Цікава Дніпропетровщина: Гайда на Січ!

Цікава Дніпропетровщина: Гайда на Січ!

Україна, Дніпропетровська область, Україна, Петриківський район, село Гречане, вул. Петровського, 28

На козацькому хуторі Галушківка чоловіки відчують себе справжніми захисниками, а жінки ознайомляться з традиційним українським побутом.

Хутір Галушківка. Як все починалося...

Козацька доба – то є світла епоха, 
Коли українці орлами літали. 
Нікого вони не боялись нітрохи, 

Від них вороги у бою відступали. 

Козацтво – то світла сторінка у книзі, 
Що наші діди написали шаблями. 
Хоч кров’ю скропилась, полита сльозами, 
Та світлом Христа засіяла над нами.

Ольга та  Андрій Будугаїви


 



 

 

 

 

 

Українці, стомлені життям у мегаполісах, відкривають для себе принади зеленого туризму. Відпочинок у тиші, на свіжому повітрі останнім часом стає все більш популярним. Яскравим прикладом осередку зеленого туризму в Дніпропетровському регіоні є козацький хутір Галушківка, розташований у селі Гречане, яке сусідить зі славетною Петриківкою.
   Галушківка – нині великий етнографічний центр на місці поселення, заснованого наприкінці XVII століття козаками, що селилися на території Дикого Поля. Спочатку поселення входило до Самарської паланки. Пізніше, з середини XVIIІ століття – до Протовчанської паланки Запорозької Січі. Ідея створення в околицях Петриківки музею просто неба «Козацький хутір» витала в повітрі з 1991 року, коли етнографічна експедиція «Чумацькими шляхами» під керівництвом Василя Скуратівського досліджувала на території колишньої Протовчанської паланки архітектуру, народний одяг і тканини, лікарські рослини, фольклор, народне мистецтво місцевих мешканців. 
   Етнографічним вивченням народного житла та господарських будівель Петриківщини на початку 90-х років докладно займався відомий львівський етнограф Архип Данелюк. За його спостереженнями, для Гостинна зустрічбудівництва тут використовували глину, лозу, очерет, акацію, тобто матеріали, які були під руками. Побутували різні способи конструкцій стін. Найчастіше в хатах їх робили з лози, яка плелася вертикально між глицями. Останні закріплювалися в проміжку між сохами або стовпами. Така техніка мала назву «стройової».
Покривали хати очеретом, рідше соломою або комбінуванням соломи з оситняком. Місцеві мешканці розповідають про два способи покриття очеретом: «на коряжки», коли стебла очерету нижнім зрізом стирчать доверху рівно по всьому даху; «під навіс», коли стебла віттям звисають донизу.
В інтер'єрі осель, що мали дві половини, виділялися масивні печі, які були у двох кімнатах. При печах завжди знаходилися лежанки. В деяких хатах в сінях ставили димарі, в яких влаштовували кобиці, де влітку варили їжу.
   Етнографи зафіксували, що місцеві садиби вражали великою кількістю господарських будівель різних за формою, величиною і функціональним призначенням. Вони непогано збереглися до сьогодення, не зазнавши значних змін ще з минулого століття. Це – клуні, халаші, погрібники, катражки, буди, повітки, сараї, курнички, хлівці сажі. Цікаво, що окремі з цих будівель унікальні та незнані в інших районах України.
   Відновити поселення майже в його оригінальному вигляді вирішив художник Володимир Виборний, який у 2006 році відвідав з друзям с. Гречане, де проводив своє дитинство. Приїхавши писати етюди, художники були захоплені чарівною природою, колоритом та екзотикою. Спілкування з місцевими козаками та знайомство з отаманами – Миколою Рибалком та Анатолієм Ламзою, надихнуло пана Володимира повернути історичній ділянці, де жили його пращури, майже той вигляд, який вона мала понад 300 років тому. Він відчув особливу важливість збереження української автентики та запропонував відновити духовні зв’язки із природою, корінням своїх предків. У 2008 р. Володимир Виборний заснував етно-центр «Козачий хутір «Галушківка», котрий приймає туристів, які цікавляться історією краю. 

Козацький хутір – чудове місце відпочинку для всієї родини

Впродовж кількох складних сторічь 
Зимівник годував всю Січ. 
Жила тут козака родина: 
І він, і діти, і дружина. 

Хоч «фермер» мав багато справ, 
Та по сигналу шаблю брав 
І вирушав у тую ж мить 
Туди, де лютий бій кипить.


Ольга та Андрій Будугаїви

 

 

 

 

 

 

 

 

Автентичні меблі та безліч цікавих речей того часу дозволяють здійснити справжню подорож у часі. Створена інфраструктура дозволяє отримати масу вражень і з головою зануритися в традиції та побут української глибинки, подивитися, в яких умовах жили наші предки. На хуторі відтворено козацький побут, житло, господарські споруди. Особливу атмосферу створюють деталі інтер'єру та екстер'єру.Вершник На під’їздах до хутору гостей зустрічають вершники у шароварах із прапорами, які супроводжують їх до самого в’їзду до Галушківки. Прибуття туристів відзначають пострілом з гармати та традиційним хлібом-сіллю. Веселі перемовини, як вияв гостинності – і ось уже запашна, домашньої випічки хлібина передається із рук в руки. Далі колоритний отаман хутору розпочинає екскурсію. Йдучи січовою вулицею, можна дізнатися багато цікавого про побутові предмети, які свого часу служили вірою і правдою козакам. Лунає розповідь і про історію хутору, і про те, як козаки тут оборонялися, як гартували свої дух і тіло, які мали закони та традиції. І всі розповіді супроводжується гумором та народними жартами!
На території хутору розташовані три селянські садиби кінця XIX століття. В першій з них розташовані корчма та музей сільського побуту, у якому пропонують ознайомитися з предметами народного вжитку. Особливий інтерес у відвідувачів викликає колекція козацької зброї: пістолі, шаблі, фальконети, бомбардьє. Є навіть козацький «секанець» – один із перших у світі кулеметів, що був справжнім винищувачем ворогів.
   Друга, так звана садиба художника, в будь-який час готова прихистити гостей хутору. Це своєрідний готель на території садиби. Будиночок реставровано, в ньому збережено інтер'єр початку 20 століття. Усе інше як 100 років тому. Затишно та тепло взимку, прохолодно та приємно влітку, є піч на якій навіть можна поспати.
   У третій садибі містяться майстерні, в яких регулярно проводяться майстер-класи з петриківського розпису та гончарного мистецтва. Її господарем був місцевий гончар, і за більш ніж сто років її інтер'єр абсолютно не змінився. Своєрідне подвір’я майстрів чекає кожного, хто за кілька хвилин бажає зробити найкращий сувенір, адже він буде зроблений власними руками. 
Озирнувшись навколо, можна помітити, як невеличкими віконцями приязно підморгує корчма, напіввідчиненими дверима запрошує відвідувачів підкріпиться після екскурсії. Традиційний український борщ, вареники та узвар допоможуть кожному відновити сили. Цікаво, що всі продукти вирощуються на території садиби.
Після смачного обіду гості хутору мають можливість поринути у події давнього минулого, насолодитися атмосферою козацьких розваг і свобод, подивитися міні-вистави за участю місцевого кінного театру. Знайомства зі справжніми запорозькими лицарями дозволять туристам набути певних навичок – стріляти з лука, триматися в сідлі, володіти шаблею. 
   На хуторі ні хвилини не доведеться нудьгувати. З великим ентузіазмом гості беруть участь у конкурсах пісень і танців, змагаються на колоді та карбують монети на згадку. З великою зацікавленістю Творчі майстер-класивідвідують єдиний в Україні Музей Хреста. Завдяки багаторічним пошукам і підтримці багатьох небайдужих людей у численних вітринах Музею можна побачити понад 2000 хрестів і хрестиків, які представляють 15 областей України. Серед експонатів чимало родзинок. Не залишаються поза увагою відвідувачів натільні хрести запорозьких козаків та вироби у стилі запорозької традиції. Дуже важко перерахувати всі принади Музею. Бо серед його експонатів знайшлося достойне місце і знахідкам з греко-католицьких земель, і старовірським виробам. Тобто під одним старовинним дахом об’єдналися усі прояви християнської культури різних конфесій українських земель.
   Особливо цікаво відвідати хутір Галушківка під час народних гулянь. Сюди приїжджають і на фестивалі: фестиваль-ярмарок «Петриківський дивоцвіт», фестиваль мистецтв «Антигород». Успішно проведено перший фестиваль вареників і галушок. На нього з'їхалися любителі свіжого повітря, народних традицій і вареників із галушками. На фестивалі був організований конкурс, де всі охочі могли зварити на вогнищі галушки, а потім пригощали ними гостей фестивалю. Виступали музичні колективи, так що було смачно та весело. Під час фестивалю не забули про народні традиції й організували етнографічне дійство «Лелин Великдень».
   Свято сала на «Хуторі Галушківка» привернуло увагу любителів цього делікатесу. У святкуванні були виставлені вироби із сала – сало козацьке, рулет часниковий, сало українське, закуска «Селянська», бекон фарширований, сало по-домашньому, шпиг угорський та інше. Гості дегустували кращі зразки сала – від копченого до пропареного. 
Історія та культура козаччини викликають палкий інтерес як у наших, так і у зарубіжних туристів. Мальовнича українська природа та козацький дух, що витає навколо, привернули увагу гостей із Франції та Німеччини. Вони були вражені екзотичною старовиною, до якої можна доторкнутись і відчути причетність до найславнішої епохи української історії.
Тож, хто мріє здійснити дивовижну мандрівку у часі, по-справжньому відпочити душею, тілом, розумом, зарядитися позитивним настроєм, гайда на Січ!

Оксана Шевченко
Бібліографія:

Букреєва, А. Гайда на Січ! // Вісті Придніпров'я.– 2013.– № 83 (24.10).– С. 16.
Кокошко, Ю. В Галушковке появился музей креста // Днепр вечерний.– 2013.– № 132 (15.10).– С. 6.
Носик, І. Подорож у козацьке минуле // Наше життя.– 2017.– № 44 (22.06).– С. 3.
Тарасова, М. Подорож у часі до етнохутора Козацька Січ // Вісті Придніпров'я.– 2013.– № 52 (9.07).– С. 11.
Татарінова, О. На хуторі «Галушківка» // Під знаком руди і металу.– 2011.– № 10.– С. 10.
Створено: 17.09.2018
Редакція від 14.09.2020