«Стояла Тополя край чистого поля…»

Тополя поклонилась вдалині…
Вечірній обрій опустив завісу –
космічний цирк запалює вогні!

Ліна Костенко

Тополя є одним із прадавніх українських символів, героїнею багатьох українських легенд, пісень, переказів, творів української літератури.

Розрізняють 60 видів тополь, які поширені у Євразії, Африці та Північній Америці, в Україні видів тих – 11. Це швидкорослі світлолюбні дерева, деякі живуть по 120–150 років. Тополю широко використовують в озелененні міст і в полезахисних лісонасадженнях, деякі вирощують як декоративні. Деревину використовують у паперовому, сірниковому та фанерному виробництвах, у будівництві, для виготовлення штучного шовку. Раніше з деревини тополі робили діжки, корита, мости, дерев’яний посуд, а з тонких і гнучких гілок кримських тополь плели кошики для винограду й огорожі – тини, використовували на паливо. Тепер також роблять папір і фанеру. Один із видів тополь – бальзамічний виділяє особливу ароматну смолу. З бруньок тополі отримують натуральну фіолетову фарбу, а з її листя – жовту. Гілки та листя тополі охоче їдять дикі та домашні тварини. Ось така широка затребуваність.

До того ж, дерева відомі як прекрасний природній засіб очищування повітря. Одна тополя виділяє за сезон стільки кисню, скільки сім ялин, чотири сосни або три липи та вивільняє атмосферу от 20–30 кг пилу або сажі. Коріння тополь спроможне досягати ґрунтових вод, забезпечувати дереву вологість, що особливо важливо в посушливих районах. Кора та бруньки відомі протизапальними властивостями; з листя та бруньок бджоли збирають клейку речовину, з якої потім утворюється дуже корисний для здоров’я людини прополіс. Водночас алергія від пуху дерев при цвітінні для деяких люднй – справжня біда.

Ці швидкорослі дерева, почали масово висаджувати для відновлення зеленого фонду після Другої світової війни в містах України та Східної Європи, саме через їх невибагливість та спроможність активно насичувати повітря киснем.

Тополя – одна з найзагадковіших рослин і, на думку дендрологів, має свій характер. З одного боку похмурий, як дерево-індивідуаліст, одинак. З іншого – це грайлива, товариська рослина, готова видати свої секрети сусідам спільноти. Поспішає жити, прагне вершин, має бажання домінувати над іншими і конкурувати. У житті невибаглива, стійко переносить життєві випробування, сміливо протистоїть їм. Завжди готова до боротьби за простір, намагаючись першою зайняти вільні території. З іншого боку, росте вільно, не заважає і не затіняє одна одну. Найближчі родичі тополі – верби.

Українська традиція зберігає одну з відомих легенд про закохану пару: прекрасну молоду дівчину Полю і юнака Стрибу. Хлопець повідомив односельцям про можливий напад ворогів, і люди стали ховати майно та худобу для того, щоб перечекати небезпеку в горах.

Бог блискавки і грому Перун спустився на землю, щоб з’ясувати що трапилось. Побачив Полю, закохався та вирішив взяти її в дружини. Селяни зраділи такому покровителю, а Стриба намагався з горя вкоротити собі віку. Перун вирішив не робити щастя на чужому горі та прийняв рішення, що дівчина нікому не дістанеться. Стукнув палицею поблизу й з’явилося струнке зелене дерево. Люди запитували: «Де Поля?» та чули у відповідь: «То Поля». А хлопця Перун оживив й забрав з собою на небо, а пізніше, отримавши від Сокола крила та став Богом земних вітрів Стрибогом.

Відома й легенда про дванадцять загиблих мужніх синів козака Данила, які довели незламність козацького роду, а в пам’ять їх батько посадив 12 прекрасних дерев під селом Устенським.
Тополя є й прадавнім українським символом, героїнею багатьох українських легенд, пісень, переказів, творів та класики української літератури. В українському фольклорі та поезії Шевченка тополя уособлює дівочу красу, стрункість, самотність, тугу за милим і вічну вірність. («Тополя», 1839). Мотив тополі як вічного вартового доріг і символу розлуки трапляється і в інших текстах класичної української поезії (твори Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, послідовників фольклорної традиції Шевченка).

По-перше, мова про образ дівчини, жінки, стрункої та гнучкої. Наприкінці весни давні українці проводили Свято Тополі: обирали найстрункішу дівчину, якій зав’язували над головою руки. На підняті руки навішували стрічки, хустки, намисто та водили селом, полем, лугом, співаючи:

У фольклорній прозі Придніпровського регіону також є згадки про образ тополі. Дослідники зазначають, що в антологіях українських народних казок і легенд зафіксовано легенду Подніпров’я (Наддніпрянщини) про походження дерева. Йдеться про часи ворожих навал (або подій пізніших воєн край Канева та Дніпра). «Юна дівчина-бранка, тікаючи від погоні, благає рідне поле і степ про порятунок. Щоб не датися в руки ворогам, вона дивовижним чином перетворюється на струнку тонку тополю. Саме цей народний прозовий мотив трансформував у своїй творчості й Тарас Шевченко».

Сучасний ракурс віддзеркалення дерева не менш змістовний. Живопис, графіка, поезії. Відома дніпропетровська графістка та майстриня Марія Котляревська присвятила цьому образу ліногравюру «Тополя» (1977), яка зберігається в колекції Дніпровського художнього музею.

Вулиці нашого міста, як багато вони зберігають історій, сюжетів, цікавинок. Сьогодні поговоримо про ім’я одного з найбільших житлових масивів Дніпра «Тополя» (складається з трьох частин), який було розбудовано в 1960–1970-ті роки в Дніпрі, на місці великих тополиних гаїв. Саме в пам’ять про гаї він і отримав цю назву, як то кажуть, народну.

Житловий масив прикрашений муралами, що теж стали візитівкою міста, їх авторство, зокрема, належить і студентам Дніпропетровщини. Згадаємо паркан спортивного майданчика гімназії №99, що з’явився в 2019 році та згодом був оновлений; улюблені мурали природничої тематики, що символічно повертає «зелену» назву району в його урбаністичний контекст. Мова і про масштабний патріотичний мурал 2022, створений вуличними митцями. «Полотно розділене на дві частини: ліворуч зображено руйнівні наслідки війни, а праворуч – мирне майбутнє України, квітучі поля і лелеки. Центром композиції є жінка-військова, яка оберігає цей мир»; Яскравий міський стріт-арт, що презентує сучасне обличчя Дніпра.

Щодо літературних зразків, визнаний шедевр українського модернізму поезія в прозі «Тополі» української письменниці Дніпрової Чайки (Людмила Василевська). «Високі, стрункі, мов стрілки, здіймаються в чистеє небо чотири тополі зелені: балакають з вітром, вітаються з сонцем, без вітру ж шепочуться поміж собою, а темної, тихої ночі співучеє море гукає до їх приязненько…». Бачимо образи тополь, які перегукуються з шевченківськими образами, дніпровского поета Михайла Чхана, де тополя виступає символом самотньої жіночої долі або козацької пам’яті в збірках, «Грань», «Озоння»; у віршах поетки Лесі Степовички, ліриці Анатолія Шкляра, де тополя постає свідком історичних подій краю та символом степового Криворіжжя й Надпоріжжя.

Так, це справжнє дерево назавжди, яке прикрашає, зберігає, лікує та надихає.

Фото з відкритих джерел Інтернету https://www.ebay.com/itm/166829508207