кілька століть тому. Тут люди вміють любити й мріяти незважаючи ні на що, вірити в краще майбутнє. Але як кажуть: за вірою вашою і отримаєте…

Пісня про Марганець

Степовими вітрами овіяне небо прозоре,
Де Хмельницького шлях вічним сяйвом веде крізь літа.
Над тобой, як ідеш, уночі мерехтять ясні зорі.
Вранці місто моє одягає зоря золота.

Край квітучих садів, сподівання і щирої вдачі.
На долонях батьківських тримаєш свій люд трудовий.
Рідний Марганець наш, ти у кожному серці гарячим,
Ти пробуджуєш спрагу діяльності, здійснення мрій!

Приспів:
Рідний Марганець мій, місто справ і надій,
міст подібних немає ніде.
Є багато доріг, та на рідний поріг
срібним променем ти нас ведеш.

Я пишаюсь тобою довіку омріяне місто:
Колорит непідробний, сердечна людська теплота.
Ти держави оплот, моя гордість, козацтва колиска.
Хай у кожній душі відгукнеться ця пісня проста!

                                                                                    Автор тексту і музики: Мехман Нех