Першорядний історик і громадський діяч «другого плану»

Першорядний історик і громадський діяч «другого плану»

29 березня виповнюється 175 років з часу народження педагога, історика, археографа, літератора-публіциста, громадського діяча, дослідника історії Запорозької Січі, дослідника і пропагандиста творів Т.Г. Шевченка, редактора неофіційного відділу «Киевских губернских ведомостей», активного громадського діяча останньої чверті ХІХ ст. Олексія Олександровича Андрієвського.
Олексія Олександровича Андрієвського варто було згадати хоча б за три здійснених ним справи: що він був учителем російської мови в Одеській прогімназії в                 70-ті рр. ХІХ ст. і навчав майбутнього великого українця, нерядового господарника, редактора газети «Рада» і мецената Євгена Чикаленка; що видав 10 випусків «Материалов из архива Киевского губернского правления», на які досі посилаються дослідники історії України XVIII ст. та окремо – Запорозької Січі; що не тільки досліджував творчість Т.Г. Шевченка, а й розгорнув діяльність зі збору громадських пожертв на впорядкування могили поета і заснування в Каневі школи його імені. Проте на його рахунку значно більше коло добрих справ, залишених ним по собі. Має О.О. Андрієвський відношення й до нашого краю.
Взагалі, зауважимо відразу, певний парадокс. Сьогодні О.О. Андрієвського пересічний краянин навряд чи назве в числі дослідників нашого краю, чи навіть України. Між тим, його ім’я зустрічаємо вже в «Энциклопедическом словаре Брокгауза і Ефрона», що видавався на рубежі ХІХ–XX ст., в різних енциклопедіях радянської епохи (правда, з ознакою «ліберально-буржуазного» історика і публіциста), не загубився він і в сучасних енциклопедіях. Отже, він не «забутий», він просто мало відомий нашому народу, якого довго відлучали від правдивої історії свого краю, народу, Батьківщини.
Олексій Олександрович Андрієвський народився в Каневі тоді Київської губернії 29 березня (за іншими даними – 28) 1845 р. у сім’ї законовчителя повітового дворянського училища. Навчався в 2 й гімназії в Києві. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Місцем його роботи Міністерство народної освіти визначило Катеринослав, де з 1866 по 1871 р. у місцевій класичній гімназії він викладав російську мову і словесність. Зауважимо наступну обставину. За нашими міркуваннями, також у свій час відомий філолог, етнограф і педагог, член Київської громади на поч. 60-х рр. Митрофан Олександрович Андрієвський (1842–1887) був старшим братом Олексія Олександровича. Він зі своїм однолітком, старшим братом видатного українського бібліографа, критика, видавця і просвітянина Михайла Комарова Олександром у 60-х роках працював учителем словесності в Рівненській гімназії, де тоді навчався майбутній російський письменник Володимир Галактіонович Короленко. Потім Митрофан Андрієвський переїхав на роботу вчителем до Катеринослава, може, тому, що тут працював Олексій Олександрович. Між іншим, Митрофан у Катеринославі 1880 р. опублікував своє дослідження «Исследование текста песни Игоря Святославича».
Про катеринославський період діяльності О.О. Андрієвського на даний час залишилося дуже мало відомостей. Проте добрі діла безслідно не зникають. В об’ємному некролозі, написаному у 1902 р. істориком і співробітником часопису «Киевская старина» И. Каманіним про катеринославські роки О. Андрієвського знаходимо таке: «В 1865 году А.А. окончил университет по историко-филологическому факультету, а в январе следующего 1866 года был назначен учителем рус. языка и словесности в Екатеринославскую гимназию; здесь он оставил по себе светлую память как учредитель «Общества попечения о женском образовании», для которого составил и поныне действующий устав. Вопрос о женском образовании незадолго до того выступил на очередь, и А.А., чутко прислушивавшийся к биению общественного пульса, сознавая недостаточность одних правительственных мероприятий, побудил и местное (Екатеринославское) общество принять посильное участие в деле, которое стало тогда истиной, не требующей доказательств».
Деякі відомості про це Товариство знаходимо в одеському часописі «По морю и суше» (№  20 1896 р.), в якому опублікована замітка «Общество попечительства о женском образовании в г. Екатеринославе». Вважаємо, що за криптонімом «А р» прихований автор О. Андрієвський, одним із псевдонімів якого був «Андибер». Олексій Олександрович тоді жив в Одесі, багато друкувався у різних виданнях. Та й хто в Одесі через майже чверть століття від часу утворення Товариства в Катеринославі міг про нього згадати і навести статистичні дані. В замітці зазначено, що Товариству піклування про жіночу освіту у квітні 1896 р. виповнилося 24 роки. Його метою було «распространение образования, преимущественно элементарного, среди женского населения Екатеринослава». Ця «елементарна» (початкова) школа була відкрита 21 квітня 1872 р. і розрахована була на 6 літній курс навчання. Через 10 років вона збудувала власний дім. У 1879–1886 рр. Товариство утримувало й другу школу – з 3 річним курсом для 50 дівчаток. Автор, очевидно, стежив за своїм дітищем у Катеринославі, бо далі в об’ємній замітці говориться, що Товариство піклування про жіночу освіту «в нинішньому році» вирішило відкрити другу школу у власному помешканні з 3 річним курсом навчання. З ініціативи цього ж Товариства у 1883 р. в Катеринославі були відкриті Народні читання, що планують виокремитися. І далі в замітці наведені цікаві подробиці діяльності Товариства.
На початку 1871 р. Олексій Олександрович був переведений на службу в Одесу, де спочатку викладав у Рішельєвському ліцеї, потім викладав (паралельно) у кількох навчальних закладах Одеси. Один із його одеських учнів в некролозі писав: «…В педагогических советах А.А. был всегда ярым врагом всякого формализма и сухого отношения к ученикам, являлся самым горячим заступником несправедливо обойденных и преследуемых». І дивуватися тут було зайвим, адже ще навчаючись у Києві він спілкувався на літературних бесідах для гімназистів 1 і 2 ї київських гімназій з ініціатором їх проведення, знаменитим М.І. Пироговим, а будучи студентом – з М.П. Драгомановим, тоді ще студентом і «неформальним» лідером студентської молоді.
Одним із навчальних закладів, у яких викладав О.О. Андрієвський, була реальна прогімназія Е. Соколовського, у якій тоді навчався Є. Чикаленко, що в своїх спогадах не оминув увагою О.О. Андрієвського: «…учителем московської мови був А.А. Андрієвський, українець, з яким років через 25 я був у Одеській «громаді», він умер на посаді директора Одеського сирітського дому».
Відомо, що в другій половині 70-х р. суспільно-політичному рухові в Одесі було завдано відчутного удару арештами і засланнями. Не уникнув поліцейської пильності і О.О.Андрієвський, але через поганий стан здоров’я, що погіршилося в умовах далекої півночі, через кілька місяців був переведений на посаду вчителя реального училища до Тули. Проте це не принесло порятунку здоров’ю, і вже на початку 1878 р. Олексій Олександрович вийшов у відставку і поселився в Одесі. Здається, головною причиною відставки від педагогічної служби і переселення до Одеси було не стільки погане здоров’я, скільки прагнення до наукової та суспільно-корисної праці.
В Одесі він працював учителем в юнкерському училищі, давав приватні уроки і саме тут в «Одесском Вестнике» надрукував свою першу історико-літературну працю «Григорий Федорович Квитка (Основьяненко)» – до 100 річчя письменника. Між іншим ця праця підписана криптонімом «А-ръ».
У 1879 р. О.О. Андрієвський переселився до російської Вятки (нині – м. Кіров) – чи то відгукнувся на запрошення місцевого статистичного комітету, що готувався широко відзначити 100-річчя створення губернії, чи то від’їзд був пов’язаний все з тими проблемами одеської «Громади». Там він прожив два роки, написавши за цей час низку статей і нарисів з історії місцевого краю. Там же він брав участь у виданні матеріалів з історії Вятської губернії, набувши досвіду археографічної роботи над історичними джерелами.
1881 р. О.О. Андрієвський, повернувся до Києва і працював там редактором неофіційної частини «Киевских губернских ведомостей» (в неофіційній частині друкувалися матеріали з місцевої історії, літературні твори малої форми тощо). Це був дуже плідний період його життя і діяльності. В архіві Київського губернського правління він натрапив на цінні документи з історії Правобережної України та Запорозької Січі, історії церков і монастирів, пограничних конфліктів Росії з Річчю Посполитою й Османською імперією. Він публікував ці документи у редагованому ним неофіційному відділі «Киевских губернских ведомостей», а потім протягом 1882–1886 рр. видав 10 книг (обсягом кожне за 200 стор.) під загальною назвою «Исторические материалы из архива Киевского губернского правления».
Багато досліджень та історичних джерел він надрукував у різних солідних виданнях, як-то: «Киевской старине», активним співробітником якої був, «Чтениях» історичного товариства Нестора-літописця, «Записках» Одеського товариства історії і старожитностей. Звичайно, окремою темою в його дослідницькій і публікаторській діяльності була історія Києва та Київщини. В низці інших газет («Заря», «Труд», «Жизнь в искусстве») О.О. Андрієвський друкував статті, критичні замітки про російських літераторів та їх твори, а також статті про Т.Г. Шевченка та його творчість.
Одночасно з усією цією редакторською і дослідницькою діяльністю він викладав російську словесність в двох київських гімназіях. Але особливо автори статей про О.О. Андрієвського стосовно цього періоду його життя звертають увагу на його діяльність в Київській комісії народних читань, створеній у 1882 р. Він не пропускав жодного читання, виступав із лекціями О.О. Андрієвський, стежив за порядком під час читань. Наведемо витяг з посмертної статті про О.О. Андрієвського И. Каманіна: «А.А. заботился о содержании чтений. По его мысли возникли существующие и теперь секции – историко-литературная и естественно-историческая, в которых производился выбор брошюр для чтения и самые чтения приспособились для этой цели. Уже в то время им поставлен был вопрос о систематизации чтений, занимающей общество и в настоящее время. Не довольствуясь списком брошюр, разрешенных для чтения, А.А. старался пополнять ее составлением новых. Будучи редактором неофициальной части «Киевских губернских ведомостей», А.А. открыл в этой газете особый отдел «Для народного чтения», в котором печатались статьи, составленные самим А.А. и некоторыми другими членами Комиссии народных чтений». Ці статті видані були також у вигляді окремих брошур, таких було видано 11, причому 4 з них написані особисто О.О. Андрієвським.
1885 р. Олексій Олександрович був призначений інспектором гімназії в м. Златопіль, де він працював 5 років і за цей час встиг надрукувати «Историческую записку о Златопольской  прогимназии». Там же він щосуботи влаштовував літературні вечори, сформував учнівський оркестр, яким сам і керував.
Повернувшись до Києва, він працював учителем словесності в 1-й гімназії і розгорнув широку громадську роботу. Зокрема він опікувався влаштуванням у Києві постійної Народної аудиторії і це йому вдалося зробити разом з Комісією народних читань. Кілька років пішло на будівництво Народної аудиторії, яка урочисто була відкрита восени 1895 р. За труди у цій справі Комісія народних читань обрала його своїм почесним членом, влаштувала ювілейне засідання, присвячене 25-річчю його педагогічної діяльності, і ухвалила повісити портрет О.О. Андрієвського в будинку Народної аудиторії.
Коли ж О.О. Андрієвський досяг пенсійного віку «по учбовому відомству» (50 років), то перейшов на адміністративну роботу. Він був призначений інспектором народних училищ Катеринославської губернії, «відповідальним» за Верхньодніпровський повіт. Він постійно був у роз’їздах по школах і училищах свого повіту, на повітові Земські збори за час служби там подав 5 доповідей про стан шкіл, про необхідність суттєво підвищити платню вчителям та надання коштів для будівництва нових шкіл і училищ, власне, і одним із перших вніс грошову пожертву на цю справу. Міський голова Верхньодніпровська через кілька років повідомляв йому, що новий будинок училища, на яке інспектор зробив пожертву, вже є. Голова повітової Земської управи Абаза телеграмами повідомляв йому про відкриття нових шкіл.
Навіть в цей період він займався історичними дослідженнями і їх публікаціями (їх занадто багато, щоб тут назвати хоча б головні).
Інспекторська посада була досить тяжкою для хворого О.О. Андрієвського. Він став клопотатися, щоб його призначили або директором народних училищ в Катеринославі, або директором Сирітського дому в Одесі. Чомусь до Катеринослава його не призначили.
Наприкінці 1896 р. він переселився в Одесу, обійнявши посаду Директора Сирітського дому (до речі, про його проблеми він надрукував ряд заміток у газетах). Це окрема коротка, але дуже важлива сторінка його життя.
Другий одеський період життя і діяльності О.О. Андрієвського також був насичений громадськими справами, історичними та літературними дослідженнями, що друкувалися як в солідних часописах, так і в місцевій одеській пресі. Цікаво, що найбільше статей про Т.Г. Шевченка було написано ним саме у цей період. Для Одеської Громади це був період її нової активної хвилі. Є. Чикаленко в «Спогадах» пише про одне із зібрань Одеської Громади так: «У великій квартирі директора Сирітського дому О.О.  Андрієвського зібралася сила народу – зійшлися не тільки громадяни зі своїми жінками, а поприходило багато з так званого «суголосного ґрунту», тобто, українців-Никодимів, які ховалися зі своїм українством не тільки від начальства, а взагалі від усіх»...
Наприкінці 1898 р. в Одесі виникло Товариство любителів науки, літератури та мистецтва. Через два роки воно видало «Литературную хрестоматию для всех», в укладенні якої взяв участь О.О. Андрієвський котрий підібрав витяги з творів Жемчужникова, Добролюбова, Полонського, Плещеєва, Толстого, Апухтіна, Сурікова і додав до них свої коментарі.
Помер Олексій Олександрович Андрієвський 9 липня 1902 р. в Києві. На його кончину відгукнулося співчуттями рідним багато друзів, знайомих, чиновників, а різні газети і часописи – статтями і некрологами. Гідний був чоловік, і гідний його приклад життя і служіння своєму народу.

Ганна Швидько

Література
Андрієвський Олексій Олександрович (1845–1902) // Енциклопедія історії України / ред. В. М. Литвин. – Київ : Наукова думка, 2003. – Т. 1 : А–В. – С. 83.
Андрієвський Олексій Олександрович // Малий словник історії України / В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода [та ін.]. – Київ : Либідь, 1997. – С. 40.
Чикаленко Є. Спогади / Є. Чикаленко. – Київ : Темпора, 2003. – С. 68, 154.
* * *
Андрієвська В. Про невтомного «Перебендю». До 100-річчя відходу О. О. Андрієвського / В. Андрієвська // Наша Віра. – 2002. – № 8–9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nashavira.ukrlife.org/08_9_2002.html

Підвальна Ю. Історіографія дослідження просвітницько-педагогічної діяльності О. Андрієвського [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http // irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21CO...


 28.02.2020
 (9 переглядів)