Фортеця Кодак.

Фортеця Кодак.

Ідея спорудження на Дніпрі фортеці, яка б перекрила шлях з України на Низ, висувалася неодноразово. Первісно ці проекти були спрямовані перш за все проти татарської загрози. Починаючи з 1618 р., вони, розробляються вже для ізоляції козацтва і польської колонізації Дикого Поля. Умови для цього виникли лише у 1634 р., коли за мирним трактатом між Туреччиною та Річчю Посполитою її уряд зобов’язався припинити козачі набіги. Великий коронний сейм, який відбувся на початку 1635 р., підтвердив
договір і прийняв постанову: «Припинення морських наїздів війська Запорозького». Серед іншого у ній було розпорядження про спорудження на Дніпрі фортеці і виділялися кошти на це у розмірі 100.000 злотих.
Уже наприкінці весни коронний гетьман Станіслав Конєцпольський заклав замок біля першого Дніпрового порогу – Кодацького. Будівничим фор-теці був французький інженер Гійом Ле-васер де Боплан. Уже на початку літа укріплення, з дерев’яними забутованими землею стінами, було викінчено.
Виходячи з намірів польського уряду – встановлення контролю над Військом, місце для фортеці обрали дуже вдало. Розташовану перед порогами фортецю було досить легко постачати з Київського воєводства. Натомність постачання Січі по Дніпру надійно перекривалося. Перетинався і так званий «чорний хід» козацтва, який пролягав через Самару та Вовчу до Азовського моря. А гарнізон фортеці мав змогу контролювати головні запорозькі «уходи» у гирлі Самари. Разом із тим Кодак не перекривав жодного із сухопутних шляхів на Низ.
Про інструкції, які було дано коменданту Кодака, а точніше про їх виконання, свідчить великий канцлер литовський Станіслав Радзивіл: «Конєцпольський… дав гарнізону командира, старого воїна Маріона, що пильно стежачи, перешкоджав козакам у переході. Той, власне, не тільки заборонив доступ козакам до річки поза призначеними кордонами, але й наказав їм утримуватись від полювання та рибальства, а порушників заковував у залізні обручі на ногах і шиї. Льохи вмістили у собі вже 20 порушників, і можна було передбачати, що у майбутньому тут буде їх більше; Маріон також заборонив солдатам продавати козакам порох, а підозрюючи нічну торгівлю, замкнув їх у підземному коридорі...».
Спорудження фортеці, купно з поведінкою Маріона та комісара Пшияловського, викликало швидку та однозначну реакцію з боку козацтва. Побудова Кодака без військового зіткнення з козаками відбулася лише тому, що гетьман Іван Сулима ще у 1634 р. вийшов у Чорне море а потім зазимував на Дону. Навесні та влітку 1635 р. козаки громили турецьке узбережжя, а насамкінець спробували взяти Азов.
Тож про спорудження фортеці на Низу, запорожці дізналися вже вертаючись із морського походу «чорним ходом». Подальші події, які відбулися в ніч на 12 серпня 1635 р., досить стисло переповідає будівничий Кодацького замку Боплан: «Вождь бунтівників-козаків Соліман, повертаючись з моря, побачив, що цей замок не дає йому вернутися додому, здобув його...». Уже згадуваний Альбрехт Радзивіл велемовніший: «Постерігши, що солдати, які несуть сторожу, поринули в сон, вони в тиші опівночі по приставлених драбинах піднялися на вал і пройшли до самого укріплення. Поява гостей збудила сторожу, але запізно...». Після здобуття фортеці повстанці винищили гарнізон. Маріона взяли живцем, насипали йому в одяг пороху, приставили до стовпа й запалили. По взятті Кодака Іван Сулима підняв повстання, яке скінчилося дуже швидко. Вже у грудні 1635 р. Сулиму і з ним ще четверо його соратників було страчено у Варшаві.
На початку березня 1636 р. Владислав IV видав універсал про відбудову Кодацького замку. Але відбудова, під наглядом того ж Конєцпольського, почалася лише у 1638 р., і завершилась у липні 1639 р. Керували нею інженери Фрідріх Геткант, поляк Іллія Арцишевський та голландець Ян Пляйтнер. Нова фортеця, залишки якої збереглися і до сьогодні, була майже втричі більша і набагато міцніша за попередницю. Чотирикутник валів із бастіонами по кутах, побудований за найсучаснішими голландськими зразками (пізніше цей тип укріплень назвуть «староголандським»), був неприступний для татарських чи козацьких загонів. Із трьох боків фортецю оточував глибокий рів з набитими у ньому загостреними дубовими палями. З четвертого фортеця нависала над крутим берегом Дніпра, який ще додатково засипали гострими гранітними уламками, між якими проклали стежку до води. Такі ж уламки та металеві колючки було розкидано із південного боку замку для забезпечення його від раптового наближення ворожої кінноти. Єдина брама з підйомним мостом, яка була підсилена двома дубовими вежами, знаходилась у східному валу. Доповнювались укріплення сторожовою вежею за півмилі від замку на вершині пагорба. Окрема залога, яка у ній стояла, мала слідкувати за околицями і сповіщати про наближення ворога.
Головною метою відновлення фортеці було вже не встановлення контролю над запорожцями. Після репресій 1638 р. козаки були настільки пригноблені, що довго ще не могли зібратися на силі й недарма польські хроністи відраховували від 1638 р. добу «золотого спокою». Мета відновлення замку не афішувалась, але різноманітні свідчення дозволяють визначити її чітко та ясно. Так у 1639 р. до Кодака було призначено не лише коменданта – А. Конєцпольського, але й губернатора – Я. Жолтовського. Простежується і спроба перенесення сухопутних шляхів Наддніпрянщини до Кодака. А на запорозьких землях починають виникати маєтки польської шляхти. Ці, окремішньо несуттєві події, в комплексі свідчать, що у 1639 р. почалася польська колонізація Дикого Поля, в якій Кодаку відводилась роль адміністративного та військового центру нових земель.
Колонізація Дикого Поля провалилась. Наміри Польщі чудово зрозуміли як у Кримському ханстві, так і в Османській імперії й вирішили, що реалізація цього проекту загрожує Криму і турецьким фортецям. На початку 1640 р. татари напали на Польщу, поруйнували багато міст і сіл і лише в полон захопили близько 200.000 чоловік. Намісник Київського митрополита Петра Могили старець Ігнатій, якого 15 лютого 1640 р. розпитували про українські справи у Посольському приказі в Москві, назвав причину цього набігу дуже конкретно: «А зачалась та татарская война в Литовской земле за то, что гетман Конецпольский поставил над Днепром на первом пороге его городок Кодак». У наступні вісім років бойові дії в Дикому Полі не припинялися.
У перші місяці Визвольної війни Кодак лишився у глибокому тилу козацьких військ. Десь наприкінці травня 1648 р. до Кодака було привезено тіло Стефана Потоцького – головнокомандувача польською армією у битві на Жовтих Водах. Тяжко поранений, він потрапив у полон до татар і помер 19 травня 1648 р. Пізніше його останки перенесли у домініканський костьол до Києва. Невдовзі по цьому до Кодака втрапив і другий командувач польської армії у Жовтоводській битві Стефан Чарнецький. Потрапивши у татарський полон 26 травня під час битви під Корсунем, він спромігся втекти і добратися до Кодака. Лише наприкінці серпня Богдан Хмельницький послав до Кодака три полки під орудою Якова Вовченка, Максима Нестеренка та Прокопа Шумейка. З середини вересня почалась облога. 1 жовтня, після звістки про поразку поляків під Пилявцями, було підписано угоду про капітуляцію і близько 7 жовтня польська залога назавжди покинула Кодак.
Розпорядженням Богдана Хмельницького Кодак отримав гарнізон із реєстровців, який підпорядковувався гетьманському урядові. У 1656 р., після підтвердження привілеїв Війська Запорозького, Кодак перейшов у його підпорядкування, але постачання фортеці лишилось обов’язком гетьманів. Цим же роком датується заснування у Кодаку берегової сторожі з охочих козаків, які були зобов’язані проводити судна через пороги. Для берегової сторожі була відправлена із Січі похідна церква в ім’я Архістратига Михайла.
Кодак часів Гетьманату, зберігаючи велике стратегічне значення у контролі над Дніпром, у той же час, через невдале розташування відносно сухопутних шляхів, досить швидко втратив привласнене йому поляками значення адміністративного та ремісничо-торгівельного центру регіону, яке відійшло до Нового Кодака.
У 1661 р. залога Кодака підтримала гетьмана Якима Сомка, що відразу викликало активні дії кошового Івана Брюховецького. Дискредитуючи Сомка, Брюховецький повідомляє до Москви, що гетьман здав фортецю Кодак татарам і пише, що Кодак обложено його військами, але дуже сумнівається, чи зможуть його люди «додержати облогу». Невідомо чим скінчилася справа у Кодаку, але загальну ситуацію у Коші Брюховецький спромігся змінити на свою користь. У 1663 р. запорозьке козацтво одностайно виступає за його обрання гетьманом.
Незважаючи на важливість Кодака для Запорожжя, Кіш виявився неспроможним твердо утримувати його. Так, у 1663 р., коли стало відомо, що гетьман Павло Тетеря разом із поляками хоче захопити Кодак, у фортеці було лише 20 чоловік залоги. Зваживши на це, до Кодака було надіслано московських ратних людей. Восени гетьман Брюховецький повідомляє до Москви, що залога, отримавши хлібний запас, розпродала його та розбіглася.
На початку 1665 р. Брюховецький рекомендує московському уряду поставити у Запорожжі воєвод, і перш за все, задля догляду, у місті Кодак. Цю пропозицію було схвалено і до Кодака на воєводство надіслано думного дворянина Якова Хитрово. Вже у березні 1665 р. полковник Косагов повідомляє Брюховецькому про своє та воєводи безнадійне становище. Серед інших ворожих заходів січовиків він згадує, що «послали запорожцы на Кодак козаков и не велели пускать в него великого государя московских людей». До відкритого розриву між запорожцями та гетьманом у 1665 р. не дійшло, бо воєводу відкликали, а у Кодаку поставили залогу з реєстровців. З початком 1666 р., коли у Січі стало відомо про новий намір призначити до Кодака воєводу, запорожці перейшли на бік гетьмана Петра Дорошенка. Загону Григорія Косагова довелося спішно покинути Січ і перейти до Кодака. Одночасно новий кошовий Іван Рог послав Брюховецькому листа, який і досі лишається одним з найуїдливіших серед паперів Кошу: «Послышали мы, что Москва будет на Кодаке; но её там ненадобно. Дурно делаешь, что начинаешь с нами ссориться; оружие не поможет в поле, если дома не будет совета. Хотя ты от царского величества пожалован, но достоинство получил от войска запорожского, войско же, не знает, что такое боярин, знает только гетмана. Изволь, вельможность твоя, поступать с нами по-настоящему, как прежде бывало, потому что не всегда солнце в сером зипуне ходит, и не знаешь, что кому злой жребий принес; помни древнюю философскую притчу, что счастье на скором колесе очень быстро обращается; в мире все привыкло ходить как тень за солнцем; пока солнце светит, до тех пор и тень, и как найдет мрачное облако, так и места не узнаешь, где тень ходила: так вельможность твоя умей счастье почитать».
Реакція Запорожжя викликала паніку. Воєвода П. Шереметьєв навіть написав відозву про збереження вірності московському государеві, яка була відіслана на Низ. У ній воєвода намагався заспокоїти невдоволених, але в той же час «...что касается Кодака и находящихся в нем московских ратных людей, то вывести их из Кодака никак нельзя, потому что Кодак – крепость и защита всему Запорожью, и если вывести из него рать, то неприятелям будет путь чист, а запорожцам трудность великая».
12 лютого 1666 р. стольник Іван Телепнів привіз гетьману звістку про укладення Андрусівського перемир’я між Польщею та Росією. За умовами перемир’я Україну було поділено на три частини: Лівобережну, Правобережну та Запорожжя, яке мало перебувати у підпорядкуванні обох держав. Брюховецький відразу зрозумів, які наслідки воно може мати для нього та його уряду, і заявив Телепневу, що поки звістка не розійшлася, то необхідно терміново ввести московських ратних людей до Кременчука та Кодака. На певний час бунт запорожців вдалося відвернути. Але вже у січні 1668 р., запорожці увійшли в Лівобережну Україну. В лютому, зваживши, що повстання охопило всю державу, до нього приєднався і Брюховецький. Але це його вже не порятувало.
Ставши гетьманом усієї України, Дорошенко опинився у надзвичайно сутужному становищі. Як Росія, так і Польща почали війну на підтримання положень Андрусівського перемир’я. Безнадійність спротиву змусила Дорошенка звернутися до турецького султана. У Стамбулі погодилися визнати гетьмана своїм васалом за умови введення до Чигирина та фортеці Кодака по 1000 яничарів. У відповідь Дорошенко просив не вводити турецької залоги до гетьманської столиці, а натомість поставити у Кодаку 3000 яничарів. Доки відбувались переговори, Лівобережна Україна відпала від Дорошенка. Запорожці встигли обрати собі власного гетьмана – Степана Вдовиченка, скинути його і замість нього обрати Петра Суховія. Останній, дізнавшись про переговори турків із Дорошенком, надіслав до Стамбулу своїх посланців, яким було доручено прийняти всі умови виставлені Дорошенкові в обмін на військову допомогу. Вже навесні 1669 р. турецька залога мала стати у Кодаку. Але вже в січні Суховій змушений був усе покинути.
У наступні роки у Кодаку стояла залога гетьмана Івана Самойловича, а стан самої фортеці підтримувався на досить високому рівні. 9 січня 1673 р. кошовий Лук’ян Андієвич повідомив гетьманові Івану Самойловичу про намір турків напасти на Україну. У зв’язку з цим кошовий просив терміново посилити кодацьку залогу і, за згодою з царем, отримав для неї 400 козаків. 20 березня 1673 р. запорожці просили про допомогу вже безпосередньо царя, який і надісилав до Кодака воєводу князя Степана Волконського і полковника Ягана Купера з 1000 солдат. У січні 1677 р. російській уряд повідомив кошового Івана Сірка про необхідність посилення Хортиці, Кічкасу та Кодака. Одначе, запорожці згоди на це не дали.
Навесні 1678 р. на прохання січовиків до них було введено Полтавський козачий полк, а потім і московських ратних людей. Частина цих військ, скоріш за все, підсилила залоги фортець, але більшість їх, разом із запорожцями, взяла участь у військових діях на Низу, де було отримано кілька значних перемог. Влітку 1679 р. московські війська знов були поставлені у Кодаку для прикриття тилів армії Якова Корецького, що рухалася на Січ для відбиття нападу турецьких військ. За Бахчисарайським мирним договором, укладеним у 1681 р., Запорожжя отримало досить дивний статус: самоврядування під політичною владою турецького султана, але на жалуванні московського царя. Такий дивний устрій не міг протриматись довго. Вже у 1685 р. у Москві виник план «построить города ниже Самары по-над Днепром». Вічний мир, укладений 1 травня 1686 р. між Польщею та Росією порушив ці плани. За умовами договору Росія отримала Київ, але зобов’язалася підтримати європейські держави у війні проти Туреччини. Тому в Москві вирішили не дратувати зайвий раз запорожців.
Навесні 1687 р. армія під командуванням князя Василія Голіцина та гетьмана Івана Самойловича рушила на Крим. Опинившись за Самарою у випалених татарами степах, армія виявилася неспроможною досягти Перекопа. Для прикриття відступу було виділено загін у 20.000 росіян під командуванням окольничого Леонтія Неплюєва та 20.000 козаків під командуванням полковника Григорія Самойловича, сина гетьмана, які мали від Кам’яного затону та Микитиного перевозу (сучасний Нікополь) рушити берегами Дніпра на Низ. У двадцятих числах липня, перебуваючи біля острова Томаківки, Григорій Самойлович отримав звістку про арешт батька, якого звинуватили у зраді, підняв бунт і рушив на Кодак. Біля ріки Суха Сура гетьманич зустрівся з основним козацьким загоном і мав намір засісти у Кодаку. Однак, думки старшини розійшлись, у таборі почалися збройні сутички у розпалі яких підійшли російські війська. Молодого Самойловича та його прибічників було заарештовано.
Новий гетьман Іван Мазепа підписав із Росією договір, де, серед іншого, зобов’язався «на сей (левой) стороне Днепра против Кодака сделать такого подобия шанец, как и Кодак». Офіційною метою створення цієї та кількох інших фортець було визначено «утеснение Крыма». Із запланованих фортець спорудили лише Новобогородицьку на р. Самарі. У 1697 р. довкола Кодака розгортаються початкові бойові дії походу гетьмана Івана Мазепи та князя Якова Долгорукого проти фортець у нижній течії Дніпра. 24 червня війська почали спуск через пороги. В цей час на правому березі Дніпра «как раз против Кодака» з’явилась білгородська орда, а на лівому березі «ниже того места, где впадает в Днепр река Самарь» – кримська орда. Враховуючи появу татар, гетьман залишив біля Кодака загін гадяцького полковника Боруховича. Наступного 1698 р. у зайнятих турецьких фортецях почався розбрат між запорозькими, українськими та російськими загонами. Військова рада на Січі постановила для припинення розбрату надіслати одного полковника на Низ, а другого до Кодацької фортеці, де теж почалася міжусобиця.
Константинопольський мирний договір між Росією та Туреччиною, укладений      3 липня 1700 р., та початок Північної війни начебто припинили військові дії на півночі Чорного моря, але разом із тим значно посилили невдоволення запорожців російською присутністю у регіоні. Це невдоволення вилилось у низку заворушень, через які залоги російських фортець почували себе немов у облозі.
У грудні 1708 – січні 1709 р. до обох Кодаків за розпорядженням кошового Костя Гордієнка було виведено близько 4–6 тисяч козаків. Невдовзі він сам мав приєднатись до них і рушити на з’єднання з російськими військами. Але настрої війська були непевні і, коли стало відомо, що російський загін у 3.000 чоловік, який ішов для зміни залог російських фортець по Самарі, розорив українські та запорозькі села й зимівники, на військовій раді ухвалили рішення про приєднання запорожців до гетьмана Івана Мазепи. А вже у квітні 1709 р. розпочалася каральна експедиція під командуванням полковника Яковлєва. На початку травня він «достиг сперва до Нового, а потом до Старого Кодака. В обоих Кодаках Яковлев не встретил большого сопротивления: главная масса жителей сдалась русским добровольно и была отправлена в крепость Новобогородицкую; некоторые из жителей скрылись было на острова и в степи, но были пойманы русскими солдатами, отряженными полковником в степь по обе стороны и истреблены на месте; как Новый, так и Старый Кодак дотла выжжены, и это сделано было с той целью, чтобы эти местечка не обратились на будущее время в пристанища для «воров» и не послужили во вред русским, находясь в тылу последних. У Старого Кодака Яковлев сел с войском в суда и спустился через первый порог Кодацкий».
14 травня Яковлєв узяв штурмом Січ, а потім, за указом Петра І, Військо Запорозьке було скасовано. Землі між Оріллю та Самарою відійшли до Полтавського полку. Інші землі Запорожжя заселяти було заборонено. Серед фортець, які підлягали знищенню згідно з умовами Прутського мирного договору, Кодак не значиться і це може свідчити, що після подій 1709 р. російська залога у ньому не стояла. За Адріанопольським мирним договором від 14 липня 1713 р. правобережні землі Війська Запорозького відійшли до Кримського ханства. «Козаки запорозькі постійно наших власних підданих виконують (переселяють), нині осаджують ними кошові села.., а тепер Кодак ним населили». Ця скарга польських послів хану, надіслана десь у 1710-х рр. свідчить, що серед інших відновлених після спустошення поселень значиться і Кодак. Але відновлено було лише поселення, бо добре відомо, що спроба запорожців відновити у 1720-х рр. фортецю скінчилась тим, що хан фортецю розорив, а місто віддав полякам. Із цього часу завершується історія Кодацької фортеці і починається історія села Старий Кодак.

Валентин Старостін
Бібліографія
Боплан Гійом Левассер де. Опис України  ; пер. з фр., приміт. та передм. Я. І. Кравця. – Львів : Каменяр, 1990. – С. 36–37.
Заруба В. М. Студії з історії України : нариси . – Київ : Освіта, 1995. – 192 с.
Ковальов А. М. Обеліски над Кодацьким порогом . – Дніпропетровськ : Пороги, 2004. – 125 с.
Мицик Ю. А. Початкова історія Кодака у світлі документації коронного гетьмана С. Конецпольського  // Придніпров’я : історико-краєзнавчі дослідження : зб. наук. праць. – Дніпропетровськ : НГУ, 2010. – Вип. 8. – С. 25–32.
Посунько О. М. Старий та Новий Кодаки у XVIII ст. (доля населених пунктів у контексті історії регіону)  // Наддніпрянська Україна : історичні процеси, події, постаті : зб. наук. праць. – Дніпропетровськ : ДНУ, 2005. – Вип. 3. – С. 128–137.
Репан О. А. Методика організації історико-краєзнавчої екскурсії на фортецю Кодак  // Придніпров’я : краєзнавчі дослідження : зб. наук. праць. – Дніпропетровськ : ДНУ, 2004. – Вип. 1. – С. 185–195.
Старий Кодак : історичний нарис : бібліографія / упоряд.: І. Голуб, В. Старостин. – Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2007. – 82 с. – (Історія міст і сіл Днепропетровщини).
Харлан О. Архітектура і будівництво  // Палімпсест. Коріння міста : поселення XVII–XVIII століть в історії Дніпропетровська. – Київ : Українські пропілеї, 2008. – С. 14–75.
Харлан О. Церква в ім’я Архангела Михаїла в містечку Старий Кодак : архітектурно-історичний нарис : бібліографія  / упоряд.: І. Голуб, О. Харлан. – Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2010. – 44 с. : іл.
Швидько Г. К. Фортеці як один із факторів виникнення сільських і міських поселень на запорізьких теренах  // Придніпров’я : історико-краєзнавчі дослідження : зб. наук. праць. – Дніпропетровськ : ДНУ, 2008. – Вип. 6. – С. 22–31.
Шестак О. І. Передумови боротьби українського народу за свою державність у 1635–1638 роках в географічному аспекті  // Історія України : маловідомі імена, події, факти : зб. статей. – Київ, 1999. – Вип. 7. – С. 8–13.
* * *
Миколаєнко М. Старі Кодаки  // Зоря. – 2003. – 9 січ. – (№ 2). – С. 3.
Нікуліна Н. Кодак  // Вітчизна. – 1999. – № 5–6. – С. 15.
* * *
Репан О. Кодацька фортеця [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://porohy.org/history/kodatska-fortetsya/




 26.06.2020
 (5 переглядів)