Володимир Ерліх. Вірність традиціям реалістичного мистецтва
Володимир Ісаакович Ерліх – представник напрямку, що
отримав назву соціалістичний реалізм. Творчість
художника нерозривно пов’язана з Дніпропетровськом.
Народився художник 23 вересня 1924 року в селі Новопавлівка
Врадіївського району Одеської області у сім’ї робітника. У 1932 році разом із
батьками переїхав до м. Запоріжжя.
Здібності до малювання проявилися у Володимира рано, але його заняттям
образотворчим мистецтвом завадила Друга світова війна. Сім’я виїхала в
евакуацію до міста Омськ, там юнак працював на заводі слюсарем. Після
закінчення війни повернувся до рідного міста та вступив до Дніпропетровського
художнього училища, де його вчителями за фахом були знані майстри М.С.
Погребняк і М.М. Панін, які виховали
велику плеяду чудових майстрів українського образотворчого мистецтва.
У студентські роки молодий художник багато працює і вже на третьому
курсі бере участь в обласній виставці професійних художників.
У 1961 році його роботи вперше експонувалися на республіканській
виставці, а у 1963 році – на всесоюзній. У 1962 році відбулася і перша
персональна виставка Володимир Ерліха.
У 1964 році Володимир Ісаакович Ерліх став членом Спілки
художників СРСР.
Тривалий час, з 1951 по 1984 рік, він працював на Дніпропетровському
художньо-виробничому комбінаті Художнього фонду УРСР і періодично виконував
державні замовлення, портрети та жанрові картини.
У спадщині художника представлені твори різноманітних живописних жанрів:
натюрморти, пейзажі, тематичні та жанрові картини, акварелі, малюнки тушшю,
олівцем, сангіною. Але найбільше він відомий своїм шанувальникам як
художник-портретист. За своє життя митець створив сотні портретів, здебільшого
трудівників. Чудові відкриті обличчя людей, які люблять свою роботу та
професійно виконують її. «Мотальниця», «Штукатур», «Дівчата з дев’ятої домни»,
«В’язальниця», «Будівельниця». Картини експонувалися на таких виставках як
«Люди праці», «Людина і труд».
Разом з іншими художниками Дніпропетровська В. Ерліх брав участь у
художньому проєкті, присвяченому будівництву дев’ятої домни.
Художники їздили на промисловий об’єкт і замальовували, як змінюється місцева
природа, виникає урбаністичний ландшафт, людей, які працювали на будівництві.
Художник зображує людей не тільки під час праці, а й під час відпочинку.
В цих полотнах виразно присутнє почуття радості життя, що виникає від єднання
людини і природи.
Значне місце у творчості Володимира Ерліха посідають роботи, котрі
він виконав під час поїздок у будинки творчості, де художники з усієї України
та Радянського Союзу мали можливість обмінюватися досвідом своїх художніх шкіл.
Лірична сторона обдарування Володимира Ерліха яскраво розкривається в
його численних пейзажах. Він любив писати Дніпро у різну пору доби та різні
пори року. Поетичні образи могутньої ріки підкупають щирістю і майстерним
володінням технікою живопису.
Відомий В. Ерлих також як живописець, який працював над полотнами
історичного жанру. Він був одним із тих, хто брав участь у створенні Діорами
«Форсування Дніпра» в історичному музеї.
Роботи художника зберігаються у приватних колекціях і музейних зібраннях
(у Дніпропетровському художньому музеї, музеї українського живопису (м.
Дніпро), Дніпропетровському національному історичному музеї
ім. Д.І. Яворницького).
Тетяна
Сівач
Джерело: https://www.dnipro.libr.dp.ua/Volodymyr_Erlikh
Бібліографія
Ерліх Володимир Ісаакович // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ,
2004.– С. 40–41.
Эрлих Владимир Исаакович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический
справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 222–223.
Богданова Л.В. Ерліх Володимир Ісакович / Л. В.
Богданова // Енциклопедія сучасної України. – Київ, 2009. – Т.9: Е - Ж. – С.
234.
Владимир Эрлих:
Каталог персональной выставки.– Днепропетровск, 1962.
Владимир Эрлих. Живопись. Графика. Каталог. Днепропетровская организация Союза
художников УССР.– Днепропетровск: Облполиграфиздат, 1985.– 44 с.
Їх альма-матер [Изоматериал] : альбом-каталог виставки
творів з фондів Дніпропетровського художнього музею. – Дніпропетровськ :
АРТ-ПРЕС, 2005. – 55 с.