Майя Дмитрівна Кашéль

Майя Дмитрівна Кашéль

Майя Дмитрівна Кашéль – одна з небагатьох в Україні перекладачів із в’єтнамської мови, людина неординарної долі. Все життя вона тяжко хворіла, світ її практично був обмежений чотирма стінами, та все ж вона зберегла в собі націленість у життя, дивну мужність, силу духу і працелюбство.
Народилася М. Кашéль 10 січня 1930 року в Києві. В тому ж році батьки її переїхали на роботу до Дніпропетровська. Тут весь час і проживала письменниця.
Після війни в 1947 р. закінчила семирічку, більше ходити до школи не змогла, бо почало проявлятися захворювання, яке відібрало силу в руках і ногах. У п’ятнадцять років вона вже знала, що скоро зовсім не зможе ходити і що рятунку від цього немає. Довго і багато лікувалася, але не вдалося навіть зупинити прогресування. Багато, дуже багато часу і сил пішло на боротьбу з відчаєм.
Середню школу закінчила екстерном аж у 1966 р. У 1948 р. вступила на Державні центральні чотирирічні курси навчання іноземним мовам (англійське відділення) і закінчила спочатку трирічні, на які тоді приймали з неповною середньою освітою, а потім чотирирічні, на які її перевели як виняток. Після закінчення курсів в 1954 р. епізодично працювала як репетиторка і перекладачка, але постійної роботи не мала.
Якось взяла участь у радіовікторині, присвяченій 15-й річниці народження Демократичної Республіки В’єтнам. Щоб відповісти на питання вікторини, довелося прочитати чимало книжок. Із них в’єтнамський народ постав «волелюбним, гордим велетом, який ніколи не скорявся ворогові. Та й доля його була дуже схожою на долю українського: та ж любов до пісні (в гóрі і злиднях, в сумі і радості – людина співає), і та ж боротьба проти загарбників протягом усієї історії, бо В’єтнам, як і Україна, був для пожадливих сусідів, а згодом і заморських завойовників, ласим шматком, який кортіло проковтнути. Народ виділяв із свого середовища ватажків і поставав на визвольну боротьбу». Так із участі у вікторині почалося близьке знайомство М. Кашель з В’єтнамом. Коли в середині 1964 р. почалося обстрілювання території ДРВ, М. Кашéль відчула, що її обов’язок відгукнутися на ці події.
Вірші писала з дитинства, але не надавала цьому особливого значення. «Взагалі, коли стало ясно, що все моє життя, – говорила М. Кашéль, – пройде в чотирьох стінах, не думала, що стану письменником, вважала, що не кожна людина може і повинна стати Островським. Письменником мене зробила війна у В’єтнамі. Все моє єство протестувало, протест шукав виходу у віршах». Від публікації одного з таких віршів у газеті «Комсомольское знамя» і відраховується трудовий стаж Майї Кашéль як літераторки.
Потім переклала українською мовою збірник оповідань в’єтнамських письменників, виданий в Ханої англійською мовою. Та повного задоволення від своєї роботи вона не отримує, оскільки перекладає в’єтнамських авторів з англійської, а не з оригіналу.
Безумовно, щоб переклад відобразив повніше оригінал, необхідно знання мови, якою він написаний. Майя Кашéль звертається до інституту східних мов при Московському університеті з проханням підказати, за допомогою яких підручників можна освоїти в’єтнамську мову настільки, щоб зайнятися художнім перекладом.
«Хочу самостійно вивчити в’єтнамську мову, – писала в листі М. Кашéль – щоб вустами літераторів ДРВ розповісти радянським людям про подвиг та життя героїчного народу. Підкажіть джерела для вивчення мови».
Через місяць прийшов навчальний матеріал і лист від одного з перших радянських в’єтна-містів, одного з авторів в’єтнамсько-російського словника і перших перекладів російською мовою Миколи Івановича Нікуліна. Він був схвильований благородним поривом жінки з берегів Дніпра, але… «в’єтнамську мову вивчити самостійно неможливо. Принаймні в історії вивчення мов такого випадку ще не було. Адже це значно важче, як одночасно вчити п’ять західноєвропейських мов: англійську, французьку, німецьку, іспанську, португальську…».
За складністю в’єтнамська мова є однією з найважчих східних мов. Вона має шість тонів, по вісімнадцять варіантів літер «о» та «а», по двадцять решти голосних. Слова у в’єтнамській мові односкладові, короткі, а вірш будується і римується за зовсім іншими правилами ніж в українській. Розмір в’єтнамського вірша і сама віршована система відрізняються від європейської. Не існує жодного підручника, який можна було б рекомендувати для самостійного вивчення в’єтнамської мови. Та зрештою, через рік М. Кашéль відіслала до інституту східних мов не тільки листа в’єтнамською мовою, але й надрукований в газеті «Літературна Україна» зроблений нею огляд 10 номерів в’єтнамського тижневика «Ван нге» – «Література і мистецтво».
Звичайно це не значило, що вона оволоділа мовою. «Я тоді розгадувала слова як ребуси по декілька днів. Перші свої переклади я зовсім не розуміла. Але могутньою рушійною силою була – необхідність».
В’єтнамське питання набрало тоді такої гостроти, що стало однією з найважливіших проблем світу. З 1 вересня 1966 р. – дня першої публікації до червня 1972 р. – виходу першої книги, М.Д. Кашéль було здійснено понад 300 публікацій.
У 1972 р. її приймають до Спілки письменників України. У своїй заяві в бюро дніпропетровської філії Спілки письменників України вона писала: «Прошу прийняти мене до Спілки письменників України. Зобов’язуюсь і надалі, стільки вистачить сил, працювати для зміцнення українсько-в’єтнамських літературних зв’язків, збагачувати рідну літературу кращими творами в’єтнамської, підвищувати майстерність перекладу».
У тому ж році вийшла перша книжка в перекладі з в’єтнамської – «Мами немає вдома» (Київ, 1972). У наступні роки в різних видавництвах побачили світ ще тринадцять збірок у перекладі з в’єтнамської М. Кашéль, а саме, три книжки для дошкільнят і молодших школярів: «Як лев собі друзів обирав» (1979), «Як жаба дощу домагалася» (1977), «Прийомна дочка тигра» (1983), повість для підлітків «У джунглях Півдня» Доан Зоя (1976), «В’єтнамські прислів’я та приказки» в серії «Мудрість народна» (1977), збірка новел Нам Као «Очі» в серії «Зарубіжна новела» (1975), роман Аль Дина «Гора Хондат» (1976), «Оповідання письменників В’єтнаму» (1981), п’ять книжок поезій: «В’єтнам бореться» (1972), «Слово з полум’я» (1972), поезії То Хіу (1978), Нгуєн Дінь Тьеу та Лук Ван Тієна (1983), «Літопису рядки багряні» (1979). Передмову до багатьох із них написав, уже згадуваний М. Нікулін.
Говорячи про приналежність М. Кашéль до тієї чи іншої перекладацької школи, хочеться підкреслити, що вона не прихильниця дослівного перекладу з передачею точної архітектоніки вірша, для неї головне – дух твору, його художній еквівалент. Адже в’єтнамська й українська мови дуже далекі одна від одної і буквальний переклад впливає на художню достовірність. У в’єтнамській поезії багато порівнянь. Коли спробувати все це відтворити для українського читача, то коментарів буде удвічі більше ніж оригінального твору.
Взагалі в’єтнамське віршування має форми, властиві лише йому – особливе потрійне римування. Деякі перекладачі перекладають поезії за кількістю слів. Майя Кашéль завжди була проти такого перекладу, вона частіше відмовлялась від внутрішньої рими, бо рима залучає зайві слова. «Тут важлива не точність віршованої структури, яка буде важко сприйматися українським читачем, а точність художнього впливу. Тому я, відходячи від ускладнених в’єтнамських віршованих розмірів, прагну до короткого рядка, звичайно, коли це відповідає духу оригіналу. Беручи до рук твір, написаний в’єтнамською мовою, намагаюсь розгледіти всі його барви, осягнути всю його тональність, щоб і рідною мовою він справляв не менше враження, ніж у країні першотвору. І навіть більше, бо відкриває українському читачеві незнане. Кипиш у творчому процесі, кожна вдала знахідка огортає хвилею щастя, радієш: читачеві це сподобається, він цікавитиметься в’єтнамською літературою, отже ти, перекладачу, недаремно живеш на світі».
Одинадцять книг переклала Майя Кашéль і гонорари за більшість із них передала в фонд допомоги в’єтнамському народу. За переклади творів письменників В’єтнаму Майї Кашéль в 1981 р. присуджена літературна премія ім. Максима Рильського.
Режим доступу : http://ukraine-vietnam.org.ua/uk/news-relations/article/46-majji-kashl

                                                   Література
Зобенко М. Ярославни Придніпров’я, або сповідь жіночої душі при свічі істини / М. Зобенко // З любові і муки: розповіді про літературу і письменників / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал [та ін.]. – Дніпропетровськ : ВПОП «Дніпро», 1994. – С. 273–283.
Про М. Кашéль – С. 277.
                                                         * * *
Каспір С. Вона кресала блискавки із болю і сльози… / С. Каспір // Зоря. – 2002. – 19 жовт. – (№ 118). – С. 6.
Мартинова С. Майя Дмитрівна Кашель / С. Мартинова // Джерело. – 2005. – № 1–2. – С. 12.
                                                          * * *
В’єтнамські прислів’я та приказки [Електронний ресурс] : [pdf] / упоряд. та перекл. з в’єтнамської М. Кашель. Київ : Дніпро, 1977. – 174 с. (Серія «Мудрість народна», кн.22). – Режим доступу : http://shron1.chtyvo.org.ua/Vietnamskyi_narod/Vietnamski_pryslivia_ta_prykazky.pdf
Майа Кашéль [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukraine-vietnam.org.ua/uk/news-relations/article/46-majji-kashl


 


 24.12.2019
 (9 переглядів)