Микола Дмитрович Мізко – літературний критик, літературознавець, бібліограф

Микола Дмитрович Мізко – літературний критик, літературознавець, бібліограф

Микола Дмитрович Мізко народився 13.05.1818 р. у Катеринославі в родині відомого громадського діяча і багатолітнього директора Катеринославської класичної чоловічої гімназії Дмитра Тимофійовича Мізка та його дружини Олександри Федорівни. Похрещений був у Свято-Духівському храмі Катеринослава.

У 1833 р. Микола Мізко закінчив Катеринославську класичну гімназію зі срібною медаллю і прагнув вступити до університету, але батько наполіг, щоб той влаштувався  на службу. «Ти знаєш, – писав він двоюрідному братові Миколі Риндовському, – як мені хотілося вчитися в університеті, а мене засадили за дурну канцелярщину; тобі відомо також, яке блискуче майбутнє уявлялась мені, якби я почав службу під керівництвом дядька Григорія Тимофійовича в столиці, а мене примусили жити в бридкій провінції».

Свою мрію про навчання в університеті М.Д. Мізко так і не здійснив, але у 1838 р. з дозволу батька йому вдалося скласти іспит на філософському (словесному) факультеті Харківського університету й отримати звання дійсного студента.

Наприкінці 1830-х років у пресі з’являються перші літературні твори М.Д. Мізка. У 1843 р. він помістив в «Отечественных записках» статтю «Голос из провинции по поэме      М. Гоголя «Мертвые души», в якій схвально відгукнувся про позитивні якості роману.

Поява перших статей М.Д. Мізка була не випадковою, оскільки він давно мріяв про літературну працю. В середині 1840-х років йому вдалося влаштуватися на роботу в газету. У 1845–1847 рр. короткий час він працює в «Екатеринославских губернских ведомостях». Однак, робота в цьому виданні не принесла М.Д. Мізкові задоволення. Він намагався перетворити суто офіційний листок, яким була ця губернська газета на цікавий для громади часопис, але не зміг досягти своєї мети через відсутність зацікавленості громади провінційного за своїм характером м. Катеринослава.

Життя М.Д. Мізка кардинально змінюється після смерті батька. Він звільняється зі служби, основним місцем проживання робить маєток Карабинівку в Новомосковському повіті, який дістав у спадок. Але в маєтку буває не часто, більше подорожує Україною. Навідується в Борзну, Чернігів, Полтаву, Київ, Харків, знайомиться з відомими літераторами і критиками. Ще у 1846 р. він познайомився з В.Г. Белінським, у 1851 р. – з М.В. Гоголем. Згодом Микола Дмитрович значно розширює коло своїх знайомих: П.П. Гулак-Артемовський, С.С. Гогоцький,  А.Л. Метлинський, В.М. Білозерський, П.О. Куліш, А.О. Скальковський, Т.Г. Шевченко, О.С. Афанасьєв-Чужбинський та інші. З багатьма з них він підтримував тісні контакти і навіть листувався. М.Д. Мізко, який багато подорожував, часто зупинявся у своїх знайомих. Наприклад, буваючи у м. Борзні, подовгу жив в будинку землевласника М.Д. Білозерського.

Потрапивши у близьке йому за духом середовище, М.Д. Мізко розкриває свій талант літератора, багато публікується в різних газетах і журналах. Наприклад, він плідно співробітничав із журналом «Основа» та газетою «Киевский телеграф».

Уже звичний для М.Д. Мізка стиль життя був перерваний Селянською реформою 1861 р. Деякий час він мусив приділити увагу унормуванню стосунків зі своїми колишніми кріпаками. Своїм селянам він подарував наділи і всі споруди, а також влаштував на власний кошт сільську школу. Деякий час Микола Дмитрович служив мировим посередником, займаючись влаштуванням стосунків селян і колишніх поміщиків. Але на цьому його громадська служба не закінчується. З появою земських установ у 1866 р., він входить до складу Новомосковського повітового земського зібрання.

Протягом 1862–1868 рр. Микола Дмитрович був почесним наглядачем Павлоградського повітового училища. 30.11.1871 р. вийшов у відставку у чині колезького радника.

Нові економічні умови видалися не до снаги М.Д. Мізку, який не мав часу і бажання займатися господарством. У 1860-х роках він продав маєток в с. Карабинівка Новомосковського повіту братові Григорію і виїхав із Катеринославщини до Вороніжа, де придбав будинок.

Час перебування у Вороніжі став не менш плідним ніж попередній. М.Д. Мізко багато працює, часто буває у Москві. Тут він і помер 27 травня 1881 р.

М.Д. Мізко хоча й належав до заможної дворянської родини, явно не може бути віднесений до типових представників дворянства. Селянська реформа кардинально змінила його життя. Заняття господарством і державна служба, які вважалися найбільшими чеснотами дворян, його не приваблювали. Після продажу власного господарства, він повністю зосередився на літературній праці.

Характер літературних занять М.Д. Мізка дав підставу Д. Рябініну та П. Єфименку віднести його до українофілів, що є цілком логічним, оскільки походження й оточення Миколи  Мізка явно були українськими.

Ігор Кочергін



Бібліографія


Данилов В.В. Димитрий Тимофеевич и Николай Дим. Мизки (Справка об их литературной деятельности) // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии / Под ред. А.С. Синявского. – Екатеринослав: Типография губернского земства, 1911. – Вып. 7. – С. 34–146.

Чабан М.П. Микола Мізко // Чабан М.П. Птахи з гнізда Придніпров’я. – Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.

– С. 87–108.

Чабан М.П. Родина Мізко і Новомосковщина / М.П. Чабан // Придніпров’я: історико-краєзнавчі дослідження: зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2005. – Вип. 2. – С. 36–150.

* * *

Полякова Ю.Ю. Микола Дмитрович Мізко – журналіст, письменник, театральний критик // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія Соціальні комунікації. 2011. – № 968. – Вип. 3. – 2011. – С. 104–111.


 26.04.2023
 (10 переглядів)