Леонiд Іванович Омороков

Леонiд Іванович Омороков

Середню освiту Леонід здобував у Катеринославськiй класичнiй гiмназiї, яку закінчив 1900 року. Хлопчик рано втратив матiр. Тож через матерiальнi нестатки родини був змушений вiд п’ятого класу гiмназiї постiйно заробляти приватними уроками.

Леонiд вирiшив стати медиком i 1901 року вступив до Петербурзької медико-хiрургiчної академiї. Там навчався з 1901-го по 1907 роки. Коли спалахнула росiйсько-японська вiйна, як завше була особлива потреба в лiкарях. Леонiд 1905 року добровiльно залишає навчання й вирушає на фронт у Манчжурiю. Там воїнський подвиг молодого лiкаря був вiдзначений Георгiївським хрестом. 

По закiнченнi навчання в академiї у 1907 роцi Леонiда Оморокова залишають при вузi для вдосконалення з ним же обраних спецiальностей – нервових i душевних хвороб. Пiд керiвництвом видатного росiйського невропатолога, психiатра i психолога Володимира Михайловича Бехтєрєва вiн вивчає основи клiнiки нервових та психiчних захворювань. Юнак вiдзначався цiлеспрямованiстю та великою працьовитiстю. Це дозволило йому в короткий термiн виконати клiнiко-експериментальне дослiдження  пiд назвою «Газообмiн при душевних захворюваннях». З цiєї теми у 1911 роцi вiдбувся публiчний захист ним дисертацiї на науковий ступiнь доктора медицини.

Педагогiчнi здiбностi молодого науковця були гiдно оцiненi керiвництвом Вiйськово-медичної академiї. Леонiда Оморокова направляють казенним коштом у закордонне вiдрядження з сiчня 1910 по сiчень 1912 року для наукового удосконалення (це була поширена практика аж до Першої свiтової вiйни). Леонiд Іванович працює в кращих клiнiках та лабораторiях Європи. Цими осередками керували такi свiтила як Оппенгейм, Дежерiн i Бабiнський (нервовi недуги), Крепелiн (психiатрiя), Копш, Якобсон, Ашофом i Альцгеймер (анатомiя i патологiя нервової системи), Ерлiх (сiркологiя), Мечников (анафiлаксiя в Пастерiвському iнститутi в Парижi).

Повернувшись з-за кордону, Леонiд Омороков читає доцентський курс патоморфологiї i семiотики нервових хвороб в Академiї. Та так тривало недовго. Розпочалася Перша свiтова вiйна. 1914 року його мобiлiзовано на Пiвнiчно-Захiдний фронт, де вiн працює начальником вiйськового шпиталю.

У жовтнi 1917-го його обирають професором невропатологiї Томського унiверситету. Там учений органiзує першу в Сибiру кафедру нервових i душевних хвороб, якою керує до 1936 року. Потiм упродовж тридцяти рокiв – аж до 1967-го – очолює кафедру нервових хвороб Казанського медичного iнституту.

Люди, якi працювали пiд крилом науковця, вiдзначали його благородство, чеснiсть i прямоту, поєднанi з талантом ученого. Все це позитивно позначалося на атмосферi, яка панувала на кафедрi, ним очолюванiй. Пiд його керiвництвом працювали вiдомi неврологи Н.І. Савченко, Є.І. Єселевич, М.В. Кочергiн, Ф.І. Вольтер, В.М. Сироткiн, В.І. Танкiєвська й багато iнших. Леонiд Іванович встановлював дiловi звязки тодi, коли цього вимагала клiнiчна дiяльнiсть. При потребi вiн налагоджував контакт з хiрургами i спiльно з ними впроваджував у практику оперативне лiкування патологiй.

Коло наукових зацiкавлень Леонiда Оморокова було надзвичайно широким. Вiн охоплював як питання невропатологiї, так i психiатрiї. Як дослiдника його особливо цiкавив поглиблений аналiз захворювань мозку. Так, вiн вивчає змiни в мозку тварин при перегрiваннi й розробляє спецiальну методику вирощування  нервових клiтин у штучному середовищi.

Найвизначнiшим вважається його цикл праць, присвячених дослiдженню кожевниковської епiлепсiї. Цей цикл принiс  Оморокову свiтову славу. Провiвши широкi дослiдження цiєї хвороби в Сибiру, Леонiд Іванович дав докази її iнфекцiйного походження. А пiд час Другої світової вiйни професор провадив широкi дослiдження в евакошпиталях Казанi. Вiдтак розробив цiннi рекомендацiї до оперативного втручання при пораненнях периферiйних нервiв. Декiлька його праць стосувалися пухлин центральної нервової системи.

Професор Леонiд Омороков був тiсно пов’язаний з медичною практикою. Протягом багатьох рокiв вiн збирав картотеку випадкiв  неврологiчних захворювань в Татарiї. Ця картотека слугувала основою для вивчення епiдемiологiї недуг нервової системи.

Професор залишив i багатющу педагогiчну спадщину. Шiстдесят п’ять рокiв вiн вiддав вищiй школi! Розроблена ним система викладання невропатологiї у медичному вузi, визнана зразковою. Високо оцiнювали колеги i його пiдручник «Вступ до клiнiчної невропатологiї». Перевиданий декiлька разiв, вiн поєднував високу науковiсть з яснiстю викладу. А ще книжка була талановито проілюстрована оригiнальними малюнками самого автора. В останнi роки життя професор був редактором вiддiлу «Великої медичної енциклопедії», Почесним членом Всесоюзного товариства невропатологiв та психiатрiв. 

Леонiд Іванович Омороков був щедро обдарований талантами. Великий вчений, вiн залюбки займався музикою, живописом i спортом. Дружбою з ним дорожили Г. Россолiмо, С. Давиденков, М. Захарченко та iншi вiдомi неврологи.

Колеги високо поцiновували наукову, педагогічну та громадську дiяльнiсть вченого. Його життя i наукова дiяльнiсть зайвий раз переконували: для наступних поколiнь учених важливi не лише  результати творчостi їхнiх попередникiв, але й не меншою мiрою їхнє моральне обличчя. У пам’ятi учнiв та спiвробiтникiв Леонiд Іванович Омороков зостався мудрим, доброзичливим та великодушним учителем. Приклад саме такого науковця потрібен i майбутнім поколінням учених.

Микола Чабан


Бібліографія

Исмагилов М.Ф. К 120-летию со дня рождения Л.И. Оморокова (1881–2001) / М.Ф. Исмагилов, Я.Ю. Попелянский // Неврологический вестник.– 2001.– Т. ХХХIII. Вип. 1–2.– С. 109–111.






 30.03.2021
 (1 переглядів)