Розвідник криворізьких залізорудних родовищ

Розвідник криворізьких залізорудних родовищ

Засновник наукової рудної школи, фундатор кафедри геології і розвідки родовищ корисних копалин, першовідкривач жовтоводських уранових руд, дослідник криворізьких родовищ залізної руди, автор численних наукових праць, підручників, посібників, родоначальник великої сім’ї науковців – все це стосується професора Йосипа Ісааковича  Танатара, який входить до когорти вчених і педагогів, що складають славу і гордість історії Національного гірничого університету (нині – Національний ТУ «Дніпровська політехніка»). Прекрасний вчений і педагог, Й.І. Танатар має досить значну історіографію життя і творчості. Та й документи, які відображають його педагогічне, наукове і приватне життя, відносно добре збереглися як в архіві НГУ, так і в домашньому зібранні родини Танатар.
Йосип (Юсиф) Ісаакович Танатар народився 17 (29) вересня 1880 р. у м. Мелітополі Таврійської губернії в сімї купця 3-ї гільдії, котрий крім нього мав ще четверо дітей. Це була типова караїмська сімя зі своїм національним укладом життя і занять. Порушивши сімейну купецьку традицію, після закінчення місцевого реального училища Й.І. Танатар вирішив вступити до Катеринославського Вищого гірничого училища, яке щойно оголосило про своє відкриття і набір перших студентів. Внаслідок конкурсного відбору він опинився в числі 77 першокурсників, а через 4 роки – перших 16 випускників з дипломом інженера, і перших чотирьох кращих випускників, котрих Рада КВГУ рекомендувала залишити у себе на викладацькій роботі.
Таким чином, рудничний інженер Йосип Ісаакович Танатар став у 1904 р. асистентом кафедри мінералогії КВГУ. Згідно з існуючими правилами, його диплом не давав права займати у навчальному закладі посади, вище асистентської, оскільки кафедра мінералогії не належала до групи технічних кафедр. Потрібна була університетська освіта. Тому Й.І. Танатар, працюючи в КВГУ, на літні семестри (щось на зразок сучасного заочного навчання з явкою на сесії) вирушав до Німеччини як студент Мюнхенського університету.
Збираючи матеріал для дисертації, якою мало завершитися його навчання в Мюнхенському університеті, Й.І. Танатар одночасно виконував завдання за програмою дослідницьких робіт КВГУ – вивчав геологічну структуру родовищ мідної руди Кавказу. Цікаво що за завданням професора Мюнхенського університету Вейншенка Й.І. Танатар написав працю про рубіни Бірми (1907 р.), на яку потім посилалися відомі німецькі вчені. Це говорить про Йосипа Ісааковича як про серйозного дослідника.
Навесні 1910 р. молодий вчений отримав за свою працю першу відзнаку – орден св. Станіслава III ступеню. У січні 1911 р. він отримав у Мюнхенському університеті диплом доктора натурфілософії.
Перше відрядження на стажування до Фрайберзької гірничої академії (1905 р.) та початок навчання у Мюнхенському університеті мали наслідком введення (вперше в Росії) в КВГУ навчального курсу кількісного та якісного аналізу мінералів паяльною трубкою, а також видання (1907 р.) навчального посібника «Таблиці для визначення мінералів за зовнішніми ознаками з допомогою паяльної трубки і мікроскопу», на який автор отримав підбадьорливо-критичний відгук самого В.І. Вернадського. Цей авторитетний вчений дав йому добру рекомендацію, коли Й.І. Танатар просив Раду фізико-математичного факультету Московського університету допустити його до магістерських іспитів для отримання вченого звання магістра мінералогії та геогнозії.
У 1914 р. Йосип Ісаакович Танатар за всеросійським конкурсом зайняв посаду завідувача кафедри прикладної геології. Він керував цією кафедрою (з невеликою перервою під час війни) до 1958 р. Понад три десятки років він паралельно завідував кафедрою в університеті (нині – ДНУ), мав там аспірантуру, входив до складу Вченої ради. У цей же період став редактором часопису «Южный инженер», пізніше – «Инженерный работник».
У 1906 р. Й.І. Танатар розпочав вивчення родовищ залізних руд Кривого Рогу. З цієї проблематики він опублікував близько двох десятків наукових праць та захистив у 1927 р. докторську дисертацію. Він був піонером наукового петрографічного вивчення криворізьких залізних руд та гірських порід. Він дослідив кілька тисяч шліфів кристалічних порід Кривого Рогу та прилеглої до нього території, уточнив мінералогічний склад цих порід, їх номенклатуру та генетичні взаємозв’язки. Особливу увагу він приділив залізистим кварцитам (джеспілітам і залізистим роговикам) – дуже важливим породам у промисловості. На початку 1922 р., проводячи дослідження в районі Тернівського рудника і Жовтої Ріки (нині – м. Жовті Води), у зразках взятих звідти залізистих кварцитів він виявив радіоактивні елементи. Фактичне відкриття другого в державі джерела урано-радієвої сировини мало велике наукове і промислове значення. В подальшому робота з дослідження цього родовища була засекречена. Але, очевидно, саме це відкриття було підставою для того, щоб у аналітичній ювілейній статті до 5-ліття Жовтневої революції головної на той час газети «Правда» робота Й.І. Танатара була названа першою в невеликій низці найбільш значимих для народного господарства досліджень. Але промислова розробка родовища розпочалася через чверть століття, коли головних геологом Кривбасу був його учень Я.М. Белєвцев.
У 1934 р. професор Й.І. Танатар за завданням планової комісії області опублікував довідник «Корисні копалини Дніпропетровської області» з доданою до тексту картою. Взагалі, в 20-і – середині 30-х рр. професор Й.І. Танатар виявляв надзвичайну активність – наукову, виробничу, педагогічну. Він читав лекції (не лише в Гірничому інституті, а й в інших вузах), зі студентами був на практиці на шахтах і рудниках, здійснював наукові дослідження в різних регіонах, працював зі своїми аспірантами, багато з яких стали відомими вченими, виступав у ролі офіційного Консультанта з геологічних питань на різних будовах Криворіжжя, Донбасу, Мелітопольсько-Бердянського газоносного району тощо.
Й.І. Танатар був дуже добре відомий як вчений фахівцям не тільки в СРСР, але й в європейських країнах. Він листувався з визначними вченими, зокрема, Швеції  та Німеччини, не раз бував у наукових відрядженнях за кордоном, реферував вітчизняну літературу з проблем мінералогії та петрографії у геологічному часописі, що виходив у Берліні, брав участь у міжнародних наукових конгресах.
Й.І. Танатар підготував багато учнів, які стали кандидатами та докторами наук, серед них: академіки АН УРСР Б.І. Чернишов, М.П. Семененко, Я.М. Белєвцев, професори С.С. Гембицький, М.Ф. Носовський та інші. Він створив потужну наукову рудну школу, яка й понині існує в НГУ. Він був автором ряду підручників та навчальних посібників, що витікали з його наукових досліджень та існуючих на той час світових досягнень. У 1932 р. був опублікований його підручник для студентів «Геохімія як основа вчення про корисні копалини», а в 1950 р. – «Теоретичні основи вчення про рудні родовища».
Йосип Ісаакович Танатар був людиною високої освіченості та культури. Він знав англійську, французьку та німецьку мови, добре володів татарською, у період «українізації» відвідував курси української мови, отримав відповідне посвідчення і в анкетах зазначав, що володіє українською мовою. Це була людина, яка не ставила собі за першочергову мету матеріальні блага. До початку 50-х р., коли він збудував свій будинок, професор поневірявся з великою сімєю у підвалах і комуналках. При цьому, як свідчать автори спогадів, знаходив можливості матеріально допомагати студентам.
У роки розгортання політичних репресій Й.І. Танатар не потрапив до числа репресованих, але на Колимі сповна відбув вирок брат його дружини О.Я. Мікей. Він не був і серед тих, хто на зборах і мітингах заплямовував «ворогів народу». В силу тоді можливого, він намагався виступати на захист своїх колег. Дещо пізніше йому самому довелось пережити тяжкі часи через те, що не зміг евакуюватися і жив у окупованому німцями  Дніпропетровську.
Його син Анатолій брав участь у великій Вітчизняній війні, мав нагороди, пізніше він завідував кафедрою у Будівельному інституті. Дочка Зоя, кандидат геологічних наук, тривалий час працювала в Науково-дослідному інституті геології. Онуки Йосипа Ісааковича Танатара (Юрій, Наталія, Катерина, Макарій) також стали людьми, гідними свого знаменитого діда.
Йосип Ісаакович Танатар помер 13 грудня 1961 р. і похований у Дніпропетровську (нині – м. Дніпро).
Ганна Швидько


Бібліографія
 Савчук, В. С.   Танатар Йосип Ісакович (29.09.1889–13.12.1961)  / В. С. Савчук // Професори Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, 1918-2018 : біобібліографічний довідник / Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара. - Дніпро : ЛІРА, 2018. - С. 326-327.

Танатар Йосип Ісаакович // Професори 1899–1999. – Дніпропетровск : НГА України, 1999. – С. 77.

Швидько А. К. Криворожский Галилей : к 125-летию профессора И. И. Танатара / А. К. Швидько. – Днепропетровск : НГУ, 2006. – 120 с.

Швидько Г. К. Розвідник криворізьких залізорудних родовищ (до 130 річчя професора Й. І. Танатара) / Г. К. Швидько // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2009 рік : бібліогр. покажчик / упоряд. І. Голуб. – Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2009. – С. 177–180.
* * *
Рузина М. В. И. И. Танатар – основатель рудной школы Национального горного университета / М. В. Рузина // Науковий вісник Національного гірничого університету. – Дніпропетровськ, 2005. – № 6. – С. 7–9. (Сер.: Геологія)

Свита И. Край легенда – Криворожская магнитная аномалия / И. Свита // Днепров. правда.–   2009.– 30 янв.– (№ 4).– С. 11.

Чубенко А.    Криворізький Галілей: [Про видатного дослідника Криворізького басейну першої половини ХХ ст., професора Й. Танатара] / А. Чубенко // Червоний гірник. - 2008. - 12 червня. - С.4.

Швидько Г. Вчений європейської відомості / Г. Швидько // Бористен. – 2006. – № 2. – С. 14–15.
* * *
Листування В. І. Вернадського з Й. І. Танатаром [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://history.org.ua/LiberUA/978-966-02-6600-1/33.pdf

Танатар Иосиф Исаакович [Электронный ресурс]. – Режим доступа : https://gorod.dp.ua/tema/persons/?pageid=2156


 27.08.2020
 (3 переглядів)