«Він не жив, він горів»

«Він не жив, він горів»

Виповнюється черговий ювілей дніпровського письменника і публіциста Олеся Досвітнього. На кожній сторінці його біографії – яскравий відбиток тієї епохи, в якій він був борцем, патріотом, громадянином і творцем. 

Народився Олесь Досвітній (Олександр Федорович Скрипаль-Міщенко) в родині дрібного крамаря 8 листопада 1891 р. у містечку Вовчанськ колишньої Харківської губернії. Закінчивши у 1906 році земську чотирирічну школу, майбутній письменник деякий час працює писарчуком у канцелярії міської управи та готується екстерном здати екзамени на атестат зрілості. Вже тоді, в роки першої російської революції, він знайомиться з революційною літературою і починає перші проби свого пера. В прогресивних газетах з’являються його невеликі статті та нариси, в яких засуджуються суспільні вади. За це Олександра Скрипаля звільняють з роботи. Він працює робітником на цукроварні і знаходиться під пильним оком поліції.

Після отримання атестату 1912 року Олесь Досвітній вступає на фізико-математичний факультет Петербурзького університету. Але за революційну пропаганду і поширення нелегальної літератури на заводах столиці його незабаром виключають з університету як неблагонадійного. Повернувшись в Україну, він працює службовцем на цукровому заводі в Білій Церкві.

Під час Першої світової війни, мобілізований до царської армії, Олександр Скрипаль встановлює контакт із більшовиками і проводить антивоєнну пропаганду. Недосвідченого в конспірації юнака дуже скоро викривають і воєнно-польовим судом засуджують до страти. Проте за декілька годин до неї, завдяки підтримці революційно налаштованих солдат, він утікає з тюрми. Добравшись до Харкова, де шаленіла реакція, за порадою друзів із революційного підпілля Олександр емігрує за кордон. Розпочинається його фантастична подорож через Киргизію, Китай, Тихий океан до Сан-Франциско (США). Щоб не вмерти з голоду, тут він був вимушений братися за будь-яку роботу. Також через робоче земляцтво він входить до прогресивних кіл української еміграції та згодом виступає як журналіст у місцевій соціал-демократичній пресі, зокрема в українській газеті «Нова рада».

Після жовтневих революційних подій, пройшовши через застінки японської охранки, у 1918 році Олесь Досвітній повертається до Києва. У 1919 році харківська партійна організація приймає до своїх лав і офіційно визнає його революційну діяльність.

Життєвий досвід, набутий у мандрах, підпіллі, політичній еміграції письменник використовує в своїх романах та повістях, журналістській діяльності. Як досвідченого журналіста у 1919 році його призначають на відповідальну посаду в Тимчасовому комітеті Комуністичної партії Східної Галичини та Буковини в Києві. Потім – підпільна діяльність в Галичині та арешт. Після звільнення О. Досвітній працює на політроботі в Червоній Армії, яка вела боротьбу зі знищення формувань Махна. У 1920 році він очолює агітпоїзд «Більшовик», який зробив чимало успішних рейдів по лінії Олександрівськ-Синельникове, Лозова-Панютіне, Катеринослав-Зайцеве. «В райони, що кишіли бандитами, – до революційних осередків, – полетіли сотні, тисячі, десятки тисяч листівок, газет, брошур, книжок. Друкарня «Більшовик» (так прозвали поїзд) не встигала друкувати…», – так пише дослідник його життя і творчості В.І. Шевчук. Агітатори проводили серед населення збори, мітинги та бесіди. 

Після закінчення участі в агітпоїзді «Більшовик» Олеся Досвітнього відкликають до Харкова, де він уперше заявляє себе як прозаїк невеличкою збіркою оповідань «Місіонери», що вийшла у 1920 р. Сюди ввійшли два твори: оповідання «Розкаяння» та новела з китайського життя «Яка віра краща?» (в пізніших виданнях передруковується під назвою «Місіонери»). Враження від подорожі через південно-східну Азію стають для Досвітнього джерелом нових для української літератури сюжетів. Характерно те, що увагу письменника-белетриста привертає в першу чергу не стільки екзотика Сходу, скільки життя людей, соціально-політичні конфлікти, причини селянських повстань та революцій. Після відкликання до Харкова письменник протягом 1921–1922 р. виконує низку партійних доручень з організації української радянської преси. Він працює редактором газети «Незаможний селянин» – органу Полтавського губкому КП(б)У. 

Яскравою сторінкою увійшла до біографії Олеся Досвітнього Катеринославщина. Тут він редагує газети Катеринославського губвиконкому «Селянська правда» та «Зірка», в яких часто виступає з публікаціями на злободенні для читачів теми під псевдонімами: Я. Село, А. Безземельний, Комнезамож, Скрипа-Лев, і під своїм звичним – Олесь Досвітній. Підшивки цих газет свідчать, що на їх сторінках активно висвітлювалися події тих нелегких, голодних для Катеринославщини (Дніпропетровщини) часів. Зазначимо, що місто, його мешканці, органи влади, як і вся Україна, у 20–30-ті роки залучались до розв’язання революційними методами не тільки міських, індустріальних проблем, а й соціалістичного переустрою села. Партійні кадри міста брали участь у здійсненні прод-розкладки, складали основу продовольчих загонів. Не обминув Катеринославщину і голод 1921–1923 років, де в ті часи голодувало близько мільйона чоловік. Звичайно, на всіх рівнях владних структур вживалися необхідні заходи щодо боротьби з голодом, використовувалися для цього всі внутрішні ресурси та зовнішні можливості. Заклики допомогти голодним у газетах «Селянська правда» та «Зірка», редактором яких був Олесь Досвітній, дозволили організувати широку міжнародну допомогу голодуючим. Хоча через ідеологічні причини далеко не всім міжнародним об’єднанням було надано можливість у проведенні благодійних акцій. Більш охоче влада допомагала комуністам, робітникам, мобілізованим із міста для забезпечення соціалістичної перебудови села. Своїми публікаціями Олесь Досвітній підводив читача до глибоких політичних висновків, активних дій. «Статтям Олеся Досвітнього властива щирість і безпосередність звернень, схвильованість і революційна пристрасність». Теми його статей певною мірою визначають символічні псевдоніми автора – Село, Безземельний, Комнезамож. Проблеми людей землі, що у перші роки радянської влади, працюючи до мозолів, залишалися бідними й голодними – ось що було на першому місці. В публікаціях О. Досвітнього не просто вдало викладені факти, автор розкриває атмосферу боротьби з голодом  на Катеринославщині. 

Редагуючи газети та видання агітпоїзда «Більшовик», публіцист О. Досвітній популярно розповідає про боротьбу з контрреволюцією, вітає успіхи Червоної Армії, пояснює завдання будівництва нового соціалістичного суспільства. Багато уваги приділяє він і питанням міжнародної політики. Висвітлюючи революційний рух в інших країнах, Досвітній впевнено заявляє, що трудящі всього світу підтримають боротьбу за нову Радянську владу в Росії й на Україні.

У Катеринославі у період журналістської діяльності (1922–1923 рр.) Досвітній поповнює плеяду організаторів літературно-мистецького процесу, котра гуртувалася навколо С. Пилипенка в «Плузі» та В. Елана-Блакитного в «Гарті» та газеті «Вісті ВУЦВК» з її додатком «Література, наука, мистецтво». В цей час, редагуючи газету «Селянська правда» (орган Катеринославського губвиконкому) О. Досвітній виступає зі статтею «Шевченко кличе», в якій розглядає бунтарську спадщину Кобзаря як заповіт нащадкам, невичерпне джерело натхнення за краще майбутнє рідного народу. 

З 1923 року О. Досвітній починає друкуватися і на сторінках центральної урядової газети «Вісті». Його публікації та роздуми присвячені шляхам розвитку молодої радянської літератури та мистецтва.  

Особливе місце у творчості 20-х років Олеся Досвітнього займає його публіцистика. Його статті документальні, в них описані дійсні події, названі конкретні історичні особи, наведено розпорядження державних установ, повідомлення з фронтів, багато фактичних матеріалів, власні спостереження. Зокрема, в газеті «Галицький комуніст» він показує політичну ситуацію на Галичині у 1918–1919 роках, в газеті «Хліб і залізо» викриває куркулів («Новий закон», «Боротьба з куркулем», «Селянські думи» тощо).  Досвітній також викриває Врангеля, Махна, Пілсудського (памфлет «За пшеничкою»).

Редагуючи газету «Незаможний селянин» (1921 р.), Досвітній як редактор із номера в номер веде рубрику «Розмова з селянином», роз’яснює і популяризує заходи та закони влади, спрямовані на подолання економічної розрухи, голоду, ліквідації загонів контрреволюції.

Працюючи у Катеринославі, Олесь Досвітній стверджується і як письменник. Тут він написав свою другу книгу – повість в новелах «Тюнгуй», що відома сучасному читачеві під назвою «Чхун-Гожень». У ній відбилися особисті враження автора від перебування в Китаї. Доля героїв цієї повісті пов’язана з революційною боротьбою китайського народу під проводом Сун Ят-Сена. Увагу письменника «привертає процес революціоналізації людської особи під впливом досвіду стихійної боротьби за соціальну справедливість. Імпульсивним джерелом розвитку художніх ідей для письменника стає складна діалектична проблема: людина в революції і революція в людині. Ця проблема надовго захоплює творчу уяву молодого прозаїка своєю філософською глибиною і величезними естетичними можливостями» (В. Шевчук).  

Період становлення Досвітнього як літератора-белетриста характерний не тільки виразно революційним ідейним спрямування його ранніх творів, а й плідними пошуками в галузі форми. «З його іменем широко входить хронікально-мандрівницький і мемуарний жанр, розсуваються тематичні й географічні обрії нашого письменства» (В. Шевчук).  Під час перебування в Катеринославі письменник починає також публікувати фрагменти й розділи свого першого соціального роману «Американці», в ранній редакції – «Герої світанку» («Червоний шлях», 1923, №№ 3 і 8; у 1924 р. №№ 2 і 7). Окремим виданням він вийшов у 1925 році. Твір являє собою поєднання мемуарного жанру з хронікально-мандрівницьким репортажем. За задумом автора, це повинна бути масштабна картина революційного руху пролетарської солідарності на просторах Азії та Океанії. Сучасного читача він може зацікавити етнографією життя країн світу. А деякі новели, такі як «Містечко повій», і досі мають історико-пізнавальне значення.

Цікавими і пізнавальними творами у творчості Олеся Досвітнього стали роман «Кварцит» та драма «Магма», що з’явилися на початку тридцятих років, коли письменник був у Криворіжжі, вивчаючи життя і працю радянських гірників. Головним героєм творів виступає робітничий клас – рудокопи Кривого Рога. В романі «Кварцит» переплітаються дві тематичні лінії – гірники та відірвані від життя столичні літератори. В сюжет драми «Магма» закладено напружений конфлікт між старими «спецами»-геологами і молодими спеціалістами у поглядах на перспективу у добуванні залізної руди на Криворіжжі.

На матеріалах свого перебування в Америці та в країнах Далекого Сходу він написав книги «Герої світанку» (1925 р.), повісті «Алай» (1924 р.) та «Галле» (1926 р.). Життя революційної російської еміграції за кордоном відображено в його романі «Хто?». Підпільна робота в Галичині та перебування у білопольських тюрмах у 1919–1920 рр. дала письменникові матеріал для роману «Нас було троє» (1927 р.), «в якому автор показав могутній вплив комуністичних ідей на трудящі маси панської Польщі, створив образи мужніх українських і польських революціонерів, зумів передати складність обстановки періоду громадянської війни, боротьбу з махровим бандитизмом» (В. Власенко). Твори письменника видавалися російською, англійською, німецькою та іншими мовами. 

Олесь Досвітній, автор відомих творів, стає членом письменницьких організацій ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури) та ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників). Захопившись новими організаційними формами, він підтримав М. Хвильового, став його однодумцем у дискусії перебудови літературного життя в Україні. Досвітній, Хвильовий та Яловий згодом були виведені зі складу ВАПЛІТЕ. Причина була в різкому розходженні їхніх поглядів з офіційними, в яких уже проглядалися елементи сталінізму. А після рішення ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року «Про перебудову літературно-художніх організацій» разом з іншими літераторами  Олесь Досвітній був прийнятий до Спілки радянських письменників.

Творчий шлях письменника передчасно обірвався 9 червня 1934 року. Він став жертвою політичних наклепів і звинувачень, які згодом були спростовані. Життя та творчість Олеся Досвітнього нерозривно пов’язані з історією тієї доби. Проте ім’я письменника та його діяльність довгий час замовчувалися. І лише наприкінці 50-х – початку 60-х років воно знову повертається в українську літературу. Зокрема завдяки біографічному дослідженню Владлена Власенка «Твори Олеся Досвітнього», опублікованому в 1958 р. в сьомому номері журналу «Вітчизна» та Олегу Килимнику, який у 1961 р. у № 12 цього журналу опублікував статтю «Олесь Досвітній», присвячену його 70-річчю. Великий інтерес ім’я О. Досвітнього  викликає у сучасних дослідників. Глибокому вивченню його біографії та творчості присвячені статті дніпровського письменника та публіциста Миколи Чабана.

Складний життєвий шлях, сповнений літературних пристрастей в непростих історичних умовах не затьмарив світлого людського образу письменника. «Згадати Олеся Досвітнього – це згадати молодість,– писала у своїх спогадах Надія Суровцова, яка працювала з ним у Всеукраїнському фотокіноуправлінні.– Таким я його знала, таким він залишився в моїй пам’яті. Здається, не було очей голубіших над його, вдачі – бурхливішої, жвавішої. Він не жив, він горів». 

Наталія Андрющенко 


Бібліографія


Досвітній О. Вибрані твори.– К., 1959.– 442 с. 

Досвітній О. Гюлле: Повість. Новели.– К.: Рад. письменник, 1961.– 262 с.

Досвітній О. Нас було троє: Повісті, оповідання.– К.: Дніпро, 1982.– 405 с.

Досвітній О. Нас было трое: Роман.– К.: Рад. письменник, 1966.– 285 с.

Досвитный О. Избранное.– М.: Сов. писатель, 1957.– 418 с.

Досвитный О. Кварцит: Роман. Рассказы.– М.: Худож. лит., 1963.– 287 с.

* * *

Заверталюк Н.І. Олесь Досвітній – публіцист // Питання майстерності. Вип. 1.– Дніпропетровськ: ДДУ, 1969.– С. 111–119.

Шевчук В.І. Олесь Досвітній: До 100-річчя від дня народження.– К., 1991.– С. 3–32.

Чабан М.П. «Весела й сонячна людина» // З любові і муки...: Розповіді про літературу і письменників / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994.– С. 126–130.

* * * 

Лисенко Т.А. Олесь Досвітній: знаний і незнаний // Українська мова і література в школі.– 1991.– № 11.– С. 88–92.

Мовчан Р. Автобіографії з архіву М. Плевака: [Олесь Досвітній] // Слово і час.– 1997.–     № 9.– С. 45–46.

 01.11.2021
 (49 переглядів)