Отамани Бабайківки у визвольних змаганнях 1919–1921 рр. Ч. 5. Отаман Давид Киприч

Киприч Давид Іванович

Україна, Дніпропетровська область

  • 1895–? |
  • Місце народження: с. Помазанівка Полтавської губернії (нині Дніпропетровської області) |
  • учасник українського національно-визвольного руху 1919–1923 рр., отаман Бабайківського повстанського загону.

Давид Киприч був останнім отаманом повстанців із Бабайківського загону Самарського-Пасічного-Левенця. Він був непохитним у спротиві й вірним побратимом.

Останнім отаманом загону з колишніх повстанців Бабайківського загону Самарського-Пасічного-Левенця був Киприч Давид Іванович. У 2020 році вийшла книга Олекси Пугача «Отаман Левченко», в якій зазначено: «9 серпня 1922 року у селі Помазановка Ляшківської волості Кобеляцького повіту отаман Кіприч, який очолював загін повстанців у кількості 6 чоловік, добровільно здався представникам Совітської влади. Його разом з повстанцями відвезли у відділ ГПУ». Ще декілька разів в цій книжці згадується його прізвище.

Киприч Давид Іванович народився у 1895 році в селі Помазанівка (Помазанівські хутори, село розташоване навпроти с. Бабайківка на правому березі р. Оріль) Кобеляцького повіту Полтавської губернії. Рід Кипричів з Помазанівки козацького походження. Давид був одночасно хліборобом і чоботарем. Він був, як і всі помазанівські Кипричі, парафіянином Бабайківської церкви Св. Миколая і в Бабайківці був знаною людиною. Мав фронтовий армійський досвід – служив в армії з 1915 по 1918 рік. Киприч був швагером отамана Самарського-«Красілі» – його сестра Марія Іванівна була дружиною отамана.


 Отаман П. Самарський з дружиною Марією (Киприч)

Одружився Давид Іванович з Домахою Василівною. Було у них двоє дітей: дочка Оришка (Ірина) і син Іван. У 1919–1921 роках Д.І. Киприч займався організацією Бабайківського повстанського загону Самарського-Пасічного-Левенця (агітував селян до вступу в загін) і безпосередньо сам був бійцем загону. В цей проміжок часу його мобілізовували до денікінського війська та Червоної армії. Але він уже був «самостійником» і за першої можливості дезертирував звідти.

Не відзначаючись фізичною міццю, він був дуже енергійним, рухливим, поривним, витривалим і кмітливим. У табуні міг легко впіймати і загнуздати найбільш норовливого коня, чи то лошак, громак чи огир. Давид був непохитним у повстанському спротиві й вірним до жертовності побратимом. Після розпуску Бабайківського повстанського загону (червень 1921 р.) воював у формуванні отамана Левченка, а потім – після розпуску цього формування (лютий 1922 р.) очолив свій загін із повстанців-«залишенців» – колишніх бійців Бабайківського загону. Він самостійно діяв у межах Ляшківської (переважно), Маячківської, Бродщинської волостей. Загін Киприча дислокувався в лісі неподалік Помазанівки. Отаман добре знав цю місцевість. В лісі до сих пір є «Давидова яма» – залишок землянки-схрону, в якій шестеро невломивих відчайдухів останнього загону Киприча знаходили прихисток. Ці відчайдухи: Киприч, Микола Пасічний, Кирило Лубенець, Афанасій і Федір Шинкаренки навіть після амністії (9 серпня 1922 р.) продовжували ліквідовувати запеклих совєтчиків. Під час амністії Давид зброю не здав. Після арешту у 1929 році Киприч свідчив: «Ми влітку 1923 року вбили двох міліціонерів, а взимку Лутая Макара Микитовича».

Амністуватися Киприча умовив голова ревкому Ляшківки Ю.В. Білоус. Він передав Кипричу, що готовий на перемовини з його групою від імені радянської влади. У 1922 році Білоуса і Киприча звів для переговорів крамар із села Залелія Свирид Миколайович Кузема. Зустріч відбулася без свідків віч-на-віч. Скоріш за все, Ю.В. Білоус пообіцяв, що Киприча і його побратимів-залишенців амністують і не переслідуватимуть, бо Киприч і його побратими повернулися в свої села. Влада амністію оголосила підступно: амністованих внесли до списку «піднаглядних контрреволюціонерів – учасників повстанського руху…». Їх позбавили виборчого права і потім послідовно фізично знищили або запроторили в табори ГУЛАГу в період 1928–1938 років. Влада заманювала колишніх повстанців до співробітництва. Зазнав переслідувань і Киприч. Уперше його після амністії 9 серпня 1922 року заарештували у 1925 році у справі С.Л. Чернявського. На момент арешту записано: «має дитину, жінка вагітна». У 1927 році суд його виправдав, і його звільнили. Чернявський всю провину взяв на себе і запевнив слідчих, що Киприча записав у «бойову дружину» без його згоди – на свій розсуд.

У 1929 році, після арешту отамана Афанасія Левенця Д.І. Киприча знов заарештували. Вироком Колегії ОГПУ від 23.06.1930 року його засудили до розстрілу, а потім замінили вирок на висилку в концентраційні табори на 10 років. Так само засудили і його побратимів: С.М. Левенця (брат отамана Левенця), М.П. Пасічного (небіж отамана Пасічного), Г.Г. Котенка (один із великої родини Котенків-«куркулів»). Всі вони проходили у справі отамана Левенця, бо у 1920–1921 роках були в його загоні («банді»).

Виписка з протоколу засідання Колегії ОДПУ (судова) від 23 червня 1930 р. //https://ru.openlist.wiki/%D0%9A%D0%B8%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%87_%D0%94%D0%B0%D 0%B2%D0%B8%D0%B4_%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_(1895)#/media/File:%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80_%D0 %9A%D0%B8%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%87_%D0%94%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%B4_%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_(1895).jpg

Давида Киприча разом із Семеном Левенцем етапували до «Вайгачлагу», але чомусь доправили його 6.8.1930 р. до «Ухтпечлагу» – разом із побратимами Пасічним і Котенком. Як він «відірвався» від смертельного етапу до Вайгачу – невідомо. Це врятувало його від неминучої загибелі, бо «Вайгачлаг» був стовідсотково смертельним. Семен Левенець зник назавжди на етапі до острова Вайгач. Киприч відбував покарання разом із побратимом Миколою Пасічним в «Ухтпечлазі»: промисел №3, ім. Я.М. Мороза (будівництво нафтошахт) – тепер це поселення Ярега Ухтинського району Республіка Комі. Звільнили Давида Киприча 2.06.1938 р. Бувалий і тертий випробами колишній повстанець ще довго жив. Мешкав у Кам’янському. В Кам’янському мешкали і його діти: Ірина та Іван. Подробиці його післятабірного життя автору не відомі.

Нічого не відомо про дружину Давида Івановича – Домаху Василівну. В с. Помазанівка довго жив рідний брат Давида Івановича – Киприч Микита Іванович. Невідомо, чи були якісь стосунки у Киприча із сестрою Марією (дружина отамана Самарського-«Красілі»), бо недосліджена і доля самої Марії Іванівни.

 

Руслан Карпенко
Бібліографія:

Качур Л. Бабайківка – село сакрального Поорілля: краєзнавчі розвідки.– Суми, 2020.– 60 с.
Провідники повстанського руху Придніпров’я (за матеріалами органів державної безпеки): збірник док. / упоряд.: Ю. Пахоменков, О. Чепурко; вступ. ст. Д. Архірейського.– Дніпро: Герда, 2021.– 288 с.
Пугач О. Отаман Левченко: іст.-документ. нарис.– Київ: Ліра-К, 2020.– 412 с.
Українська революція 1917–1921 рр. на Придніпров’ї: збірник док. і мат-лів / уклад. Ю.Г. Пахоменков, Н.Л. Юзбашева.– Дніпро: Ліра, 2016.– 372 с.
***
Карпенко Р. Бабайківський опір // Бористен.– 2016.– №5.– С. 12–15; 2020.– №6.– С. 32–34; 2021.– №1.– С. 23; №6.– С. 2.
Карпенко Р. Поорілля у Визвольних змаганнях // Приорільська правда.– 2020.– 30 жовт.– (№42).– С. 3; 2021.– 29 січ. (№4). – С.3; 2021.– 5 лют. (№5). – С.3; 2021.– 24 верес. (№38). – С.4.
Карпенко Р. Прорив із забуття // Приорільська правда.– 2021.– 1 жовт. (№39). – С.4
***
Село Бабайківка. Біля чистих джерел Орелі: Краєзнав. бібліограф. видання / упоряд. С. Пономаренко.– Дніпро: ДОУНБ, 2021.– 104 с.: фот.– (Історія міст і сіл Дніпропетровщини; вип. 5).
Цимлякова Т. Січеславщина в огні та бурі революції. 1917–1921 рр. (до 100-річчя українських національно-визвольних змагань): рек. бібліограф. покажчик / Т. Цимлякова; упоряд.: І. Голуб, М. Шилкіна.– Дніпро: ДОУНБ, 2017.– 68 с.: фот.– (За Україну, за її волю… вип. 1).
***
Качур Л. Бабайківка – село сакрального Поорілля [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://ru.calameo.com/read/0002424079f8f680b8ceb
Справа отамана Андрія Левченка [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://petlura.poltava.ua/2012/01/02/sprava-otamana-andriya-levchenka/
Створено: 20.01.2022
Редакція від 20.01.2022