«Катеринославський Помологічний Комітет»: забута сторінка «зеленої історії» міста на Дніпрі

«Катеринославський Помологічний Комітет»: забута сторінка «зеленої історії» міста на Дніпрі

Ця яскрава сторінка «зеленої історії» нашого міста першої половини XIX ст., тобто історії розвитку садово-паркових комплексів, нині, на жаль, практично забута. У переважній частині краєзнавчих публікацій якщо й побіжно згадується тема цієї статті, то в істотно перекрученому вигляді. 

Тривала історія Катеринославського Помологічного Комітету (1817–1843 рр.) поки ще не посіла належного місця в історіографії. Дивно, адже навіть історіографи середини XIX ст. подавали цей сюжет уже з низкою критичних помилок. Помилкові твердження знаходимо вже у відомій праці Аполлона Скальковського «Опыт статистического описания Новороссийского края» (1853). Автор описує два казенні сади Катеринослава: «Один, нижний – на берегу Днепра, против Монастырского острова, принадлежащий теперь Дворянскому Собранию; а другой, верхний – близ въезда в город. В 1797 году повелено было – оба сада оставить, а все драгоценные растения продать. Но в 1805 году Император Александр обратил на эти сады свое внимание и герцогу Ришелье повелено было: сад «нижний» предоставить для публичных гуляний, а «верхний» – обратить для развития систематического садоводства в плантациях фруктовых, редких деревьев и растений, «дабы снабжать ими Новороссийский край». Оба приняты в ведение казны и содержались за счет особо на то пожалованных сумм. При них, в 1817 году, по проекту известного судьи колонистов, действительного статского советника Контениуса, учреждено было Помологическое Общество, коего весьма усердным президентом с 1819 года был генерал И.Н. Инзов. В том же саду с 1817 года учреждено и училище садоводства. В 1830 годах, нижний сад, при всей своей дикости, содержался в чистоте, имел прекрасную местность и был любимым гульбищем екатеринославских жителей. Он занимает тридцать десятин земли по течению Днепра и как бы венком опоясывает дом дворянского собрания, вновь перестроенный и украшенный. Жаль, что он теперь совершенно оставлен. В 1842 году, при новом образовании садовых учреждений в Южной России, в верхнем саду учреждено училище садоводства второго разряда, в котором положено 8 казенных, и 6 частных учеников».

У цьому розлогому фрагменті з книги «Геродота» Південної України, як називали сучасники А.О. Скальковського, дивним чином переплелися реальні факти та помилки. Помологічний Комітет названий «товариством», а його голова генерал І.М. Інзов – «президентом». Надалі ці помилки кочували з однієї публікації в іншу. Єдина праця, де Комітет названий Комітетом, це відома праця І.Я. Акінфієва «Растительность города Екатеринослава…» (1889). Але… все XX століття місцеві краєзнавці, якщо й згадували про цю сторінку історії міста, то як «товариство», й то побіжно. Навіть у сучасних публікаціях 1990–2000-х рр. традиційні помилкові твердження кочують з однієї статті в іншу (статті А.К. Фоменка, В.С. Мороза та інших). 

Це не просто помилка, а суттєве перекручення важливої сторінки ранньої історії Катеринослава. Нібито збиралось якесь товариство, нібито обговорювало питання розвитку садів міста і, врешті-решт, було закрите царським урядом. Таким чином, історія спеціальної державної установи, створеної імперським урядом і ним же ліквідованої, через різні причини підмінилася нібито сторінкою ледь не суспільнополітичної історії. Якесь «Помологічне товариство» у провінційному Катеринославі… Реальність була зовсім іншою. Ніяких підпільних прагнень. Навпаки, все доволі прозаїчніше, але водночас і результативніше. Створення Катеринославського Помологічного Комітету було одночасно одним із заходів для виведення з кризи губернського міста Катеринослава, а також одним із заходів загальної політики з розвитку сільського господарства Південного краю. Свої завдання Комітет у цілому виконав і був зрештою ліквідований у 1843 р. Ніякої крамоли в цьому немає. Є тільки прагматична державна політика, і, навіть за цих обставин, є одночасно вплив персонального чинника. Про це трохи пізніше. У 1999 р. під час пошуків архівних джерел з ранньої історії міста Катеринослава автор цієї статті випадково знайшов у Російському державному історичному архіві (РДІА, м. Санкт-Петербург) репрезентативний комплекс діловодних документів Катеринославського Помологічного Комітету. Невелика частина була введена автором раніше в науковий обіг. 

Помологічний Комітет у Катеринославі був створений 1817 року, але ця історія розпочалася набагато раніше і не буде зрозумілою без історичного контексту. На початку XIX ст. Катеринослав повернув собі ім’я, але, незважаючи на статус губернського міста, перебував у жахливій кризі. Порівняно з потьомкінськими проєктами «Нових Афін» на Дніпрі реальне місто поринуло у «провінційну безпорадність» та виходило з цієї кризи протягом декількох десятиліть (1810–1840 роки). Історія садово-паркових комплексів міста на ранньому етапі є поєднанням містобудівного, архітектурнопланувального, державно-політичного та сільськогосподарського аспектів. Ураховуючи особливості розвитку раннього Катеринослава, історія двох міських садів є ледь не дзеркалом усієї історії міста тієї доби. Катеринослав був широко запланований у стилі європейського класицизму. Одним із ключових елементів містобудівної структури мали стати два великі садово-паркові комплекси (їхні залишки – сучасні парки імені Т.Г. Шевченка та Лазаря Глоби). На початку XIX ст. обидва «казенні сади» перебували в цілковитому занепаді. 

Зокрема, Потьомкінський сад – колишній англійський парк при генерал-губернаторській резиденції Г.О. Потьомкіна, (створений британським ландшафтним архітектором Вільямом Гульдом на місці фруктового саду запорозького осавула Лазаря Глоби), фактично був розорений. У 1806 р. імператору Олександру I було представлено доповідь міністра внутрішніх справ, яка містила невтішний опис Потьомкінського саду: «сад при Генерал Губернаторском доме имеет положение на возвышенном берегу реки Днепра, полугорою, в длину 450, а в ширину 160 сажен; что он был прежде в наилучшем состоянии, наполнен множеством фруктовых дерев в грунте и в оранжереях, но с 1798 года совсем запущен, что оранжерейныя деревья по Высочайшему повелению проданы были с публичнаго торгу, а грунтовыя, оставаясь без всякаго призрения, почти все посохли и истребились, и что с того времени сделан он оброчною статьею и отдается ныне Казенною Палатою из оброка по 55 рублей в год». На території другого володіння запорозького осавула Л.О. Глоби, на західній околиці Катеринослава, на початку XIX ст. було створено «Катеринославський Казенний сад», який перебував у державній власності. На початку XIX ст. саме ділянка другого володіння Л.О. Глоби опинилася у полі зору місцевої адміністрації. 

Улітку 1805 р. Катеринослав відвідав новопризначений (з 13 березня 1805 р.) Херсонський військовий губернатор і керівник цивільною частиною Катеринославської та Таврійської губерній Е.А. де Рішельє (відомий у сучасній масовій культурі як «Дюк»). Він, серед іншого, оглянув і колишній другий сад Глоби і визнав доцільним відновити його первинні функції та використовувати надалі для розведення плодових дерев й інтродукції рослин. За результатами обстеження, проведеного Рішельє, була представлена спеціальна доповідь імператорові.

У 1805 р. імператор Олександр І, погодившись із аргументами Рішельє, особисто повелів колишній другий сад Глоби «обратить для развития систематического садоводства в плантациях фруктовых, редких деревьев и растений, дабы снабжать оными Новороссийский край». У 1806 р. імператор Олександр I затвердив доповідь міністра внутрішніх справ «О Екатеринославских садах и о разведении дерев в оных». Цей документ містив низку ключових пунктів: «1. Обратить для употребления […] оба сада, в Екатеринославле находящиеся, с тем, чтобы один из них, по разсмотрению местнаго Начальства, обращен был в гулянье для обывателей городских [це був Потьомкінський сад – М.К.]; а другой для учреждения плантаций шелковичных, сладких и горьких каштанов, акаций, Итальянской осокори (Peuplier ’d Italie) и некоторых Американских скоро растущих и тамошнему климату свойственных, равным образом и дерев фруктовых лучших родов [це був Казенний сад, нині парк ім. Л. Глоби – М.К.]. 2. Отростки дерев сих давать безденежно всем желающим разводить их, а особливо казенным поселянам; посредством чего нечувствительно успеть можно в распространении садов и разных полезных дерев». На утримання обох садів у Катеринославі була здійснена одноразова виплата 1 800 руб. (на замовлення та придбання дерев і насіння, заготівлю інвентарю та ремонт огорожі обох садів), а надалі встановлено фіксоване фінансування 3 000 руб. на рік. (У книзі І.Я. Акінфієва документ помилково датовано 1805 р. Див.: Акинфиев И.Я. Растительность Екатеринослава в конце перваго столетия его существования..., 1889, Ч. 1. С. 30–31).

У результаті такої уваги з боку уряду до проблеми в Катеринославі, на території колишнього другого володіння Л.О. Глоби, у першій половині XIX ст. був сформований садово-парковий комплекс, який отримав офіційну назву «Екатеринославский казенный сад». Керівником цього процесу був садівник німецького походження Адам Гуммель, який керував садом з 1807 по 1848 рр. В історико-краєзнавчій літературі Дніпра особа А.А. Гуммеля до недавнього часу була міфологізована. Навіть прізвище Гуммеля передавалося з викривленнями: Гумтель, Туммель, Туміль. Завдяки введенню в науковий обіг документів з фондів РДІА вперше удалося реконструювати автентичну біографію садівника.

Адам Андрійович Гуммель (Hummel) народився в німецькому місті Майнгейм на Рейні. Приїхавши до Катеринослава, отримав посаду головного садівника Катеринославського казенного саду, яку обіймав із 1807 до середини 1840-х рр., ймовірно, до часу своєї смерті. Помер, за усними свідченнями, в 1848 р. від холери, яка лютувала тоді в Катеринославі. І.Я. Акінфієв дав Гуммелю таку характеристику: «Этот замечательный садовник, по словам лично знавших его, в продолжение более тридцатилетняго своего управления садом сделал из сада то, что он считался одним из лучших во всей Новороссии. Система Гуммеля состояла в том, что он в широких размерах разводил школы и к ежегодно насаженным дичкам делал в большом количестве прививки хороших сортов». 

За свою діяльність Адам Гуммель неодноразово «удостаивался Высочайших пожалований» – нагороджений срібною та золотою медалями і подарунками – коштовним перснем і годинником. У 1839 р. йому видали 1 000 рублів асигнаціями з казначейства. Про останні роки життя й обставини смерті А. Гуммеля відомо дуже небагато. Невідоме і місце його поховання. Не вдалося знайти його портрета. І.Я. Акинфієв наводив у 1889 р. такі дані: «По словам Анны Семеновны Гуммель, вдовы от младшаго сына садовника А. Гуммель, последнему в начале жилось не хорошо в Екатеринославе, к концу же т.е. в сороковых годах он пользовался большими удобствами и почетом и неоднократно удостоен был Высочайших подарков: так еще и теперь сохранились у ея детей золотые часы – подарок Императора Александра І. В последние два-три года он по старости не заведывал уже садом и умер 75 лет от холеры, бывшей в 1848 году». 

Катеринославський старожил Микола Риндовський у 1887 р. відзначав, що садівник Гуммель «представлял идеал прежняго типа немца по честности, трудолюбию, неутомимой заботливости о вверенном ему деле и отличному знанию своего дела». 

Отже, на початку XIX ст. розвиток садово-паркового комплексу активізувався, проте нагальними були проблеми з державними асигнуваннями. Через три роки після видання указу Олександра I про реконструкцію саду, в 1808 р. до Катеринослава був посланий ревізор Жеребцов із завданням перевірити виконання розпорядження імператора і визначити безпосередньо на місці реальний стан справ. Висновки Жеребцова виявилися в цілому невтішними. Чиновник констатував, що «заведение сие худо устроено», населенню для насадження садів саджанців не видавали. Незабаром були вжиті заходи для виправлення такого стану справ. У 1810 р. населенню вже роздали 4 410 саджанців шовковиці, почалося виробництво шовку, об’єми якого щорік складали майже 16 кг. Однак, ці заходи мали половинчастий характер. Необхідно було кардинально змінити ставлення до проблеми на місці. Враховуючи наявність двох указів імператора з цього питання, місію узяв на себе Катеринославський Помологічний Комітет, створений 1817 р. 9 квітня 1817 р. імператор Олександр I затвердив новий генеральний план Катеринослава роботи архітектора Вільяма Гесте (цей генплан у подальшому діяв півстоліття). У генплані одним із ключових елементів якраз передбачалося відродження та подальший розвиток двох головних садово-паркових комплексів міста – Потьомкінського і Казенного садів. Казенний сад мав стати основою нового зеленого масиву Катеринослава з декількох бульварів, який розвивався б у західному напрямі. 

Логічним продовженням генплану Вільяма Гесте став проєкт відродження катеринославських садів. Автором його був Самуїл Християнович Контеніус (1748 або 1750–1830) (фото) – видатний державний і громадський діяч, головний суддя (тобто голова) Контори опікунства Новоросійських іноземних поселенців, статський радник. Контора опікунства – головний орган управління іноземною колонізацією в регіоні, який розташовувався тоді в Катеринославі. Основні ідеї проєкту С.Х. Контеніуса: 1) залишити «нижний Потёмкина сад» в користуванні міста Катеринослава; 2) у верхньому саду заснувати училище садівництва з розсадников фруктових і лісових дерев, чагарників, кормових і декоративних трав; 3) приєднати до одного з садів Монастирський острів (22 десятини) та «часть пустопорожней земли»; 4) нарешті, всі ці установи підпорядкувати веденню особливого Помологічного Комітету під головуванням катеринославского цивільного губернатора. Ідеї та проєкт С.Х. Контеніуса дали добрі наслідки. У 1817 р. обидва катеринославські сади – Верхній і Нижній (сучасні парки ім. Л. Глоби та ім. Т. Шевченка) були виведені з центрального підпорядкування. Для управління ними 18 вересня 1817 р. Комітет міністрів (дорадчий орган при імператорі Олександрі I) заснував особливий Катеринославський Помологічний Комітет. Помологія – це наука про сорти плодових і ягідних культур.

Катеринославський Помологічний Комітет діяв з 1817 по 1843 рр. Це була спеціальна державна установа, яка завідувала двома катеринославськими садами, а згодом одним лише Казенним (тобто сучасним парком Глоби). Після передачі в 1837 р. Потьомкінського саду у ведення місцевого дворянства Комітет зосередив свою діяльність виключно на розвиткові Катеринославського Казенного саду. У доповідній записці Міністерства державних маєтностей від 26 червня 1841 р. знаходимо такі твердження: «В числе разных мер, предпринятых к устройству Екатеринославскаго казеннаго сада, по ходатайству бывшаго Херсонскаго Военнаго Губернатора Графа Ланжерона по положению Комитета Министров 18 Сентября 1817 года означенный сад поручен был ведению особаго Комитета под именем Помологическаго, составленнаго из чиновников и помещиков имеющих охоту и познание о садоводстве. Комитет сей состоящий ныне под председательством Главнаго Попечителя Колонистов Южного края России Генерала от Инфантерии Инзова из четырех членов, по распоряжению Новороссийскаго и Бессарабскаго Генерал Губернатора назначенных продолжает по сие время свои действия. Главный предмет его занятий состоит в изыскании средств к умножению находящихся в саде плодовых дерев и других растений и доставлению возможности пользоваться ими жителям Южнаго края, а также в наблюдении за устройством, порядком и хорошем содержанием сада». 

Помологічний Комітет складався з голови та трьох членів – місцевих чиновників. У 1841 р. склад Комітету, за наявними архівними документами, було розширено до 6 осіб.

Під керівництвом Помологічного Комітету й А.А. Гуммеля Катеринославський Казенний сад почав інтенсивно розвиватися не тільки як центр інтродукції рослин в Катеринославській губернії, але і як база підготовки спеціалістів відповідного профілю. У 1817 р. новий указ імператора Олександра I заснував при Казенному саду училище садівництва.

А.М. Фадєєв у своїх відомих мемуарах відзначав заслуги С.Х. Контеніуса у розвитку садів Катеринослава: «им были приняты все необходимые меры для выполнения поставленной цели. Его благоразумные распоряжения и неусыпное наблюдение помогли выполнить поставленную задачу». Впродовж півстоліття сад слугував розсадником фруктових і декоративних дерев, кущів й інших рослин для роздачі населенню для насадження на території міста та губернії. С.Х. Контеніус не тільки ініціював утворення Помологічного Комітету, але він особисто сприяв діяльності головного садівника Казенного саду А.А. Гуммеля. Як вказував І.Я. Акінфієв: «Гуммель обратился к тому же Контениусу за содействием освободить сад от излишних насаждений. Контениус, как заведующий немецкими колониями во всем крае, издал распоряжение, чтобы всякий колонист приобрел из Екатеринославскаго сада по 5 деревьев для посадки их в своем имении. «Тогда», говорит г. Зее, «в одну весну к саду приехали десятки подвод из разных колоний Екатеринославской и Таврической губерний и целыми сотнями увозили из него саженцы; почему и теперь почти все немецкия колонии имеют у себя хорошие сады». 

Значний вплив на розвиток садово-паркового комплексу у цей період, крім С.Х. Контеніуса, здійснив І.М. Інзов (фото) – незмінний керівник Катеринославського Помологічного Комітету з 1820 р. Генерал-від-інфантерії Іван Микитович Інзов народився в 1768 р., за чутками, був незаконним сином тодішнього спадкоємця престолу Великого князя Павла Петровича, в майбутньому імператора Павла І (таким чином, міг доводитися зведеним братом Олександру I). З 1818 р. обіймав посаду Головного попечителя та Голови Попечительного Комітету про колоністів Південної Росії, а з 1820 р. – ще і намісника Бессарабської області. Штаб-квартира Попечительного комітету розташовувалась у Катеринославі, де в цей час проживав і сам Інзов. Можна з певністю стверджувати, що саме завдяки його впливу і зв’язкам Катеринославський Казенний сад у 1820-х – на початку 1840-х рр. забезпечувався увагою державної адміністрації та необхідним фінансуванням для розвитку комплексу. З 1817 р., із заснуванням Катеринославського Помологічного Комітету, почався період розквіту Катеринославського Казенного саду, його справжній «Золотий вік». Казенний сад за часів І.М. Інзова та А.А. Гуммеля, за спогадами М. Риндовського, «был наполнен как дикими, так и отличными фруктовыми деревьями. Kpoме того, в нем были обширные огороды и парники. Был там и виноградник, и заведение для разведения и воспитания шелковичных червей. Было при нем и училище садоводства, в котором обучались преимущественно дети помещичьих крестьян. Оно для тогдашних помещиков приготовляло искуссных и знающих садовников и огородников». 

У Катеринославському казенному саду в першій половині XIX ст. активно проводилася інтродукція рослин, в т.ч. іноземного походження. Наприклад, за відомостями, опублікованими в газеті «Екатеринославский юбилейный листок», на початку 1820-х рр. декілька таких рослин були передані А.А. Гуммелю квакерами (прибічники однієї з протестантських течій), які відвідали Катеринослав. 

Два квакери – англієць Аллен і американець Трельсет – прибули в 1818 р. до Санкт-Петербургу, де удостоїлися «милостивого приёма» у імператора Олександра I, потім вирушили до Таврійської губернії, аби «познакомиться с учением сектантов – духоборцев и молокан, особенно первых, живших тогда богатыми поселениями в Мелитопольском уезде Таврической губернии». Квакери зупинилися в Катеринославі на декілька днів. Місцевий губернатор опинився в складному становищі: що показати високим гостям? Як влучно помітив місцевий старожил, «Екатеринослав того времени представлял очень мало для этого ресурсов». Вихід було знайдено – «губернатор повез гостей в сад, и там Гуммель умел так заинтересовать почтенных гостей всем, что им было показано и разсказано, что, прощаясь с Гуммелем, они просили его указать, чем они могут быть полезны ему или заведываемому им саду?». Гуммель не став посилатися на хронічну нестачу коштів, а попросив гостей вислати з Америки зразки заокеанських дерев, які він мріяв акліматизувати в Катеринославі. Квакери обіцяли виконати прохання. Старожил писав: «в тогдашнее время не было еще ни пароходов, ни железных дорог и что пути сообщения вообще, а в России в особенности, были весьма «несообщительны», то просьба Гуммеля, естественно, покажется смелою и рискованною, но она-то и указывает на то, что Гуммель душою и телом всецело был предан своему саду». 

За рік усі, крім Гуммеля, забули про обіцянку квакерів. Але раптом із Одеси надійшла звістка – для Катеринославського казенного саду з Америки прибули дерева – і запрошення «явиться для получения их». Дерева ці вдалося без перешкод доправити до Катеринослава. Збереглися відомості, що Гуммель створив у Казенному саду особливе відділення для американських дерев, яке мало назву арборетум, де особисто займався їхнім розведенням. 

Після смерті А.А. Гуммеля, на жаль, це відділення занепало. Проте ще в 1860-х рр. у колишньому Казенному саду бачили декілька американських дерев «с объяснением на некоторых, что это единственные экземпляры во всей южной России». Унікальними деревами були гімнокладуси дводомні, єдині на той час екземпляри на Півдні України. Подальша доля цих дерев невідома. Середина 1840-х рр. – вища точка розвитку Катеринославського Казенного саду. У 1842 р. із Полтави до Катеринославського Казенного саду перевели училище садівництва і назвали його «Екатеринославским училищем садоводства второго разряда» (воно проіснувало до 1858 р.). У ньому виховувалося вісім учнів на державні кошти і шість на приватні. Доля даного закладу склалася не дуже успішно. У 1842 р. Катеринославський казенний сад разом із училищем садівництва характеризувався такими даними: 1) при саді налічувалося 27 казенних і сім поміщицьких учнів, крім того, доглядач, садівник, його помічник і троє садових працівників – всього 40 чоловік; 2) у саду росло «фруктовых и других деревьев всего: маточных 96 590, сеянцов 94 900 и особо годных к продаже 39 800. Сверх того семен: огородных 20 сортов, цветочных 30 сортов». 

У 1843 р. територія ділянки училища збільшилася за рахунок купленої за 750 руб у військового відомства землі площею більше 30 десятин. Казенний сад існував і розвивався як за рахунок державних коштів, так і завдяки власним прибуткам. Стан справ саду характеризують дані, вміщені в 1858 р. на шпальтах газети «Екатеринославские губернские ведомости». Наприклад, оголошення училища садівництва повідомляло про намічений на весну 1859 р. продаж екзотичного американського гімнокладуса дводомного, що добре прижився тут. З представлених в оголошенні найменувань рослин виділяються: обліпиха сибірська (вартість саджанців – 20–30 коп.), значно дешевше були кущі аґрусу – 3 коп., порічки – 5–8 коп., малини – 7 коп. Декілька видів бузку (звичайного, білого, китайського) відпускалося по 5–10 коп. За низькими цінами всім бажаючим продавали клен, явір, каштан, вільху, дикий виноград, барбарис, акацію жовту, глід, лох, вербняк, ясен, дрік, горіхи американські, попелясті, чорні, волоські, ялівець, різні види жимолості, шовковиці, тополі, дуб, тис, тую та багато інших рослин. Відомий мешканець Катеринослава (з 1867 р.), педагог М.С. Риндовський залишив детальний опис саду в середині XIX ст: «Капитальной достопримечательностью Екатеринослава в 20-х, 30-х, 40-х годах, а вероятно и прежде, в 10-х годах, был сад, тогда называвшийся Казенным. В настоящее время (в 1887 г. – М.К.) значительная часть прежнего Казенного сада распродана по частям и застроена частными постройками. В прежнее время сад этот содержался в отличном состоянии благодаря преимущественно своему садовнику Гуммелю, который представлял идеал прежнего типа немца по честности, трудолюбию, неутомимой заботливости о вверенном ему деле и отличному знанию своего дела. Сад был наполнен как дикими, так и отличными фруктовыми деревьями. Кроме того, в нем были обширные огороды и парники. Был там и виноградник, и заведение для разведения и воспитания шелковичных червей. Было при нем и училище садоводства, в котором обучались преимущественно дети помещичьих крестьян. Оно для тогдашних помещиков приготовляло искусных и знающих садовников и огородников. Выдающеюся достопримечательностью в этом саду было отделение, преимущественно состоящее из деревьев, доставленных из Америки... Впоследствии, со смертью Гуммеля и с переходом сада в ведомство Министерства государственных имуществ отделение это, как и вообще весь сад, приходило все более и более в запустение, опустошение и разорение». 

У 1846 р. Казенний сад відвідали знаменитий російський літературний критик В.Г. Бєлінський і його друг, видатний актор М.С. Щепкін. У листі від 24 червня 1846 р. В.Г. Бєлінський згадував: «Интересен также казенный городской сад. В нем одних яблонь до 49 родов, акаций до 30 родов, много разных американских растений. Все это мы смотрели на другой день после приезда; погода была чудесная, я много ходил – и не уставал и вид этой природы и чудного местонахождения упоил меня». У книжці «Письма из Екатеринослава» викладача Катеринославської духовної семінарії Г.Я. Тітова, опублікованої в Одесі в 1849 р., поданий опис Казенного саду періоду його розквіту («Лист 2-й»): «Екатеринослав имеет два прекрасных сада, подобным коим едва ли можно найти в другом городе. Один из них принадлежит казне и находится в нижней части города… Казенный сад началом своим обязан запорожскому казаку Глобе, который был страстный охотник до садоводства. Он скончался 100 лет и погребен в своем саду, где на могиле его доселе стоит каменный столб. Этот сад, один из огромнейших и богатейших публичных садов, после отошел в казну и содержится в образцовом порядке. Имеет бесчисленное множество фруктовых деревьев, богатый виноградник и превосходную оранжерею, воспитывает миллионы шелковичных червей и славится училищем садоводства. В нем один недостаток: посреди его стоит озеро или нечто вроде реки, разделенной на несколько рукавов и поросшей камышом. Вода, не имея свободного истока, летом покрывается плесенью и испускает не совсем приятные испарения». У 1837 р., із заснуванням у Росії Міністерства державних маєтностей, Катеринославський казенний сад перейшов у його ведення. У 1842 р. була створена Інспекція сільського господарства південних губерній, яка фактично перебрала на себе функції, які раніше здійснював Катеринославський Помологічний Комітет. 

Адам Гуммель, відчуваючи старість і маючи надію забезпечити безперервний розвиток Казенного саду, в 1838 р. зробив спробу призначити на посаду «Смотрителя сада» свого сина Лаврентія Гуммеля. Ця спроба виявилася невдалою (з тієї причини, що статути державної служби не передбачали подібної спадкоємності в межах одного сімейства). 

Усі ці чинники разом призвели до певної кризи розвитку Катеринославського Казенного саду. У 1843 р. був офіційно ліквідований Катеринославський Помологічний комітет. У 1845 р. помер головний покровитель саду і колишній голова Комітету, генерал І.М. Інзов. А у 1848 р. (за переказами, точні відомості відсутні), пішов із життя і головний садівник А.А. Гуммель. Питання про ліквідацію Катеринославського Помологічного Комітету вперше влада розглядала в 1841 р. Міністерство державних маєтностей тоді порушило питання: «что будет полезнее: продолжить ли существование Екатеринославскаго Помологическаго Комитета, заведывающего тамошним казенным садом, или закрыв оный, подчинить сад, на одинаковом основании с прочими казенными имуществами, Екатеринославской Палате Государственных Имуществ». Новоросійський і Бесарабський генералгубернатор М.С. Воронцов у відповідь на запит міністерства відповів особистим листом: «по местным соображениям признается нужным продолжить на некоторое время существование Екатеринославскаго Помологическаго Комитета». 

Тоді було прийнято рішення продовжити на деякий час його діяльність. У 1843 р. верховна влада врештірешт ліквідувала Катеринославський Помологічний комітет. Міністр державних маєтностей подав доповідь імператору «об успешных действиях бывшаго Екатеринославскаго Помологическаго Комитета, в отношении устройства Екатеринославскаго Училища садоводства». 25 травня 1843 р. імператор Микола I у відповідь звелів висловити всім членам колишнього Комітету Височайшу подяку: «Государь император… Высочайше повелеть соизволил: объявить за означенные полезные труды Всемилостивейшее Его Импператорскаго Величества благоволение Председателю Помологическаго Комитета Генерал-от-Инфантерии Инзову и присудствовавшим Членам онаго: бывшему Директору Училищ Екатеринославской Губернии Статскому Советнику Ковалевскому, Управляющему Екатеринославскою Палатою Государственных Имуществ Надворному Советнику Гладкому, Советнику той же Палаты Коллежскому Советнику Андреевскому, бывшему Инспектору Врачебной Управы Надворному Советнику Саксу и Заседателю Екатеринославской Уголовной Палаты Надворному Советнику Савицкому». 

Після ліквідації Помологічного Комітету та смерті А.А. Гуммеля з кінця 1840-х рр. Катеринославський Казенний сад почав поступово занепадати. Училище садівництва на території саду проіснувало по інерції ще десять років, до 1858 р., після чого було ліквідоване, незважаючи на досить активну селекційну й акліматизаційну діяльність. Найвищий рівень розвитку Казенного саду міста Катеринослава зафіксований у цитованій вище праці А.О. Скальковського. Так, у 1848 р. сад налічував 31 094 фруктових, 192 837 лісових дерев, 23 438 кущів, 569 видів квіткових і оранжерейних рослин у кількості 5 642 екземплярів, 71 сорт городніх культур, 27 сортів торгівельних, лікарських і фарбувальних рослин у кількості 1 936 екземплярів. «На новом питомнике, в двух верстах от сада городского, в балке, растет уже дуб, клен и другие деревья; а с 1845 года посажено 5 000 с лишком штук шелковицы, тополей и других дерев и растений. Сад приносит дохода 1 630 руб. 65 коп. сер. в год; да от шелковичных червей собрано, в 1846 году 12 000 коконов». 

Парадоксально, але ці цифри були обраховані через п’ять років, а надруковані майже через десять років після ліквідації Помологічного Комітету. Але вони були результатом саме його діяльності. 

Історія Катеринославського Помологічного Комітету завершилася в 1843 р. «Золотий вік» Казенного саду Катеринослава продовжився ще десятиліття. У 1858 р. Казенний сад було розділено на два сегменти – Міський сад і Технічний сад з яскраво вираженою спеціалізацією за естетичною, структурною та функціональними ознаками. Розпочалася активна забудова окремих ділянок по периметру саду. Ця нова епоха розвитку принесла багато нововведень, але рівень розвитку садово-паркового комплексу 1830–1840-х рр. так і не був ніколи досягнутий. 

Історія Катеринославського Помологічного Комітету – яскрава, проте маловивчена сторінка історії міста на Дніпрі й історії озеленення, інтродукції рослин і сільського господарства Південної України першої половини XIX ст. Дослідження архівних джерел із цього питання продовжується й, без сумніву, стане в майбутньому предметом спеціального монографічного дослідження. 


   


Бібліографія


Акинфиев И. Я. Растительность Екатеринослава в конце перваго столетия его существования / И. Я. Акинфиев. – Екатеринослав: Тип. Н. Я. Павловскаго, 1889. – Ч. 1. – 116 с.

 Кавун М. Э. Адам Гуммель и формирование садово-парковых комплексов Екатеринослава (первая половина XIX в.) // Вопросы германской истории: сб. науч. тр. / редкол.: С. И. Бобылева (отв. ред.) и др. – Днепропетровск: РИО ДНУ, 2005. С. 30–45. 

Кавун М. Э. Гений места. Парки. Часть ІІІ. Зеленый центр индустриального мегаполиса / М. Э. Кавун // Недвижимость в движении. 2005. – 27 июля. – (№ 29). – С. 10–11.

 Кавун М. Э. Долгий век Екатеринослава (конец XVIII – середина XIX века) / М. Э. Кавун // Днепропетровск. Архитекторы / Н. П. Андрущенко, М. Э. Кавун, Н. А. Лопатюк и др.; под общ. ред. Н. Н. Кондель-Перминовой. – Киев – Днепропетровск : Издательский дом «А+С», 2006. С. 10–50. 

Кавун М. Э. Сады и парки в истории Екатеринослава–Днепропетровска. Книга 1. Парк имени Т. Г. Шевченко / М. Э. Кавун. – Днепропетровск : Герда, 2009. 144 с., ил.

 Мороз В. С. Літопис парку Лазаря Глоби / В. С. Мороз // Свята справа: Інформаційно-публіцистичний альманах. 2002. – (№ 6). – С. 22–28.

 Фоменко А. К. Міський сад – парк ім. Глоби / А. К. Фоменко // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників. - Дніпропетровськ : Дніпрокнига, 2001. - С. 243–248.

 Максим Кавун


 31.08.2022
 (25 переглядів)